Постанова № 72978931, 21.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1823/17 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

при секретарі: Алексанян Л.М.

за участю:

позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Гриб Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Прокуратури Київської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Київської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Прокуратури Київської області (далі - Відповідач) у якому просила визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Київської області від 11.12.2015 № 2253к про звільнення ОСОБА_2 із посади прокурора прокуратури Вишгородського району Київської області, поновити її на посаді прокурора Вишгородського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши позивача та представника відповідача, які прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, впродовж вересня-жовтня 2015 року ОСОБА_2 брала участь у відкритому конкурсі на зайняття посад керівників місцевих прокуратур та їх заступників, в результаті чого, нею було пройдено 2 етапи конкурсу та набрано 76 балів, з яких 66 балів - із знання законодавчої бази та 10 балів - із загальних здібностей.

11.12.2015 Прокуратурою Київської області було видано наказ № 2253к, згідно якого, наказано звільнити молодшого радника юстиції ОСОБА_2 з посади прокурора прокуратури Вишгородського району Київської області на період відпустки ОСОБА_4 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14.12.2015 у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури Київської області відповідно до вимог п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» та п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Одночасно вказано Відділу фінансування та бухгалтерського обліку провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_2 виплати при звільненні, враховуючи вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст.44 Кодексу законів про працю України.

Як підставу для прийняття вказаного наказу зазначено рейтинговий список Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, наказ Генерального прокурора України від 23.09.2015 №82 ш та попередження ОСОБА_2 про звільнення від 01.10.2015.

Позивач, вважаючи протиправним наказ від 11.12.2015 № 2253к, звернулася до суду з даним позовом за захистом свої прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що згідно презумпції винуватості суб'єкта владних повноважень, відповідачем прийнято рішення про звільнення позивачки необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, поза принципами пропорційності, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, внаслідок чого, позивачку незаконно позбавлено гарантованого Конституцією України права на працю.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» (далі по тексту - Закон) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) незалежність прокурора забезпечується: особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора; установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора; функціонуванням органів прокурорського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Частиною 3 ст.16 Закону передбачено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, а його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді встановлені ст. 51 Закону.

Так, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною 1 ст. 4 Закону передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тобто, особливості проходження публічної служби позивача врегульовуються спеціальним законодавством, положення яких мають пріоритет у застосуванні перед загальними нормами трудового законодавства.

Отже, у даному випадку Закон України «Про прокуратуру», в редакції чинній на час видання оскаржуваного наказу, є спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності органів прокуратури України, статус прокурора, порядок звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на посаді тощо.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким чином, трудове законодавство може бути застосовано, а відповідні гарантії працівника при звільненні, які передбачені Кодексом законів про працю України, можуть бути забезпечені лише в тому обсязі, який передбачений нормами спеціального законодавства, які є пріоритетними для даного виду правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, постанові Вищого адміністративного суду України від 16.07.2015 № К/800/10543/15 (№ 2а-5582/08), ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.07.2015 № К/9991/39504/11.

При цьому, із набуттям чинності Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 запроваджено ряд принципово нових підходів до питань призначення на посади прокурорів, основою якої є якісне оновлення керівного та кадрового складу.

Зазначеними положеннями встановлений безальтернативний порядок призначення на посади прокурорів.

Водночас, чинним Законом України «Про прокуратуру» не передбачено надання пропозицій зайняття вакантних посад, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а також надання будь-яких пріоритетів у формі переважного права на залишенні на посаді.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковим застосування судом першої інстанції правових положень Кодексу законів про працю України, оскільки, в даному випадку, правовідносини виникли при звільненні публічного службовця, у зв'язку зі скороченням штатів юридичної особи, а тому спірні правовідносини мають регулюватися спеціальним законодавством.

Крім того, правовими положеннями ст. 12, п.1 розділу XII Перехідних положень та п. 1-1 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» припиняється функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур.

На виконання вказаних вимог Закону, наказом Генерального прокурора України № 82ш від 23.09.2015 до структури та штатного розпису прокуратури Київської області внесено зміни, якими припинено діяльність шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур та виключено штатні розписи цих прокуратур. Зазначеним наказом встановлено штатні розписи місцевих прокуратур Київської області.

Таким чином, розпочато процес системного реформування органів прокуратури та запроваджено ряд принципово нових підходів до питань призначення на посади прокурорів місцевих прокуратур.

Так, наказом Генерального прокурора України № 82ш від 23.09.2015 у Києво- Святошинський місцевій прокуратурі встановлено 76 посад прокурорів (у тому числі начальників відділу та їх заступників).

Проведення тестування здійснюється в Порядку проведення тестування для зайняття посад прокурора місцевої прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 98 від 20.07.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.07. 2015 за № 928/27373 (далі по тексту Порядок) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто з 04.09.2015 до 26.07.2016).

Відповідно до п. 1.3 Порядку тестування забезпечує умови об'єктивного і неупередженого з'ясування спроможності кандидатів за своїми професійними та особистісними якостями виконувати службові обов'язки на посадах прокурорів місцевих прокуратур.

Як вбачається з витребуваних судом апеляційної інстанції матеріалів, про ліквідацію прокуратури Вишгородського району Київської області ОСОБА_2 було попереджено завчасно, а саме: 01.10.2015, відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України. Зазначені попередження про майбутнє звільнення отримали всі працівники міських, районних, міжрайонних, прокуратур. У попередженні зазначається, що з 15.12.2015 припиняється функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворення у системі органів прокуратури місцевих прокуратур.

Такими чином, ОСОБА_2 попереджена про звільнення з посади та органів прокуратури, у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015.

Як встановлено судом та не заперечується позивачем, за результатами тестування ОСОБА_2 набрала 66 балів за знання законодавчої бази (професійний тест), та тестування на загальні здібності - 10 балів, тобто підсумковий бал 76.

Як вбачається з витребуваного судом апеляційної інстанції рейтингового списку претендентів на зайняття посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, ОСОБА_2 зайняла 104 місце із 130.

Відповідно до пп. «в» ч. 1 п. 5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону, прокурорами місцевих прокуратур призначаються, зокрема, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах за умови успішного проходження ними тестування.

Відповідно до п. 5.2 Порядку, працівник, який на день набрання чинності Закону України «Про прокуратуру» працює в міській, районній, міжрайонній, районній в місті прокуратурі, подає заяву за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку, для участі в тестуванні на посаду прокурора тієї місцевої прокуратури, яка буде сформована шляхом реорганізації прокуратури районного рівня, в якій він працює.

Таким чином, що зважаючи на показники рейтингового списку, відповідно до яких ОСОБА_2 не набрано достатньої кількості балів, необхідних для заміщення посади прокурора у новоствореній місцевій прокуратурі, останню було звільнено із займаної посади оскаржуваним наказом.

Крім того, висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 має переважне право на залишення на роботі є безпідставними, оскільки такі переваги не передбачені ані Законом України «Про прокуратуру» ні Порядком про проведенні тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, оскільки при проведенні тестування всі кандидати знаходяться в рівних умовах і правах, без надання будь-яких переваг, і Обмеження в конкурсі передбачено лише для певної категорії осіб, які передбачені п. 1.6. Порядку.

Отже, враховуючи ліквідацію прокуратури Вишгородського району, у якій позивач обіймала посаду прокурора, висновки суду першої інстанції щодо наявності у ОСОБА_2 переважного права щодо залишення на роботі є безпідставними та необґрунтованими, оскільки положеннями Закону, який в даному випадку є спеціальним та пріоритетним над нормами трудового законодавства, не передбачено жодних пільг чи переваг особі, незалежно від її соціального статусу.

Щодо оприлюднення та доведення до учасників конкурсу рейтингового списку, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 3.18 Порядку передбачено, що рейтинговий список кандидатів оприлюднюється на офіційному веб-сайті відповідної регіональної прокуратури після закінчення тестування.

На вимогу суду апеляційної інстанції відповідачем надано рапорт начальника відділу інформаційних технологій Прокуратури Київської області ОСОБА_5, в якому останнім зазначено, що на даний час рейтинговий список результатів відкритого конкурсу на зайняття посад у місцевих прокуратурах на офіційному веб-сайті Прокуратури Київської області відсутній. Технічна можливість перевірити, чи оприлюднювався вищезазначений список у 2015 році відсутня.

Таким чином, сторонами не надано належних та допустимих доказів розміщення або не розміщення рейтингового списку результатів відкритого конкурсу на зайняття посад у місцевих прокуратурах на офіційному веб-сайті Прокуратури Київської області.

Крім того, зазначене не порушує права позивача, адже остання не заперечує свої результати тестування, тобто підсумковий бал 76 та зайняття 104 місця із 130.

Відповідно до п. 8.1 Порядку рішення щодо недопущення кандидата до тестування та результати тестування (кількість одержаних балів) можуть бути предметом оскарження.

Пунктом 8.7 Порядку передбачено, що рішення робочої групи можуть бути оскаржені до суду в порядку, визначеному законодавством.

Разом з тим, позивач не оскаржувала рішення про результати свого тестування, як це передбачено правовими положеннями чинного законодавства.

Всі інші посилання позивача щодо результати тестування не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, адже стосуються третіх осіб.

Щодо посилання відповідача на ту обставину, що на даний час існує судове рішення між тими ж сторонами, з тим самим предметом спору не відповідає дійсності та спростовується наданою копією постанови Київського окружного адміністративного суду від 03.08.2016 у справі № 810/2261/16 про стягнення заробітної плати в період роботи з 01.07.2015 по 14.12.2015. Зазначене рішення додане в якості доказу позивачем та міститься в матеріалах справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи прийняття оскаржуваного наказу прокурора Київської області від 11.12.2015 № 2253к про звільнення ОСОБА_2 з посади прокурора прокуратури Вишгородського району Київської області, відповідно до норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Прокуратури Київської області - задовольнити повністю.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Прокуратури Київської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова