Постанова № 72978707, 22.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/2822/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Кушнова А.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Кузьмишиної О.М, Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - ОСОБА_12 про визнання протиправними відмов та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому просять суд:

1) визнати протиправними відмови М22253/0-12450/6-17 від 19.07.2017, З-22257/0-12385/6-17 від 19.07.2017, М-22261/0-12383/6-17 від 19.07.2017, Т-22263/1-12219/6-17 від 18.07.2017, Ж-22268/0-12453/6-17 від 19.07.2017, Ж-22269/0-12425/6-17 від 19.07.2017, М-22267/0-12452/6-17 від 19.07.2017, М-22271/0-12382/6-17 від 19.07.2017, М-22273/0-12247/6-17 від 18.07.2017 щодо видачі наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність;

2) зобов'язати відповідача видати копії наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради, Вишгородського району, Київської області:

- ОСОБА_4 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 1,8668 га;

- ОСОБА_5 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 1,7249 га;

- ОСОБА_6 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3, площею 1,6630 га;

- ОСОБА_7 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4, площею 1,5604 га;

- ОСОБА_8 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5, площею 1,3648 га;

- ОСОБА_9 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_6, площею 1,8032 га;

- ОСОБА_10 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_7, площею 1,8867 га;

- ОСОБА_11 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_8, площею 1,7382 га;

- ОСОБА_12 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_9, площею 1,5106 га.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів, був залучений ОСОБА_12.

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що ними як членами фермерського господарства «Гута Межигірська» був розроблений та погоджений у встановленому порядку проект землеустрою щодо приватизації земельних ділянок для ведення фермерського господарства, у затвердженні якого Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було відмовлено з посиланням на наявність у складі земельних ділянок, запланових до відведення членам фермерського господарства «Гута Межигірська», земель водного фонду. Вказана відмова за позовом голови фермерського господарства «Гута Межигірська» ОСОБА_12 була визнана протиправною постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі №810/524/16, якою встановлено, що визначені проектом землеустрою земельні ділянки є землями сільськогосподарського призначення, а не водного фонду.

Натомість, після набрання законної сили вищевказаним судовим рішенням проект землеустрою був затверджений відповідачем у частині передачі у власність земельних ділянок лише п'ятьом членам фермерського господарства «Гута Межигірська», а спірними рішеннями М22253/0-12450/6-17 від 19.07.2017, З-22257/0-12385/6-17 від 19.07.2017, М-22261/0-12383/6-17 від 19.07.2017, Т-22263/1-12219/6-17 від 18.07.2017, Ж-22268/0-12453/6-17 від 19.07.2017, Ж-22269/0-12425/6-17 від 19.07.2017, М-22267/0-12452/6-17 від 19.07.2017, М-22271/0-12382/6-17 від 19.07.2017, М-22273/0-12247/6-17 від 18.07.2017 позивачам було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою з підстав знаходження частин запроектованих для передачі у власність земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги, тобто в межах земель водного фонду.

Позивачі вважають вказані відмови протиправними, оскільки віднесення земельних ділянок, запроектованих для передачі у власність, до земель сільськогосподарського призначення підтверджується вищевказаною постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі №810/524/16, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, а також довідками державної статистичної звітності форми 6-зем та витягами з Державного земельного кадастру.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо приватизації (відведення) земельних ділянок для ведення фермерського господарства членам Фермерського господарства «Гута Межигірська» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, викладені у листах М22253/0-12450/6-17 від 19.07.2017, З-22257/0-12385/6-17 від 19.07.2017, М-22261/0-12383/6-17 від 19.07.2017, Т-22263/1-12219/6-17 від 18.07.2017, Ж-22268/0-12453/6-17 від 19.07.2017, Ж-22269/0-12425/6-17 від 19.07.2017, М-22267/0-12452/6-17 від 19.07.2017, М-22271/0-12382/6-17 від 19.07.2017, М-22273/0-12247/6-17 від 18.07.2017.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області затвердити проект землеустрою щодо приватизації (відведення) земельних ділянок для ведення фермерського господарства членам Фермерського господарства «Гута Межигірська» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області в частині передачі у власність членам Фермерського господарства «Гута Межигірська» наступних земельних ділянок:

- ОСОБА_4 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 1,8668 га (рілля - 1,8668 га);

- ОСОБА_5 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 1,7249 га (рілля - 1,7249 га);

- ОСОБА_6 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 1,6630 га (рілля - 1,2630 га, пасовища - 0,4000 га);

- ОСОБА_7 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4 площею 1,5604 га (рілля - 1,5604 га);

- ОСОБА_8 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 1,3648 га (рілля - 1,3648 га);

- ОСОБА_9 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_6 площею 1,8032 га (рілля - 1,8032 га);

- ОСОБА_10 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_7 площею 1,8867 га (рілля - 1,8867 га);

- ОСОБА_12 - земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_9 площею 1,5106 га (рілля - 1,5106 га);

- ОСОБА_11 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_8 площею 1,7382 га (рілля - 1,7382 га).

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що 14.05.1992 ХІІ сесією двадцять першого скликання Вишгородської районної ради народних депутатів було прийнято рішення "Про виконання Постанови Верховної Ради від 13 березня 1992 р. «Про прискорення земельної реформи та приватизації землі», яким, зокрема, було надано громадянину ОСОБА_12, у довічне успадковане володіння земельну ділянку площею 31,3 га для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земель запасу.

На підставі цього рішення у 1992 році виконавчим комітетом Вишгородської районної Ради народних депутатів було видано ОСОБА_12 державний акт на право користування землею серії НОМЕР_10, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №819.

Зі змісту вказаного акта вбачається, що ОСОБА_12 надано у безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 31,3 га, що розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Проектною землевпорядною групою було здійснено перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки загальною площею 31,3 га, у тому числі ріллі - 29,8 га, пасовищ - 0,4 га та канав - 1,1 га, вилучених із запасу Лютіжської сільської ради народних депутатів для ОСОБА_12, про що було складено акт про перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевості) б/н від 23.06.1992.

09.09.1992 було здійснено державну реєстрацію в якості юридичної особи Фермерського господарства «Гута Межигірська», про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №096146.

Згідно з пунктом 1.2 Статуту Фермерського господарства «Гута Межигірська» засновником господарства є ОСОБА_12.

Відповідно до п. 1.3 статуту членами Фермерського господарства «Гута Межигірська» є: ОСОБА_6 (син); ОСОБА_15 (невістка); ОСОБА_16 (син); ОСОБА_11 (невістка); ОСОБА_17 (дочка); ОСОБА_5 (зять); ОСОБА_18 (дочка); ОСОБА_19 (дружина); ОСОБА_20 (сестра); ОСОБА_12 (онук); ОСОБА_21 (онука); ОСОБА_9 (племінниця); ОСОБА_8 (онук); ОСОБА_22 (онук); ОСОБА_7 (невістка).

З матеріалів справи вбачається, що Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області листом № 7-21/2028 від 26.12.2006 ОСОБА_12 було надано дозвіл на розробку схеми розпаювання Фермерського господарства «Гута Межигірська» для подальшої передачі земельних ділянок у приватну власність членам господарства.

На підставі вказаного дозволу Київською регіональною філією Центру державного земельного кадастру була розроблена схема розпаювання земель членами фермерського господарства «Гута Межигірська», яка була погоджена загальними зборами членів ФГ «Гута Межигірська», про що свідчить протокол від 07.07.2008.

Згідно з додатком до цього протоколу земельні паї були розподілені між членами ФГ «Гута Межигірська» наступним чином: ОСОБА_22 - пай №1, площею 1,3030 га; ОСОБА_20 - пай №2, площею 1,3694 га; ОСОБА_12 - пай №3, площею 1,7461 га; ОСОБА_19 - пай №4, площею 1,7253 га; ОСОБА_7 - пай №5, площею 1,5604 га; ОСОБА_12 - пай №6, площею 1,5106 га; ОСОБА_11 - пай №7, площею 1,7382 га; ОСОБА_8 - пай №8, площею 1,3648 га; ОСОБА_9 - пай №9, площею 1,8032 га; ОСОБА_15 - пай №10, площею 1,8867 га; ОСОБА_4 - пай №11, площею 1,8668 га; ОСОБА_5 - пай №12, площею 1,7249 га; ОСОБА_18 - пай №13, площею 2,0725 га; ОСОБА_17 - пай №14, площею 2,4889 га; ОСОБА_16 - пай №15, площею 1,4936 га; ОСОБА_6 - пай №16, площею 1,6630 га.

Листом Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №7-21/1242 від 06.03.2009 голові ФГ «Гута Межигірська» ОСОБА_12 був наданий дозвіл на розробку проекту приватизації земельних ділянок членами фермерського господарства.

Колегія суддів зазначає, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_23 на замовлення ФГ «Гута Межигірська» було розроблено проект із землеустрою щодо приватизації земельних ділянок для ведення фермерського господарства членами Фермерського господарства «Гута Межигірська» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, який після погодження з усіма необхідними органами та службами був переданий на затвердження до Головного управління Держземагентства у Київській області.

Згідно з кадастровими планами земельних ділянок членам фермерського господарства «Гута Межигірська» були запроектовані до відведення у власність наступні земельні ділянки: ОСОБА_6 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 1,6630 га (рілля - 1,2630 га, пасовища - 0,4000 га); ОСОБА_10 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_7 площею 1,8867 га (рілля - 1,8867 га); ОСОБА_16 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_12 площею 1,4936 га (рілля - 1,4936 га); ОСОБА_11 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_8 площею 1,7382 га (рілля - 1,7382 га); ОСОБА_17 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_11 площею 2,4889 га (рілля - 2,4889 га); ОСОБА_5 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 1,7249 га (рілля - 1,7249 га); ОСОБА_18 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_13 площею 2,0725 га (рілля - 2,0725 га); ОСОБА_19 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_14 площею 1,4429 га (рілля - 1,4429 га); ОСОБА_19 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_15 площею 0,2824 га (рілля - 0,2824 га); ОСОБА_20 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_16 площею 1,3694 га (рілля - 1,3694 га); ОСОБА_12 (онуку) - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_9 площею 1,5106 га (рілля - 1,5106 га); ОСОБА_21 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 1,8668 га (рілля - 1,8668 га); ОСОБА_9 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_6 площею 1,8032 га (рілля - 1,8032 га); ОСОБА_8 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 1,3648 га (рілля - 1,3648 га); ОСОБА_22 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_17 площею 1,3030 га (рілля - 1,3030 га); ОСОБА_7 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_4 площею 1,5604 га (рілля - 1,5604 га); ОСОБА_12 - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_18 площею 1,7461 га (рілля - 1,7461 га).

За результатом розгляду цього проекту Головним управлінням Держземагентства у Київській області було прийнято рішення №31-10-0.31-135/1/17-14 від 06.05.2014 про відмову у його затвердженні у зв'язку з наявністю у вказаному документі суперечливих відомостей щодо правового статусу запроектованої для передачі у власність земельної ділянки в частині визначення графи та рядка, де зазначається, за рахунок яких земель відводиться земельна ділянка.

Зокрема, у вказаному рішенні ГУ Держземагентства у Київській області зазначило про те, що до складу запланованої до відведення у власність земельної ділянки входять штучні водотоки та канали, тобто землі водного фонду, розпорядження якими не входить до повноважень Головного управління Держземагентства у Київській області.

Після повторного звернення ОСОБА_12 до Головного управління Держземагентства у Київській області з клопотанням №7/01 від 21.06.2015 про затвердження документації із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність членам Фермерського господарства «Гута Межигірська» ГУ Держземагентства у Київській області було прийнято рішення № 1-10-7777.32-5229/0/38-15-СГ від 08.09.2015 про відмову у затвердженні цього проекту з тих самих підстав - віднесення частин земельних ділянок, визначених проектом, до складу земель водного фонду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі №810/524/16 визнано протиправними відмови Головного управління Держгеокадастру у Київській області у погодженні проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_12 земельної ділянки (кадровий номер НОМЕР_18), площею 1,7460 га для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, викладені у листах №31-10.031-135/1/17-14-СГ від 06.05.2014 та №1-10-7777.32-5228/0/38-15-СГ від 08.09.2015. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_12 земельної ділянки (кадровий номер НОМЕР_18), площею 1,7460 га у власність для ведення фермерського господарства.

Судове рішення було мотивовано тим, що земельні ділянки (склад угідь-рілля), які мали на меті отримати у власність члени Фермерського господарства «Гута Межигірська», у тому числі і позивач - ОСОБА_12, належать до земель сільськогосподарського призначення, розпорядником яких є Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Постанова Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі №810/524/16 була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 «Гута Межигірська» та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.04.2017.

На виконання судового рішення 16.05.2017 Вищим адміністративним судом України був виданий виконавчий лист, після чого Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області був виданий наказ від 02.06.2017 №10-0660/15-17-сг, яким: затверджено проект із землеустрою щодо приватизації земельних ділянок для ведення фермерського господарства членам фермерського господарства «Гута Межигірська» в частині відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_12; надано гр. ОСОБА_12 у власність земельну ділянку площею 1,7461 га (кадастровий номер НОМЕР_18) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області.

Крім того, аналогічні накази про затвердження землевпорядної документації та передачу у власність земельної ділянки були прийняті Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області стосовно таких членів ФГ «Гута Межигірська»: ОСОБА_19 - щодо земельної ділянки площею 1,4429 га, кадастровий номер НОМЕР_14 (Наказ від 25.07.2017 №10-13194/15-17-сг); ОСОБА_17 - щодо земельної ділянки площею 2,4889 га, кадастровий номер НОМЕР_11 (Наказ від 25.07.2017 №10-13199/15-17-сг); ОСОБА_18 - щодо земельної ділянки площею 2,0725 га, кадастровий номер НОМЕР_13 (Наказ від 25.07.2017 №10-13201/15-17-сг); ОСОБА_16 - щодо земельної ділянки площею 1,4936 га, кадастровий номер НОМЕР_12 (Наказ від 25.07.2017 №10-13203/15-17-сг).

Водночас, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 (онуку) було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельних ділянок у власність, про що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області були прийняті наступні рішення у формі листів: М22253/0-12450/6-17 від 19.07.2017, З-22257/0-12385/6-17 від 19.07.2017, М-22261/0-12383/6-17 від 19.07.2017, Т-22263/1-12219/6-17 від 18.07.2017, Ж-22268/0-12453/6-17 від 19.07.2017, Ж-22269/0-12425/6-17 від 19.07.2017, М-22267/0-12452/6-17 від 19.07.2017, М-22271/0-12382/6-17 від 19.07.2017, М-22273/0-12247/6-17 від 18.07.2017.

В якості підстави для такої відмови відповідачем зазначено, що відповідно до ортофотопланів, які є картографічною основою Державного земельного кадастру, частини запроектованих для передачі у власність земельних ділянок знаходяться у межах прибережної захисної смуги, що унеможливлює прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області позитивного рішення.

Не погоджуючись з правомірністю зазначених відмов, позивачі звернулися до суду з вимогами про визнання таких відмов протиправними та зобов'язання відповідача видати копії наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною першою цієї норми передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини четвертої статті 122 цього Кодексу центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною 2 ст. 31 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Положеннями частин першої, другої статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Таким чином, члени фермерського господарства, до яких відносяться позивачі, мають право отримати у власність земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю).

Частинами 6-11 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення фермерського господарства, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, реалізації права особи на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства передує декілька окремих етапів (звернення до компетентного органу за отриманням дозволу на розроблення проекту землеустрою, замовлення такого проекту, його розробка, погодження, подання на затвердження). Останнім етапом реалізації вказаного права є затвердження уповноваженим органом проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою визначені Законом України «Про землеустрій» від 22.05.2003 №858-IV (далі - Закон №858).

Відповідно до ст. 1 Закону №858 документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо; проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Згідно з приписами статті 25 Закону №858 документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Одним з видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом (стаття 30 Закону №858).

Відповідно до статті 49 Закону №858 проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій розробляються на підставі рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій включають: а) завдання на складання проекту землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про приватизацію земель; г) список осіб, які мають право на отримання у власність земельної частки (паю); ґ) матеріали нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь підприємства; д) схему розподілу земель підприємств, установ, організацій на землі, що передаються у приватну власність та залишаються у державній або комунальній власності (лісогосподарського призначення, водного фонду, резервного фонду); е) матеріали розрахунку вартості і розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах; є) схему поділу сільськогосподарських угідь, що підлягають приватизації, на земельні ділянки; ж) матеріали погодження проекту землеустрою, встановлені статтею 186 Земельного кодексу України; з) відомості про обчислення площі земельної ділянки; и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельних ділянок; ї) матеріали перенесення меж земельних ділянок у натуру (на місцевість).

Після затвердження проекту землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій при перенесенні меж земельних ділянок у натуру (на місцевість) до нього долучаються: акт приймання-передачі межових знаків на зберігання; акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності.

Колегія суддів зазначає, що розроблений Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_23 проект землеустрою повністю відповідає вимогам вищевказаної статті 49 Закону №858 та містить всі матеріали, визначені цією статтею як необхідні складові проекту.

Щодо посилання відповідача на те, що частина запроектованих до передачі у власність земельних ділянок знаходяться в межах прибережної захисної смуги, а тому відповідно, є землями водного фонду, у той час як відповідач уповноважений розпоряджатись лише землями сільськогосподарського призначення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Статтею 60 Земельного кодексу України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем, всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція чинна на момент винесення судового рішення у справі), не надані належні та допустимі докази, зокрема, відповідні проекти землеустрою, які б свідчили про знаходження в межах запланованих позивачами до відведення у власність земельних ділянок прибережних захисних смуг.

Та зазначає, що в листах Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області від 20.04.2010 №219 та від 15.05.2013 №494, які є складовою частиною проекту землеустрою, у затвердженні якого було відмовлено спірними рішеннями відповідача, зазначено, що масив земельних ділянок, що надаються у власність 16 громадянам України для ведення фермерського господарства, розташований за межами населеного пункту, поблизу с. Гута Межигірська в заплаві р. Ірпінь, відноситься до осушуваних земель державної осушувально - зволожувальної системи р. Ірпінь і межує з прибережною захисною смугою р. Ірпінь та смугою відведення осушувальних каналів К-32, К-32-1 та К-34.

Отже, запроектовані позивачами до відведення у власність земельні ділянки лише межують з прибережною захисною смугою, а не знаходяться у ній, у зв'язку з чим висновок відповідача про віднесення таких земель до складу земель водного фонду суд вважає непереконливим.

Більш того, згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція чинна на момент винесення судового рішення у справі) обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявні наступні довідки Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (форма 6-зем): №491 від 11.12.2015, з якої вбачається, що ОСОБА_4 надається у власність земельна ділянка площею 1,8668 га, для ведення фермерського господарства на території Лютізьської сільської ради, склад угідь в межах земельної ділянки - 1,8668 га - рілля (графа 05); №499 від 11.12.2015, з якої вбачається, що ОСОБА_5 надається у власність земельна ділянка площею 1,7249 га, для ведення фермерського господарства на території Лютізьської сільської ради, склад угідь в межах земельної ділянки - 1,7249 га - рілля (графа 05); №492 від 11.12.2015, з якої вбачається, що ОСОБА_6 надається у власність земельна ділянка площею 1,6630 га, для ведення фермерського господарства на території Лютізьської сільської ради, склад угідь в межах земельної ділянки - 1,6630 га - рілля (графа 05); №490 від 11.12.2015, відповідно до якої ОСОБА_7 надається у власність земельна ділянка площею 1,5604 га, для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, склад угідь в межах земельної ділянки - 1,5604га - рілля (графа 05); №540 від 18.12.2015, з якої вбачається, що ОСОБА_8 надається у власність земельна ділянка площею 1,3648 га, для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, склад угідь в межах земельної ділянки - 1,3648га - рілля (графа 05); №541 від 18.12.2015, відповідно до якої ОСОБА_9 надається у власність земельна ділянка площею 1,8032 га, для ведення фермерського господарства на території Лютізьської сільської ради, склад угідь в межах земельної ділянки - 1,8032 га - рілля (графа 05); №494 від 11.12.2015, з якої вбачається, що ОСОБА_10 надається у власність земельна ділянка площею 1,8867 га, для ведення фермерського господарства на території Лютізьської сільської ради, склад угідь в межах земельної ділянки - 1,8867 га - рілля (графа 05); №489 від 11.12.2015, відповідно до якої ОСОБА_11 надається у власність земельна ділянка площею 1,7382 га, для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради, склад угідь в межах земельної ділянки - 1,7382 га - рілля (графа 05); №498 від 11.12.2015, з якої вбачається, що ОСОБА_12 надається у власність земельна ділянка площею 1,5106 га, для ведення фермерського господарства на території Лютізьської сільської ради, склад угідь в межах земельної ділянки - 1,5106 га - рілля (графа 05).

Та зазначає, що зі змісту вказаних довідок вбачається, що земельні ділянки, які за проектом землеустрою надаються у власність членам Фермерського господарства «Гута Межигірська», належать саме до земель сільськогосподарського призначення.

Крім того, в матеріалах справи наявні наступні витяги з Державного земельного кадастру: витяг з ДЗК від 06.11.2017 НОМЕР_19, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 1,6630 га, що знаходиться на території Лютізьської сільської ради Вишгородського району Київської області, відноситься до земель сільськогосподарського призначення з видом використання «для ведення фермерського господарства»; витяг з ДЗК від 06.11.2017 НОМЕР_20, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 1,7249 га, що знаходиться на території Лютізьської сільської ради Вишгородського району Київської області, відноситься до земель сільськогосподарського призначення з видом використання «для ведення фермерського господарства»; витяг з ДЗК від 06.11.2017 НОМЕР_21, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 1,8668 га, що знаходиться на території Лютізьської сільської ради Вишгородського району Київської області, відноситься до земель сільськогосподарського призначення з видом використання «для ведення фермерського господарства»; витяг з ДЗК від 06.11.2017 НОМЕР_22, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_7 площею 1,8867 га, що знаходиться на території Лютізьської сільської ради Вишгородського району Київської області, відноситься до земель сільськогосподарського призначення з видом використання «для ведення фермерського господарства»; витяг з ДЗК від 06.11.2017 НОМЕР_23, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_6 площею 1,8032 га, що знаходиться на території Лютізьської сільської ради Вишгородського району Київської області, відноситься до земель сільськогосподарського призначення з видом використання «для ведення фермерського господарства»; витяг з ДЗК від 06.11.2017 НОМЕР_24, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 1,3648 га, що знаходиться на території Лютізьської сільської ради Вишгородського району Київської області, відноситься до земель сільськогосподарського призначення з видом використання «для ведення фермерського господарства»; витяг з ДЗК від 06.11.2017 НОМЕР_27, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_8 площею 1,7382 га, що знаходиться на території Лютізьської сільської ради Вишгородського району Київської області, відноситься до земель сільськогосподарського призначення з видом використання «для ведення фермерського господарства»; витяг з ДЗК від 06.11.2017 НОМЕР_25, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_9 площею 1,5106 га, що знаходиться на території Лютізьської сільської ради Вишгородського району Київської області, відноситься до земель сільськогосподарського призначення з видом використання «для ведення фермерського господарства»; витяг з ДЗК від 06.11.2017 НОМЕР_26, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_4 площею 1,5604 га, що знаходиться на території Лютізьської сільської ради Вишгородського району Київської області, відноситься до земель сільськогосподарського призначення з видом використання «для ведення фермерського господарства».

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що земельні ділянки (склад угідь-рілля), які мали на меті отримати у власність члени Фермерського господарства «Гута Межигірська» - позивачі, належать саме до земель сільськогосподарського призначення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у жодному із вищевказаних документів відсутня інформація щодо того, що до будь-якої частини із вказаних земельних ділянок входять прибережні захисні смуги або інші об'єкти, які зумовлюють віднесення відповідних земельних ділянок до земель водного фонду, що в свою чергу, свідчить про помилковість висновків відповідача щодо віднесення відповідних земельних ділянок до складу земель водного фонду, та, відповідно, про відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Київській області повноважень щодо затвердження проекту землеустрою щодо приватизації земельних ділянок.

Крім того, як було вказано раніше, факт віднесення запроектованих до відведення у власність членам Фермерського господарства «Гута Межигірська» земельних ділянок саме до земель сільськогосподарського призначення був встановлений постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі №810/524/16, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.04.2017.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження висновків щодо приналежності частини земельних ділянок, які мали на меті отримати позивачі у власність, до складу земель водного фонду та, відповідно, правомірності прийняття оспорюваних відмов у затвердженні проекту землеустрою приватизації позивачами відповідних земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

За таких обставин, враховуючи те, що єдиною підставою для відмови позивачам у затвердженні проекту землеустрою є виключно висновки Головного управління Держгеокадастру у Київській області про віднесення частини земельних ділянок до земель водного фонду, які були спростовані наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про те, що відповідачем було безпідставно відмовлено позивачам у затвердженні проекту землеустрою щодо приватизації земельних ділянок.

Щодо посилання відповідача на те, що позивачами виготовлено невірний вид документації із землеустрою, а саме: проекту із землеустрою щодо приватизації (відведення) земельних ділянок для ведення фермерського господарства замість проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), колегія суддів зазначає наступне.

До зазначених вище зауважень суд ставиться критично оскільки такі зауваження не були покладені в основу прийнятих спірних рішень.

Та зазначає, що розроблений позивачами вид документації із землеустрою повністю відповідає вищенаведеним положенням статей 25 та 49 Закону №858.

Тому суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивачів про визнання протиправними відмов Головного управління Держгеокадастру у Київській області у затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства, викладених в листах М22253/0-12450/6-17 від 19.07.2017, З-22257/0-12385/6-17 від 19.07.2017, М-22261/0-12383/6-17 від 19.07.2017, Т-22263/1-12219/6-17 від 18.07.2017, Ж-22268/0-12453/6-17 від 19.07.2017, Ж-22269/0-12425/6-17 від 19.07.2017, М-22267/0-12452/6-17 від 19.07.2017, М-22271/0-12382/6-17 від 19.07.2017, М-22273/0-12247/6-17 від 18.07.2017.

Щодо вимоги позивачів про зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Київській області видати копії наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства є неналежно обраним способом захисту порушеного права, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно із зазначеною раніше частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що документація із землеустрою в частині передачі земельних ділянок у власність позивачам Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не була затверджена шляхом прийняття відповідного рішення (наказу), як того вимагає ч.9 ст. 118 ЗК України, належним способом захисту порушених прав позивачів є зобов'язання відповідача вчинити ті дії, від здійснення яких він безпідставно ухилився, а саме: затвердити проект землеустрою щодо приватизації (відведення) земельних ділянок для ведення фермерського господарства членам Фермерського господарства «Гута Межигірська», в частині передачі позивачам у власність відповідних земельних ділянок.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, керуючись ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція чинна на момент винесення судового рішення у справі) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується неправомірне та безпідставне ухилення відповідача від виконання покладених на нього обов'язків по затвердженню розробленої проектної документації, зміст якої відповідає вимогам земельного законодавства України, тобто обґрунтованість підстав пред'явленого позову, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що обрання позивачами неналежного способу захисту їх порушених прав не є підставою для відмови в позові.

Та у даному випадку за доцільне слід вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області відповідно до покладених на нього законодавством повноважень затвердити проект землеустрою щодо приватизації (відведення) земельних ділянок для ведення фермерського господарства членам Фермерського господарства «Гута Межигірська», в частині передачі позивачам у власність виділених їм земельних ділянок (приймаючи до уваги той факт, що в частині п'яти членів ФГ «Гута Межигірська» цей проект вже був затверджений відповідними наказами відповідача).

За приписами пункту 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція чинна на момент прийняття рішення у справі), у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд звертає увагу на те, що рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у затвердженні проекту землеустрою має містити вичерпні підстави для такої відмови, з метою гарантування права особи на оскарження такого рішення та запобігання можливим подальшим відмовам у такому затвердженні та неодноразовому зверненню осіб до суду за захистом своїх прав.

Суд зазначає, що дискреційні функції Головного управління Держгеокадастру у Київській області як суб'єкта владних повноважень стосовно вирішення питання про затвердження документації із землеустрою жорстко обмежені в законодавчому порядку, оскільки відмова у такому затвердженні має відповідати положенням земельного законодавства та може бути оскаржена у судовому порядку.

На підставі вище зазначеного та у зв'язку з тим, що під час розгляду справи були встановлені факти неправомірної відмови позивачам у затвердженні проекту землеустрою та відповідність поданої позивачами на затвердження документації із землеустрою вимогам чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв'язку з чим повний та ефективний захист порушених права позивачів потребує зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Київській області вчинити ті дії, від виконання яких він безпідставно ухилився, а саме: затвердити проект землеустрою щодо приватизації (відведення) земельних ділянок для ведення фермерського господарства членам Фермерського господарства «Гута Межигірська», в частині передачі позивачам у власність виділених їм земельних ділянок.

Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція чинна на момент винесення судового рішення у справі) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Таким чином, колегія суддів зазначає, що спонукання відповідача затвердити проект землеустрою щодо приватизації (відведення) земельних ділянок для ведення фермерського господарства членам Фермерського господарства «Гута Межигірська», в частині передачі позивачам у власність виділених їм земельних ділянок є ефективним засобом правового захисту та буде свідчити про дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до ч.1 ст.267 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція чинна на момент винесення судового рішення у справі) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги обставини справи, зокрема, відмови відповідачем у затвердженні документації із землеустрою з підстав, які вже були визнані протиправними у судовому порядку під час розгляду та вирішення адміністративної справи №810/524/16, а також враховуючи, що резолютивна частина рішення у цій справі носить зобов'язувальний характер, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яке є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 27 березня 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: О.М. Кузьмишина,

В.А. Твердохліб