Постанова № 72977651, 26.03.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2018 р. № 820/5133/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

представника позивача - Остроха А.В.,

представника відповідача - Шульги В.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП КРОП" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОП КРОП" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправними та повністю скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.10.2017 року №0003061402 та №0003071402.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення від 17.10.2017 року №0003061402 та №0003071402 є необґрунтованим та прийнятими без врахування усіх обставин, а, відтак, підлягають скасуванню.

Представник відповідача у наданому до суду запереченні проти заявленого позову заперечував та зазначив, що оскаржуваними позивачем податковими повідомленнями-рішеннями контролюючим органом донараховано грошове зобов'язання за відповідними податками у зв'язку із встановленням порушень податкового законодавства, що належним чином зафіксовано в акті перевірки. Отже, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача в судове засідання прибули, позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що фахівцями відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «ТОП КРОП» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.05.2015 р. по 30.06.2017 р., валютного законодавства за період з 21.05.2016 р. по 30.06.2017 р., з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за період з 21.05.2016 р. по 30.06.2017 р., відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 06.10.2017 р. №14807/20-40-14-02-08/39796536, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено наступні порушення:

- п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 361889 грн., у тому числі за 2016 рік у сумі 114806 грн., 1 квартал 2017 року у сумі 36881 грн., 2 квартал 2017 року у сумі 210202 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податку на додану вартість на загальну суму 23 333 грн., у т. ч. за листопад 2016 р. на суму 23 333 грн.;

- п. 46.1, п.49.2 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено не подання до податкового органу податкової декларації екологічного податку за III квартал 2016 року;

- п.2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 41/10320) в результаті чого встановлено перевищення ліміту каси в перевіряємому періоді на загальну суму 2394,97 грн.

На підставі висновків акта перевірки від 06.10.2017 р. №14807/20-40-14-02-08/39796536 контролюючим органом 17.10.2017 р. винесено податкові повідомлення-рішення №0003061402, про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 452361,25 грн., та №0003071402, про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 29166,25грн.

Позивач, не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність- діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів. Підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У відповідності до пп. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат та податкового кредиту, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, суд також зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а також оформленні відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які відповідають змісту укладених платником податку договорів.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що під час проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП КРОП" контролюючий орган дійшов висновку про порушення підприємством податкового законодавства з огляду на наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що контролюючим органом в якості підстав для встановлених підприємством позивача порушень вказано встановлення заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток по взаємовідносинах із ПАТ «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе», по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, не підтвердження здійснення господарських операцій із ПП «АЙРА-К», взаємовідносини з яким призвели до заниження доходів та невірного визначення фінансового результату та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що у перевіряємому періоді між ТОВ «ТОП КРОП», в якості замовника, та ФОП ОСОБА_3, в якості виконавця, 14.03.2017 року укладено договір надання послуг №140317-ПП, відповідно до умов якого, виконавець на замовлення здійснює діяльність з пошуку покупців мінеральних добрив, шляхом проведення необхідної роботи з покупцями, результатом якої має стати укладення замовником з покупцем, якого знайшов виконавець, договору купівлі-продажу мінеральних добрив та їх реалізація покупцю (т.1 а.с. 120-123).

Також відповідно до умов п. 2.1.4 договору визначено, що після виконання зобов'язань по цьому договору стосовно кожного окремого покупця для отримання винагороди за виконані роботи направити замовнику акт виконаних робіт в двох екземплярах та звіт про виконану роботу до « 03» числа кожного місяця, з урахуванням здійсненої роботи за попередній місяць. У звіті виконавця необхідно надати наступну інформацію назва покупця; сума на яку здійснюється продаж продукції; назва продукції; сума винагороди виконавцю; інформацію про наявність підписаного договору купівлі-продажу у замовника; реквізити укладеного договору купівлі-продажу. Відповідно до п.3.1 договору вартість послуг з пошуку покупців дорівнює 8% від суми договору, укладеного виконавцем між замовником та покупцем.

На виконання умов договору від 14.03.2017 року №140317-ПП сторонами підписано додаткову угоду №1 від 01.04.2017 року.

На підтвердження реальності виконання умов вказаного договору позивачем до суду надано акти надання послуг від 31.03.2017, №1 ТК від 30.04.2017, №3 ТК від 31.05.2017, №4 ТК від 30.06.2017 року, звіти про виконання послуг від 31.03.2017, за квітень 2017 року від 30.04.2017, за травень 2017 року від 31.05.2017, за червень 2017 року від 31.06.2017.

Позивачем на виконання умов вказаного договору було здійснено оплату отриманих від контрагента послуг, на підтвердження чого до суду надано копії виписок з банківського рахунку позивача.

Зі змісту акту перевірки та наданих представником відповідача письмових заперечень вбачається, що контролюючим органом вказано на не надання до перевірки звітів про виконану роботу, методологію розрахунку вартості послуг від ФОП ОСОБА_3, а також викладено висновок про те, що в актах виконаних робіт відсутня будь-яка інформація стосовно конкретного переліку наданих робіт (послуг), їх обсягу.

Суд зазначає, що під час судового розгляду справи представником позивача до суду надано звіти про виконання послуг та акти надання послуг складені сторонами на виконання умов договору надання послуг №140317-ПП від 14.03.2017 р., з аналізу яких вбачається порядок здійснення розрахунків між замовником і виконавцем у вигляді зазначення усіх передбачених договором обов'язкових реквізитів, тобто зазначення періоду наданих послуг з пошуку покупців, переліку договорів, укладених за посередництвом виконавця, найменування клієнта, вартості договору, суми винагороди.

При цьому, суд зазначає, що зі змісту самого договору надання послуг моментом виконання виконавцем зобов'язань з надання послуг з пошуку покупців за цим договором відносно окремо взятої продукції, вважається дата, станом на яку завершилася остання з зазначених подій: замовником укладено договір купівлі-продажу (поставки) мінеральних добрив, на рахунок замовника поступила оплата за продукцію згідно відповідного договору з покупцем, виконавцем надано звіт про виконану роботу.

В той же час, представником позивача під час розгляду справи вказано, що будь-якої додаткової методології розрахунку договором не було передбачено.

Також з наданих представником позивача під час судового розгляду справи пояснень встановлено, що укладення вказаного договору було обумовлено отриманням прибутку та необхідністю укладення нових договорів з метою здійснення господарської діяльності підприємства.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивачем операції по взаємовідносинам із ФОП ОСОБА_3 відображено у бухгалтерському обліку наступними проводками: Дт 92 «Адміністративні витрати».

Також з наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що між ТОВ «ТОП КРОП», в якості замовника, та ФОП ОСОБА_4, в якості виконавця, 01.09.2016 року укладено договір №30700110 надання послуг у сфері інформатизації, відповідно до умов якого виконавець надає в порядку та на умовах, визначених в договорі, послуги в сфері інформатизації, детальний перелік яких встановлений та погоджений сторонами в п. 1.2. договору, а замовник зобов'язується здійснювати оплату за надані йому послуги в строки, в порядку та на умовах, визначених в договорі (т.1 а.с. 129-132). За цим договором, послуги в сфері інформатизації включають: послуги із забезпечення технічної підтримки комп'ютерних програм, консультації з питань інформатизації (консультування щодо типу та конфігурації комп'ютерних програм та використання комп'ютерних програм); консультування з питань обслуговування роботи комп'ютерних програм; обслуговування роботи серверу; обслуговування офісної техніки.

Відповідно до п. 4.3 договору після закінчення кожного місяця протягом всього строку дії договору, виконавець складає та передає замовнику 2 (два) примірники акту надання послуг, один з яких замовник після повертання повертає виконавцю, а інший залишається у замовника.

Також вказаним договором №30700110 надання послуг у сфері інформатизації від 01.09.2016 року сторонами передбачено, що вартість послуг становить 25000,00 грн. щомісячно, ПДВ не передбачено.

На підтвердження реальності виконання умов вищевказаного договору позивачем до суду надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1 ТК від 30.09.2016, №2 ТК від 30.10.2016, №3 ТК від 30.11.2016, №4 ТК від 30.12.2016, №5 ТК від 31.01.2017, №6 ТК від 28.02.2017, №7 ТК від 31.03.2017, №8 ТК від 28.04.2017, №9 ТК від 31.05.2017, №10 ТК від 30.06.2017.

Позивачем на виконання умов вказаного договору було здійснено оплату отриманих від контрагента послуг, на підтвердження чого до суду надано копії виписок з банківського рахунку позивача.

Зі змісту акту перевірки та наданих представником відповідача письмових заперечень вбачається, що контролюючим органом вказано на не надання до перевірки методології розрахунку вартості послуг від ФОП ОСОБА_4, а також викладено висновок про те, що в актах виконаних робіт відсутня будь-яка інформація стосовно конкретного переліку наданих робіт (послуг), їх обсягу.

Під час судового розгляду справи представником позивача вказано, що жодної методології розрахунків між сторонами договір не потребує, натомість встановлює фіксовану щомісячну оплату та вимоги до якості послуг та прийняття виконаної роботи.

Також з наданих представником позивача під час судового розгляду справи пояснень встановлено, що укладення вказаного договору було обумовлено необхідністю забезпечення функціонування і обслуговування офісної техніки підприємства. При цьому, представником позивача до суду надано докази наявності комп'ютерної, офісної та іншої техніки, програмного забезпечення та засобів, які підтримують їх роботу, а у наданих письмових поясненнях вказано, що виконання ФОП ОСОБА_4 умов договору не обмежувалось зазначеними у договорі послуги в сфері інформатизації, а й охоплювало надання інших послуг пов'язаних із функціонування техніки підприємства та забезпечення функціонування програмного забезпечення підприємства у належному стані, що опосередковуються з господарською діяльністю.

Матеріали справи також містить копії штатних розписів, які надані на підтвердження того, що у штаті підприємства відсутні працівники, які б могли здійснювати відповідну роботу замість укладення вищевказаних договорів.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивачем операції по взаємовідносинам із ФОП ОСОБА_4 відображено у бухгалтерському обліку наступними проводками: Дт 92 «Адміністративні витрати».

З дослідження наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що укладення договорів із контрагентами ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 обумовлено необхідністю здійснення господарської діяльності та прямо з нею пов'язано, а наявні у справі докази свідчать про реальне виконання сторонами умов укладених договорів.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що у перевіряємому періоді ТОВ «ТОП КРОП» мало взаємовідносини із ПП «АЙРА-К».

Матеріали справи свідчать, що відповідно до накладної №31 від 02.11.2016р. ТОВ «ТОП КРОП» від ПП «АЙРА-К» отримало 10000,00 л. гумату універсального на загальну суму 140000,00 грн. (т. 1 а.с. 143).

02.11.2016 р. ПП «АЙРА-К» було сформовано відповідну податкову накладну №2 (т.1 а.с.144).

Зі змісту акту перевірки вбачається висновок перевіряючи стосовно того, що всупереч нормам ст. 208 Цивільного кодексу України договір ТОВ «ТОП КРОП» з ПП «АЙРА- К» в письмовій формі не укладався та всупереч нормам ч.2 ст. 662 ЦК України продавець - ПП «АЙРА-К» одночасно з товаром не передав покупцеві ТОВ «ТОП КРОП» документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару. Також вказано, що ТОВ «ТОП КРОП» не надано до перевірки документи підтверджуючі транспортування та також документи щодо вантажно-розвантажувальних робіт гумату універсального на 10000 л на свою територію, що свідчить про не підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ "ТОП КРОП" по взаємовідносинах з ПП "АЙРА-К".

Судом встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій ТОВ «ТОП КРОП» здійснює господарську діяльність, а саме: 20.13 Виробництво інших основних неорганічних хімічних речовин, 20.14 Виробництво інших основних органічних хімічних речовин, 10.15 Виробництво добрив і азотних сполук, 20.59 Виробництво іншої хімічної продукції, н. в. і. у., 82.92 Пакування, 52.24 Транспортне оброблення вантажів, 41.20 Будівництво житлових і «житлових будівель (т.1 а.с. 193-197).

З наданих представником позивача під час судового розгляду справи пояснень встановлено, що придбання біогумусу на основі сапропеля (концентрований) «гумат» в кількості 10000,00 л у ПП «АЙРА-К» було здійснено з метою виробництва біодобрив.

Відтак, судовим розглядом встановлено, що придбаний гумат універсальний використано в подальшому у виробництві. Так, згідно з матеріальним звітом про рух сировини за листопад 2016 року, біогумус на основі сапропеля (концентрований) «гумат» в кількості 10000,00 л., який обліковувався за ТОВ «ТОП КРОП» було частково (800,00 л.) направлено у виробництво. Відповідно до чого, на залишках залишилось 9200,00 л.

Згідно з накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 03.11.2016 року 800,00 л. біогумусу на основі сапропеля (концентрований) «гумат» відпущено у виробництво.

З огляду на вищевикладене слід дійти висновку, що придбаний у ПП «АЙРА-К» товар використано у господарській діяльності підприємства, що підтверджено наявними у справі доказами.

В подальшому, відповідно до платіжного доручення №978 від 07.03.2017 року ТОВ «ТОП КРОП» перераховано ПП «АЙРА-К» 140000,00 грн. за придбаний гумат.

Суд зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Отже, реалізація господарської операції здійснюється не в момент укладення договору, а під час виконання зобов'язань, що з нього випливають та підтверджується первинними документами, які складаються на підставі договору: акти прийому-передачі товару, виконання робіт або надання послуг та відповідними платіжними дорученнями тощо.

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 22.09.2015 у справі №826/16369/13-а.

Таким чином, суд враховує посилання контролюючого органу на обставини відсутності укладеного письмового договору у відносинах позивача із контрагентом, проте зазначає, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про реальне здійснення вказаної господарської операції.

Стосовно посилання контролюючого органу на не надання до перевірки товарно-транспортних накладних та документів щодо вантажно-розвантажувальних робіт суд зазначає наступне.

Згідно ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Пунктами 1, 2 вказаного Переліку для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах: обов'язковим документом є - товарно-транспортна накладна; для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

Таким чином, врахування товарно-транспортної накладної є обов'язковим виключно у випадках віднесення платником податків до валових витрат витрати на перевезення.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що в якості підстави для невизнання контролюючим органом господарської операції позивача із ПП «АЙРА-К» вказано на не подання контрагентом податкової декларації з податку на додану вартість до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві, зазначення у податковій декларації з податку на прибуток за 2016 рік від 28.02.2017 № НОМЕР_1, доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку у розмірі 35000 грн, відповідно до звіту про фінансові результати за 2016 рік наявність основних засобів на 4,1 тис.грн., а також обставин того, що в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014120020006127 від 06.08.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України, фігурує і контрагент позивача.

Суд зазначає, що під час судового розгляду справи ухвалами суду від 07.02.2018 року та 27.02.2018 року судом витребовувалась інформація щодо стану досудового розслідування кримінального провадження №ЄРДР: 12014120020006127 від 06.08.2014 року, однак станом на час розгляду справи до суду така інформація надана не була.

Відповідно до положень ст. 119 КАС України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства.

З огляду на вищевикладене суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі доказами.

Також суд зазначає, що станом на час розгляду справи відповідачем, на якого покладено тягар доказування правомірності прийняття оскаржуваного у даній праві рішення не надано суду вироку по кримінальній справі, який набрав законної сили і яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності підприємств, з якими ТОВ «ТОП КРОП» мало господарські відносини.

Суд вважає за необхідне вказати, що законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, положень Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 Кримінального кодексу України та статтею 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення вимог чинного законодавства.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Таким чином, оскільки усі первинні документи по взаємовідносинам позивача із контрагентами оформлені у відповідності до вимог ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", вказаним спростовано висновки перевіряючих під час проведення перевірки стосовно порушення позивачем положень податкового законодавства.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що у перевіряємому періоді між ТОВ «ТОП КРОП» та ПАТ «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе» 01.07.2015 року укладено договір №35100/15/0011 оренди нерухомого майна (т.1 а.с.81-89).

Відповідно до умов договору №35100/15/0011 оренди нерухомого майна предметом договору є оренда частини нежитлового приміщення експортно-здавального корпусу за адресою: м. Харків, пр. Московський, 275 площею 2000 кв.м. Термін дії договору з 01.07.2015 по 01.05.2018. Орендна плата за 2000 кв. м. складає 60000 грн.

Також пунктом 7.1. договору передбачено, що орендодавець погоджується з тим, що з метою приведення приміщення до стану, який задовольняє вимоги орендатора, орендатор має право за свій рахунок провести ремонтні роботи та інші невід'ємні покращення в орендованому приміщенні. Витрати з отримання погоджень, дозволів пов'язаних з проведенням робіт, здійснюються за рахунок орендатора.

На виконання умов вищевказаного договору сторонами підписано додаткову угоду №1 від 01.11.2015, відповідно до якої ПАТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" надає в оренду ТОВ "ТОП КРОН" частку нежитлового приміщення експортно-здавального корпуса (1 пролет) за адресою: Харківська обл. м. Харків пр. Московський, 275 загальною площею 2300 кв.м: за адресою: Харківська обл. м. Харків, пр. Московський, 275. Орендна плата за 2300 кв. м. складає 69000 грн.

Також сторонами договору підписано додаткову угоду №3 від 29.02.2016, відповідно до якої ПАТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" надає в оренду ТОВ "ТОП КРОП" частку нежитлового приміщення експортно-здавального корпуса (1 пролет) за адресою: Харківська обл. м. Харків, пр. Московський, 275 загальною площею 2800 кв. м: за адресою: Харківська обл. м. Харків пр. Московський, 275. Орендна плата за 2800 кв. м. складає 79000 грн.

Згідно додаткової угоди №8 від 01.01.2017 ПАТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" надає в оренду ТОВ "ТОП КРОП" частку нежитлового приміщення експортно-здавального корпуса (1 пролет) за адресою: Харківська обл. м. Харків, пр. Московський, 275 загальною площею 5868,92 кв. м: за адресою: Харківська обл. м. Харків, пр. Московський, 275. Орендна плата за 5868,92 кв. м. складає 164304 грн.

Відповідно до актів приймання-передачі до договору оренди №35100/15/0011 від 15.01.2016.

Під час судового розгляду справи та з наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що з метою обслуговування виробничого цеху позивачем було проведено ремонтні роботи в приміщенні експортно-здавального цеху, задля чого використано товарно-матеріальні цінності з під звіту, що підтверджується актами списання ТМЦ, копії яких містяться в матеріалах справи (т.1 а.с. 94-119).

З наданих представником відповідача письмових заперечень проти позову та зі змісту акту перевірки вбачається, що, на думку контролюючого органу, підприємством не вірно здійснено облік витрат по ремонту орендованих основних засобів, тобто позивачем в порушення п.п. 14.1.138 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, абзацу другого п. 8 П(С)БО 14, п. 21 Методичних рекомендацій № 561, згідно наданих до перевірки документів б/р № 209 «Інші матеріали», б/р № 92 «Адміністративні витрати», актів списання матеріалів на ремонти орендованих основних засобів, на витрати по б/р № 92 «Адміністративні витрати», безпідставно віднесено вартість матеріалів використаних на ремонт орендованих основних засобів у сумі 603576 грн.

При цьому, представником позивача у адміністративному позові та наданих поясненнях вказано, що ТОВ «ТОП КРОП» не здійснювало проведення поліпшення об'єкта операційної оренди, модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію, а відповідно до умов договору оренди приведено приміщення до стану, який задовольняє вимоги позивача як орендаря, тобто за власний рахунок проведено ремонтні роботи.

Суд зазначає, що відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно пункту 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509, капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи - витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Пунктом 14 П(С)БО 7 «Основні засоби» передбачено, що первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта.

Згідно з п.п.15.4 п.15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.12.1999 №318 (зі змінами та доповненнями) до складу загально виробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально виробничого призначення.

Пунктом 15 П(С)БО 16 «Витрати» не передбачено віднесення до складу загально виробничих витрат вартості витрат на капітальні інвестиції в об'єкти основних засобів, що амортизуються.

Відповідно до п. 18 П(С)БО 16 «Витрати» до адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Згідно з п. 15 П(С)БО 7 «Основні засоби» витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

При цьому, зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідач здійснює посилання на Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 № №181, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 10.08.2000 за № 487/4708, якою вказано, що затрати орендаря на поліпшення об'єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.

Однак, суд вважає за необхідне вказати, що згідно п. 4 П(С)БО 7 «Основні засоби» капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи - витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

З огляду на вищевикладене слід дійти висновку, що в даному випадку поняття «ремонт» та «поліпшення» розрізняються та водночас витрати на ремонт відносяться до складу витрат, а витрати на поліпшення включаються до складу капітальних інвестицій.

Відповідно до пункту 31 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561, вартість робіт, що приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигод від об'єкта основних засобів, включається до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов'язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок цих витрат очікуваного терміну корисного використання об'єкта, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об'єктом. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням та ремонтом об'єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством.

Прикладами такого поліпшення є: а) модифікація, модернізація об'єкта основних засобів з метою подовження терміну його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності; б) заміна окремих частин устаткування для підвищення якості продукції (робіт, послуг); в) впровадження ефективнішого технологічного процесу, що дозволить зменшити первісно оцінені виробничі витрати; г) добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площу) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання.

При цьому, п. 32 вказаних Методичних рекомендацій передбачено витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт тощо), включаються до складу витрат звітного періоду.

З огляду на вищевикладені норми та враховуючи обставини того, що відповідачем у акті перевірки не вказано на наявність зростання будь-яких характеристик або інших властивостей орендованого позивачем приміщення, а з наданих представником позивача пояснень та актів списання ТМЦ вбачається, що позивачем проведено саме ремонт орендованого приміщення, який направлено на приведення в робочий стан орендованого приміщення, а не здійснено капітальних інвестицій.

Доказів протилежного відповідачем до суду не надано.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, що, витрати, понесені ТОВ «ТОП КРОП» на ремонт орендованого приміщення, що використовуються в рамках господарської діяльності, є саме витратами на здійснення підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (ремонту) та включаються до складу витрат звітного періоду, а отже позивачем обґрунтовано віднесено на ремонт основних засобів вартість матеріалів використаних на ремонт орендованих основних засобів у сумі 603576,00 грн.

Таким чином, оскільки судовим розглядом справи не підтверджено висновків контролюючого органу про порушення позивачем положень податкового законодавства, то на разі наявні підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 17.10.2017 року №0003061402 та №0003071402.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП КРОП".

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП КРОП" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.10.2017 року №0003061402 та №0003071402.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП КРОП" (62370, Харківська обл., Деграчівський р., смт. Солоницівка, вул. Заводська, 49, код ЄДРПОУ - 39796536) сплачену суму судового збору в розмірі 7222 (сім тисяч двісті двадцять дві) грн 91 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ - 39599198).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 27 березня 2018 року.

Суддя Мельников Р.В.