Рішення № 72975104, 16.03.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/3055/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2018 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коморного О.І.

секретар судового засідання Харів М.Ю.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача Хиря В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Військової частини 1494 про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації.

Обставини справи.

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 про стягнення з військової частини 1494 середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при звільненні позивачу належало до виплати із врахуванням компенсації за невикористану відпустку (15 діб основної та 7 діб додаткової) 1738,68 гривень грошового забезпечення та 4293,68 гривень - компенсації за недоотримане речове майно. Проте, зазначені грошові кошти відповідачем не були виплачені вчасно: грошове забезпечення за період із 01 по 03 липня 2014 року та компенсація за невикористану відпустку виплачені згідно грошової відомості на виплату грошей № 83 за липень 2014 року - 15 липня 2014 року, компенсація за недоотримане речове майно згідно поштового переказу - 28 серпня 2014 року. Окрім того, при проведенні остаточного розрахунку, при звільненні відповідачем не було виплачено позивачу 944,72 гривень компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 року в справі 460/4794/16-а (набрання законної сили 05.07.2017 року) стягнуто вказану суму в розмірі 944,72 гривень на користь ОСОБА_3. Відповідач рішення суду виконав 22.08.2017 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби проведений лише 22 серпня 2017 року. Також, позивач вважає, що мав право на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки сплата військового збору стала обов'язковою з моменту набрання чинності Законом країни "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України" від 31.07.2014 року, а саме із 03 серпня 2014 року. Виключення Позивача зі списків особового складу загону та зняття з усіх видів грошового та речового забезпечення мало місце 03.07.2014 року, тобто до набрання чинності внесених змін цим Законом. Тому, на підставі наведеного відповідач повинен відшкодувати позивачу суму утриманого військового збору. Окрім того, позивач зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Вважає, що відповідачем порушено вимоги пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України № 1115\2009 від 29.12.2009 року, а також статей 116 та 117 КЗпП України і фактично розрахунок із позивачем проведено не в день включення із списків особового складу (день звільнення з військової служби) 03 липня 2014 року, а лише 22 серпня 2017 року, тобто є факт затримки розрахунку при звільненні позивача із військової служби, за що наступає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби складає 92470,20 гривень та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на суму 897,48 гривень за період із липня місяця 2014 року по липень місяць 2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечив проти позову з підстав викладених у поданих до суду запереченнях, суть яких полягає в тому, що посилання позивача в позовній заяві на несвоєчасний розрахунок із виплати грошового забезпечення та компенсації за недоотримане речове майно було предметом іншого адміністративного позову по якому є рішення суду яке набрало законної сили у справі № 813/1001/17. Окрім того, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі 460/4794/16а стягнуто із Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_3 податок з доходів фізичних осіб та суму військового збору утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна в сумі 944,72 грн. та 22.08.2017 року на виконання вищевказаного судового рішення Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України здійснив виплату ОСОБА_3 Також відповідач зазначає, що ОСОБА_3 було звільнено 03 липня 2014 року, а з позовом про порушене своє право звернувся у 2016 році. Право на отримання компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих при звільненні з військової служби із сум нарахованої компенсації за недоотримане речове майно визначене судом за позовом, який позивач подав через декілька років. Враховуючи викладене, вважає, що вина військової частини відсутня, оскільки при звільненні спору між військовою частиною та ОСОБА_3 щодо належних до виплати сум не було. Лише через певний проміжок часу після звільнення позивач подав позов і судом було встановлено, що виплати повинні були бути здійснені іншим чином, ніж це було зроблено.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив повністю з вищевикладених підстав, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представника позивача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та

встановив:

Згідно наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №101-ос від 01.07.2014 року позивача достроково звільнено з військової служби в запас Збройних сил України на підставі пункту "є" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через службову невідповідність).

Наказом №103-ос-1 від 03.07.2014 року начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України позивача виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 03.07.2014 року у зв'язку з звільненням позивача з військової служби.

Судом встановлено, що при звільнені позивачу належало до виплати із врахуванням компенсації за невикористану відпустку (15 діб основної та 7 діб додаткової) 1738,68 грн. грошового забезпечення, та 4293,68 грн. компенсації за недоотримане речове майно.

Остаточний розрахунок по грошовому забезпеченню відповідач з позивачем провів не 03.07.2014 року - (день виключення з списків), а такий було проведено 15.07.2014 року, а виплату компенсації за недоотримане майно здійснено 28.08.2014 року.

Судом встановлено, що 24 квітня 2017 року Львівським окружним адміністративним судом винесена постанова в справі № 813/1001/17, згідно з якою позов ОСОБА_3 про стягнення з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби задоволено частково. 22 червня 2017 року Львівським апеляційним адміністративним судом винесена ухвала про скасування постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 813/1001/17 та залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_3 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Підставами зверненням з позовом у справі № 813/1001/17 було те, що остаточний розрахунок по грошовому забезпеченню Мостиським прикордонним загоном з позивачем при звільненні був проведений 15 липня 2014 року, а виплата компенсації за недоотримане речове майно - 28 серпня 2014 року.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути 944,72 грн. компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих при звільненні з військової служби із сум нарахованої компенсації за недоотримане речове майно.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі 460/4794/16-а, яка залишена без змін Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 року, позов задоволено повністю та стягнуто із Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_3 944,72 грн. податку з доходів фізичних осіб та військового збору утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна.

На виконання вищевказаного судового рішення Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України 22.08.2017 року здійснив виплату ОСОБА_3 в сумі 944,72 грн. податку з доходів фізичних осіб та військового збору утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон).

Згідно з частиною другою статті 2 Закону порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються, як цим Законом, так і відповідними положеннями про проходження військової служби та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, у статті 26 Закону наведено перелік підстав припинення служби, у тому числі через службову невідповідність (пункт "е" частини 6 зазначеної статті).

Згідно ч. 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частиною 3 статті 24 Закону визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року № 1115/2009 (далі - Положення) конкретизовані умови укладення контракту, порядок проходження служби та підстави її припинення.

Враховуючи вимоги п.п. 36, 280 Положення, 03 липня 2014 року начальником прикордонного загону видано наказ № 103-ос-І "По особовому складу" про виключення із списків особового складу прикордонного загону та зняття з усіх видів забезпечення сержанта ОСОБА_3 з 03 липня 2014 року.

Згідно п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року N 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та підпункту 1.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425 (далі - Інструкція), де визначено, що грошове забезпечення - це гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

До складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія).

Згідно з нормами вищезазначених актів законодавства компенсація за не отримане речове майно, до грошового забезпечення військовослужбовця не входить.

На момент звільнення ОСОБА_3 з військової служби, 03.07.2014, редакцією ст.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року за № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби Безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, яким визначено механізм виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.

Згідно п.п. 26, 27 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2008 року № 727 "Про речове забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби у мирний час"( чинної на момент звільнення ОСОБА_3) визначено:

- військовослужбовцям, що звільняються в запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за недотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, який минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.

- у разі звільнення військовослужбовця за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, утримується з нього з урахуванням зносу.

Згідно наказу 93 прикордонного загону від 03 липня 2014 року № 103-ос-1, ОСОБА_3 звільнений з військової служби через службову невідповідність, розрахунок виплати суми компенсації за не отримане речове майно проведено після дати підписання наказу про виключення із списків прикордонного загону .

З матеріалів справи встановлено, згідно телеграми від 07 липня 2014 року № Т/723-3210 відповідач звернувся до головного розпорядника коштів для проведення розрахунку, після надходження яких була проведена виплата, оскільки Військова частина 1494 не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань.

Як передбачено ч. 1, 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Згідно ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідач при розрахунку стягнення суми податку, утриманого з суми компенсації замість не отриманого речового майна керувався роз'ясненнями Державної податкової адміністрації України року та Державної фіскальної служби України, щодо оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі військовослужбовців.

Відповідно до вказаних роз'яснень, статтею 165 Податкового кодексу України не передбачено звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб грошової компенсації, яка виплачується військовослужбовцям, що звільняються у запас або відставку за не отримане майно.

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку згідно з п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Податкового кодексу України (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України).

Водночас, згідно з п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Оскільки після звільнення в запас або відставку фізична особа - платник податку не виконує обов'язків несення служби, дохід у вигляді грошової компенсації за не отримане речове майно включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку згідно з п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України як інші доходи та оподатковується на загальних підставах.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2014 року у справі № К/9991/31598/12, від 03 вересня 2015 року у справі № К/9991/75438/11.

Позивач посилається на ч. 1 ст. 117 КЗпП України якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, для встановлення відповідальності роботодавця за статтями 116-117 КЗпП України необхідно встановити чи були на час звільнення належні до виплати працівникові суми та чи була наявна вина роботодавця щодо невиплати цих сум.

Суд дійшов висновку, що відсутні передумови для настання відповідальності військової частини, так як військова частина не могла знати про те, що не визначалось нормативними актами, а було визначено судом через значний час після звільнення військовослужбовця.

Оскільки відсутня вина роботодавця в контексті статей 116-117 КЗпП України, а спір виник через декілька років після звільнення військовослужбовця, застосовувати вказані правові норми в даному випадку немає підстав.

Суд також зазначає, що Кодекс законів про працю України згідно ст.1, регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

У даному випадку відносини між сторонами не є трудовими, а є відносинами між державою і громадянином України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, регулювання яких здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу". Тому покликання позивача на ст. 116-117 КЗпП України, на переконання суду, є безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевірив дії відповідача чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані повністю. З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати позивачеві не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати не відшкодовуються.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.03.2018р.

Суддя Коморний О.І.