Рішення № 72974565, 15.03.2018, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/183/15-ц

Провадження № 2/175/61/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2018 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

за участю секретаря Рись Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» про стягнення середнього заробітку за час затримки оформлення трудової книжки,-

в с т а н о в и в :

В січні 2015 року позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом, який в лютому 2018 року уточнила та просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29 травня 2013 року по 23 грудня 2014 року в розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді, що дорівнює 46886,92 грн., з яких відповідачу слід утримати єдиний соціальний внесок в розмірі 3,6% в сумі 1687,92 грн., податок на доходи фізичних осіб в розмірі 15% в сумі 7032,99 грн., військовий збір 1,5% в сумі 703,29 грн. і усього до виплати 37462,42 грн.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник за довіреністю ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити позов , посилаючись на обставини зазначені в позові.

Представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечували, посилаючись на те, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 03 лютого 1992 року ОСОБА_1 влаштувалась на роботу як учень маляра в Дніпропетровське районне орендне підприємство «Агроком», яке в 1995 році було перейменоване в «Дніпропетровський районний комбінат по наданню комунальних послуг сільському населенню». З 01 жовтня 1992 року ОСОБА_1 було переведено на посаду в.о. майстра, де позивачка й працювала до декретної відпустки по народженню першої дитини у 1995 році. В декретній відпустці ОСОБА_1 знаходилась до народження другої дитини у 2000 році та була в декретній відпустці до виповнення дитині шести років. В цей час підприємство майже не працювало. 28 лютого 2008 року ОСОБА_1 було видано трудову книжку без внесення відповідного запису про звільнення. Так, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2014 року (а.с.6-7), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2014 року (а.с.8-9) та ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06 листопада 2014 року (а.с.10-11), встановлено факт звільнення ОСОБА_1 з посади в.о. майстра КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» з 10 серпня 2003 року за власним бажанням згідно ст. 38 КУпАП, та зобов'язано КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» оформити в трудовій книжці запис про звільнення ОСОБА_1 з 10 серпня 2003 року за власним бажанням згідно ст. 38 КУпАП.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2014 року набрало законної сили 16 вересня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на вчинення директором підприємства ОСОБА_3 перешкод в оформленні трудової книжки в період з 29 травня 2013 року по 23 грудня 2014 року, та посилаючись на ст. 235 КЗпП та п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» просила стягнути з відповідача середній заробіток за час оформлення трудової книжки, однак в судовому засіданні належними доказами вищевказані обставини не доведено. Судом встановлено, що також не заперечувалося позивачкою в судовому засіданні, трудова книжка увесь час судового розгляду та протягом більше ніж три місяці з дати набрання рішення законної сили перебувала на руках у позивачки внаслідок чого підприємство не мало можливості виконати рішення суду в добровільному порядку, а дії (бездіяльність) директора підприємства, позивачкою у встановленому законом порядку не оскаржувалися. Для здійснення записів в трудовій книжці, ОСОБА_1 надала трудову книжку лише 23 грудня 2014 року, коли і був внесений відповідний запис. Фактично до набрання законної сили рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2014 року законних підстав для оформлення трудової книжки у відповідача не існувало.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв'язку із затримкою трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», роз'яснено, що згідно зі ст. 235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. До того ж, вищевказаною Постановою також роз'яснено про те, яким саме чином розраховуються середній заробіток у разі затримки видачі трудової книжки і цей розрахунок здійснюється аж ніяк не заданими органу статистики щодо середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності, а за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Судом встановлено, що на звернення ОСОБА_1 до Підприємства із листом від 29 травня 2013 року, на який в позові посилається позивачка, відповідач надав вичерпну відповідь листом №2/06 від 03 червня 2013 року про те, що є правонаступником Колективного підприємства Дніпропетровський районний комбінат по наданню послуг сільському населенню «РАЙСІЛЬКОМУНГОСП» та зареєстрований як суб'єкт господарської діяльності з 26.10.1995 року, тому відомостей за 1992 рік про працю ОСОБА_1 підприємство не має, після чого ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом щодо оформлення запису в трудовій книжці про звільнення. Окрім цього встановлено, що з моменту набрання законної сили рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2014 року по справі № 175/887/14-ц та до 23.12.2014 року ОСОБА_1 не зверталась ані до відповідача, ані до виконавчої служби щодо оформлення запису в трудовій книжці про звільнення.

Таким чином, доказів затримки оформлення відповідачем трудової книжки ОСОБА_1 не надала, і факт порушення її трудових прав відповідачем не довела. З огляду на вищезазначені докази, судом достеменно встановлено, що в день звільнення ОСОБА_1 не перебувала на роботі. Відповідач, відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, в день вимоги ОСОБА_1 оформив запис про звільнення та повернув оригінал трудової книжки позивачці.

Окрім того, як встановлено судом та не заперечувалось позивачем, після звільнення з КП «Дніпропетровський райсількомунгосп», ОСОБА_1 в подальшому не мала будь-яких перешкод у працевлаштуванні ,трудова книжка знаходилася у неї на руках, а потім вона її втратила.

Отже, з огляду на наведене, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу -відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору за даною категорією справи, та те, що позовні вимоги позивача не були задоволені судом, суд не покладає на сторону відповідача сплату судового збору, а компенсує зазначені судові витрати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 235 КЗпП, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Колективного підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» про стягнення середнього заробітку за час затримки оформлення трудової книжки,- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.