Постанова № 72974033, 19.03.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/136/17 Головуючий у 1 інстанції: Вітер І.Р. Провадження № 22-ц/773/60/18 Категорія: 27 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів Осіпука В.В., Русинчука М.М.,

з участю секретаря - Лимаря Р.С.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_5 на рішення Володимир - Волинського міського суду Волинської області від 14 листопада 2017 року

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи його тим, що 05 вересня 2014 року позивачами із відповідачем укладено договір позики у простій письмовій формі. Відповідно до умов договору позики відповідач у строк до 05 листопада 2016 року зобов'язалась повернути позивачам позичені нею 24000 доларів США. Умови договору позики від 05 вересня 2014 року, позивачі виконали у повному обсязі та в присутності свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 надали відповідачу позику в сумі 24000 доларів США. На день звернення до суду, відповідачем зобов'язання за договором позики не виконані, В зв'язку з цим, просять стягнути з відповідача ОСОБА_5 на свою користь борг у сумі 24000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 630720 грн. та судові витрати в сумі 6307,20 грн..

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14 листопада 2017 року позов задоволено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4 грошові кошти за договором позики в сумі 630720 (шістсот тридцять тисяч сімсот двадцять) грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зазначили про безпідставність апеляційної скарги і просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 вересня 2014 року між позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір позики, за яким позивачі передали відповідачу 24000 доларів США. Даний факт підтверджується оригіналом розписки від 05 вересня 2014 року, яка складена та підписана позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 в присутності свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 Факт позики грошей також підтверджується і договором позики грошей від 05 вересня 2014 року, який також є укладеним та підписаним позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Як вбачається зі змісту п.п. 1, 2, 3 договору позики грошей від 05.09.2014 року Позикодавець передає у власність Позичальникам грошові кошти готівкою у сумі 24 000 доларів США, які мають бути передані Позикодавцем та одержані Позичальником при підписанні цього договору, підтвердженням чому має бути надана розписка від Позичальників про отримання даної суми(розписка від 05.09.2014 року(а.с.84)), а Позичальник зобов'язаний повернути Позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому Позикодавцем) у строк до п'ятого листопада дві тисячі шістнадцятого року включно(а.с. 85).

У п.п. 4 та 5 зазначено, що повернення позики повинно бути здійснено готівкою щоквартально, про що позикодавці письмово, шляхом надання розписки, підтверджують про отримання ними коштів від позичальників. Позика вважається повернутою у випадку наявності на примірнику цього договору відмітки позикодавців про одержання грошей та передачі грошових сум, що позичалися позичальниками, готівкою позикодавцям, а у випадку неможливості повернення боргового документа - вказати про це у розписці, яку вони повинні видати позичальникам.

Отже, укладений між сторонами договір позики коштів та розписка про отримання коштів містять умови отримання позичальником ОСОБА_5 в борг коштів в сумі 24000 доларів США із зобов'язанням їх повернення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, встановивши факт укладення між сторонами договору позики, згідно якого позивачі передали, а відповідач отримала грошові кошти з визначеними умовами повернення, відповідач у встановлений у договорі термін позику не повернула, у зв'язку з чим прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачів боргу за договором позики.

Доводи апеляційної скарги, про те, що ОСОБА_5, ОСОБА_6 розписка про отримання коштів у позивачів не підписувалась, а тому договір позики є неукладеним не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Так, висновком № 2760 від 31 серпня 2017 року криміналістичної експертизи з дослідження почерку і підписів за матеріалами даної цивільної справи встановлено, що підпис від імені ОСОБА_5 в оригіналі розписки від 05 вересня 2014 року про отримання грошових коштів у борг розташований праворуч після слова «Позичальник», - виконаний ОСОБА_5; рукописні записи: «Розписка м. Володимир-Волинський, Волинської області, України. П'яте вересня дві тисячі чотирнадцятого року. Ми, ОСОБА_6 що проживаю у м. Володимир-Волинський МВУМВС України у Волинській області 13.02.1996 р. та ОСОБА_5 проживаю у АДРЕСА_1 паспорт серії НОМЕР_1, виданий Володимир - Волинський МВУМВС України у Волинській області 07.09.1999, діюча добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх, в присутності свідків:», «Цією розпискою підтверджуємо факт наявності в нас заборгованості перед гр.», «В сумі 24000 доларів США (двадцять чотири тисячі) доларів США які ми отримали 05.09.2014 р. які ми зобов'язуємося повернути їм в строк до 05.11.2016 р. в чому і підписуємося. Позичальник ОСОБА_5 05.09.2014 р. Позикодавці:», якими заповнений документ - оригінал розписки від 05 вересня 2014 року про отримання грошових коштів у борг - виконані також відповідачем ОСОБА_5.

Цим же висновком криміналістичної експертизи підтверджується і написання відповідачем ОСОБА_5 рукописних записів та виконання підпису у графі «Позичальник» оригіналі договору позики грошей від 05 вересня 2014 року.

Отже, договір позики був укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з відповідачем ОСОБА_5, яка підписала даний договір.

Твердження відповідача про те, що договір позики не підписаний ОСОБА_6 як другим позичальником, є безпідставними, оскільки як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, договір позики укладений з відповідчем ОСОБА_5 та до неї заявлені позовні вимоги про стягнення боргу. ОСОБА_6 відповідно до змісту укладеного договору позики не є позичальником за цим договором.

Покликання відповідача в апеляційній скарзі на недійсність договору позики в зв'язку з недодержанням форми правочину, відсутність згоди на його укледення другого з подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини), а матеріали даної цивільної справи не містять доказів визнання правочину недійсним судом.

Таким чином, обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14 листопада 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді