Рішення № 72973837, 14.03.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року м.Житомир справа № 806/524/18

категорія 3.5

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Недашківська Н.В,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови №ЖИ 25/06-21-040-1037 від 12.01.18р.,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Житомирській області №ЖИ 25/06-21-040-1037 від 12.01.2018 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 384000 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 21.12.2017 за результатами проведеної позапланової перевірки щодо дотримання законодавства про працю та загальнообов"язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_1 встановлено порушення ст.24 КЗпП, що полягає у допуску працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення органів фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. За результатами перевірки складено акт перевірки №06-21-040/1037 та винесено припис №06-21-040/1037-0591 з вимогою усунути відповідні порушення про повідомити відповідний орган. На підставі акту перевірки відповідачем було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ 25/06-21-040-1037 від 12.01.2018. Вказує, що на підставі вказаної постанови його незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП, ст.259 КЗпП України та накладено адміністративне стягнення у вигляд штрафу у розмірі 384000 грн. Притягнення його до відповідальності вважає безпідставним, та дії працівників відповідача такими, що суперечать чинному законодавству. Тому, зазначає, що постанові по справі є незаконною і необґрунтованою, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з грубим порушенням чинного законодавства.

Ухвалою від 02.02.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання у справі на 20.02.2018.

Протокольною ухвалою від 20.02.2018 у підготовче судове засідання відкладено у зв"язку з неявкою позивача.

Ухвалою суду від 27.02.2018 закрито підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 14.03.2018.

Позивач у судове засідання з"явився, позов підтримав та просив його задовольнити з підстав зазначених у позові та відповіді на відзив.

Представники відповідача в судове засідання з"явилися, просили у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов та заперечень на відповідь на відзив. В обґрунтування своїх доводів зазначили, що за результатами проведення планового заходу з питань додержання ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю, зафіксовано порушення ст.24 КЗпПУ в частині фактичного допуску до роботи працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника, та повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівника на роботу. Під час проведення перевірки було виявлено, що у позивача працюють по цивільно-правових угодах ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Водночас зазначили, що правовідносини позивача із вказаними громадянами мають ознаки трудових відносин, а не індивідуально визначеною роботою, без визначення конкретного обсягу робіт. Так, цивільно-правові угоди укладаються з метою виконання певного обсягу робіт або надання певної послуги. Як правило, це одноразова робота, не пов"язана із здійсненням господарської діяльності за основним видом діяльності. Вищевказані робітники виконували роботу за основним видом господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 КВЕД 26.61, а саме: виготовлення виробів з бетону для будівництва. Укладення цивільно-правових договорів між позивачем та вказаними особами є, насамперед, підміною та навмисним приховуванням трудових відносин. Крім того, вказали на те, що згідно відібраних у вказаних осіб письмових пояснень, вони підтвердили, що працюють за трудовим договором. З огляду на зазначене, вважають, що штраф на позивача за порушення законодавства про працю було накладено правомірно, постанова відповідає вимогам чинного законодавства, тому позов є безпідставним.

В обґрунтування відповіді на відзив позивач зазначив, що виявлені в ході перевірки працівники працювали за цивільно-правовими договорами, що підтверджується копії яких були надані як до перевірки так і до матеріалів справи. Вказані договори не є трудовими. Обмежень для фізичних осіб-підприємців щодо укладення таких договорів законодавством не передбачено. Посилання представника відповідача на письмові пояснення громадян, яким підтверджено факт трудових відносин з ФОП є безпідставними, оскільки вказівка на трудовий договір в поясненням шляхом підкреслення не може бути доказом у розумінні ст.76 КАС України так як виконавця взагалі пам"ятають лише слово договір, а інших варіантів договорів не було. Отже, всі заперечення подані на позов не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а базуються виключно на припущеннях та власному трактуванні законодавства відповідачем, тому є безпідставними.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що листом від 13.12.2017 №02-28/2182 Новоград-Волинська районна державна адміністрація Житомирської області клопотала перед Управлінням Держпраці у Житомирській області щодо проведення позапланової перевірки щодо дотримання законодавства про працю ФОП ОСОБА_1, що здійснює каменеобробну діяльність на території Суслівської сільської ради. (а.с.48)

На підставі наказу від 13.12.2017 №2453 та направлення на перевірку від 13.12.2017 №2238/04 та на підставі листа Новоград-Волинської РДА від 13.12.2017 №02-28/2182 посадовими особами Управління Держпраці у Житомирській області в період з 21.12.2017 по 22.12.2017 проведено позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне страхування. Результати перевірки оформлені актом №06-21/040/1037. (а.с.22-27)

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства про працю, а саме: вимог ст.24 КЗпП України в частині фактичного допуску працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення органів фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. Порушення встановлено відносно ОСОБА_8В, І ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_7

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення та на підставі акту перевірки додержання суб"єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов"язкове державне соціальне страхування від 22.12.2017 №06-21-040/1037, керуючись статтею 259 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України "Про зайнятість населення", частиною третьою статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 та на підставі абз.2 ч.2 ст.256 КЗпП України на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 384000 грн. (а.с.20-21)

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду для захисту порушеного права.

Перевіряючи спірну постанову на відповідність її вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Пункт 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 квітня 2015 року за № 438/26883 (далі Положення № 340), передбачає, що Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Голови обласних державних адміністрацій координують діяльність Управлінь Держпраці і сприяють їм у виконанні покладених на них завдань. Повноваження Управлінь Держпраці поширюються на територію відповідної області.

Пунктом 2 Положення № 340 визначено, що Управління Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністра соціальної політики, іншими актами законодавства України, а також цим Положенням.

Згідно підпункту 5 пункту 4 Положення № 340 управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до абзаців 1-2 ч.1 ст. 39 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992 № 2694-XII, із змінами та доповненнями, посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, мають право безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи) визначає порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (далі - Порядок №509).

Пунктом 2 Порядку № 509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об’єднаної територіальної громади.

- акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що посадові особи управління Держпраці мають право проводити позапланові перевірки суб'єктів господарювання на предмет дотримання порядку оформлення найманих працівників на роботу, та на підставі встановлених порушень накладати штрафи за порушення вимог трудового законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 12.01.2018 начальник управління Держпраці у Житомирській області ОСОБА_10, керуючись статтею 259 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України "Про зайнятість населення", частиною третьою статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №50 та на підставі абзацу другого ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 384000 грн.

При цьому, вказана постанова винесена на підставі встановленого актом перевірки від 22.12.2017 №06-21-040/1037 порушення позивачем ст.24 КЗпП України.

Так, зі змісту постанови від вбачається, що підставою для накладення на позивача штрафу у розмірі 384000,00 грн. стало порушення ним вимог статті 24 КЗпП України в частині допущення до роботи громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення органів фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.

Як зазначено в акті перевірки, такого висновку відповідач дійшов оскільки під час інспекційного відвідування місця фактичної діяльності ФОП ОСОБА_1 встановлено, що на той момент на підприємстві знаходились 4 працівника, а саме: ОСОБА_8В, І ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_7, які виконували роботи, пов’язані з роботою підприємства, а саме: загружали кам’яний пил, виконували роботи на обладнанні підприємства (пресі) тощо. Згідно наданих письмових пояснень громадян ОСОБА_8; ОСОБА_5; ОСОБА_11; ОСОБА_7, зазначені працівники прийняті на роботу з 01 грудня 2017 р. шляхом укладання договорів (яких саме працівники зазначити не змогли).

Згідно наданих до перевірки цивільно-правових договорів, виконавці беруть на себе зобов’язання виконати роботи по формуванню виробів з бетону, що є основним видом діяльності підприємства. Термін дії договорів з 01.12.2017 по 31.12.2017. В зазначених вище цивільно- правових договорах вбачаються ознаки трудових відносин, а саме:

1) зазначений процес праці (формування виробів з бетону), а не кінцевий результат;

2) згідно п. 1.2. замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором, т.б. виконуються умови трудового договору (ч.3 ст. 29 КЗпП України (Обов’язок власника визначити працівнику робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами). Крім того, згідно ст. 849 ЦК України, підрядник організовує роботу на власний розсуд. Хід і якість робити можна перевіряти, але не втручаючись діяльність підрядника, т.б. на підрядника (виконавця) не поширюються вимоги правил внутрішнього трудового розпорядку замовника. Тому режим роботи та відпочинку він організовує і особисто. Згідно наданих письмових пояснень гр. ОСОБА_8; ОСОБА_5; ОСОБА_9; ОСОБА_7, їх режим роботи становить з 08-00 години до 17-00 години

Як стверджує позивач, у правовідносинах між ним та вказаними громадянами (сторонами цивільно-правових договорів) містяться ознаки характерні саме для цивільно-правових відносин між роботодавцем та найманим працівником, оскільки підставою для підписання документа, який підтверджує виконання робіт виконавцем за цивільно-правовою угодою, є підписаний Акт приймання виконаних робіт на об'єкті та визначено термін дії укладених між сторонами угод.

Суд погоджується з такими доводами та водночас не погоджується з доводами відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (виконавець) укладено цивільно-правові договори від 01.12.2017, 04.12.2017, 05.12.2017, за умовами яких виконавці зобов'язуються виконати роботи з формування виробів з бетону у визначений договором строк.

Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку замовника.

Відповідно до ч.1 статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

За приписами статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці. Порядок укладання договорів підряду (на виконання певних робіт) регулюється главою 61 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу . Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 Цивільного кодексу України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 Цивільного кодексу України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Тобто, предметом трудових угод є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи. Договір про надання послуг не є трудовим договором, та відносини, що виникають між його сторонами вимогами законодавства про працю не регулюються.

Отже, укладені між позивачем та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 угоди не є трудовими, оскільки містять ознаки характерні саме для цивільно-правових відносин між роботодавцем та найманим працівником, а отже не підпадають під сферу дії законодавства про працю. Тому, доводи відповідача, що такі угоди мають ознаки трудових судом до уваги не приймаються, як безпідставні.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на відібрані в ході перевірки письмові пояснення у працівників, згідно яких встановлено, режим роботи з 08-00 до 17-00, що є ознакою трудових відносин, оскільки відповідно цивільно-правових угод, виконавці роботу організовують на власний розсуд, самостійно визначають свій розпорядок дня, тому правила внутрішнього трудового розпорядку на них не поширюються. Досліджені в ході розгляду справи письмові пояснення не можуть бути достовірним доказом підтвердження порушення позивачем ст.24 КЗпП України, з огляду на те, що будь-яких інших доказів на підтвердження своїх доводів, відповідачем суду не надано.

Крім того, статтею 204 ЦК України, закріплено презумпцію правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначені вище договори не були визнані недійсними чи неукладеними у порядку встановленому законом, що не заперечується сторонами.

Відповідно до статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Разом з тим, в матеріалах даної справи міститься копія постанови Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21.02.2018, що була прийнята за наслідками розгляду матеріалів, які надійшли з Управління Держпраці у Житомирській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за скоєння правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення .

Даним судовим рішенням на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП закрито провадження у адміністративній справі № 285/4839/17 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст. 41 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова набрала законної сили 06.03.2018 (а.с.81).

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, судом зазначено, що беручи до уваги встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 за цивільно-правовими договорами залучав до виконання робіт їх виконавців. Отже між ними виникли цивільно-правові відносини, що не підпадають під сферу дії законодавства про працю. Таким чином склад правопорушення передбачений ч.3 ст.41 КЗпП України у його діях відсутній.

Крім того, під час розгляду вказаної справи були допитані свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які вказали на те, що з ОСОБА_1 у трудових відносинах не перебували, оскільки мали місце цивільно-правові угоди, роботу організовували на власний розсуд.

Слід зазначити, що при розгляді даної справи, судом досліджуються ті ж самі обставини з приводу порушення ОСОБА_1 ст.24 КЗпП України, які вже були предметом розгляду у справі №285/4839/17.

Таким чином, судовим рішенням, що набрало законної сили фактично спростовано висновок відповідача стосовно порушення ОСОБА_1 вимог ст.24 КЗпП України, що стало є підставою для застосування до останнього спірною постановою штрафу у розмірі 384000 грн.

За правилами ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, за змістом цієї норми процесуального права учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

При цьому, суд враховує, що передбачене ст. 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Проте, для спростування преюдиційних обставин, передбачених наведеною процесуальною нормою, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Однак, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів порушення позивачем вимог ст. 265 КЗпПУ.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не перебували у трудових відносинах із позивачем, а виконували роботу відповідно до цивільно - правових договорів, висновок відповідача про те, що позивачем фактично допущено працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення органів фіскальної служби про прийняття працівника на робот, є необґрунтованим та таким, що суперечать вимогам законодавства.

З огляду на досліджені судом письмові докази, суд зазначає, що докази, які б давали суду підстави дійти висновку, що дійсно мало місце порушення позивачем ст.24 КЗпП , у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, в ході розгляду справи спростовано висновки акту перевірки стосовно порушення позивачем вимог ст.24 КЗпП України, з огляду на що прийнята на його підставі спірна постанова є протиправною. Протилежного відповідачем суду не доведено.

Відповідно до ч.1,2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки відповідачем в ході розгляду справи не доведено факт порушення позивачем вимог ст.24 КЗпП України, а відповідно і правомірність спірної постанови № ЖИ 25/06-21-040-1037 від 12.01.2017, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до ч.1 ст.139 КАС України сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3840,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Житомирській області.

Керуючись статтями 9,77,90,242-246,371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Житомирській області (вул.Шевченка, 18-а, м.Житомир,10008, код ЄДРПОУ 39790560) №ЖИ 25/06-21-040-1037 від 12.01.2017 про накладення штрафу на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,11708, код НОМЕР_1) у розмірі 384000,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Житомирській області (вул.Шевченка, 18-а, м.Житомир,10008, код ЄДРПОУ 39790560) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,11708, код НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 3840,00 грн. (три тисячі вісімсот сорок гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Капинос

Повне судове рішення складене 26 березня 2018 року