Рішення № 72973758, 23.03.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13590/17

Провадження № 2/161/507/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гринь О.М.,

при секретарі Муригіній А.І.,

за участю: представника позивача адвоката ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення страхового відшкодування ,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з цивільним позовом до ПрАТ «Страхова компанія «Еталон» про стягнення страхового відшкодування.

Свій позов обґрунтовує тим, що 17 листопада 2016 року трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Фольксваген ЛТ-35», державний номерний знак НОМЕР_1, що належить йому на праві приватної власності. Вказує, що він 17 листопада 2016 року в темну пору доби, рухаючись по вул. Набережній в м. Луцьку на під’їзді до нерегульованого пішохідного переходу, допустив наїзд на пішоходів: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, внаслідок чого останні отримали тілесні ушкодження. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2017 року його визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, кримінальне провадження відносно нього закрито та звільнено його від кримінальної відповідальності в зв’язку з примиренням з потерпілою стороною. На час настання ДТП його цивільно-правова відповідальність була застрахована за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у СК «Еталон», відповідно до якого ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю потерпілого складає 100 000 грн. Зазначає, що потерпіла ОСОБА_5 тривалий час лікувалась в лікарні, нею було затрачено кошти на лікування, загальна сума яких складає 27146,94 грн. Також ОСОБА_5 та її син ОСОБА_4 зазнали моральної шкоди. В зв’язку з цим, він в ході досудового слідства в повному обсязі відшкодував спричинену злочином матеріальну і моральну шкоду. Зокрема, він сплатив вартість ліків, медичних препаратів та витратних матеріалів в розмірі 27 146,94 грн., а також 60000 грн. на відшкодування моральної шкоди, що підтверджується відповідними розписками потерпілих. Після закінчення кримінального провадження та постановлення рішення судом, у відповідності до ст. 35 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», він звернувся в страхову компанію із заявою про виплату страхового відшкодування. Однак, у відповідь на вказану заяву він отримав відмову у виплаті страхового відшкодування. Причиною відмови страховик зазначив несвоєчасне повідомлення ним про факт настання страхового випадку та здійснення відшкодування потерпілій стороні без попереднього погодження зі страховиком. Вважає, що правове значення має таке повідомлення, яке дає можливість страховику дослідити обставини справи і дійти висновку про визнання його страховим випадком або ж відмовити в цьому. Сам же факт порушення страхувальником обов’язку про своєчасне повідомлення про настання страхового випадку не звільняє страховика від виконання своїх зобов’язань по здійсненню в такому випадку страхового відшкодування. Внаслідок неправомірної відмови у виплаті страхового відшкодування, вважає, що позивачем завдано йому моральної шкоди, що виразилось в його переживаннях, втраті нормальних життєвих зв’язків, знервованості. Виходячи з норм ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов’язаний відшкодувати завдану ОСОБА_6 та ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 5% від 27146,94 грн., тобто 1357,35 грн.

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог позивач також вказує, що він поніс витрати, пов’язані з лікуванням потерпілої ОСОБА_5, а саме: ним компенсовано витрати закладу Луцькій клінічній лікарні за стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_5 в сумі 15 416,00 грн.

З огляду на наведене, просить стягнути з ПрАТ «СК «Еталон» страхове відшкодування завданої потерпілій ОСОБА_6 матеріальної шкоди 27146,94 грн.; стягнути з ПрАТ «СК «Еталон» моральну шкоду в розмірі п’яти відсотків від завданого потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ушкодження здоров’я – 1357,35 грн.; стягнути з ПрАТ «СК «Еталон» кошти в сумі 15416,00 грн., сплачених за стаціонарне лікування потерпілої; покласти на відповідача судові витрати.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги позову підтримав, просив його задовольнити його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, позов заперечив, суду пояснив, що ОСОБА_3 здійснив повідомлення страховику про ДТП лише 24 листопада 2016 року, тобто після закінчення встановленого строку. Крім того, понесені позивачем витрати не були попередньо погоджені зі страховиком. Просив в позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 17 листопада 2016 року, в темну пору доби, керуючи технічно справним автомобілем марки «Volkswagen LT 35», номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Набережній в напрямку до вулиці Ковельської зі сторони вулиці Шевченка у місті Луцьку, зі швидкістю приблизно 40-45 км/год., під’їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, не вибрав безпечної швидкості, проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, продовжував рух прямо зі сталою швидкістю тим самим, не переконався у відсутності на пішохідному переході пішоходів, порушивши положення правил дорожнього руху п.п. 1.7, 2.3 (б), 12.3, 18.1, 18.4 ПДР України, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, таким чином не надав дорогу пішоходам: малолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які здійснювали перехід проїзної частини дороги по нерегульованому пішохідному переході, та здійснив наїзд на них. Внаслідок вказаної ДТП ОСОБА_3 спричинив потерпілій ОСОБА_5 тілесні ушкодження.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2017 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України закрито у зв’язку з примиренням винного з потерпілим та звільнено його від кримінальної відповідальності (а.с.10-11).

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Volkswagen LT 35», номерний знак НОМЕР_1, була застрахована у ПрАТ «СК «Еталон», згідно поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ №6875171 від 12 січня 2016 року. Відповідно до Полісу страхова сума за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю складає 100000 грн., за шкоду майну - 50000 грн., розмір франшизи – 1000 грн.(а.с.12).

02 березня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «СК «Еталон» з заявою про здійснення страхового відшкодування в зв’язку із заподіянням шкоди здоров’ю потерпілою ОСОБА_5, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 17 листопада 2016 року.

У відповідь на таке звернення ОСОБА_3 отримав відповідь ПрАТ «СК «Еталон» від 31 березня 2017 року, в якій відповідач повідомляє про відмову в здійсненні страхового відшкодування (а.с.15).

Згідно п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 1 липня 2004 року N 1961-IV, відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України N 1961-IV, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Положеннями ст. 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 6 Закону України N 1961-IV визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 33.1.4 ст. 33 Закону України N 1961-IV в разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України N 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 24 Закону України N 1961-IV визначено особливості відшкодування шкоди, пов'язаної з лікуванням потерпілого.

Пунктом 24.1 даної статті передбачено, що у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров’я.

За змістом п. 36.2 ст. 36 Закону України N 1961-IV, рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) має бути прийняте страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Згідно п. 36.4 ст. 36 Закону України N 1961-IV, страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, а МТСБУ компенсує витрати особи, звільненої від цього виду обов'язкового страхування на підставі пункту 13.1 статті 13 цього Закону або відповідальність якої застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика (МТСБУ). У компенсації витрат може бути відмовлено повністю або частково, якщо такі витрати здійснені без попереднього погодження із страховиком (МТСБУ).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 6 статті 81 ЦПК України передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з цим, суд вважає, що обставини, на які посилається сторона позивача як на підставу своїх позовних вимог, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, з огляду на наступне.

Представник позивача стверджує, що ОСОБА_3 усно, в телефонному режимі повідомив відповідача про настання страхової події та про те, що він з першого дня оплачує лікуванні потерпілої в ДТП.

Представник відповідача вказані обставини заперечує.

При цьому, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він повідомляв відповідача про ДТП, а також, що ним зі страховиком попередньо погоджені витрати, здійснені на лікування потерпілої ОСОБА_5

В обґрунтування заявленої до стягнення суми матеріальної шкоди в сумі 27146,94 грн. позивачем зазначається, що дані кошти були витрачені на придбання ліків, медичних препаратів та витратних матеріалів за час проходження лікування потерпілої ОСОБА_5 в лікарні. Разом з тим, на підтвердження вказаних обставин та розміру матеріальної шкоди позивачем не надано жодного доказу. Так, в матеріалах справи відсутні квитанції, товарні чи фіскальні чеки, які б містили відомості про те, що ОСОБА_3 купував будь-які медичні препарати, ліки чи витратні матеріали для лікування потерпілої ОСОБА_5 за відповідним призначенням лікаря.

Єдиним доказом того, що позивачем фактично були понесені витрати на лікування потерпілої, є квитанція ПАТ КБ «Приватбанк» № 0.0.718140852.1 від 02 березня 2017 року на суму 15 416,00 грн., призначення платежу – компенсування на лікування ОСОБА_5

Разом з цим, вказані витрати не підлягають компенсації позивачеві за рахунок відповідача, оскільки такі витрати не були погоджені зі страховиком. Крім того, в кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України розглядався цивільний позов Луцької міської клінічної лікарні до ОСОБА_3 про відшкодування збитків в розмірі 15 416,00 грн. При розгляді даного цивільного позову не було залучено ПрАТ «СК «Еталон». ОСОБА_3 визнав позов, добровільно, без погодження зі страховиком сплатив ціну позову, в зв’язку з чим даний позов залишено без розгляду.

З системного аналізу норм Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» слід дійти висновку, що відповідач, як страховик, має виплатити страхове відшкодування саме потерпілим особам і в обсягах, визначених судом, а компенсація ним витрат позивача, як страхувальника, можлива лише у разі, коли ці витрати здійснені за його попередньою згодою.

Крім того, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено права страхувальника після виплати ним страхового відшкодування звертатися з регресним позовом до страховика.

Відповідно до п. 37.1.3 ст. 37 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Отже, оскільки ОСОБА_3 не виконав вимоги п. 33.1.4 ст. 33 та п. 36.4 ст. 36 Закону України N 1961-IV, не подав відповідачу письмове повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка, не погоджував зі страховиком розмір відшкодування на лікування потерпілої, не надав страховику всі необхідні документи, які б підтверджували розмір заподіяної шкоди, то суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення страхового відшкодування.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

В позовній заяві ОСОБА_3 вказує, що йому завдано моральну шкоду внаслідок неправомірної відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування. Разом з тим, розмір такої моральної шкоди обґрунтовує, виходячи з ст. 26-1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої страховиком відшкодовується потерпілому – фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров’я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров’ю.

Оскільки позивачем не доведено перед судом факту завдання йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача та не підтверджено розмір такої шкоди, суд дійшов висновку про безпідставність вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, в разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Еталон» про стягнення страхового відшкодування - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Луцького міськрайонного суду Гринь О.М.

Волинської області