Постанова № 72972132, 20.03.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2018 р. Справа № 909/910/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

Мирутенко О.Л.

секретар судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради за вих. № 5/11.1-05/14в від 02.01.2018 (вх. № ЛАГС 01-05/227/18 від 10.01.2018)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2017, суддя Фанда О.М., повний текс складено 11.12.2017

у справі № 909/910/17

за позовом: Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

до відповідача: фізичної особи - підприємця Єрковіч Юлії Валеріївни (надалі ФОП Єрковіч Ю.В.), м. Івано-Франківськ

про стягнення коштів в сумі 1 225 932,59 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Козик В.Є - адвокат (ордер ІФ № 049288 від про надання правової допомоги)

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017р. справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ФОП Єрковіч Ю.В. про стягнення коштів в сумі 1 225 932,59 грн. за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2017 у справі № 909/910/17 позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП Єрковіч Ю.В. на користь Івано-Франківської міської ради 586 404,81 грн. за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів та 8 796,07 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що матеріалами справи підтверджується належним чином повідомлення відповідача про необхідність виготовлення правовстановлюючих документів на землю, однак через бездіяльність останнього договір оренди так і не був укладений. Водночас відповідач не зазначив і не довів наявність об'єктивних обставин, що перешкоджали йому укласти відповідний правочин. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). Проте, враховуючи, що позивачем було здійснено розрахунок збитків за період з 2014-2015 роки на підставі рішення Івано-Франківської міської ради №248-10/1 від 25.06.2011, яке було постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 по справі №876/7281/15 визнано незаконним та скасовано, суд в цій частині позову про стягнення збитків в розмірі 639 527,79 грн. відмовив. Позовні вимоги в частині нарахування збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період 2016-2017 роки в сумі 586 404,81 грн. задоволив.

Не погоджуючись з даним рішенням, Івано-Франківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що рішення Івано-Франківської міської ради №248-10/1 від 25.06.2011 втратило свою чинність після набрання судовим рішенням законної сили про його скасування. А тому нарахування збитків на підставі спірного рішення до моменту його скасування є правомірним.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 20.03.2018 не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. В попередньому судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/893/18 від 02.02.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 17.10.2017 №100552677 Єрковіч Ю.В. є власником нерухомого майна (склад-ангар) за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Левинського,3а (а.с. 105-109).

На підставі п. 1.1 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №441 від 06.12.2005 оформлено право власності на вказане вище нерухоме майно, площа якого складає 4892,6 кв.м. та видано свідоцтво про право власності б/н від 10.05.2006.

26.08.2016 Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради було надіслано ФОП Єрковіч Ю.В. повідомлення №775/34.3-02/18-6 про проведення обстеження земельної ділянки по вул. Левинського, 3а в місті Івано-Франківську. Для забезпечення проведення даного обстеження департамент просив підготовити необхідні матеріали та документи (а.с. 11-12).

16.09.2016 інспекторами з самоврядного контролю управління земельних відносин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за адресою: вул. Левинського, 3а в місті Івано-Франківську на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, за результатами якого було складено акт № 53 (а.с. 13-15).

Даною перевіркою встановлено, що земельна ділянка огороджена, прямокутної форми. Згідно публічно-кадастрової карти України спірна земельна ділянка не сформована, кадастровий номер відсутній. На земельній ділянці знаходиться нерухоме майно - склад-ангар (вул. Левинського, 3а, м. Івано-Франківськ), яке належить ФОП Єрковіч Ю.В. на праві приватної власності та використовується для обслуговування складських приміщень без правовстановлюючих документів, кошти за користування земельною ділянкою за період з 2013-2016 роки не сплачуються.

29.09.2016 Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради надіслано ФОП Єрковіч Ю.В. клопотання №1077/34.3-02/35в про необхідність оформити право землекористування та укласти правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою, а також здійснити сплату за користування земельною ділянкою за минулий період (а.с. 16-17).

Проте, ФОП Єрковіч Ю.В. зазначені вище вимоги позивача не виконала, правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою не оформила, плату за користування земельною ділянкою не здійснила, що підтверджується листами ДПІ в місті Івано-Франківську №11537/9/09-15-12-03-23/2220 від 06.10.2016 та №45/9/09-15-12-03-23/3117 від 06.02.2017 (а.с. 28-32).

Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2016 землевпорядною організацією ТзОВ «НВП «ГІС», на замовлення Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, було здійснено заміри площі земельної ділянки, яку використовує ФОП Єрковіч Ю.В. по вул. Левинського,3а. В результаті встановлено, що площа вказаної земельної ділянки становить 1,2392 га (а.с. 112-130).

02.02.2017 та 03.03.2017 Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради було надіслано на адресу ФОП Єрковіч Ю.В. повідомлення про необхідність бути присутнім на засіданні комісії з визначення та відшкодування територіальній громаді м. Івано-Франківська збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок комунальної власності з порушенням законодавства (а.с. 33-37).

17.03.2017 комісією з визначення збитків власнику землі, що діє на підставі рішення виконавчого комітету міської ради від 17.03.2015 № 150 (із змінами) складено акт про визначення збитків власнику землі за фактичне використання ФОП Єрковіч Ю.В. земельної ділянки площею 1,2392 га на суму 1 225 932,59 грн. (а.с. 40-42).

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №265 від 27.04.2017 затверджено акт про визначення збитків власнику землі від 17.03.2017, згідно якого сума неодержаного територіальною громадою м. Івано-Франківська доходу визначається збитками в розмірі 1 225 932,59 грн., з них:

з 17.03.2017 по 31.12.2014 - 280 094,37 грн.

з 01.01.2015 по 25.10.2015 - 359 433,42 грн.

з 01.01.2016 по 31.12.2016 - 499 403,80 грн.

з 01.01.2017 по 17.03.2017 - 87 001,01 грн. (а.с. 44)

03.05.2017 позивач надіслав на адресу відповідача лист-повідомлення №579/01-15/18-в про відшкодування завданих збитків в добровільному порядку (а.с. 38-39).

Проте відповідач збитки в добровільному порядку не відшкодував, що стало підставою для позивача звернутись з даним позовом до суду.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст. 377 ЦК України та ст. 120 Земельного кодексу України.

Приписами ст.377 ЦК України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Відповідно до ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Тобто, зі змісту положень ст. 120 Земельного кодексу України вбачається, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на положення цієї статті, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;

Відповідач не є власником і постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

В силу ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 123 Земельного кодексу України визначений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як зазначалося вище, ФОП Єрковіч Ю.В. з 2005 року є власником нерухомого майна (склад-ангар площею 4892,6 кв.м.), що розташоване за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Левинського, 3а.

Відтак, з моменту виникнення права власності на зазначене нерухоме майно у відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цими нежитловими будівлями.

Проте, доказів того, що він належним чином оформив правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" №6 від 17.05.2011 зазначено, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, шкоди у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди, крім спеціальних норм, повинні брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 ЦК України, частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Крім того, для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати, як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини в розумінні статті 1193 ЦК України. Під час розгляду таких справ суди мають враховувати обставини вчинення господарюючими суб'єктами дій щодо оформлення відповідного землекористування та факти своєчасного виявлення контролюючими органами користування земельними ділянками без оформлення правовстановлюючих документів, а також вчинення дій щодо спонукання суб'єкта оформити право землекористування.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначено також статтею 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224, ст. 225 ГК України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

За змістом ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Оскільки одним із обов'язків землекористувачів є своєчасне внесення плати за користування земельною ділянкою, а одним із прав власника земельної ділянки - отримання цієї плати, то невиконання цього обов'язку відповідачем спричинило порушення права Івано-Франківської міської ради щодо отримання такої плати (упущена вигода).

Відповідно до ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

При цьому, неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що протиправна поведінка відповідача виражається у користуванні земельною ділянкою без внесення плати за таке використання, збитки - це неотриманий міською радою дохід за використання відповідачем земельної ділянки. Причинний зв'язок виражається в тому, що невнесення плати за користування земельною ділянкою відповідачем, має наслідком неотримання цієї плати міською радою. Вина проявляється у ставленні відповідача до своєї бездіяльності, виражена у формі прямого умислу, оскільки відповідач усвідомлював протиправний характер своєї бездіяльності по оформленню документів на користування, та невнесення плати за користування земельною ділянкою, передбачав, що така бездіяльність призведе до неотримання міською радою доходу, та бажав спричинення збитків міському бюджету.

З урахуванням наведеного вище та обставин справи, а також беручи до уваги факт визнання відповідачем неоформлення документів щодо права користування спірною земельною ділянкою, суд приходить до висновку про наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Судом встановлено, що розмір збитків відповідача у період з 2014-2017 роки було розраховано позивачем як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Тобто, Івано-Франківська міська рада при наданні земельних ділянок у користування не може застосовувати інші, ніж визначені законодавчими актами, ставки орендної плати.

Таким чином, розмір збитків при використанні земель без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) земельної ділянки, дорівнює сумі, яка могла б надійти до місцевого бюджету в разі, якщо б зазначений договір був укладений між орендодавцем та орендарем, та нараховується розмір на підставі даних нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума збитків складає 1 225 932,59 грн. (додаткові пояснення а.с. 110-111).

Нормативна грошова оцінка даної земельної ділянки згідно інформації Держгеокадастру та поданого розрахунку позивача становить:

2014 рік - 11 751 085 грн.76 коп.;

2015 рік - 14 674 854 грн.24 коп.

2016 рік - 16 646 793 грн.20 коп.;

2017 рік - 14 113 496 грн. 64 коп.

Ставка орендної плати становить 3% нормативної грошової оцінки.

З поданих документів вбачається, що нарахування за 2014-2015 роки здійснено на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 25.06.2011 №248-10/1 Про внесення змін до рішення сесії міської ради від 10.07.2008 "Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель м. Івано-Франківська", яким внесено зміни, зокрема визначено про втрату чинності нормативно грошової оцінки з моменту затвердження нової грошової оцінки та затверджено нову нормативно грошову оцінку з 01.01.2011 в розмірі 248,79 грн. за 1 кв.м. (а.с. 173-174).

Нарахування за 2016-2017 роки здійснено на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 19.05.2015 №1733-54 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Івано-Франківська", в якому затверджено нормативно грошову оцінку з 01.01.2016 в розмірі 233,25 грн. за 1 кв.м. (а.с. 175-176).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 по справі №876/7281/15, яке ухвалою ВАСУ від 15.03.2016 залишено без змін, рішення Івано-Франківської міської ради №248-10/1 від 25.06.2011 визнано незаконним та скасовано в частині п.1 та п.6 (а.с. 151-159).

Тобто, вказане рішення міської ради втратило юридичну силу з моменту його прийняття, а не з моменту набрання законної сили судового рішення, як помилково вважає скаржник.

Таким чином, застосування позивачем та ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області матеріалів технічної документації про нормативну грошову оцінку земель міста Івано-Франківська, що затвердженні рішенням №248-10/1 від 25.06.2011 є неправомірним.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині нарахування збитків за 2014-2015 роки в сумі 639 527,79 грн. є неправомірними та задоволенню не підлягають. Позовні вимоги в частині нарахування збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період 2016-2017 роки в сумі 586 404,81 грн. є такими, що нараховані у відповідності до норм чинного законодавства, відтак правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Щодо твердження відповідача на невідповідність визначення позивачем площі спірної земельної ділянки, то вказане твердження є безпідставним, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами. Аналогічне визначення міститься в ст. 1 Закону України "Про оцінку земель". Аналіз даної норми свідчить про те, що істотною ознакою поняття "Земельна ділянка" є визначеність меж земельної ділянки, на підставі яких визначається площа такої земельної ділянки.

Пунктом 1.3. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом державного комітету України із земельних ресурсів №376 від 18.05.2010 встановлено, що межа земельної ділянки - це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки. При цьому, зміст Додатку 1 та Додатку 2 вказуються на те, що внаслідок встановлення меж земельної ділянки шляхом встановлення межових знаків визначається їх площа.

У відповідності до п.2.1. Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як зазначалося вище, площа спірної земельної ділянки зазначена позивачем на підставі замірів, здійснених ліцензійною землевпорядною організацією ТзОВ "Науково-виробниче підприємство" "ГІС" на підставі договору на створення проектно-вишукувальної продукції №533 від 18.10.2016. Заміри проводились на стіні будівлі та по огорожі. Заміри виконанні сертифікованими інженерами-землевпорядниками за допомогою GPS TOPCON HIPER SR та електронними тахеометром Trimble M3 (а.с. 113-130).

Графічні матеріали виконані з дотриманням Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМУвід 09.04.1998 №55.

З урахуванням відсутності технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначена, на підставі замірів ТзОВ "Науково-виробниче підприємство" "ГІС", колегія суддів вважає, що площа спірної земельної ділянки у розмірі 1,2392 га є обґрунтована та законна.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову частково, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу відповідач не довів обставин, що звільнили б його від відповідальності за допущене порушення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2017 у справі № 909/910/17 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку, передбаченому ст.288 ГПК України.

5. Справу повернути до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді О.І. Матущак

О.Л. Мирутенко