Постанова № 72972076, 26.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/14740/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Разіної Т.І.

при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 26.03.2018 року по справі №910/14740/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017, повний текст якого складено 20.11.2017

по справі №910/14740/17 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"

до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний банк України

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імріс"

про зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (надалі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії, а саме: зобов'язати відповідача передати позивачу оригінали кредитних договорів від від 19.02.2014 року №4И14074Д, від 20.02.2014 року №4И14076И, від 25.02.2014 року №4И14075Д, які засвідчують обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" (боржника) виконати свої зобов'язання перед поручителем та всі інші документи, яким забезпечувались кредитні договори.

В обґрунтування позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" посилалося на порушення відповідачем ст.ст. 11, 509, 514, 553, 554, 556 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі №910/14740/17 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив поновити строк апеляційного оскарження, рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі №910/14740/17 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Відповідач та треті особи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України та на неодноразові пропозиції суду не надали письмових відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 ГПК України).

До судового засідання від 26.03.2018 з'явився уповноважений представник позивача та відповідача.

Треті особи не скористалися своїм процесуальним правом та не направили належним чином уповноважених на здійснення представництва представників до судового засідання. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Зокрема про належне повідомлення Національного банку України свідчать зворотні поштові повідомлення, Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" - витяги з реєстру поштових відстежень «Укрпошта» з відмітками «невдала спроба вручення (не вручене під час доставки): інші причини», що є свідченням належного повідомлення сторони про апеляційний перегляд даної справи.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що треті особи по справі належним чином повідомлені, з огляду на те, що розгляд даної справи вже відкладався через неявку учасників справи, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представників позивача та відповідача.

У судовому засіданні від 26.03.2018 серед іншого колегією суддів з'ясовано у представників позивача та відповідача причини неодноразового невиконання вимог поставлених ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018, від 12.03.2018. Наведені запитання апеляційного суду залишені представниками сторін без будь-якої відповіді.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників позивача та відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у даній справі залишити без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (далі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, кредитор) укладено договір поруки № 4А14127И/П від 20.10.2016 (далі - договір поруки).

Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Імріс" (далі - боржник) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 19.02.2014 № 4И17074Д (далі - кредитний договір - 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору - 1;

- кредитним договором від 20.02.2014 № 4И14076И (далі - кредитний договір - 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору - 2;

- кредитним договором від 25.02.2014 № 4И14075Д (далі - кредитний договір - 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору - 2.

Відповідно до п. 2 та п. 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктами 4, 5 та 6 договору поруки у випадку невиконання боржником обов'язку п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки).

За умовами пункту 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

У відповідності до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором.

Згідно з п. 10 договору поруки, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 16.05.2016, укладеної сторонами.

Відповідач не заперечив факт укладення з позивачем Договору поруки № 4А14127И/П від 20.10.2016 із використанням електронного цифрового підпису.

За ствердженням позивача, на виконання своїх обов'язків за договором, позивач, як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме сплатив заборгованість в загальному розмірі 640 349 743,04 грн., що підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями №2317 віл 21.10.2016 року, №2318 від 21.10.2016 року та №2319 від 21.10.2016 року.

В той ж час, відповідачем не заперечується факт отримання коштів від позивача (поручителя) в загальній сумі 640 349 743,04 грн. за кредитними договорами від 19.02.2014 року №4И14074Д, від 20.02.2014 року №4И14076И, від 25.02.2014 року №4И14075Д.

З огляду на наведене, позивач просив господарський суд зобов'язати відповідача передати позивачу документи, які підтверджують обов'язок боржника, а саме зобов'язати відповідача передати позивачу оригінали кредитних договорів від від 19.02.2014 року №4И14074Д, від 20.02.2014 року №4И14076И, від 25.02.2014 року №4И14075Д, які засвідчують обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" (боржника) виконати свої зобов'язання перед поручителем та всі інші документи, яким забезпечувались кредитні договори.

Суд першої інстанції, досліджуючи надані сторонами докази, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на те, що як умовами Договору поруки № 4А14127И/П від 20.10.2016, так і чинним законодавством України, не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника. Окрім того, місцевим господарським судом відзначено, що позивачем не надано жодних доказів в підтвердження того, що він звертався до відповідача з вимогою надати документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором. Також суд звернув увагу на відсутність за матеріалами справи доказів повного виконання поручителем зобов'язань за кредитними договорами.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, беручи до уваги доводи апеляційного оскарження, вважає прийняте судом першої інстанції рішення законним та обґрунтованим, виходячи із наступного.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У ст. 554 Цивільного кодексу України вказано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Як було встановлено вище, за умовами пункту 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 10 договору поруки, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

За ствердженням позивача, на виконання своїх обов'язків за договором поруки він сплатив заборгованість в загальному розмірі 640 349 743,04 грн., що підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями №2317 віл 21.10.2016 року, №2318 від 21.10.2016 року та №2319 від 21.10.2016 року.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Відповідачем не заперечується факт отримання коштів від позивача в зазначеній сумі та та не подано доказів повернення цих коштів, як помилково перерахованих.

Разом з тим, з метою дослідження належним чином всіх обставин справи та встановлення того, яким був дійсний обсяг забезпеченого порукою кредитного зобов'язання боржника по кредитним договорам, колегією суддів ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Імріс" до участі у справі №910/14740/17 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; зобов'язано позивача (скаржника) направити третій особі - Товариству з обмеженою відповідальністю "Імріс" позовну заяву з додатками, копію рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 по справі №910/14740/17 та надати до суду докази відправлення; зобов'язано позивача (скаржника) направити третій особі - Товариству з обмеженою відповідальністю "Імріс" апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 по справі №910/14740/17 з усіма додатками та надати до суду докази відправлення; зобов'язано позивача, відповідача та третю особу-2 надати до суду документи, а саме: кредитні договори від 19.02.2014 №4И14074Д, від 20.02.2014 року №4И14076И, від 25.02.2014 року №4И14075Д, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імріс" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", з усіма додатками та додатковими угодами до них; (оригінали кредитних договорів для огляду та належним чином засвідчені копії для залучення до матеріалів справи); докази надання кредиту за кредитними договорами від 19.02.2014 №4И14074Д, від 20.02.2014 року №4И14076И, від 25.02.2014 року №4И14075Д (копії банківських виписок, платіжних доручень, меморіальних ордерів, тощо); докази повернення кредиту за кредитними договорами від 19.02.2014 №4И14074Д, від 20.02.2014 року №4И14076И, від 25.02.2014 року №4И14075Д та сплати процентів за користування кредитом (копії платіжних доручень, банківських виписок, тощо); розрахунок заборгованості за кредитними договорами від 19.02.2014 №4И14074Д, від 20.02.2014 року №4И14076И, від 25.02.2014 року №4И14075Д станом на 21.10.2016; договір поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 з підписами уповноважених осіб позивача і відповідача та відбитками печаток Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (із змінами) (оригінал договору поруки для огляду та належним чином засвідчену копію для залучення до матеріалів справи); будь-які інші письмові докази, що стосуються розміру надання кредиту, суми його погашення, розміру сплати процентів за кредитом, суму повернення, суму погашення поручителем, спірні боргові періоди у відповідності до зазначених кредитних договорів від 19.02.2014 №4И14074Д, від 20.02.2014 року №4И14076И, від 25.02.2014 року №4И14075Д, тощо; викликано учасників справи №910/14740/17 у судове засідання та визнано явку Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд", Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" обов'язковою.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Аналогічна норма закріплена також у ст. 74 ГПК України в редакції, що набрала чинності з 15.12.2017.

За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд має право витребувати у сторін на підставі ст. 74 ГПК України усі необхідні докази для правильного вирішення спору і з'ясування дійсних обставин справи.

В даному випадку мова не йде про перекладення на суд обов'язку тягаря доказування, який покладений на сторони у справі, а йде про виконання процесуального обов'язку суду щодо витребування документів у разі недостатності поданих сторонами доказів. (Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного суду від 31.01.2018 № 910/12748/15)

Суд апеляційної інстанції, скориставшись своїми процесуальними повноваженнями, для правильного вирішення спору і з'ясування дійсних обставин справи ухвалами від 26.02.2018, від 12.03.2018 залучив до участі у справі боржника за кредитними договорами та двічі витребовував в учасників справи необхідні документи, зокрема оригінали кредитних договорів, обґрунтовані розрахунки заборгованості, тощо.

Однак, вказані вимоги ухвали суду апеляційної інстанції не були виконані учасниками судового процесу, будь-яких пояснень з даного приводу учасниками також не надано.

Таким чином, колегією суддів використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи. В свою чергу, саме сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Приписами Цивільного кодексу України та п. 8, 10 договору поруки, який укладено між позивачем та відповідачем, дійсно передбачено обов'язок кредитора передати поручителю документи, які підтверджують право вимоги до боржника після задоволення поручителем кредиторських вимог, які є предметом основного зобов'язання.

Проте, наведеними нормами чинного законодавства та умовами спірного правочину не передбачено виникнення у кредитора, у зв'язку з виконанням поручителем обов'язків боржника, обов'язку з переданням поручителю саме оригіналів документів, які засвідчують право вимоги, а навпаки, визначено, що у такому випадку переданню підлягають саме належним чином засвідчені копії відповідних документів.

Також слід зазначити, що згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за відсутності у матеріалах справи копій кредитних договорів від 19.02.2014 №4И14074Д, від 20.02.2014 року №4И14076И, від 25.02.2014 року №4И14075Д, належних доказів щодо наявності заборгованості боржника за вказаними кредитними договорами та відповідного розрахунку заборгованості, суд позбавлений можливості встановити обставини стосовно наявності такої заборгованості та перевірити доводи позивача про повне виконання ним зобов'язання за кредитними договорами, відповідно, наявності підстав для переходу прав кредитора до позивача, а отже, і підстав для передачі документів, що підтверджують обов'язок боржника.

Також, за оцінкою колегії суддів цілком доречними є зауваження суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не надано жодних доказів в підтвердження того, що він звертався до відповідача з вимогою надати документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Посилання позивача у доводах апеляційного оскарження на те, що документами у відповідності до законодавства, які підтверджують обов'язок боржника перед кредитором є виключно оригінали документів, а не їх копії, колегія суддів не приймає до уваги, визнає безпідставними. Наведені доводи апеляційного оскарження спростовуються вищезазначеними правовими висновками та пунктом 10 договору поруки № 4А14127И/П від 20.10.2016.

Серед іншого, окремою підставою для відмови у задоволенні позову колегія суддів вважає і наступне.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач не довів наявності у нього порушеного права чи охоронюваного законом інтересу щодо предмету спору у даній справі, що має своїм наслідком відмову у позові.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі позивачем не наведено.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 та Розділом ХІ «Перехідних положень» Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі №910/14740/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі №910/14740/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14740/17.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 27.03.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

Т.І. Разіна