Постанова № 72969197, 21.03.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/4026/17 Головуючий у 1-й інст. Бондарчук В. В.

Категорія 55 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Галацевич О.М., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №296/4026/17 за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центральна дитяча міська лікарня», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації, про визнання дій неправомірними та стягнення невиплаченої заробітної плати

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 01 листопада 2017 року, ухвалене під головуванням судді Бондарчука В.В. в м. Житомирі,

в с т а н о в и л а:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунальної установи «Центральна дитяча міська лікарня» (надалі - КУ «Центральна дитяча міська лікарня» або лікарня). Просив визнати неправомірними дії КУ «Центральна дитяча міська лікарня», які полягають у ненарахуванні та невиплаті йому надбавки за вислугу років за період з 01 вересня 2011 року по 01 травня 2017 року та стягнути заборгованість з виплати надбавки за вислугу років, з урахуванням компенсації страти її частини, в сумі 37 395 грн. (14 038,80 грн. - надбавка за вислугу років за відповідний період + 23 356,20 грн. - компенсація втрати частини надбавки у зв'язку з порушенням строків її виплати). Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 01 серпня 2000 року прийнятий на роботу на посаду інструктора ЛФК. З 02 січня 2003 року переведений на посаду спеціаліста з фізичної реабілітації, яка відповідно до наказу головного лікаря від 18 листопада 2005 року перейменована на фахівець з фізичної реабілітації. Ця посада відноситься до сфери соціальних працівників, що визначено наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2011 року №239, відповідно до якого йому має виплачуватися надбавка за вислугу років. Однак надбавка за вислугу років йому не виплачується та в листі від 03 квітня 2017 року відповідач роз'яснив, що він не має права на надбавку за вислугу років. Вважає дії відповідача неправомірними, оскільки, на його думку, відповідно до положень Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2011 року №239, він має право на надбавку за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу, враховуючи, що працює на відповідній посаді та має необхідний стаж роботи, що становить 11 років.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що проходження атестації соціальними працівниками не передбачено чинним законодавством. Вважає, що суд неправомірно застосував постанову КМУ від 29 грудня 2009 року № 1418, оскільки вона не поширюється на спірні правовідносини та стосується медичних і фармацевтичних працівників. Окрім того відповідачем не надано та судом не досліджено його посадову інструкцію, яка діяла до 2016 року та в якій зазначено, що він надає населенню медико-соціальні послуги.

На апеляційну скаргу відповідач подав відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зокрема наголошує на тому, що предметом діяльності КУ «Центральна дитяча міська лікарня» є медична практика та відповідач є юридичною особою, яка не відноситься до установ соціального захисту населення.

Третя особа без самостійних вимог просить розглянути справу без участі її представника. При цьому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Із копії трудової книжки позивача вбачається, що ОСОБА_1 01 серпня 2000 року був прийнятий на роботу на посаду інструктора ЛФК з вищою немедичною освітою відділення відновлювального лікування Першої дитячої поліклініки Корольовського району Дитячого територіального медичного об'єднання м. Житомира.

Позивач 02 січня 2003 року був переведений на посаду спеціаліста з фізичної реабілітації Центру «Поклик» Першої дитячої поліклініки Корольовського району Дитячого територіального медичного об'єднання м. Житомира.

Відповідно до рішення Житомирської міської ради від 25 лютого 2003 року №154 Дитяче територіальне медичне об'єднання м. Житомира було перейменоване у Комунальну установу «Центральна дитяча міська лікарня».

Наказом головного лікаря КУ «Центральна дитяча міська лікарня» від 18 листопада 2005 року №330 посада, яку обіймав позивач, 01 вересня 2005 року була перейменована на фахівець з фізичної реабілітації, а наказом головного лікаря КУ «Центральна дитяча міська лікарня» від 31 січня 2011 року №64 01 лютого 2011 року назва відділення відновного лікування, у тому числі Центр реабілітації дітей-інвалідів «Поклик», змінено на фізіотерапевтичне відділення.

За таких обставин позивач із 01 лютого 2011 року працює на посаді фахівця з фізичної реабілітації фізіотерапевтичного відділення Першої дитячої поліклініки Корольовського району Комунальної установи «Центральна дитяча міська лікарня».

Згідно зі статутом Комунальної установи «Центральна дитяча лікарня» остання заснована Житомирською міською радою, є юридичною особою та до складу якої входять структурні підрозділі без права юридичних осіб, зокрема, поліклініки (пункти 1.1,1.3, 1.4 Статуту).

У пунктах 2.1 та 2.2 Статуту Комунальної установи «Центральна дитяча лікарня» наголошується на тому, що метою діяльності юридичної особи є найбільш повне задоволення потреб дитячого населення у кваліфікованій медичній допомозі, а предметом основної діяльності є медична практика.

Відповідно до пункту 1 Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 28 жовтня 2002 року №385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я», Комунальна установа «Центральна дитяча міська лікарня» відноситься до закладів охорони здоров'я.

Звертаючись до суду із даним позовом до відповідача, ОСОБА_1 посилається на положення Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2011 року №239.

Проте, у пункті 1 Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2011 року №239, зазначено, що його дія поширюється на працівників державних та комунальних установ соціального захисту населення незалежно від підпорядкування, умови оплати праці яких визначаються відповідно до умов оплати праці працівників державних та комунальних установ соціального захисту населення.

За таких обставин, дія вищевказаного Порядку поширюється на працівників комунальних установ соціального захисту населення, а Комунальна установа «Центральна дитяча міська лікарня» не є установою соціального захисту населення, а є комунальним закладом охорони здоров'я, а тому на її працівників не поширюються положення Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2011 року №239.

Позивач є працівником установи охорони здоров'я, а тому може виконувати лише функції сестри медичної з масажу, оскільки відповідач не може надавати інших послуг, окрім медичної практики, а тому лише сама назва посади не є визначальним критерієм для нарахування надбавки за вислугу років працівнику, який працює у закладі охорони здоров'я, а не в установі соціального захисту населення на підставі Порядку, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2011 року №239. Доводи апеляційної скарги з цього приводу не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та повність спростовуються вищевикладеним та додаткової мотивації не потребують.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що атестація соціальних працівників не передбачена жодним правовим документом не відповідає дійсності, адже Порядок атестації соціальних працівників, інших фахівців, що надають соціальні та реабілітаційні послуги затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 01 жовтня 2012 року №612.

Отже, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про безпідставність вимог позивача. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не змінюють. Відповідно до положень ст.375 ЦПК України рішення суду залишається без змін, оскільки постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 01 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 26 березня 2018 року.

Головуюча Судді: