Постанова № 72968625, 20.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

Справа №761/26669/16-ц

Апеляційне провадження:

№22-ц/796/1565/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.

при секретарі Іванову В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року (суддя Макаренко І.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Мальва» про визнання дій незаконними, скасування наказів, зобов'язання нарахування заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та їх стягнення,

встановила:

у липні 2016р. позивач звернувся до суду з позовом, який уточнив під час судового розгляду, і остаточно просив визнати переведення на неповний робочий тиждень незаконними та скасувати накази за період з серпня 2010р. по лютий 2011р., з лютого 2012р. по грудень 2012р., з квітня 2015р. по травень 2016р., зобов'язати ПрАТ «ВО «Мальва» нарахувати безпідставно не нараховану заробітну плату за період з серпня 2010р. по лютий 2011р. у сумі 23 427грн. 17коп., з лютого 2012р. по грудень 2012р. у сумі 23 225 грн. 57коп., за лютий 2013р. у сумі 1 946 грн. 28коп., з квітня 2015р. по травень 2016р. у сумі 50 173грн. 22коп., а також компенсацію за невикористану відпустку за період з травня 2013р. по травень 2016р. за 80 календарних днів у сумі 12 000грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 1 червня 2016р. звільнився з ПрАТ «ВО «Мальва» на підставі п. 1 ст. 38 КЗпП України. Однак, йому в повному обсязі не нараховувалась заробітна плата за періоди з серпня 2010р. по лютий 2011р., з лютого 2012р. по грудень 2012р., за лютий 2013р. та з квітня 2015р. по травень 2016р. та не нарахована компенсація за невикористану відпустку.

Позивач зазначав, що 25 травня 2017р. під час судового розгляду в іншій справі відповідач повідомив про переведення його на неповний робочий тиждень в період з квітня 2015р. по травень 2016р., хоча про вказане переведення йому відомо не було, а саме переведення є незаконним, так як було допущено порушення вимог ст. 32 КЗпП України.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення.

Позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки позовна давність не могла бути застосована судом, так як відповідач не

- 2 -

заявляв відповідного клопотання.

Також позивач не погоджується із висновком суду про те, що позовна заява подана з пропуском строку на звернення до суду, оскільки хоча він і уточнював позовні вимоги 10 серпня 2017р., позовна заява вважається поданою саме в день первісного її подання до суду - 26 липня 2016р.

Крім того, позивач стверджує, що рішення суду було прийнято на підставі невстановленого судом факту існування наказу про переведення позивача на неповний робочий тиждень та вважає помилковим висновок суду, що в іншій справі було вирішено питання про компенсацію за невикористану відпустку за період з травня 2013р. по травень 2016р. за 80 календарних днів у сумі 12 000грн.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу у визначений строк не подав.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача, який заперечував проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання незаконними наказів про переведення на неповний робочий тиждень, тому відсутні підстави для стягнення невиплаченої заробітної плати, а питання про стягнення компенсації за невикористану відпустку вирішувалося судом при розгляді іншої справи.

Проте, погодитися з такими висновками суду не можна з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Під час судового розгляду встановлено, що 10 травня 2001р. позивач був прийнятий на посаду економіста ЗАТ «Мальва». З 2 січня 2002р. переведений на посаду заступника директора з економіки та виробництва. З 28 квітня 2011р. ЗАТ «Мальва» перереєстроване у ПрАТ «ВО «Мальва».

Наказом № 5-к від 1 червня 2016р. ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з економіки та виробництва за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, зазначено про необхідність виплати компенсації за 72 календарних дні невикористаної відпустки.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

- 3 -

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частина 1 статті 57 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, передбачала, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторони, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У підтвердження невиплати йому заробітної плати у повному обсязі за період з серпня 2010р. по лютий 2011р., з лютого 2012р. по грудень 2012р., за лютий 2013р. та з січня 2014р. по травень 2016р., позивач надав суду першої інстанції відомості з Пенсійного фонду України.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач надав суду першої інстанції копію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 серпня 2017 року про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі перед позивачем за період з січня 2014р. по травень 2016р.

Однак, доказів та будь-якого обґрунтування невиплати позивачу у повному розмірі заробітної плати за всі спірні періоди як суду першої інстанції, так і апеляційному суду надано відповідачем не було.

Висновки суду першої інстанції, що у спірний період відповідачем було прийнято рішення про встановлення на підприємстві неповного робочого тижня, не ґрунтуються на матеріалах справи, так як таких доказів відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідач не надав суду накази про зміну істотних умов праці позивача у період з серпня 2010р. по лютий 2011р., з лютого 2012р. по грудень 2012р. та у лютому 2013р., зміну істотних умов праці у вказаний період позивач не визнав, а відтак суд першої інстанції не мав правових підстав вважати, що вказана обставина є доведеною, а позивачем був пропущений строк звернення до суду із позовними вимогами про визнання таких наказів неправомірними.

При цьому, суд першої інстанції не врахував, що такі позовні вимоги були заявлені позивачем після пояснень представника відповідача, даними при розгляді цивільної справи

- 4 -

761/39354/16-ц, хоча ні номерів наказів, ні їх дати позивачем зазначено не було, так як позивач про них обізнаним не був. Не були такі відомості надані суду і відповідачем.

Не встановивши наявність наказів та їх змісту, дати їх прийняття та ознайомлення з ними позивача, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про можливість застосування позовної давності до вимог про визнання таких наказів неправомірними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено, що у спірний період на підприємстві було прийнято рішення про зміну істотних умов праці позивача, що він працював неповний робочий тиждень, а виплачена йому заробітна плата відповідала відпрацьованому робочому часу, тому позовні вимоги про стягнення недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з серпня 2010р. по лютий 2011р., з лютого 2012р. по грудень 2012р. та за лютий 2013р. підлягають задоволенню.

Під час судового розгляду відповідач не заперечував, що щомісячний посадовий оклад позивача з 2010р. становив 4200грн., що також підтверджується довідкою Пенсійного фонду України, а тому стягненню підлягає заробітна плата з період з серпня 2010р. по лютий 2011р. у розмірі 23 427грн. 17коп., за період з лютого 2012р. по грудень 2012р. у розмірі 36 073грн. 08коп., а за лютий 2013р. - 1946грн. 48коп., а всього 61 446грн. 73коп. (сума визначена без вирахування обов'язкових платежів).

Разом з цим, позовні вимоги про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з січня 2014р. по травень 2016р. задоволенню не підлягають з таких підстав.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 серпня 2017 року (справа 761/39354/16-ц), яке набрало законної сили, встановлено, що на час звільнення позивача йому не була виплачена заробітна плата з січня 2014р. по травень 2016р., з чим позивач погодився, тому суд стягнув з відповідача 60 194грн. 41коп. заборгованості та середній заробіток за несвоєчасний розрахунок.

При цьому, судом перевірялась правомірність нарахування заробітної плати та її розмір, позивачем не оспорювався розмір нарахованої заробітної плати та наказ про переведення на неповний робочий тиждень, не висловлював він своїх заперечень і проти дійсності наданих відповідачем табелів обліку використання робочого часу за вказаний період.

З огляду на визначений статтею 129 Конституції України принцип обов'язковості рішення, після вирішення судом справи та набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники, не можуть заявляти в суді тотожний позов.

Установлені судовим рішенням, що набрало законної сили, обставини, зокрема й у цивільній справі, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж особи або особа, щодо якої або яких встановлено ці обставини, тому правових підстав для повторного розгляду позовних вимог про стягнення заробітної плати за період з квітня 2015р. по травень 2016р. не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Позивач стверджував, що при звільненні йому не була виплачена компенсація за невикористану відпустку, що не заперечував відповідач.

Висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористану відпустку були розглянуті судом у справі 761/39354/16-ц не ґрунтуються на тексті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 серпня 2017р.

З тексту наказу № 5-к від 1 червня 2016р. про звільнення ОСОБА_1 вбачається,

- 5 -

що виплаті підлягає компенсація за 72 календарних дня невикористаної відпустки.

Позивачем вказаний наказ у встановленому законом порядку оскаржений не був, не надано доказів надання відповідачу документів про встановлення позивачу інвалідності з 28 травня 2014р. 3 групи та з 28 травня 2015р. - 2 групи, а відтак колегія суддів вважає, що підстав для стягнення з відповідача компенсації за 80 календарних днів невикористаної відпустки не встановлено.

Згідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р., обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 розділу IV Порядку визначено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

У матеріалах цивільної справи 761/39354/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Мальва» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації частини заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною її виплатою, стягнення моральної шкоди наявна довідка про нараховану позивачу заробітну плату за період з червня 2015р. по травень 2016р. (с.с.56), згідно якої за вказаний період нараховано 8 129грн. 77коп., у вказаному періоді було 8 святкових і неробочих днів, календарний рік складав 366 днів, тому компенсація за 72 календарних дня невикористаної відпустки становить 1 635грн. 12коп. (8129,77:358 (366-8)=22,71х72).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим сторонами доказам, рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 630грн. 82коп. за подачу позовної заяви та 946грн. 23коп. за подачу апеляційної скарги, так як позивач, як інвалід 2 групи, звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

- 6 -

постановила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Мальва», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 24117037, яке знаходиться у м. Києві, вул. Артема, 52-д, на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, який проживає у АДРЕСА_1, заборгованість із заробітної плати у сумі 61 446грн. 73коп. (сума зазначена без вирахування обов'язкових платежів), 1635грн. 12коп. компенсації за невикористану відпустку, а всього 63 081грн. 85коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Мальва», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 24117037, яке знаходиться у м. Києві, вул. Артема, 52-д, на користь держави судовий збір у сумі 1577грн. 05коп. (на розрахунковий рахунок № 31210206780010; отримувач УДКС у Солом'янському районі м. Києва; банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві; ЄДРПОУ 38050812; код банку отримувача 820019).

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: