Постанова № 72968600, 22.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження в апеляційній інстанції №22-ц/796/481/2018

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:

Судді - доповідача: Білич І.М.

Суддів: Болотова Є.В., Шахової О.В.

при секретарі: Довгопола А.В.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача Воронова Є.Є.

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4, поданої через представника ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року ухваленого під головуванням судді Деснянського районного суду м. Києва Шевчук О.П.

по цивільній справі № 754/12394/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку в спільному майні, стягнення вартості частки у спільному майні, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою та вселення.

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_4 де ставив питання про стягнення з ОСОБА_4 компенсації вартості 3/8 частин квартири АДРЕСА_1 в розмірі 27 952, 68 гривень, стягнення судових витрат та вартість експертної оцінки квартири в розмірі 600 гривен. Свої вимоги обґрунтував тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.03.2015 року за ОСОБА_4 визнано в порядку спадкування право власності на 3/8 частин вказаної квартири. Однак, відповідач у спірній квартирі не мешкає, витрати по її утриманню не несе.

У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд припинити право ОСОБА_4 на частку в спільному майні на 3/8 частин квартири АДРЕСА_1 та стягнути на його користь з позивача вартість зазначеної частини квартири в розмірі 27 952, 79 гривень.

Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом про визначення порядку користування на житлове приміщення, де ставив питання про виділення йому в користування кімнату 10,8 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1, а також вселення до квартири. Обгрунтовуючим свої вимоги тим, що відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1, будучи власником частини спірної квартири ключів від неї не надає, відтак він не може користуватися житлом, право власності за ним не визнає.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про припинення права власності та виплату компенсації вартості частини у спільній частковій власності було відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою та вселення було задоволено частково.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 за якого в користування ОСОБА_4 виділити кімнату площею 10, 8 кв.м., ОСОБА_1 - кімнату площею 20,1 кв.м.

Місця загального користування - ванну кімнату, кухню, вбиральню, коридор залишено в спільному користуванні співвласників.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 в частині вимог про вселення відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 640 гривень.

Не погоджуючись із рішенням суду представник відповідача за первісним позовом подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про часткове скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року, а саме в частині відмови на вселення та просив ухвалити нове рішення, яким вселити ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1. Вказуючи на допущені порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення незаконного рішення.

Зазначаючи також що його право на користування житлом обмежено позивачем і оспорюється ним, відсутність ключів від квартири вимушує його на примусове вселення, в чому суд першої інстанції відмовив. Незважаючи на існуючу судову практику за якою суди вирішують питання усунення недоліків при вирішенні спорів в справах про визначення і порядок користування житлом та вселення. Вказуючи, що без вселення він не може здійснити свої права по володінню житлом.

ОСОБА_1 не погоджуючись із рішенням суду також подав апеляційну скаргу. В якій ставив питання про зміну рішення за яким: припинити право ОСОБА_4 на частку у спільному майні, а саме на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1, за рахунок сплати ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 вартості цієї частини квартири в розмірі 27 952, 68 гривен; та стягнути понесені судові витрати. У частині відмови ОСОБА_4 у задоволені його вимог про вселення залишити рішення суду першої інстанції без змін.

12 грудня 2017 року апеляційним судом отримано заперечення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 Заперечуючи проти її доводів, представник зазначила про те, що ОСОБА_4 до визнання права користування частиною спірної квартири не може сплачувати комунальні послуги за спірне житло, оскільки до цього часу відсутня розрахункова книга на оплату його долі в квартирі, яка може бути видана житловою установою після вступу рішення про визначення порядку користування житлом у законну силу. Вказала на те, що за місцем реєстрації відповідачу належить лише 1/5 частина квартири, однак у зв'язку з сімейними відносинами він нею користуватися не може та змушений орендувати житло. Крім того, наголосила на тому, що позивач та його представник приймають всі зусилля до затягування вселення відповідача на спірне житло вже протягом шести років.

Також 12 грудня 2017 року апеляційним судом отримано заперечення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 В якій йде посилання на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку відмовивши у задоволенні вимог про припинення права власності. Вказуючи про те, що позивач сам користується усією квартирою, не допускає відповідача проживати на його частині житла та примушує оплатити всі рахунки за житлово-комунальні послуги, які відповідач не отримував.

Зазначила про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у вселенні відповідача у вказану квартиру позбавив його права користування житлом.

18 грудня 2017 року на адресу апеляційного суду надійшло заперечення представника ОСОБА_1 - адвоката Воронова Є.Є. у якому зазначалося про недоведеність вимог апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо вселення до квартири. Останній не надав суду свідчень: перешкоджання ОСОБА_1 у його вселенні до спірної квартири; оформлення в управляючій будинком організації на своє ім'я рахунку на оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території; оформлення у надавачів комунальних послуг платіжних рахунків на своє ім'я; не зареєстрував місцем свого проживання адресу спірної квартири; відомостей про неможливість мешкання у квартирі, де він зареєстрований і є власником.

Відповідно до п. 8 ч. 1 розділу Х111 « Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147 - У111 від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці ( відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України « повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу Х11 « Прикінцеві та перехідні положення Закону України « «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402- У111 апеляційні суди, утворенні до набрання чинності цим законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним, справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України в редакції Закону № 2147 - У111 від 03 жовтня 2017 року.

Позивач за первісним позовом та його представник у судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу, просили суд її задовольнити, проти апеляційної скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 заперечували.

Представник відповідача підтримала подану апеляційну скаргу ОСОБА_4, заперечуючи проти апеляційної скарги позивача.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Так судом при розгляді справи було встановлено, що квартира 67 розташована в будинку 30 по вул. Маршала Жукова, загальною площею 46,5 кв. м. відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29.12.1998 року належала в рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_7

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12.03.2015 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, за яким визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_7

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_4 належить право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про припинення права власності ОСОБА_4 на 3/8 частини за рахунок сплати її вартості виходив з того, що частка власності відповідача є значною, оскільки становить 17, 43 кв.м від загальної площі квартири - 46, 5 кв.м, сторони ( співвласники) мають можливість спільного користування та володіння квартирою, зазначаючи при цьому про те, що задоволення позову призведе до завдання істотної шкоди інтересам співвласника.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, вказують на те, що суд першої інстанції не зазначив у своєму рішенні про: реєстрацію та фактичне проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, оплату ним послуг з утримання житла; реєстрацію та фактичне проживання ОСОБА_4 за іншою адресою, а також небажання сплати ним коштів за утримання своєї частини житла, не порушення ним питання про виділ окремого рахунку на цю сплату; наявність у ОСОБА_4 права власності на квартиру за місцем його реєстрації; відсутність іншого житла у ОСОБА_1; наявність переписки сторін цієї справи з питання виплати одна одній грошової компенсації за другу частину квартири.

Крім того, зазначав, що судом не надано оцінки тому факту, що отримання ОСОБА_4 коштів за 3/8 частини спірної частини квартири не завдасть істотної шкоди його або будь-чиїм інтересам, оскільки він фактично мешкає в іншому місці і має право власності на квартиру за місцем його реєстрації.

У відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду щодо відмови у задоволенні вимог позивача виходячи з того, що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29.12.1998 року ОСОБА_1 на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності та ОСОБА_8 в рівних долях належалаквартира АДРЕСА_1, загальною площею 46,5 кв. м.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12.03.2015 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, за яким визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_7

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_4 належить право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1.

Згідно ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Незважаючи на те, що позивачем за первинним позовом було здійснено оцінку квартири та кошти, що за результатами оцінки відповідають частці власності відповідача ( 3/8 частини - 27 952, 68 гривень) були внесені на депозитний рахунок суду, колегія суддів вважає правомірним висновок суду щодо відмови у задоволенні вимог позивача з урахуванням того, що частка власності відповідача є значною ( 3/8 = 11,58 жилої площі від 30, 9 кв.м) частини квартири, спільне володіння та користування є можливим ( суд при розгляді позовних вимог відповідача вважав можливим відповідачу виділити у користування кімнату 10, 8 кв.м), припинення права власності завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.

Відтак доводи апеляційної скарги щодо не взяття судом до уваги оплати саме позивачем послуг з утримання житла; реєстрацію та фактичне проживання ОСОБА_4 за іншою адресою, а також небажання відповідача надавати кошти за утримання частини житлової площі, не вирішення питання про виділ окремого рахунку на цю сплату не можуть бути підставою для скасування рішення. З урахуванням того, що ст. 365 ЦК України законодавчо визначено перелік підстав, за наявності яких може бути припинено право власності ОСОБА_4.

Недосягнення згоди сторонами щодо визначення вартості частки права власності також не може бути підставою для скасування судового рішення.

У ході розгляду справи сторони не заявляли клопотання щодо проведення повторного експертного дослідження для визначення ринкової вартості квартири.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом та ставлячи питання про встановлення порядку користування відповідач виходив з положень ст. 358 ЦК України, згідно якої право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_4 в частині встановлення порядку користування спірною квартирою суд першої інстанції, на думку колегії суддів, правомірно виходив з того, що спірна квартира є двокімнатною ( кімнати розміром 10, 8 кв.м та 20, 1 кв.м). Виділенні відповідачу кімнати яка є меншою ніж його частка власності за його згоди не порушує прав інших співвласників.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині вселення ОСОБА_4 до квартири, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів його звернення з такими вимогами до позивача та чинення останнім йому перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Зазначені висновки суду не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.

Колегія суддів вважає, що судом не було взято до уваги те, що саме звернення позивача до суду з позовом про припинення права власності відповідача на частку в квартирі та виплату компенсації вказує про невизнання ним права користування, розпорядження майном як і проживання в спірній квартирі ОСОБА_4

Наявність належного ОСОБА_4 іншого жилого приміщення на праві власності також не може бути підставою для відмови йому у задоволенні вимог щодо вселення.

Так як згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У відповідності до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відтак, вимоги щодо вселення є такими що ґрунтуються на нормах діючого законодавства тому підлягають до задоволення.

Відповідно п. 2 ч. 1 с. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_4 про вселення підлягає скасуванню з постановленням у цій частині нового рішення про задоволення вимог з урахуванням вищевикладеного.

У іншій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 383, 384, 387 ЦПК України, п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, п. 3 розділу ХІІ1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ "Про судоустрій і статус суддів", ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану через представника ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_4 про вселення та постановити в цій частині нове рішення.

Вселити ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1.

.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 березня 2018 року.

Суддя - доповідач:

Судді: