Рішення № 72966448, 21.03.2018, Теребовлянський районний суд Тернопільської області

606/2445/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

21 березня 2018 року м. Теребовля Теребовлянський районний суд в складі :

головуючого судді Малярчука В.В.

при секретарі Зіньковській Н.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Теребовлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просить стягнути з відповідачки в її користь заборгованість за договором позики у розмірі 17000 доларів США та 17000 Євро або еквівалентну суму коштів у грошовій одиниці України - гривні відповідно до офіційного курсу на момент повернення яка становить 790 500 грн., а також позивачка просить стягнути з відповідачки в її користь заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що складає грошову суму у розмірі 436356 грн. та три проценти річних від прострочення суми боргу, що складає 25014грн. 45 коп., посилаючись на мотиви, викладені в позовній заяві.

Представник позивачки в судовому засіданні позов пітримав повністю, зіславшись на мотиви викладенні у позовній заяві.

Представник відповідачки в судовому позову не визнала, та пояснила, що боргові розписки, представлені позивачкою як докази укладення договорів позики між сторонами, є недопустимими доказами так як не підтверджують існування вказаних договорів позики.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, встановив наступне:

В період часу з 2012 по 2013 роки між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 укладалися договори позики у іноземні валюті.

У зв'язку з тим, що між сторонами існували приятельські відносини на час укладення договорів, тому на підтвердження укладення договорів позики на час укладення договорів позивачка ОСОБА_1 не вимагала у відповідачки ОСОБА_2 представлення розписок чи інших документів, які б посвідчували передання грошових сум.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Факт укладення договорів позики між сторонами, а також передачу грошових коштів позивачкою ОСОБА_1 відповідачці ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердила і сама представник відповідачки.

Крім того, як вбачається із письмових пояснень від 31 липня 2014 року відповідачки ОСОБА_2, які містяться в матеріалах перевірки Теребовлянського РВ УМВС України в Тернопільській області за розглядом заяви ОСОБА_1 від 28 липня 2014 року та копії з яких знаходяться в матеріалах справи, відповідачка ОСОБА_2 сама підтвердила факт укладення договорів позики протягом 2011- 2012 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

У зв'язку із виникненням заборгованості за договорами позики відносини між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 погіршилися та стали неприязними.

Тому позивачка ОСОБА_1 вимагала від відповідачки ОСОБА_2 представити їй розписки на заборговані суми.

Так, ОСОБА_2 представила ОСОБА_1 дві боргові розписки, одна з яких датована 02 листопада 2012 року, що підтверджує час укладення одного із договорів позики та підтверджує отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 6000 Євро та 4000 доларів США. Друга розписка підтверджує отримання ОСОБА_2 у позику від ОСОБА_1 4000 доларів США та 4000 Євро.

ОСОБА_2 у 2013 році звернулася до ОСОБА_1 про позику їй грошових коштів у розмірі 9000 доларів США та 7000 Євро.

Так, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти на суму 9000 доларів США та 7000 Євро, які ОСОБА_2 зобов'язалася повернути до 01 серпня 2014 року.

На підтвердження договору позики ОСОБА_2 представила розписку від 01 серпня 2013 року у присутності свідка ОСОБА_4, оскільки позивачка ОСОБА_1 неприятелювала з відповідачкою ОСОБА_2 та вимагала підтвердити виконання взятих зобов'язань розпискою.

Так як, відповідно до ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Твердження представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_5 про те, що суду не слід приймати до уваги розписку від 02.11.2012 року, у якій вказано «взяла в ОСОБА_6», так як на її думку вона не підтверджує отримання саме в борг чи на інших умовах грошових коштів, суд оцінює критично, оскільки відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті у борг не є підставою вважати про відсутність зобов'язань з повернення грошових коштів.

В ухвалі від 21 грудня 2016 року Вищого спеціалізованого суду України України з розгляду цивільних і кримінальних справ колегії суддів судової палати у цивільних справах вказано, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такі висновки містяться у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Між позивачкою та відповідачко було укладено договір позики в усній формі, усі умови якого було обговорено сторонами усно, і тільки після не виконання боргових зобов'язань ОСОБА_2 представила розписку, яка забезпечує належне виконання зобов'язань.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527?545 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

У частині 1 ст. 527 ЦК України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов'язаний особисто виконати зобов'язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Оскільки у відповідачки ОСОБА_2 перед позивачкою ОСОБА_1 виникла заборгованість за договорами позики, укладених у 2012 - 2013 роках, а також нею не повернуто позику від 01 серпня 2013 року у строк до 01 серпня 2014 року, позивачка ОСОБА_1 звернулася із заявою в Теребовлянського РВ УМВС України в Тернопільській області щодо неправомірних дій гр. ОСОБА_2

Ст. о/у СКР Теребовлянського РВ УМВС України в Тернопільській області капітаном міліції ОСОБА_7, проведено перевірку за зверненням гр.. ОСОБА_1, якою було встановлено, що ОСОБА_2 позичила грошові кошти в ОСОБА_1, однак не повернула у зв'язку з фінансовими труднощами та різким коливанням валюти, також ОСОБА_2І ствердила, що грошові кошти поверне в період п'яти років, не повертати грошей наміру в неї не було. Таким чином відносини між гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 носять характер цивільно - правовий і в даному випадку відсутні ознаки злочину, передбачені ст. 190 КК України.

У зв'язку з вказаною вище обставиною суд критично оцінює твердження представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_8 щодо припинення боргових зобов'язань між сторонами, оскільки вказані обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а стороною відповідача не представлено суду доказів, що підтверджують вказані відповідачем обставини.

Згідно висновку почеркознавчої та судово - технічної експертизи документів № 185/186/15-22 від 12 червня 2015 року способи технічного відтворення підписів від імені ОСОБА_2 ОСОБА_9 в наданому на експертизу документі - борговій розписці від 01 серпня 2013 року, не застосовувались. Ці підписи виконано рукописним способом, без попередньої технічної підготовки. Обидва підписи - від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_9 на борговій розписці від 01 серпня 2013 року виконано ОСОБА_2 без установки на умисну зміну свого власного підпису.

Дана обставина свідчить , що саме відповідачка ОСОБА_2 особисто отримала позику від позивачки ОСОБА_1

Згідно висновку судово-почеркознавчої та судово - технічної експертизи документів від 22 липня 2016 року № 334/16-22 у досліджуваній борговій розписці від 01 серпня 2013 року спершу було нанесено текст, а потім виконано підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_10

Згідно проведеної судово-почеркознавчої та судово - технічної експертизи документів від 22 липня 2016 року № 334/16-22 дослідження з встановлення часу виконання (давності) підписів та друкованого тексту (в тому числі, встановлення проміжку часу, що минув між моментами написання різних фрагментів тексту чи нанесенням інших реквізитів документу) у Тернопільському відділенні КНДІСЕ не проводяться через відсутність необхідного обладнання та спеціалістів відповідної кваліфікації.

Після проведення вказаної експертизи представником відповідачки 05 жовтня 2016 року заявлено письмове клопотання про призначення додаткової технічної експертизи документа розписки від 01 серпня 2013 року, ухвалою суду було призначено вказану експертизу, яку доручено виконати експертам ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз", що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 21, кор. 3, офіс 7, 04212.

Листом від 21 жовтня 2016 року № 607 ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз", повідомило суд про те, що у НІСЕ є кваліфіковані експерти, які мають право проводити судові експертизи. Всі вони мають відповідні свідоцтва Міністерства Юстиції України про присвоєння кваліфікації судових експертів та внесені до Реєстру атестованих експертів Міністерства Юстиції України. Але експерти ТОВ «НІСЕ» не проводять експертизи з встановлення часу виконання (давності) підписів та друкованого тексту (в тому числі, встановлення проміжку часу, між моментами написання різних фрагмента тексту чи нанесенням інших реквізитів документу) через відсутність необхідного обладнання, тому надати відповідь на поставлені питання в ухвалі від 05 жовтня 2016 року не вбачається за можливе.

Представником відповідачки заявлено 01 грудня 2016 року письмове клопотання про призначення додаткової технічної експертизи документа розписки від 01 серпня 2013 року, ухвалою суду було призначено вказану експертизу, яку доручено виконати експертам Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський експертно-дослідний центр", що знаходиться за адресою ін. 01601, м. Київ, провулок Рисьський, 10, офіс 1.

Згідно висновку фізико -хімічної експертизи матеріалів документів від 14 лютого 2017 року № 14483 по 1,2 питанню: фрагменти розписки датованої, 01 серпня 2013 року, складеної від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_9, про визнання, що ОСОБА_11 було взято в борг кошти в сумі 9000 доларів США та 7000 євро, строком на 1 рік: виконувались неодночасно способом часткового монтажу: на аркуш паперу, із вже наявними підписами від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_9, наносився текст розписки, після чого, були виконані записи та підписи від імені ОСОБА_4 та від імені ОСОБА_1. По третьому питанню: запис та підпис від імені ОСОБА_4 виконано раніше 2015 року. Підпис від імені ОСОБА_2 виконано раніше тексту розписки та записів та підписів від імені ОСОБА_4 та від імені ОСОБА_1. Встановити, давність (час) виконання підпису від імені ОСОБА_2 та запису з підписом від імені ОСОБА_4, не уявляється можливим, з причин вказаних в синтезуючій частині. Встановлення давності (часу) виконання друкованих текстів, не є можливим, що зумовлено їх хімічним складом. Встановити проміжок часу, між часом нанесенням підписів від імені ОСОБА_2 та часом нанесення тексту, яке уявляється можливим, за вищезазначених причин.

Суд, не приймає до уваги як доказ вказаний висновок експерта, так як він є недостовірним доказом, на підставі якого неможливо встановити дійсні обставини справи.

Так, представником позивачки заявлено 04 травня 2017 року письмове клопотання про призначення повторної технічної експертизи документа розписки від 01 серпня 2013 року, ухвалою суду було призначено вказану експертизу, яку доручено виконати експертам Львівського науко-дослідного інституту судових експертиз, що знаходиться за адресою ін.. 79024, м. Львів, вул. Липинського, 54.

Згідно висновку повторної документів № 4680 від 12 грудня 2017 року підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_9 в розписці від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_9, даній ОСОБА_1 01 серпня 2013 року, виконані поверх друкованого тексту.

Твердження представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_5 про визнання повторної експертизи № 4680 від 12 грудня 2017 року недостовірними та неналежним доказом у справі, суд оцінює критично, оскільки вказані твердження, базовані на припущеннях, не підтверджені доказами наявними у справі та заперечуються змістом обставин, викладених у вступній, описовій, мотивувальній та резолютивній частинах висновку.

Свідок ОСОБА_1 в судовому засіданні дала показання, що стосовно укладення розписки від 01 серпня 2013 року, відбувалося в державній нотаріальній конторі, готувала розписку свідок ОСОБА_4, і що грошові кошти були передані ОСОБА_2 після того, як вона повернула розписку із підписом свого сина - ОСОБА_9.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні дала показання, що розписку вона дійсно посвідчувала, однак не в приміщенні державної нотаріальної контори, а в себе вдома, і попередили її про це за 1 годину до передачі грошей. Більше того, текст друкованої розписки вона не набирала, розписку, по її словах, принесли з собою ОСОБА_1 та ОСОБА_9. Свідок стверджувала, що спочатку були передані гроші, а вже потім поставлені підписи на розписці, хоча ОСОБА_1 стверджувала, що гроші передала після того, як ОСОБА_2. принесла їй розписку із підписом, сина ОСОБА_9

Показання свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є послідовними, та підтверджують факт укладення договору позики від 01 серпня 2013 року, а тому є належними доказами у справі.

Відповідачка у добровільному порядку заявлену позивачкою суму заборгованості не сплатила.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене відповідачка ОСОБА_2 має заборгованість перед позивачкою ОСОБА_1 згідно договорів позики та боргових розписок у розмірі 17000 доларів США, 17000 Євро, що в гривневому еквіваленті становить 790500 грн. 00 коп.

Відповідно до довідки про курс валют Національний банк України встановлює такі офіційні курси гривні до іноземної валюти на 19 серпня 2015 року 100 доларів США, складає 2208 грн. 7367 коп., та 100 Євро, складає 2442 грн. 8628 коп., а тому відповідно до службового розпорядження НБУ 17000 доларів США, 17000 Євро, що в гривневому еквіваленті становить 790500 грн. 00 коп.

Позивачка ОСОБА_1 просить стягнути з відповідачки ОСОБА_2 в її користь заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що складає грошову суму у розмірі 436356 грн. та три проценти річних від прострочення суми боргу, що складає 25014грн. 45 коп.

Сума неповернутої позики становить 17000 доларів США,. та 17000 Євро, що в гривневому еквіваленті 790500 грн. 00 коп. 3 проценти річних від вказаної суми згідно проведеного розрахунку становить 790500 Х3Х 365 днів: 365:100 = 25014 грн. 45 коп.

Однак, не належить до задоволення позовна вимога щодо стягнення з відповідачки заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що складає грошову суму у розмірі 436356 грн.

Так як, згідно ст..1 Закону України від 3 липня 1991 року (№ 1282-12, дію відновлено, поточна редакція - Редакція від 11.10.2017, підстава 2148-19) «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Таким чином, суд дійшов до переконання, що позов слід задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у розмірі 17000 доларів США, 17000 Євро, що в гривневому еквіваленті становить 790500 грн. 00 коп., та 25014 грн. 45 коп. - 3 проценти річних від заборгованої суми та прострочення виконання зобов'язання.

Також з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в розмірі 3654 грн. 00 коп., сплачений позивачкою при зверненні з позовом до суду.

З ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати за проведення експертиз : 2304 грн. 00 коп. за проведення почеркознавчої та судово- технічної експертизи документів № 185/186/15-22 від 12 червня 2015 року, 2862.60 грн. за проведення технічної експертизи документів № 334/16-22 від 22 липня 2016 року, 3095 грн. 00 коп. за проведення судово-технічної експертизи документів № 4680 від 12 грудня 2017 року.

Не підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_2 в користь позивачки ОСОБА_1 витрати на професійно правничу допомогу, оскільки суду не представлено доказів щодо обсягу наданих послуг та виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, у зв'язку з їх безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 82, 141, 260, 263, 265ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у розмірі 17000 доларів США, 17000 Євро, що в гривневому еквіваленті становить 790500 грн. 00 коп., 25014 грн. 45 коп. - 3 проценти річних від заборгованої суми та прострочення виконання зобов'язання.

У решті позову відмовити у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 2304 грн. 00 коп. судових витрат за проведення почеркознавчої та судово- технічної експертизи документів № 185/186/15-22 від 12 червня 2015 року.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 2862.60 грн. судових витрат за проведення технічної експертизи документів № 334/16-22 від 22 липня 2016 року.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 3095 грн. 00 коп. судових витрат за проведення судово-технічної експертизи документів № 4680 від 12 грудня 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3654 грн. 00 коп. сплаченого позивачкою при зверненні з позовом до суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення має право на поновлення строку на апеляційне скарження в порядку вимог ч. 2 ст. 354 ЦПК України.

Повне судове рішення буде складено до 26 березня 2018 року з яким сторони можуть ознайомитися та отримати його копію.

Головуючий: