Рішення № 72964537, 27.02.2018, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/8241/17

Провадження №2/592/167/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю секретаря судового засідання: Троценко Ю. Ю. ,

представників позивачки: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в приміщенні суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Кредобанк” , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В :

01.08.2017 року представник ОСОБА_4 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_1 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Кредобанк” , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якому він зазначив про те, що 07.07.2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ “Кредобанк” було укладено кредитний договір № 4085.18.01.2108, за яким ОСОБА_4 отримала кредит на суму 70560 (сімдесят тисяч п’ятсот шістдесят) гривень 00 копійок на купівлю автомобіля марки ЗАЗ, модель Lanos. З метою забезпечення виконання вимог за зазначеним кредитним договором 07.07.2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ “Кредобанк” було укладено договір застави, за яким ОСОБА_4 передала у заставу банку транспортний засіб марки ЗАЗ, модель Lanos, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4 на праві власності. 04.10.2016 року державним виконавцем Печенізького районного відділу державної виконавчої служби було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі заяви від 04.10.2016 року стягувача ПАТ “Кредобанк” за виконавчим написом приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу № НВА 692612 від 20.09.2016 року про звернення стягнення на транспортний засіб марки ЗАЗ, модель Lanos, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4 . Оскільки стягувачем та державним виконавцем були порушені вимоги законодавства щодо підвідомчості виконавчого провадження, що вже є предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, отримати копію оскаржуваної постанови він зміг лише 14.02.2017 року. До цього а ні про суму боргу, а ні про існування виконавчого напису нотаріуса, а ні про існування виконавчого провадження йому відомо не було. Він вважає, що виконавчий напис приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу № НВА 692612 від 20.09.2016 року про звернення стягнення на транспортний засіб марки ЗАЗ, модель Lanos, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, має бути визнано таким, що не підлягає виконанню з наступних підстав: 1. В порушення вимог ст. 27 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” боржникові не надсилалися вимоги до боржника виконати порушеного зобов’язання. 2. Нотаріус всупереч ч. 1 ст. 88 Закону України “Про нотаріат” вчинив виконавчий напис без підтвердження безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. ОСОБА_4 офіційно зареєстрована за адресою: Луганська обл , АДРЕСА_1. Місто Стаханов на даний час є так званою “неподконтрольною” територією України, та входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 0711.2014 року № 1085-р. Фактично позивачка проживає на даний час у свого сина ОСОБА_1, за його адресою реєстрації у місті Суми, про що ПАТ “Кредобанку” була надана відповідна довідка під час укладання кредитного договору № 4085.18.01.2108. Кредитні зобов’язання, до моменту винесення постанови про розшук та арешт транспортного засобу, позивачкою виконувалися в повному обсязі, незважаючи на скрутне матеріальне становище та переїзд до сина, у зв’язку з проведенням АТО на сході України. Про виникнення заборгованості та вчинення нотаріусом виконавчого напису нотаріусу їм стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження у Печенізькому районному відділі державної виконавчої служби, оскільки ПАТ “Кредобанк” свідомо вказали неіснуючу адресу боржника, щоб відкрити провадження в зручному для них місці та час. Відповідно до положень ст. 27 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов’язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1. зміст порушення, вчиненого боржником; 2. загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3. опис предмета забезпечувального обтяження; 4. посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов’язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5. визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6. вимогу до боржника виконати порушене зобов’язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Проте, жодних вимог чи повідомлень на адресу фактичного місця проживання та адресу реєстрації ОСОБА_4 не надходило. В ст. 20 Закону України “Про заставу” передбачено, що заставодержатель набуває право звернення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором. Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється ст. ст. 87, 88 Закону України “Про нотаріат” , постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 “Про затвердження документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів” , а також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5. Згідно ст. 87 Закону України “Про нотаріат” для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Відповідно до ст. 88 Закону України “Про нотаріат” нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. П. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Отже, при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не було перевірено, що заборгованість боржника є безспірною, оскільки вимога до боржника взагалі не надсилалася, а отже заявити про спір щодо розміру заборгованості або добровільно виконати зобов’язання у боржника взагалі не було можливості. Щодо підсудності справи Ковпаківському районному суду м. Суми. За правилами ч. 7 ст. 110 ЦПК України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням. Оскільки кредитний договір № 4085.18.01.2108 від 07.07.2014 року між ОСОБА_6 та ПАТ “Кредобанк” було укладено за адресою: вул. Горького, 22, м. Суми, Сумська область, 40000, що відноситься до Ковпаківського районного суду м. Суми, відтак дана справа підсудна Ковпаківському районному суду м. Суми. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 87, 88 Закону України “Про нотаріат” ; ст. 20 Закону України “Про заставу” , ст. 629 ЦК України, він просив: 1. Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу № НВА 692612 від 20.09.2016 року про звернення стягнення на транспортний засіб марки ЗАЗ, модель Lanos, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, – таким що не підлягає виконанню. 2. Судові витрати покласти на відповідача (вхідний № 26646/16 від 01.08.2016 року) (а. с. 2 – 6) .

16.11.2017 року представник відповідача ПАТ “Кредобанк” за довіреністю ОСОБА_3 надав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми заперечення на позовну заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якій він зазначив про те, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться цивільна справа № 592/8241/17 за позовною заявою ОСОБА_4 до ПАТ “Кредбанк” , третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом. Отримавши та ознайомившись з матеріалами позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та доводами викладеними в ній, відповідач вважає їх необґрунтованими, не доведеними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, а дана заява направлена до суду з метою фактичного затягування процесу примусового стягнення кредитної заборгованості в рамках виконавчого провадження, та призводить до збільшення матеріальної шкоди, завданої ПАТ “Кредбанк” . Відповідач не погоджується з доводами, викладеними у позовній заяві позивача виходячи із наступного 07.07.2014 року між Публічним акціонерним товариством “Кредобанк” та ОСОБА_4 Анталолієвною було укладено кредитний договір № 4085.18.01.2108. Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк зобов’язується надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірах та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти за користування ними і комісії. Відповідно до п. 2.1. кредитного договору банк видає позичальнику кредит у сумі 70560 (сімдесят тисяч п’ятсот шістдесят гривень 00 копійок) на строк до 01.07.2021 року. Відповідно до п. 2.4. кредитного договору кредит видається на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно до п. 3.2. кредитного договору за користування кредитом встановлюється змінювана процента ставка. П. 3.3. кредитного договору обумовлено значення первинної процентної ставки в розмірі 11,49 (одинадцять цілих сорок дев’ять сотих) % річних. Відповідно до п. 4.2.1. кредитного договору повернення суми кредиту здійснюється щомісячно разом із нарахованими процентами рівними сумами по 1231 (одна тисяча двісті тридцять одна) гривня 00 копійок (ануїтетний платіж) протягом усього строку кредитування (п. 2.1. ) , не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, згідно графіку погашень. Відповідно до п. 5.1. кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за кредитним договором позичальник, крім відшкодування збитків, сплачує пеню в розмірі подвійної діючої по кредитному договору процентної ставки, але не менше 10 грн. за кожний день прострочення. Відповідно до п. 4.10. кредитного договору банк у випадках, передбачених п. 2.9. кредитного договору вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів. В п. 5.4. кредитного договору сторони домовились, що строк позовної давності для стягнення неустойки (штрафу, пені) прирівнюється до строку позовної давності встановленої законом для основної вимоги за кредитним договором. Відповідно до п. 9.4. кредитного договору шляхом підписання цього договору позичальник підтверджує, що ознайомився з умовами кредитування та загальною вартістю кредиту. Відповідно до п. 9.6. кредитного договору сторони домовились, що спори, які виникатимуть з цього договору, вирішуватимуться судом відповідно до чинного законодавства У країни. Відповідно п. 6.1. кредитного договору виконання зобов’язань забезпечується способами, що обумовлені в цьому договорі та/або договорах забезпечення, зокрема: - застава транспортного засобу марки ЗАЗ, модель Lanos, дата виписку 2013, № кузова Y6DTF48YPE0331139. На виконання п. 6.1 кредитного договору 07.07.2014 року між відповідачем та позивачем укладено договір застави транспортного засобу, який було посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та було зареєстровано в реєстрі за № 1543. Відповідно до п. 1.2. договору застави предметом застави є рухоме майно: автомобіль марки ЗАЗ, модель Lanos, тип: загальний легковий комбі – В, № шасі (кузова, рами) Y6DTF48YPE0331139, рік виписку: 2013, колір: білий, реєстраційний номер НОМЕР_1, належний заставодавцю (позивачу) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ № 135478, видане Центром ДАІ 5901 02.07.2014 року та зареєстрованого там же 02.07.2014 року. Відповідно до п. 1.3. договору застави заставна вартість предмета застави визначається сторонами у сумі 68992 (шістдесят вісім тисяч дев’ятсот дев’яносто дві) гривні 00 копійок. Згідно п. 3.1.4. договору застави відповідач має праве у випадку невиконання позивачем зобов’язань за кредитним договором достроково звернути стягнення на предмет застави, реалізувати його відповідно до розд. 5 договору застави та за рахунок вирученої від реалізації предмета застави суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, і включаючи повернення суми кредиту, сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат для утримання заставленого майна, а також витрат, пов’язаних із зверненням стягнення і реалізацією предмета застави. П 5.2. договору застави встановлено, що відповідач має право достроково звернути стягнення на предмет застави, зокрема, у разі порушення позивачем обов’язків, встановлених договором застави та у разі якщо у момент настання терміну виконання зобов’язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором термін суми кредиту та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлений кредитним договором строк суми відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій) збитків. Відповідно до п. п. 5.3. , 5.4. відповідач має право звернути стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса. При цьому, витрати відповідача, пов’язані з зверненням стягнення на предмет застави, підлягають відшкодуванню позивачем у повному обсязі і забезпечуються цією заставою. Вибір способу звернення стягнення на предмет застави, в тому числі й способу позасудового порядку звернення стягнення, здійснюється відповідачем на його розсуд. 20.09.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було вчинено виконавчий напис № 1154 про звернення стягнення на транспортний марки ЗАЗ, модель Lanos, тип: загальний легковий комбі – В, № шасі (кузова, рами) Y6DTF48YPE0331139, рік виписку: 2013, колір: білий, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ № 135478, видане Центром ДАІ 5901 02.07.2014 року, на користь ПАТ “Кредобанк” для погашення заборгованості в сумі 66676,94 грн. . Позивач вважає, що даний виконавчий напис є незаконним та необґрунтованим, та має бути визнано таким, що не підлягає виконанню: 1. В порушення вимог ст. 27 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” боржникові не надсилалися вимоги до боржника виконати порушеного зобов’язання. 2. Нотаріус всупереч ч. 1 ст. 88 Закону України “Про нотаріат” вчинив виконавчий напис без підтвердження безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Крім того, позивач зазначає що кредитні зобов’язання, до моменту винесення постанови про розшук та арешт транспортного засобу, виконувалися в повному обсязі. Щодо “не надсилалися вимоги до боржника” , слід зазначити наступне. В кредитному договорі, договорі застави та копії паспорта позичальника вбачається адреса реєстрації: 94013, АДРЕСА_2. Не зазначено адреси для листування чи окремих заяв, з яких вбачалося б, що листування з позичальником необхідно здійснювати за будь-якою іншою адресою, відмінною від адреси реєстрації. При підписанні кредитного договору дійсно було надано довідку № 503 від 04.07.2014 року, де зазначено, що ОСОБА_4 проживає “з слів сусідів” разом з сином за адресою: АДРЕСА_3. Банком було виготовлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов’язань № 27-7754/16 від 25.07.2016 року на адресу ОСОБА_4 : 94013, АДРЕСА_2. Проте доставити даний лист не було можливо, оскільки дана адреса відноситься до тимчасово не підконтрольної території. Відповідно, направити дану вимогу не було можливо. Щодо безспірності заборгованості, слід зазначити наступне. Чинним законодавством України, що регулює нотаріальну діяльність, не надано/не визначено такого поняття і не визначено вичерпного переліку документів, які підтверджують даний факт. Відповідно до ст. 87 Закону України “Про нотаріат” для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 “Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів” . Так, згідно з переліком документів, нотаріус вправі вчинити виконавчий напис для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів) ; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Відповідно до п. 3.2 гл. 16 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заборгованість боржника визнається безспірною, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені переліком документів. Звертаючись до приватного нотаріуса банком було надано заяву з додатками: договір застави, кредитний договір, лист від 29.07.2017 року на адресу реєстрації позичальника, доказ видачі кредиту та розрахунок заборгованості по кредитному договору станом на 06.09.2 016 року. З даного розрахунку вбачається, що позичальник свої зобов’язання щодо повернення кредитної заборгованості перед банком не виконав. Останній платіж було здійснено в травні 2016 року. В результаті порушення умов кредитного договору № 4085.18.01.2108 від 07.07.2014 року, згідно розрахунку станом на 06.09.2016 року загальна заборгованість позичальника перед банком згідно кредитному договору складає 66676,94 (шістдесят шість тисяч шістсот сімдесят шість тисяч) гривень 94 копійки, в тому числі: 61281,72 грн. – заборгованість по кредиту; 5395,22 грн. – прострочені відсотки. Таким чином, твердження позивача щодо того, що кредитні зобов’язання, до моменту винесення постанови про розшук та арешт транспортного засобу, виконувалися в повному обсязі, є хибними та такими що вводять суд в оману. Разом з позовною заявою позивачем не надано жодного документу для підтвердження зазначеного факту. Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (“Позика” ) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У ч. 1 ст. 1050 ЦК України зазначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. ОСОБА_8 договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням) , то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи все вищевикладене та керуючись нормами чинного законодавства України, умовами кредитного договору, договору застави, банком вчинені обґрунтовані дії щодо захисту своїх прав та інтересів. Так, відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На підставі вищевикладеного та керуючись нормами Конституції України; ст. ст. 525 – 526, 553 – 554, 625, 629, 1048 – 1050, 1054 ЦК України; ст. ст. 60, 213 ЦПК України; гл. 14 Закону України “Про нотаріат” № 3425-XII від 02.09.1993 року; розд. 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 20/5 від 03.03.2004 року; кредитним договором, договором застави транспортного засобу, він просив суд: 1. Прийняти заперечення ПАТ “Кредбанк” на позовну заяву про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню до розгляду. 2. Винести рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства “Кредбанк” про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (вхідний № 42265 від 16.11.2017 року) (а. с. 37 – 41) .

В судовому засіданні представники позивачки ОСОБА_4 за нотаріально посвідченими довіреностями ОСОБА_1, ОСОБА_2 позов підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Вони просила його задовольнити та ухвалити судове рішення, яким визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу № НВА 692612 від 20.09.2016 року про звернення стягнення на транспортний засіб марки ЗАЗ, модель Lanos, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, – таким що не підлягає виконанню.

В судовому засіданні представник відповідача ПАТ “Кредобанк” за довіреністю ОСОБА_3 позов не визнав, надав пояснення, аналогічні викладеним в запереченні на позовну заяву. Він просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі за необґрунтованістю.

Позивачка ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилися. Про місце, дату та час судового засідання вони були повідомлені належним чином. Відтак, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність позивачки ОСОБА_4, третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, що в повній мірі узгоджується та не суперечить положенням ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представників позивачки ОСОБА_4 за нотаріально посвідченими довіреностями ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача ПАТ “Кредобанк” за довіреністю ОСОБА_3, пояснення свідка ОСОБА_9, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

07.07.2014 року між публічним акціонерним товариством “Кредобанк” та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 4085.18.01.2108, відповідно до якого банк видав ОСОБА_4 кредит в сумі 70560 (сімдесят тисяч п’ятсот шістдесят) грн. 00 коп. На строк до 01.07.2021 року для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки ЗАЗ, модель Lanos, рік випуску: 2013, № кузова Y6DTF48YPE0331139 (а. с. 7, 8, 42, 43, 72, 73) .

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 07.07.2014 року між публічним акціонерним товариством “Кредобанк” та ОСОБА_4 було укладено договір застави, згідно якому предметом застави є рухоме майно, а саме: автомобіль марки ЗАЗ, модель Lanos, тип: загальний легковий комбі – В, № шасі (кузова, рами) Y6DTF48YPE0331139, рік виписку: 2013, колір: білий, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований Центром ДАІ 5901 02.07.2014 року (а. с. 9, 10, 48, 49, 74, 75) .

Згідно ст. 87 Закону України “Про нотаріат” для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст. 88 Закону України “Про нотаріат” нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. ОСОБА_8 для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

П/п 3.2. , 3.5. п. 3 гл. 16 розд. ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

З 15.12.2017 року набула чинності нова редакція ЦПК України, яка по своїй суті є повністю новим нормативним актом. З набуттям чинності нового ЦПК України змінилась і система судів загальної юрисдикції, з чотирьохланкової у триланкову. Замість вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України створено єдиний судовий орган касаційної інстанції – Верховний Суд, який розпочав свою діяльність також з 15.12.2017 року. Основною функцією Верховного Суду України було забезпечення єдності судової практики шляхом забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій. Так, у передбачених законом випадках, Верховний Суд України викладав у своїх постановах висновки про те, як саме повинна застосовуватися та чи інша норма права, що була неоднаково застосована. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, був обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують ту чи іншу норму права та відносно обов’язковим для врахування (з можливістю відступити від зазначеної у висновку правової позиції) судами загальної юрисдикції. До процесуальних правовідносин застосовується той закон, який є чинним на момент вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Чинний на сьогодні ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України) . В ч. 2 ст. 416 ЦПК України, що має назву “Постанова суду касаційної інстанції” зазначено про те, що у постанові палати, об’єднаної палати, ОСОБА_10 Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об’єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об’єднаної палати, ОСОБА_10. Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах новоствореного Верховного Суду. Про врахування судами висновків зроблених Верховним Судом України, який діяв до 15.12.2017 року немає ні слова. В п/п 7 п. 1 розд. XIII “Перехідні положення” ЦПК України зазначено про те, що суд який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати) , передає справу на розгляд ОСОБА_10 Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. ОСОБА_8 ОСОБА_10 Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії суддів або палаті (об’єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії суддів (палати, об’єднаної палати) , не може бути передана повторно на розгляд ОСОБА_10 Верховного Суду. Майже такий самий порядок дій суду касаційної інстанції, який розглядає справу і який вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду (ст. 403 ЦПК України) . Таким чином, висновки Верховного Суду України повинні враховуватись судами так само як і висновки Верховного Суду, оскільки, якщо суд у своєму рішенні застосує норму іншим чином, ніж передбачено висновком Верховного Суду України і справа дійде до суду касаційної інстанції, Верховний Суд, виходячи з положення п/п 7 п. 1 розд. XIII “Перехідні положення” ЦПК України, у разі, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Верховного Суду України, зобов’язаний буде передати справу на розгляд ОСОБА_10 Верховного Суду, або, в іншому випадку – скасувати таке рішення, як таке, в якому неправильно застосовано норму матеріального або процесуального права. Аналогічний порядок дій передбачено і стосовно висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (ст. 403 ЦПК України) . Отже, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд України в постанові від 05.07.2017 року по справі № 6-887цс17 висловив правову позицію про те, що вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов’язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов’язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов’язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України “Про нотаріат”) . Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений п/п 2.3. п. 2 гл. 16 розд. ІІ Порядку, шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України “Про нотаріат” захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині) , з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України “Про нотаріат” у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. При цьому, аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21.01.1999 року в справі “ОСОБА_11 проти Іспанії”, від 22.01.2007 року в справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011 року в справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010 року в справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994 року в справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003 року в справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008 року в справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_12 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії” ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов’язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67621528) .

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 04.03.2015 року по справі № 6-27цс15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43006509) , в постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року по справі № 6-141цс15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43203790) .

Таким чином, Верховний Суд України вважає, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус повинен врахувати та перевірити факт безспірності заборгованості, тобто виконавчий напис може бути вчинений нотаріусом лише після перевірки безспірності заборгованості. Розмір заборгованості не є безспірним, якщо банк не надав доказів на підтвердження розміру заборгованості боржника, зазначеного у виконавчому написі, доказів на підтвердження своєчасного повідомлення боржника про наявність цієї заборгованості та про відповідні розрахунки, а також у разі, якщо розмір заборгованості оспорюється позичальником у суді При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов’язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов’язання боржником. У такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису, чи були надані банком нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень та вимогу.

Крім того, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові від 04.03.2015 року по справі № 6-27цс15 (www.reyestr.court.gov.ua/Review/56885459) , в постанові від 11.03.2015 року по справі № 6-141цс15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43203790) , в постанові від 05.07.2017 року по справі № 6-887цс17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67621528) був обов’язковим, в тому числі, для приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, згідно ст. 360-7 ЦПК України (редакції, чинної на момент вчинення виконавчого напису) .

Отже, що стосується вимоги позивачки про визнання виконавчого напису приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 № НВА 692612 від 20.09.2016 року про звернення стягнення на транспортний засіб марки ЗАЗ, модель Lanos, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, – таким що не підлягає виконанню, то суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч. 2 ст. 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

В ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав – це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов’язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 – на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу “Буланов та Купчик проти України” від 09.12.2010 року, яке набуло статусу остаточного 09.03.2011 року вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов’язків. У такий спосіб здійснюється “право на суд” , яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати “вирішення” спору судом (рішення у справі “Кутій проти Хорватії” (Kutit v Croatia) , № 48778/99, п. 25, ЕCHR 2002-II) .

Крім того, суд вважає за можливе взяти до уваги наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність.

Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що “у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення” .

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що “ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права” .

Практика Європейського суду щодо України стосовно гарантій, закріплених ст. 6 § 1, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.

ОСОБА_8 свідчить практика звернень громадян зі скаргами до Європейського суду, поняття “справедливий суд” може тлумачитись досить неоднозначно. ОСОБА_8 правило особи, які не досягли у судовому провадженні бажаного результату, не завжди можуть уточнити, у чому конкретно полягала неповага з боку національних судів до їх права на справедливий суд. У багатьох випадках скарга на несправедливий судовий розгляд полягає у запереченні результату судового розгляду справи та тверджень щодо помилок стосовно фактів та права.

У зв’язку з цим слід нагадати позицію Суду, який зазначив, що згідно зі ст. 19 Конвенції, його функції полягають у забезпеченні Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї. Зокрема, питання помилок щодо фактів та права, які начебто були припущені національним судом, не належить до компетенції Суду доти, доки такі помилки не порушують прав та свобод, що захищаються Конвенцією (Garcia Ruiz v. Spain) . Більше того, тоді як ст. 6 Конвенції гарантує право на справедливий суд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів чи способу їх оцінки. Це питання регулюється, головним чином, національними законодавством та судами. Суд нагадує, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов’язує суди аргументувати прийняті ними рішення, це не можна розуміти як вимогу надавати вичерпну відповідь на кожне питання, підняте стороною під час судового розгляду справи.

З огляду на викладене рішення в цивільній справі має бути справедливим.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 21.05.2012 року по справі № 6-20цс11 висловив правову позицію про те, що що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України) , а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24704776) .

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Кредобанк” , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, слід задовольнити та визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу № НВА 692612 від 20.09.2016 року про звернення стягнення на транспортний засіб марки ЗАЗ, модель Lanos, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, – таким, що не підлягає виконанню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 141, 259, 265, 268, 272 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Кредобанк” , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу № НВА 692612 від 20.09.2016 року про звернення стягнення на транспортний засіб марки ЗАЗ, модель Lanos, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, – таким, що не підлягає виконанню.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

ОСОБА_8 в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Сумської області через суд першої інстанції – Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков