Постанова № 72963714, 22.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/11367/17

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Бойчук А.Ю.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді - доповідача - Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м Одеси від 16 січня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та стягнення щорічної грошової допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся з позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилася у не нарахуванні та невиплаті щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2016 року у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Також позивач просив зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради стягнути на його користь разову грошову допомогу до 05 травня, як учаснику бойових дій за 2016 рік, відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум, а саме - 4730,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є учасником бойових дій, а тому має право на пільги, встановлені ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року та право на щорічну грошову допомогу до 05 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Постановою Приморського районного суду м Одеси від 16 січня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Приморського районного суду м Одеси від 16 січня 2018 року скасувати та постановити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради зазначав про безпідставність апеляційної скарги та обґрунтованість виплати грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій у розмірі 920 грн., у зв'язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1, має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій НОМЕР_1 від 01 липня 2015 року.

У 2016 року позивачу була виплачена щорічна разова допомога до 5 травня у розмірі 920 грн., що на його думку є меншим ніж передбачений ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" розмір відповідної виплати.

У березні 2017 року позивач звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про виплату недоплаченої частини разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2016-й рік, посилаючись на ч. 5 ст. 12 "Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Однак, відповідачем повідомлено позивача, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік проведена у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", згідно якої виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", здійснюється учасникам бойових дій у розмірі 920 грн.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що у 2016 році виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня була правомірно здійснена відповідачем в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 141, а тому відмовляючи у донарахуванні виплати позивачу, відповідач діяв у межах чинного законодавства України.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частину п'яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції : "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Згідно з ч.1 ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Законом України від 28.12.2014 року N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01.01.2015 року, розділ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що із набуттям чинності Закону України від 28.12.2014 року N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вказані положення є чинними та не визнані Конституційним Судом України неконституційними.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-11/2012 від 25 січня 2012 року у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Великода проти України» висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Враховуючи викладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправними дій відповідача, оскільки розмір нарахованої та виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік в розмірі 920 грн. відповідає вимогам законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки цей закон повинен застосовуватись з урахуванням Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" № 79-VIII, який прийнятий пізніше.

У рішенні Конституційного суду України по справі № 18/183-97 від 03 жовтня 1997 року зазначається, що загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується акт, який діяв у часі раніше.

Інші доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. ст. 242 КАС України КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м Одеси від 16 січня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та стягнення щорічної грошової допомоги - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 22.03.2018р.

Суддя - доповідач :

Судді: