Постанова № 72963672, 20.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/262/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної Фіскальної служби в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 807/593/17 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної Фіскальної Служби в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В :

04 травня 2017 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом та просила скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002191306 від 22.04.2017 року Головного управління ДФС у Закарпатській області, яким позивачу зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 79982 грн.

Постановою від 14 грудня 2017 року Закарпатський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що поняття «основні засоби» визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (далі - Положення). Згідно з п. 1 Положення основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство отримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Однак п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Фізичні особи - підприємці згідно з п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу зобов'язані вести книгу обліку доходів і витрат, форму якої затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481.

Отже, дія Закону № 996 не поширюється на таку категорію суб'єктів господарювання, як фізичні особи - підприємці, відповідно законодавством не передбачено ведення балансового обліку придбаного, спорудженого (збудованого) нерухомого або рухомого майна з метою документального підтвердження результатів господарської діяльності.

Якщо фізичні особи - підприємці не ведуть бухгалтерський облік та не можуть обліковувати основні засоби на балансі, визначати їх первісну та залишкову вартості, а також частку їх використання саме у господарській діяльності, такі платники не можуть включати до складу витрат та податкового кредиту з ПДВ суми, сплачені у зв'язку з придбанням (спорудженням) та утриманням основних засобів.

За таких обставин відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

27 лютого 2018 року на адресу Львівського апеляційного адміністративного суду від ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу контролюючого органу, в якому позивач акцентує увагу на тому, що Податковий кодекс України не розмежовує платників податку на додану вартість за їх правами та обов'язками в частині нарахування, утримання та сплати податку на додану вартість, а тому як юридична, так і фізична особа - підприємець мають рівні права, передбачені розділом V цього Кодексу (Податок на додану вартість).

Положеннями п. 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів та складається з сум податку на додану вартість, нарахованого (сплаченого) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право позивача на віднесення до податкового кредиту суми, сплаченого ним податку на додану вартість, включеного до ціни транспортного засобу, виникло у нього зв'язку із придбанням такого транспортного засобу, який використовується в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_2

На підставі п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, позивачем правомірно прийнято рішення щодо віднесення грошової суми коштів у розмірі 79.982,00 грн., сплаченої як податок на додану вартість в ціні транспортного засобу - сідлового тягача реєстраційний номер НОМЕР_1, на підставі договору Договором купівлі продажу від 14.10.2016 року, - до податкового кредиту.

З огляду на викладене, просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Закарпатській області без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 807/593/17 - без змін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14.10.2016 року між ТОВ ,,DUMA V" та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір купівлі - продажу транспортного засобу: тягача напівпричепу марки DAF модель FT XF 105, VIN: НОМЕР_2, що підтверджується договором купівлі - продажу від 14.10.2016 року між ТОВ ,,DUMA V" та ФОП ОСОБА_1

Згідно протоколу про передачу транспортного засобу від 17.10.2016 року, на виконання умов вищевказаного договору, 17.10.2016 року ТОВ "DUMA V" передало, а ФОП ОСОБА_1 прийняла тягач напівпричепу марки DAF модель FT XF 105, VIN: НОМЕР_2.

18.10.2016 року ФОП ОСОБА_1 було оплачено ТОВ ,,DUMA V" вартість тягача напівпричепу марки DAF модель FT XF 105, VIN: НОМЕР_2 в розмірі 10200,00 Євро, що підтверджується квитанцією про оплату №34/640/000222/000200/BRNO64KK від 18.10.2016 року.

24.10.2016 року ФОП ОСОБА_1 подала до митних органів України документи про ввезення на митну територію України та розмитнення тягача напівпричепу марки DAF модель FT XF 105, VIN: НОМЕР_2, а митними органами такий транспортний засіб розмитнений, що підтверджується ВМД №24514 від 24.10.2016 року.

25.10.2016 року органом реєстрації транспортних засобів Центр 2141 зареєстровано за ОСОБА_1 спеціалізований вантажний сідловий тягач - Е марки DAF модель FT XF 105, VIN: НОМЕР_2 за реєстраційним номером НОМЕР_3, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4.

Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань достовірності декларування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за січень 2017 року та за результатами якої було складено акт №259/07-16-13-03 від 18.04.2017 року, в якому було зафіксовано порушення позивачем чинного податкового законодавства, а саме п.198.3, ст.198, п.200.1, п.204, п. 201.10 ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до результатів перевірки, викладених у зазначеному акті, ФОП ОСОБА_1 порушила п.198.3, ст.198, п.200.1, п.204, п. 201.10 ст. 200 Податкового кодексу України розділу V Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковим повідомлення - рішенням № 0002191306 від 22.04.2017 року - зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 79982,00 грн.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що підставою, якою відповідач обґрунтував зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість та бюджетного відшкодування є норма ст. 325 Цивільного Кодексу України, мотивуючи тим, що придбані основні засоби належать фізичній особі, а не фізичній особі - підприємцю, а тому ПДВ за придбані основні засоби не може бути включено до складу податкового кредиту та відповідно не може брати участі у бюджетному відшкодуванні.

22 квітня 2017 року Головним управлінням Державної Фіскальної Служби України в Закарпатській області було винесено податкове повідомлення - рішення № 0002191306 від 22.04.2017 року, згідно якого зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 79982,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що норми податкового законодавства України не обмежують право платника податку на податковий кредит залежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах за договорами на придбання товарів (робіт, послуг), в тому числі і транспортних засобів та визначають одинакові права та обов'язки як для юридичних, так і для фізичних осіб, платників податку (в тому числі і фізичних осіб - підприємців)

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є правильними.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на виникнення спірних правовідносин) податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній на виникнення спірних правовідносин, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. "б" п.204 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та його подальше бюджетне відшкодування наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язано з рухом активів та підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.10.2016 року між ТОВ "DUMA V" та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір купівлі - продажу транспортного засобу: тягача напівпричепу марки DAF модель FT XF 105.

18.10.2016 року ФОП ОСОБА_1 було оплачено ТОВ "DUMA V" вартість тягача напівпричепу марки DAF модель FT XF 105, VIN: НОМЕР_2 в розмірі 10200,00 Євро, що підтверджується квитанцією про оплату №34/640/000222/000200/BRNO64KK від 18.10.2016 року.

Таким чином, реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом, а також факт придбання автомобіля з метою використання у господарській діяльності Підприємця (для службових поїздок персоналу) та сплати ПДВ в ціні товару підтверджується належно оформленими первинними документами, що наявні в матеріалах справи, а також не заперечувалось і контролюючим органом.

Відповідно до свідоцтва НОМЕР_4 про реєстрацію транспортного засобу вказаний вище спеціалізований вантажний сідловий тягач зареєстровано за ОСОБА_1 як за фізичною особою, у зв'язку з чим контролюючий орган дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту.

Проте, такий висновок контролюючого органу не ґрунтується на нормах чинного законодавства, з огляду на те, що особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ, Податковим кодексом України не передбачено, а тому здійснена реєстрація транспортних засобів на фізичну особу, а не на суб'єкта підприємницької діяльності жодним чином не впливає на право позивача на податковий кредит, оскільки реєстрація права власності на фізичну особу не може розглядатися як підстава для неможливість укладення договорів фізичною особою - підприємцем у межах її підприємницької діяльності, яка відповідно до ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу України відповідає всім майном, що належить їй на праві приватної власності, за своїми обов'язками в сфері підприємництва, та ідентифікаційний - номер якої як платника податків та інших обов'язкових платежів належить фізичній особі - громадянину.

Тобто, незважаючи на те, що п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 07.09.1998 № 1388, передбачає реєстрацію, зокрема, прав власності на автотранспортні засоби тільки на юридичних і фізичних осіб, останні в угодах щодо таких об'єктів можуть виступати як фізичні особи-підприємці.

Таким чином, враховуючи вказане колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги контролюючого органу про те, що факт реєстрації автомобіля на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця позбавляє останнього права на формування податкового кредиту за реально здійсненою господарською операцією з придбання такого транспортного засобу.

Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду висловленій в постанові від 13 березня 2018 року у справі № 819/710/17.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

В силу ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної Фіскальної Служби в Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 807/593/17 - без змін.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді М.А. Пліш

Т.І. Шинкар

Постанова в повному обсязі складена 23 березня 2018 року.