Постанова № 72962944, 21.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/8164/16 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Бужак Н.П., Пилипенко О.Є.,

секретаря Андрієнко Н.А.,

за участю:

позивача: ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3,

представників відповідачів: Заінчковського Д.А., Пантюхової Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України Петренка Павла Дмитровича про визнання протиправними дій, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України та Міністра юстиції України Петренка Павла Дмитровича на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2017 року, -

У с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Міністра юстиції України Петренка П.Д. (далі - відповідач 2), у якому просив: визнати протиправними дії відповідача - 2 щодо утворення Комісії та дії Комісії щодо складення довідки від 21.04.2016р. за результатами службової перевірки щодо неналежного ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, стосовно ОСОБА_2; визнати протиправним та скасувати наказ №2366/к від 28.04.2016р. про його звільнення; поновити його на посаді директора Департаменту антикорупційного законодавства та з питань юстиції і безпеки Міністерства юстиції України з 28.04.2016р.; стягнути з Міністерства юстиції України на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, зобов'язавши при цьому Міністерство юстиції України сплатити всі обов'язкові платежі та податки.

В обгрунтування вимог позовної заяви позивач посилається на те, що оскаржуваний наказ та дії відповідачів щодо утворення Комісії, а також дії самої Комісії щодо складання довідки від 21 квітня 2016 року за результатами службової перевірки стосовно обставин неналежного ведення Реєстру є протиправними, з огляду на те, що жодних дій чи бездіяльності, які б свідчили про порушення ним присяги державного службовця, він не допускав, а сам оскаржуваний наказ є таким, що прийнятий з порушенням установленої процедури за відсутності доказів, які б свідчили про наявність в діях позивача порушень присяги державного службовця.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2017 року позов задоволено.

Судове рішення умотивовано тим, що до посадових обов'язків позивача не було віднесено обов'язку по веденню Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Також, місцевий суд виходив з того, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про скоєння позивачем вчинку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету державного орану та унеможливлює подальше виконання ним своїх службових обов'язків.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідачі подали апеляційну скаргу, у якій просять скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянти посилаються на те, що в діях позивача убачається порушення присяги, що було встановлено в ході службової перевірки, проведеної відповідно до наказу Міністра юстиції України від 13.04.2016 року №1638/к «Про проведення службової перевірки». Апелянти зазначають, що спірний наказ про звільнення позивача виданий на підставі, в межах повноважень, у порядку та спосіб, що передбачені законодавством України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що з 28 травня 2015 року ОСОБА_2 призначений на посаду директора Департаменту антикорупційного законодавства та з питань юстиції і безпеки Міністерства юстиції України.

У зв'язку з надходженням 01 квітня 2016 року до Міністерства юстиції України подання Генеральної прокуратури України, Міністром юстиції 13 квітня 2016 року видано наказ «Про проведення службової перевірки» за №1638/к та утворено Комісію для проведення службової перевірки щодо обставин неналежного ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, з метою об'єктивної перевірки обставин, викладених у поданні.

28 квітня 2016 року за результатами проведеної службової перевірки, на підставі довідки Комісії, Міністром юстиції видано наказ за №2366/к про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» (за порушення присяги державного службовця).

Уважаючи дії щодо утворення Комісії, складання довідки від 21.04.2016 за результатами службової перевірки, а також наказ про звільнення протиправними, позивач звернувся у суд із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Законодавством, яке регулює спірні правовідносини, є Кодекс законів про працю України (далі - КзпПУ), а також Закон України «Про державну службу».

Згідно положень статті 3 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 3723-ХІІ) державна служба ґрунтується на таких основних принципах, крім іншого, професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Пунктом 6 частини першої статті 30 Закону № 3723-ХІІ, передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто, звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Встановлення фактів наявності чи відсутності порушень під час проходження державної служби держслужбовцями відбувається з урахуванням «Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (далі - Порядок).

Пунктом 1 Порядку визначено, що відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування: у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян; у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства; на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри; з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону України "Про запобігання корупції" в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення.

Згідно з п. 2 Порядку рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, керівником органу державної влади (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа.

Відповідно до п. 3 Порядку рішенням щодо проведення службового розслідування визначається голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, мета і дата початку та закінчення службового розслідування. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

До участі у проведенні службового розслідування не повинні залучатися посадові особи органу державної влади, якщо обставини свідчать про їх особисту заінтересованість у результатах розслідування.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що за результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються:

- факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у органі державної влади і перебування на займаній посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, результати щорічної оцінки виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, покладених на неї завдань та обов'язків, види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань);

- заяви, клопотання, пояснення та зауваження особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення;

- висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру;

- обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.

У разі прийняття рішення щодо притягнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством.

З матеріалів справи убачається, що до Міністерства юстиції України надійшло від Генеральної прокуратури України подання від 01.04.2016р., у якому суб'єкт подання вимагав провести службове розслідування за фактом неналежного ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення.

13 квітня 2016 року Міністром юстиції України видано наказ «Про проведення службової перевірки» від №1638/к та утворено Комісію для проведення службової перевірки щодо обставин неналежного ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення з метою об'єктивної перевірки обставин, викладених у поданні.

21 квітня 2016 року за результатами проведеної службової перевірки Комісією складено Довідку, згідно якої обставини неналежного ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинити корупційні правопорушення, викладені у поданні Генеральної прокуратури України, які стали підставою для призначення цієї перевірки, в цілому, підтвердились; причиною неналежного ведення Реєстру є несумлінне ставлення директором Департаменту ОСОБА_2 до виконання своїх службових обов'язків; усі технічні та організаційні можливості опрацювати до 01.05.2016р. усю наявну заборгованість з внесення інформації до Реєстру лише силами працівників Департаменту наразі наявні; існують підстави для застосування до директора Департаменту антикорупційного законодавства та з питань юстиції і безпеки Міністерства юстиції України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення за неналежне виконання службових обов'язків.

Разом із тим, відповідачем не було призначено та проведено службове розслідування відповідно до Порядку, що фактично позбавило позивача права на повний та всебічний розгляд фактичних обставин порушення, яке стало підставою для звільнення позивача з державної служби.

Посилання скаржників на те, що відповідач був позбавлений можливості провести таке розслідування через те, що в поданні не було зазначено конкретну особу, яка допустила порушення, а також на те, що проведена перевірка за своєю суттю фактично не відрізняється від службового розслідування, колегія суддів не приймає до уваги, позаяк чинним законодавством не передбачено такої форми контролю відносно державних службовців як службова перевірка. До того ж, відповідачі не були позбавлені можливості провести службове розслідування стосовно позивача відповідно до вимог Порядку після проведення службової перевірки, яку не можна вважати повною та обґрунтованою з урахуванням процедури її проведення.

Окрім того, в подані Генеральної прокуратури України ставилось питання щодо призначення та проведення саме службового розслідування за фактом неналежного ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Міністра юстиції України щодо утворення Комісії та дії Комісії щодо складення довідки від 21.04.2016р. за результатами службової перевірки щодо неналежного ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, стосовно ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Решта позовних вимог, на думку колегії суддів, є також обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, заперечуючи позовні вимоги та подаючи апеляційну скаргу, відповідачі посилаються на те, що позивач неналежним чином виконував свої службові обов'язки та порушив Присягу державного службовця, оскільки не забезпечив роботи з ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення (далі - Реєстр). При цьому, скаржники наголошують, що увесь час функцію щодо ведення Реєстру було покладено на Департамент, який очолював позивач.

Однак, вказані доводи є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, з огляду на таке.

Як убачається із змісту Положення про Департамент антикорупційного законодавства та з питань юстиції і безпеки Міністерства юстиції України, яке затверджено наказом Міністра юстиції України 29 вересня 2015 року №3011/к, за попереднім погодженням із куратором - заступником Міністра юстиції Янчуком А.В., ані організація роботи, ані безпосереднє наповнення Реєстру не входило до кола посадових обов'язків позивача.

Посилання відповідачів на те, що така функція була передбачена в Положенні про Департамент антикорупційного законодавства та законодавства про правосуддя Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 08 грудня 2011 року №1338/к, та в Положенні про Департамент антикорупційної політики, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 30 жовтня 2014 року №2356/к, є хибними, позаяк на час виникнення спірних правовідносин вказані положення втратили чинність.

При цьому, з матеріалів справи убачається, що у 2014 та 2015 роках мала місце зміна в організації виробництва і праці Міністерства юстиції України із скороченням штату та ліквідацією структурних підрозділів, у тому числі Департаменту антикорупційного законодавства та законодавства про правосуддя, а також Департаменту антикорупційної політики, та створенням нового Департаменту - антикорупційного законодавства та з питань юстиції і безпеки, який очолював позивач і до повноважень якого не було включено функцію з ведення та наповнення Реєстру. Докази того, що вказаний Департамент є правонаступником Департаменту антикорупційного законодавства та законодавства про правосуддя та Департаменту антикорупційної політики з усіма попередніми обов'язками останніх, в матеріалах справи відсутні.

Отже, до посадових обов'язків позивача не було віднесено обов'язку по веденню Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення та відповідачами не надано доказів на підтвердження скоєння позивачем вчинку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Окрім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, висновки Довідки за результатами службової перевірки не містять в собі факту порушення позивачем вимог п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону №3727-ХІІ, а відтак, підстави припинення державної служби, передбачені вказаною правовою нормою, посилання на яку містить оскаржуваний наказ, відсутні.

Таким чином, оскаржуваний наказ про звільнення позивача від 28.04.2016р. №2366/к є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його було звільнено, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із дня, наступного за днем звільнення до дня поновлення (судового рішення).

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 34, 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України та Міністра юстиції України Петренка Павла Дмитровича залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя Н.П. Бужак суддяО.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 26 березня 2018 року.)