Постанова № 72962832, 22.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10293/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищого адміністративного суду України про визнання недостовірною інформації, визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Вищого адміністративного суду України про: визнання, що лист відповідача від 25.05.2017 містить недостовірну інформацію щодо надходження (щодо дати) до відповідача запиту позивача на інформацію від 03.05.2017; визнання, що лист відповідача від 25.05.2017 №П-1399 містить неповну інформацію щодо змісту запиту позивача на інформацію від 03.05.2017, а тому, зазначена бездіяльність є протиправною; визнання, що лист (відповідь) відповідача від 25.05.2017 р. №П-1399 надано не у відповідності до строків, визначених Законом України "Про доступ до публічної інформації"; зобов'язання відповідача повторно надати позивачу відповідь на запит позивача від 03.05.2017.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, апелянтом подано апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч.1 ст.311 КАС України, з огляду на неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 звернувся до ВАС України із запитом на інформацію від 03.05.2017 (вх. №П-1399 від 11.05.2017), в якому зазначено, що на розгляді в ВАС України знаходився лист (заява) позивача від 03.03.2017, на який надана відповідь №П-705 від 24.03.2017, яка містить вказівку на двох осіб ВАС України - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а тому просив повідомити: яка саме особа ВАСУ розглядала заяву позивача від 03.03.2017; яка саме особа приймала рішення за результатами розгляду заяви позивача від 03.03.2017; яка саме особа надавала позивачу відповідь на його заяву від 03.03.2017.

За результатами розгляду запиту №П-1399 відповідач листом від 25.05.2017 №П-1399 повідомив, що 06.03.2017 до адміністративного суду касаційної інстанції надійшла заява позивача від 03.03.2017, яка зареєстрована за №П-705 та передана на розгляд заступнику Голови ВАС України ОСОБА_4; оскільки порушені у заяві питання перебувають поза межами компетенції ВАС України, позивачу було надано відповідь, у межах повноважень суду, листом від 24.03.2017 №П-705; рішення по суті порушених позивачем у заяві питань адміністративний суд касаційної інстанції не ухвалював; проект згаданого листа було підготовлено відповідальним за документ виконавцем - ОСОБА_5 (в.о. начальника відділу по роботі зі зверненнями громадян та надання інформації).

Не погоджуючись із змістом наданої відповіді, та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що запит №П-1399 розглянуто та за результатами такого розгляду надано відповідь у встановленому порядку, та з огляду на те, що дії відповідача при наданні відповіді не порушили законних прав та інтересів ОСОБА_6 Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апелянта обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції суперечать обставинам справи, а права та інтереси позивача не захищені. Водночас, апелянтом не вказано, які саме суб'єктивні права та інтереси порушені відповідачем, та в чому полягає його порушене право. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди ОСОБА_3 із змістом відповіді Вищого адміністративного суду України на запит щодо надання інформації.

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі вказано, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам щодо надання неповної інформації на його запит стосовно осіб, які надавали відповідь на його заяву від 03.03.2017. В той же час, апелянтом не зазначено, яким чином надання вказаних відомостей може впливати на його права та інтереси в публічно-правових відносинах.

Як вірно вказано судом першої інстанції, згідно з ч. 1 ст. 1, ст. 5, ст. 12, ч. 1 ст. 13 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 14, ч.ч. 1, 2 ст. 19, ч. 1 ст. 20 Закону №2939-VI, розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Так, в обґрунтування позовних вимог в частині визнання листа відповідача від 25.05.2017 таким, що містить недостовірну інформацію щодо надходження (щодо дати) до відповідача запиту №П-1399, позивачем зазначено, що у вказаному листі зазначено, що запит №П-1399 надійшов до ВАСУ 11.05.2017 р., проте згідно наявного у позивача рекомендованого повідомлення про вручення запит №П-1399 отриманий відповідачем 10.05.2017 р.

При цьому, суд першої інстанції вірно вказав, що позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню, оскільки суд не наділений повноваженнями щодо визнання листа таким, що містить недостовірну інформацію. Крім того, помилково зазначена дата надходження до відповідача запиту №П-1399 не порушує жодних прав та інтересів позивача, протилежного суду не доведено, про що також вірно вказано судом першої інстанції. Вказані доводи суду першої інстанції не спростовані апелянтом жодними доказами, які б відповідали вимогам ст. ст.73-76 КАС України, або відповідними доводами.

Як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, ОСОБА_3 в обґрунтування протиправної бездіяльності відповідача відносно того, що лист відповідача від 25.05.2017 р. №П-1399 містить неповну інформацію щодо змісту запиту №П-1399 зазначено, що вказана відповідь не містить інформації щодо того, яка саме особа надавала позивачу відповідь на його заяву від 03.03.2017.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт вказує про відсутність доказів суду про те, що відповідач надав відповідь на запит. Зазначені доводи критично оцінюються колегією суддів, оскільки суперечать змісту позову, предметом якого, зокрема є оскарження саме відповіді на запит.

Також, суд першої інстанції правомірно відхилив вищевказані доводи позивача оскільки, в листі від 25.05.2017 №П-1399 відповідач повідомив, що запит №П-1399 переданий на розгляд заступнику голови ВАСУ ОСОБА_4, а проект листа від 24.03.2017 р. №П-705, яким надано відповідь на заяву позивача від 03.03.2017 р., було підготовлено відповідальним за документ виконавцем - ОСОБА_5 (в.о. начальника відділу по роботі зі зверненнями громадян та надання інформації). Крім того, лист відповідача від 25.05.2017 р. №П-1399 підписаний саме заступником голови ВАС України ОСОБА_4

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень позивача відносно того, що лист відповідача від 25.05.2017 №П-1399 містить неповну інформацію щодо змісту запиту №П-1399.

Отже, з урахуванням викладеного, та оскільки запит позивача №П-1399 розглянуто та надано відповідь, відсутні правові підстави для задоволення позову.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на порушення строку надання відповіді, то такі доводи також критично оцінюються судом, оскільки вказаний запит розглядався відповідачем на підставі Закону України «Про звернення громадян», а відповідно до п. 19 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» суди під час розгляду справ повинні мати на увазі, що якщо запит про надання публічної інформації є фактично зверненням про надання інформації, то в такому разі у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації необхідно відмовляти в задоволенні позову з тих підстав, що право позивача на отримання інформації не порушено.

Відтак, оскільки матеріалами справи підтверджується, що право позивача на отримання інформації порушено не було, його запит був розглянутий у встановленому порядку, відтак позов ОСОБА_3 до Вищого адміністративного суду України про визнання недостовірною інформації, визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, правомірно залишено без задоволення судом першої інстанції.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 22.03.2018)

Суддя-доповідач Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя В.П. Мельничук