Постанова № 72962595, 20.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12807/16 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Мельничука В.П.,

за участю

секретаря Левченка А.В.,

представника позивача Медведська В.В.,

представника відповідача Мудренко Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2017 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВС Технолоджі» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВС Технолоджі» звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2017 позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.07.2016:

№ 0003301401 на суму 6 144 593 (шість мільйонів сто сорок чотири тисячі п'ятсот дев'яносто три) грн.;

№ 0003281401 на суму 2 119 192 (два мільйони сто дев'ятнадцять тисяч сто дев'яності дві) грн.;

№ 0003311401 на суму 100 972 (сто тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн.;

№ 0003291401 на суму 1 091 750 (один мільйон дев'яносто одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві подано апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник апелянта в судовому засіданні наполягала на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просила скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просила залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про необґрунтованість та невідповідність доводів апелянта обставинам справи, та положенням закону. Також позивачем вказано, що доводи апелянта щодо безпідставності формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту за рахунок вказаних операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів, а не позивача, що також свідчить про помилковість висновків податкового органу.

Заслухавши сторони, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, з 23.05.2016 по 10.06.2016 Головним державним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві здійснено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ВС Технолоджі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, результати якої оформлено актом від 17.06.2016 № 167/26-15-14-01-01/30574751, за яким контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем порушено:

пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 44.1 ст. 44, п. 47.1.1 п. 47.1 ст. 47, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення фінансового результату до оподаткування (завищено збитки) на суму 1091750 грн. та занижено податок на прибуток на загальну суму 1740317 грн.

п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 на загальну суму 4096395 грн. та завищення суми від'ємного значення, що зараховуються до складу наступного (податкового) періоду (рядок 24 декларації з ПДВ у грудні 2015 року на загальну суму ПДВ 100972 грн.;

пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, п. 51.1 ст. 51, пп. 176.2»б» п. 176.2 ст. 176 ПК України в результаті чого встановлено подання не в повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків, суми утриманого з них податку (форма 1ДФ) за IV квартал 2015 року;

пп. 266.1 п. 266.1 ст. 266, пп. 266.3 п. 266.3 ст. 266, пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266, пп. 266.16.1 п. 266.6 ст. 266, пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266, пп. 2669.1 п. 266.9 ст. 266, пп. «б» 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України в результаті чого у 2015 році занижено зобов'язання по сплаті до бюджетного податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 8306.76грн.

На підставі Акту перевірки від 17.06.2016 № 167/26-15-14-01-01/30574751 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.07.2016: № 0003301401 на суму 6 144 593 грн.; № 0003281401 на суму 2 119 192 грн.; № 0003311401 на суму 100 972 грн.; № 0003291401 на суму 1 091 750 грн.

Не погоджуючись з висновками податкового органу, позивач після процедури адміністративного оскарження, звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

Приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві виходило з висновків акту перевірки, де зазначено, що:

за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, який перевірявся, ТОВ «ВС Технолоджі» здійснювало фінансово-господарські операції із ТОВ «Г.Н.Т. ННОВА ГРУП», ТОВ «Глад», ТОВ «Марколоджик», ТОВ «Еколайн-СТ», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «ЕНЕКО», концерн «Високі технології права», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «БІРІС ЛТД», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «УТТК»;

за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, який перевірявся ТОВ «ВС Технолоджі» здійснювало фінансово-господарські операції із ТОВ «УТТК», ТОВ «Глад», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «Телестар», ТОВ «Ламан Ардо».

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «ВС Технолоджі» та зазначеними контрагентами останніми було виписано на адресу ТОВ «ВС Технолоджі» видаткові та податкові накладні по яким суми ПДВ було включено ТОВ «ВС Технолоджі» до складу податкового кредиту за відповідний період.

На підставі інформації, наявної в системах АІС «Податковий блок», контролюючим органом зроблено висновок що діяльність ТОВ «Г.Н.Т. ННОВА ГРУП», ТОВ «Глад», ТОВ «Марколоджик», ТОВ «Еколайн-СТ», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «ЕНЕКО», концерн «Високі технології права», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «БІРІС ЛТД», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «УТТК», ТОВ «Телестар», ТОВ «Ламан Ардо» пов'язана з сумнівними платниками по ланцюгу товарно-грошових потоків та має ознаки нереальності здійснення, а тому, на думку контролюючого органу, зазначені контрагенти не могли поставляти ТМЦ та надавати послуги ТОВ «ВС Технолоджі».

У зв'язку із зазначеним контролюючий орган вважає, що ТОВ «ВС Технолоджі» за 2014 рік завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування платником податку на прибуток підприємства на загальну суму 8419441 грн. та за 2015 рік занижено фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на суму 2340743 грн.

Отже, висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів.

Суд першої інстанції вірно вказав, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість суду слід з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем ТОВ «ВС Технолоджі» (замовник) (покупець) та ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп», ТОВ «Глад», ТОВ «Марколоджик», ТОВ «Еколайн-СТ», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «ЕНЕКО», концерн «Високі технології права», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «БІРІС ЛТД», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «УТТК», ТОВ «Телестар», ТОВ «Ламан Ардо» (виконавці) (постачальники) протягом 2013-2015 років укладались договори поставки та договори купівлі-продажу, відповідно до яких замовник замовляє, а виконавці зобов'язуються надати відповідні послуги, передати у власність відповідні товари.

Отримані від виконавців товари та послуги позивачем реалізовувались за видатковими накладними.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема: з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з вимогами п.200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 198.6 ст.198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п.п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Крім того, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Доводи позивача обґрунтовані тим, що здійснення господарських операцій між ТОВ «ВС Технолоджі» та ТОВ «Г.Н.Т. ННОВА ГРУП», ТОВ «Глад», ТОВ «Марколоджик», ТОВ «Еколайн-СТ», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «ЕНЕКО», концерн «Високі технології права», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «БІРІС ЛТД», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «УТТК», ТОВ «Телестар», ТОВ «Ламан Ардо» підтверджується первинними документами (договорами, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі прийняття робіт (надання послуг). Здійснені господарські операції відповідають видам діяльності ТОВ «ВС Технолоджі», передбачених його статутом, тобто дані господарські операції проведено з метою отримання від них господарського результату в дійсності.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій, позивачем надано до суду копії укладених договорів, а також копії податкових накладних, видаткових накладних, актів надання послуг та рахунків-фактур.

Крім того, під час апеляційного розгляду справи позивачем було долучено додаткові докази з відповідними поясненнями на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ним та контрагентами, в тому числі, на підтвердження факту придбання та реалізації придбаного товару та послуг, а саме: договори; податкові та видаткові накладні; акти виконаних робіт; довіреності; акти здачі-приймання товару; акти надання послуг з відповідними додатками; рахунки-фактури тощо (т. 11 а.с. 84-222, т. 12 - т. 24). На переконання колегії суддів, докази надані позивачем на підтвердження зазначених господарських операцій відповідають вимогам ст.ст. 74-76 КАС України, та у встановленому порядку доводять правомірність вимог ТОВ «ВС Технолоджі».

Висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів, що на переконання суду апеляційної інстанції є неналежним обґрунтуванням факту порушення вимог податкового законодавства ТОВ «ВС Технолоджі».

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійсненне.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абз. 2 м. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності. Що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначено вище, матеріали справи містять копії договорів, рахунки-фактури, платіжні доручення, податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі прийняття робіт (надання послуг) тощо, які у встановленому порядку доводять правомірність формування податкової звітності позивачем.

Між тим, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В свою чергу, відповідачем не наведено жодних зауважень щодо складених позивачем первинних документів, а інформація наявна в системах АІС «Податковий блок» стосовно контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладених ТОВ «ВС Технолоджі» договорів, по-друге, правомірність включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування суми коштів, сплачених на виконання останніх, оскільки такі витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Окрім того, чинне законодавством не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

Крім того, відповідачем не доведено того, що контрагенти позивача на момент укладення договорів не були зареєстровані як платники ПДВ, не мали свідоцтва платника ПДВ.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Під час розгляду справи, відповідачем без відповідних доказів лише зазначено про відсутність об'єктів оподаткування та здійснення господарських операцій без мети реального настання правових наслідків, що є тільки припущеннями, яке не доведено жодними доказами, які б відповідали вимогам ст.ст. 73-76 КАС України.

Крім того, висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на аналізі господарської діяльності контрагентів, та не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб позивача на ухилення від оподаткування.

Відтак, податковим органом не надано суду жодних доказів, які б підтверджували, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп», ТОВ «Глад», ТОВ «Марколоджик», ТОВ «Еколайн-СТ», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «ЕНЕКО», концерн «Високі технології права», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГРОУП ЛТД», ТОВ «Філакас», ТОВ «БІРІС ЛТД», ТОВ «Максус Юкрейн», ТОВ «УТТК», ТОВ «Телестар», ТОВ «Ламан Ардо» не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. А тому, доводи апелянта щодо відсутності факту реальності здійснення господарських операцій критично оцінюються колегією суддів.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 20.07.2016 № 0003301401, № 0003281401, № 0003311401, № 0003291401, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, та що не було спростовано апелянтом під час апеляційного розгляду.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2017 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 23.03.2018)

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя В.П. Мельничук