Рішення № 72962198, 16.03.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/2185/18

Справа № 760/7037/17-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі : головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Кривулько С.В.

за участю позивача-Скальської Н.Е.

представника позивача-Костянецького М.В.

представника відповідача-Новікової Г.Ю., Панченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України", третя особа: Первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки "Захист справедливості" Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України" про часткове визнання недійсним та скасування наказу про організаційні зміни, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

19.04.2017 ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України" та просила:

- визнати незаконним та скасувати Наказ № 75 від 15.12.2016 в частині скорочення посади Директора з економіки ПАТ «НДУ»;

- визнати незаконним та скасувати Наказ № 124-К від 20.03.2017;

- поновити ОСОБА_2 на посаді Директора з економіки Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України";

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000, 00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що з 01 вересня 1999 року працювала в Публічному акціонерному товаристві «Національний депозитарій України» на посаді головного бухгалтера, з 07 вересня 2006 року - на посаді заступника Голови Правління, з 14 вересня 2007 року - заступника Голови Правління, з 02 червня 2014 року - директора з економіки.

Відповідно до Наказу № 124 - К від 20 березня 2017 року позивача звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Своє звільнення вважає незаконним, оскільки їй не було запропоновано переведення на іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю, не доведено відсутність такої роботи у відповідача або неможливість переведення їх на іншу посаду за відповідною професією чи спеціальністю, не враховано її переважне право на залишення на роботі з урахуванням її стажу роботи і утриманні трьох неповнолітніх дітей та відсутності в сім`ї інших працівників з самостійним заробітком.

Крім того, вказала, що 18 липня 2014 року створено Первинну профспілкову організацію Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України», і її обрано керівником цієї профспілки.

Позивач посилається, що у порушення ст.ст. 43, 252 КЗпП України її звільнили без згоди виборного органу первинної профспілкової організації та вищого виборного органу професійної спілки, оскільки згоди на розірвання трудового договору з нею надано не було.

При цьому зазначила, що у порушення ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідач відмовився надати необхідну інформацію та документи для проведення консультацій і фактично ухилявся від проведення таких консультацій з профспілками при звільненні працівників, що на думку позивача свідчить, зокрема, про необґрунтованість скорочення посади позивача.

Крім того, посилалася на те, що відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Проте, в порушення вимог законодавства, відповідачем попередження від 23.01.17 вих. №79/10 директора з економіки про майбутнє звільнення з 20.03.17 вручено позивачу поштою за її місцем проживання 09.02.17.

Також у своєму позові зазначила, що дії відповідача по відношенню до неї носять дискримінаційний характер, а тому виходячи з того, що відповідач при її звільненні та скороченні її посади не дотримався вимог чинного законодавства, що призвело до порушення її прав, просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

З урахуванням вищенаведеного, позивач просила задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Національний депозитарій України" в особі голови правління М. Бакаса з пред'явленим позовом не погодився, подав письмові заперечення в яких зазначає, що ст. 49-2 КЗпП передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно із пп.1.3. п.1 Наказу ПАТ «НДУ» від 15.12.2016 №75 «Про організаційні зміни» скорочено та виключено зі штатного розпису ПАТ «НДУ» штатні одиниці (посади), а також чисельність працівників згідно з Додатком №3.

Додаток №3 «Перелік штатних одиниць та чисельності, що підлягають скороченню» Наказу №75 складений у вигляді ПЕРСОНІФІКОВАНОГО (ПІБ, посада) переліку\працівників, що підлягали скороченню за скороченням штату та чисельності.

У зв`язку невідповідністю назви посади керівника і фактично відсутнім структурним підрозділом, а саме дирекції чи управління, фактичною відсутністю підлеглих та відсутністю виконуваних робіт економіки, виключено наступну штатну одиницю та чисельність: Директор з економіки ОСОБА_2.

Відповідно до п.2 Наказу №75 Керівника проектів і програм з реінжинірингу спільно з завідувачем ОСОБА_4 та Головним бухгалтером зобов'язано ознайомити із змістом цього наказу під підпис всіх працівників із зазначенням дати ознайомлення.

Позивач був персонально попереджений про скорочення її посади, що підтверджується особистим підписом позивача про отримання копії Наказу №75 з додатками із зазначенням дати отримання - 20.12.2016. Отже, вважає, що позивач попереджена про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці.

Крім того, зазначив, що 20.12.2016 при ознайомленні з Наказом № 75 позивач була повідомлена про всі існуючі можливості переведення на іншу посаду, передбачену додатком №5 до Наказу № 75 та на яку вона могла претендувати. Однак, з 20.12.2016 до 20.03.2017 не надала жодної письмової заяви на переведення на будь - яку іншу нову створену посаду. Позивач відмовилася підписувати повторне окреме попередження про майбутнє звільнення та від запропонування нової вакантної посади «Оброблювач інформаційного матеріалу», про що був скаладений акт від 23.01.2017.

Крім того, вважає, що вимоги позивача щодо наявності у останньої переважного права на залишення на роботі є необгрунтованими, оскільки позивач не виявила бажання обійняти одну із новостворених посад, що зазначені у додатку №5 до Наказу №75 та відповідно до ч. 2 ст. 42 КЗпП переваг у останньої не було.

Крім того, зазначив, що позивачу, як керівнику первинної профсілкової організації було направлено письмове повідомлення про скорочення штату та чисельності працівників ПАТ «НДУ» від 19.12.2016 з необхідністю визначення відповідної дати для консультації до 20.01.2017 та отримано позивачем 19.12.2016. З відповіддю щодо визначення дати проведення консультацій позивач проігнорувала, оскільки таке повідомлення було отримане відповідачем лише 23.01.2017.

Разом з цим, посилається, що перелік усіх необхідних документів, що стали підставою для запланованих скорочень чисельності , штату та звільнень працівників ПАТ «НДУ» тощо, знаходилися у позивача з грудня 2016 року, а тому вважають, що вимога позивача щодо надання таких документів була безпідставною.

Вказує, що на виконання вимог ст. 43 КЗпП та ст. 41 ЗУ « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідач звернувся до Голови Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» з письмовим поданням від 01.03.2017 щодо надання згоди на звільнення позивача у зв`язку зі скороченням чисельності працівників і штатного розпису ПАТ «НДУ» на підставі Наказу від 15.12.2016 № 75, неможливістю переведення на іншу роботу, а також відмовою від переведення на запропоновані інші посади та роботи.

Однак, рішення Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» надіслала до ПАТ «НДУ» лише 11.04.2017, тобто в порушенням строків для повідомлення роботодавця про прийняте рішення, а тому посилаючись на порушення строків повідомлення роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі, тобто у триденний термін його прийняття, вважали, що виборний орган дав згоду на розірвання трудового договору з позивачем.

Разом з цим, відповідач вважає, що рішення Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» від 11.04.2017 про відмову у наданні згоди на звільнення позивача та яке було отримано відповідачем після звільнення позивача, є необґрунтованим та не відповідає критеріям визначених у правовій позиції ВСУ по справі №6-703цс15.

Також посилалися на те, що станом на дату звернення ПАТ «НДУ» до Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» з письмовим поданням про звільнення позивача, відповідач до первинної профспілкової організації Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» ПАТ «НДУ» з таким же поданням не звертався за відсутністю інформації про інших, крім позивача, членів професійної спілки та відсутності можливості прийняття відповідного рішення.

На підставі викладених заперечень відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.

У судовому засідання позивач та її представник підтримали заявлені вимоги та просили їх задовольнити з наведених у позові підстав. Пояснили суду, що звільнення позивача не відповідало вимогам закону, а тому порушені її трудові права.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечували. Пояснили суду, що у відповідача відбулися зміни в організації праці, що підтверджується наданими відповідачем доказами до поданих заперечень. Крім того, вважали безпідставними доводи позивача щодо дискримінаційних дій з боку відповідача по відношенню до позивача, а надані позивачем докази в цій частині, не належними та не допустимими. Вважали, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог чинного трудового законодавства. Разом з цим, звернулися до суду з клопотанням про звернення до первинної профспілкової організації Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» ПАТ «НДУ» з запитом про надання згоди на звільнення позивача.

Після отримання рішення первинної профспілкової організації Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» та посилаючись на необґрунтованість рішення органів профспілки про відмову відповідачу у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2, представники відповідача просили суд перевірити наявність правового обґрунтування такої відмови та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Третя особа - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки "Захист справедливості" Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України" в судове засідання не з'явилася та участі у розгляді даної справи свого представника не забезпечила. Своїх пояснень щодо поданого позову до суду не подала та про причини неявки суд до відома не поставила.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2017 позовну заяву було залишено без руху, у зв'язку з не сплатою судового збору.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 12.06.2017 по справі відкрито провадження та справу призначено до судового розгляду на 03.07.2017 о 09.00 год.

17.08.2017 судом задоволено клопотання відповідача про необхідність звернення до виборного органу первинної профспілкової організації Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» ПАТ «НДУ за отриманням згоди на звільнення позивача відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України.

15.09.2017 року на запит суду від виборного органу первинної профспілкової організації Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» ПАТ «НДУ надійшло рішення від 15.09.2017 про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідача, допитавши свідка, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що Наказом Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України" № 58-к від 29.05.2014 ОСОБА_2 була переведена з посади заступника голови правління на посаду директора з економіки (а.с. 86-87).

Наказом голови правління Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України" № 75 від 15.12.2016 «Про організаційні зміни» наказано скоротити та виключити зі штатного розпису ПАТ «НДУ» штатні одиниці (посади), а також чисельність працівників згідно з Додатком №3, виключено наступну штатну одиницю та чисельність, зокрема, «Директор з економіки ОСОБА_2» (а.с.6-7,21).

Наказом № 124-к від 20.03.2017 ОСОБА_2 звільнено з посади директора з економіки 20.03.2017 за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.27).

Підставою такого звільнення є Наказ № 75 від 15.12.2016 (а.с.6-7).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 цієї статті визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно зі ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року розглядаючи трудові спори, пов»язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Наказом голови правління Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України" № 75 від 15.12.2016 «Про організаційні зміни» наказано скоротити та виключити зі штатного розпису ПАТ «НДУ» штатні одиниці (посади), а також чисельність працівників згідно з Додатком №3, виключено, зокрема, наступну штатну одиницю та чисельність - Директор з економіки ОСОБА_2(Т. 1 а.с.6-7, 21).

Позивач просить визнати незаконним та скасувати Наказ № 75 від 15.12.2016 «Про організаційні зміни» в частині скорочення посади директора з економіки ПАТ «НДУ», посилаючись на те, що він прийнятий з порушенням вимог ст. 49 -2 КЗпП та ст. ст. 22, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки відповідач не попередив за два місяці про наступне вивільнення працівників, не отримав згоди на розірвання трудового договору від профспілковою організацією та ухилився від проведення консультацій з профспілками про заходи щодо запобігання звільнення чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Суд вважає, що така вимога суперечить ст. 64 ГК України, згідно якої підприємства, установи, організації самостійно визначають свою організаційну структуру, встановлюють чисельність працівників та штатний розпис.

Трудовим законодавством не передбачено відсутність консультацій з профспілками, як безумовну обставину, за якої не може відбуватися звільнення працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

З наданого суду штатного розпису від 15.12.2016 вбачається, що в товаристві відбулося скорочення певних посад, зокрема, посади директора з економіки.

Доказів того, що скорочення посади позивача відбулося з порушенням прав позивача, матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про визнання незаконним та скасування Наказу №75 від 15.12.2016 в частині скорочення посади Директора з економіки ПАТ «НДУ» є необгрутованою, а тому задоволенню не підлягає.

Позивач посилається, що згідно наказу НДУ № 75 від 15.12.2016 «Про огрганізаційні зміни» було прийнято рішення про скорочення чисельності та штату працівників, однак копію відповідного наказу вона отримала 20.12.2016 без додатків.

Однак, твердження позивача не можуть бути прийнятими судом до уваги, оскільки звертаючись до суду з позовом, додатками до позову, останньою було надано копію наказу НДУ № 75 від 15.12.2016 «Про організаційні зміни» та його усі додатки.

Крім того, вищезазначений наказ був отриманий позивачем під підпис 20.12.2016, що і підтвердила допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5

Так, свідок ОСОБА_6 вказала, що нею був розроблений проект даного наказу та їх копії з ОСОБА_2 ОСОБА_2Е.(Т. 1 а.с.145).

Належних, достовірних та допустимих доказів того, що додатки до наказу позивач не отримувала, як і її посилання про те, що такі додатки вона отримала пізніше від іншого працівника, позивачем не надано та матеріалами справи не підтверджено.

За таких обставин, оцінюючи покази свідка ОСОБА_5 на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, суд вважає встановленим, що Наказ №75 від 15.12.2016 з додатками до нього позивач отримала 20.12.2016 , що свідчить її особистий підпис.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що 20.12.2016 позивач була ознайомлена з Наказом №75 від 15.12.2016 та додатками до нього №1-5: №1 Перелік структурних підрозділів та окремих посад з 26.12.2016, Додаток №2 Структурні підрозділи, що виключаються з організаційної структури та штатного розпису ПАТ «НДУ», Додаток №3 Перелік штатних одиниць та чисельності, що підлягають скороченню, Додаток №4 організаційна структура ПАТ «НДУ» з 26.12.2016, Додаток №5 Штатний розпис ПАТ «НДУ» з 26.12.2016.

Щодо тверджень позивача, що її персонально не повідомили про звільнення та їй не було запропоновано переведення на іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю, не доведено відсутність такої роботи у відповідача або неможливість переведення їх на іншу посаду за відповідною професією чи спеціальністю, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

У пп.1.3. п.1 наказу ПАТ «НДУ» від 15.12.2016 №75 «Про організаційні зміни» зазначено , що скорочено та виключено зі штатного розпису ПАТ «НДУ» штатні одиниці (посади), а також чисельність працівників згідно з Додатком 3.

Як вбачається з Додатоку 3 Перелік штатних одиниць та чисельності, що підлягають скороченню Наказу №75, останній складений у вигляді персоніфікованого (ПІБ, посада) переліку працівників, які підлягали скороченню за скороченням штату та чисельності.

Крім того, з пункту 4 Додатку №3 вбачається, що у зв'язку зі змінами в організаційній структурі та з метою виключення дублювання функцій з управлінням планування та фінансового обліку, в зв'язку з невідповідністю назви посади керівника і фактично відсутнім структурним підрозділом, а саме дирекції чи управління, фактичною відсутністю підлеглих та відсутністю виконуваних робіт економіки, виключено наступну штатну одиницю та чисельність: Директор з економіки ОСОБА_2 (Т.1а.с.21).

Відповідно до п.2 Наказу №75 Керівника проектів і програм з реінжинірингу ОСОБА_5 спільно з завідувачем ОСОБА_4 та Головним бухгалтером ОСОБА_7 зобов'язано ознайомити зі змістом Наказу під підпис із зазначенням дати ознайомлення усіх працівників структурних підрозділів і працюючих на окремих посадах, зазначених в підпункту 1.3. пункту 1 цього Наказу та Додатку №3, про наступне звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, а саме скороченням штату та чисельності працівників відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Таким чином суд вважає, що 20.12.2016 позивач була персонально попереджена ПАТ «НДУ» про майбутнє звільнення з займаної посади з дотриманням строку, передбаченого ст.49-2 КЗпП України, а саме, не пізніше ніж за два місяці.

Крім того, на виконання пункту 2 Наказу №75 усіх працівників, в тому числі і позивача було ознайомлено з встановленою Додатком №4 до Наказу №75 новою організаційною структурою ПАТ «НДУ», затвердженим наказом №75 новим штатним розкладом; пунктом 1.6 Наказу № 75, відповідно до якого призупинено укладення трудових договорів, за виключенням випадків, зокрема, укладення нових трудових договорів з особами, які є працівниками ПАТ «НДУ» станом на дату підписання цього Наказу; пунктом 3.1 наказу № 75, згідно з яким Керівник проектів і програм з реінжинірингу спільно з Головним бухгалтером повинні забезпечити переведення працівників структурних підрозділів та окремих посад, зазначених в підпункті 1.3. пункту 1 цього Наказу та Додатку №3 цього Наказу, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці за їх згодою на запропоновані посади, передбачені Додатком №1 до цього Наказу, у встановленому чинним законодавством України порядку та відповідно до розпоряджень Голови Правління і на умовах письмового трудового договору.

Відповідно до ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених ст.33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Виходячи зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона не містить вказівки на те, в якій саме формі повинна бути отримана згода працівника на переведення.

Оцінюючи зміст вказаного вище Наказу №75 від 15.12.2016 щодо порядку проведення організаційних змін, в т.ч. порядку переведення працівників структурних підрозділів та окремих посад , суд вважає, що відповідачем одночасно з попередженням про звільнення запропоновано кожному працівнику переведення на новостворені штатні одиниці у кількості 107 шт., шляхом подання письмової заяви на переведення зі скорочуваної посади (Додаток №3 до Назазу №75) на нові створені вакантні посади, згідно Додатку №1 та Додатку №5 до цього Наказу.

Разом з цим, оцінюючи Наказ №75 від 15.12.2016, суд вважає, що останній містить чіткі та послідовні дії, які у своїй сукупності дають підстави стверджувати про доступність змісту даного наказу для працівника, зокрема, активних дій працівника в наданні згоди шляхом подання відповідної заяви на його переведення на запропоновані посади, які визначені у Додатку №1 до цього Наказу.

При цьому, як вбачається зі змісту даного наказу та його Додатку №1 та №5 відповідачем було запропоновано всі вакантні посади, які існували на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділу працівник, який вивільнювався працював.

З огляду на те, що позивач була належним чином ознайомлена з Наказом №75 від 15.12.2016 з відповідними додатками до нього, шляхом їх вручення під розписку, суд вважає, що позивач була ознайомлена про всі існуючі та можливості переведення на іншу, встановленим Додатком №5 новим штатним розкладом посаду, на яку згідно з наявною професією чи спеціальністю вона могла претендувати.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося позивачем, що остання за період з дня отримання Наказу № 75, тобто 20.12.2016 та до дати звільнення, тобто 20.03.2017, письмової заяви на переведення на будь - яку нову створену посаду не подавала.

Відповідачем разом з письмовими запереченнями проти позову до суду було надано довідку про вакантні штатні посади станом з 20.12.2016 по 20.03.2017 по ПАТ «НДУ» (Т. 1 а.с.108-112).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 було попереджено письмово про майбутнє звільнення із займаної пасади та запропановано переведення на єдину вакантну посаду - «Оброблювач інформаційного матеріалу відділу матреіально - технічного забезпечення управління адміністративного забезпечення».

Дане попередження вручене ОСОБА_2 23.01.2017 в приміщенні ПАТ «НДУ», однак остання відмовилася його підписувати, що підтверджується актом «Про відмову від підписання Попередження про майбутнє звільнення директора з економіки ПАТ «НДУ» ОСОБА_2 від 23.01.2017 (Т.1 а.с.156).

Дане попередження також було відправлено на поштову адресу ОСОБА_2 та отримано останньою 09.02.2017 (Т. 1а.с.150).

В судовому засіданні позивач визнала, що вона відмовилася від запропонованої посади «Оброблювач інформаційного матеріалу відділу матеріально - технічного забезпечення управління адміністративного забезпечення».

Таким чином, суд вважає, що Наказ №75 з додатками №1-5 до нього повністю відповідає вимогам ст. 49-2 КЗпП України в частині дотримання відповідачем порядку пропонування позивачу іншої роботи в ПАТ «НДУ».

За таких обставин, доводи позивача в обґрунтування позову про те, що її персонально не повідомили про звільнення та їй не було запропоновано переведення на іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю, не доведено відсутність такої роботи у відповідача або неможливість переведення її на іншу посаду за відповідною професією чи спеціальністю, суд вважає не доведеними.

Щодо посилань позивача на звільнення з займаної посади без врахування її переважного право на залишення на роботі з урахуванням перебування на її утриманні трьох неповнолітніх дітей та відсутності в сім`ї інших працівників з самостійним заробітком, то суд дійшов до наступних висновків.

Згідно ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках зміни з організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Згідно із п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9, судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Відповідач в своїх запереченнях акцентує увагу суду на продуктивність праці позивача та зазначає, що позивач не лише відмовлялась виконувати доручену керівництвом роботу, а й навіть не знайомилась зі своїми посадовими інструкціями.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 06.09.2016 було складено акт про відмову працівника від підпису про ознайомлення з посадовою інструкцією, зокрема ОСОБА_2 (Т. 1 а.с.157).

Крім того, через відсутність фактично виконуваних робіт за посадою позивача ПАТ «НДУ» складено акт № 1 від 23.01.2017 про простій в роботі устаткування робочого місця Директора з економіки та встановлено початок простою з 24.01.2017 до особливого розпорядження або наказу. 23.01.2017 ПАТ «НДУ» видано наказ № 5 «Про простій з 24.01.2017» (Т. 1 а.с.158,161).

Вищенаведене свідчить про відсутность продуктивності праці позивача за її посадою.

Крім того, як було встановлено судом та підтверджено відповідними доказами, позивачу в зв`язку з скороченням її посади було запропоновано обійняти посаду «Оброблювач інформаційного матеріалу».

Разом з цим, як встановлено судом в ході розгляду справи по суті, позивачем не було виявлено бажання обійняти інші новостворенні посади відповідано до наказу № 75 від 15.12.2016 та не надано суду жодних документів, які б свідчили про її згоду на переведення на інші посади за період з 20.12.2016 по 20.03.2017.

Таким чином, виходячи із тлумачення правової природи переважного права на залишення на роботі, суд вважає, що таке право могло бути реалізоване за наявністю ситуації, при якій на одну й ту ж саму посаду претендують два працівника.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що ПАТ «НДУ» не мало проводити будь - яке порівняння переважного права позивача з іншими працівниками, на що посилається позивач, оскільки: по-перше, позивачем не було виявлено бажання обійняти будь-яку іншу із новоствореної посади відповідано до наказу № 75 від 15.12.2016 та не надано відповідної згоди на переведення на інші посади за період з 20.12.2016 по 20.03.2017; по-друге, позивач була єдиним претендентом на запропоновану вакантну посаду «Оброблювач інформаційного матеріалу».

Позивач також зазначає, що її було звільнено без згоди виборного органу первинної профспілкової організації та вищого виборного органу професійної спілки.

Як вбачається з матеріалів справи, протоколом установчих зборів від 18 липня 2014 року створено Первинну профспілкову організацію Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» і керівником профспілки обрано ОСОБА_2, що підтверджується витягом з протоколу установчих зборів(Т.2 а.с.115).

Частинами 1, 2 ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у пятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Відповідно до ч. 3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об»єднання професійних спілок).

Аналогічні положення містяться і в ч. 3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

Згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення.

Оскільки у зазначених вище нормах за їх змістом йдеться про профспілковий орган підприємства, установи, організації, профспілкові органи структурних підрозділів (цехів, управлінь, відділів тощо) можуть вирішувати питання про дачу згоди на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, якщо їм таке право делеговане профспілковим органом підприємства, установи, організації.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Профспілки мають право вносити пропозиції державним органам, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об'єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов'язаних з вивільненням працівників, які є обов'язковими для розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог закону щодо отримання попередньої згоди на звільнення ОСОБА_2, ПАТ «Національний депозитарій України» звернулось до Голови Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України», як вищого виборного органу цієї професійної спілки, з письмовим поданням від 01.03.2017 № 371/10 щодо надання згоди на звільнення позивача у зв'язку із скороченням чисельності працівників і штатного розпису ПАТ «НДУ» на підставі Наказу за №75 від 15.12.2016, неможливістю переведення на іншу роботу, а також відмовою від переведення на запропоновані інші посади та роботи.

У поданні зазначено, що згідно Наказу від 15 грудня 2016 № 75 були запроваджені зміни в організації виробництва та праці ПАТ «Національний депозитарій України», у зв`язку з чим відбулося виведення за переліком структурних підрозділів та скорочення відповідних посад зі штатного розпису, в тому числі і посада Директора з економіки (Т.1 а.с.162-165).

Зазначене подання отримано Всеукраїнською професійною спілкою «Захист справедливості» 06.03.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення (Т.1 а.с.166).

Однак, рішення Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» про відмову у наданні згоди на звільнення позивача надіслала до ПАТ «НДУ» лише 11.04.2017, тобто з порушенням строків для повідомлення роботодавця про прийняте рішення передбачене ст.43 КЗпП України( Т.1 а.с. 187-189 т.1).

З наданого на запит суду витягу з протоколу засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» ПАТ «Національний депозитарій України» від 12.09.2017 вбачається, що згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_2, надано також не було (Т. 1 а.с. 207-208).

Заперечуючи проти позову, представники відповідача посилається на те, що відмови профспілкових органів на звільнення ОСОБА_2 не мотивовані.

Суд погоджується з такими доводами, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі № 6-703цс15.

Відповідно до частини 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Висновок про правильне застосування зазначених норм матеріального права викладено, зокрема у постановах Верховного Суду України від 24 вересня та 22 жовтня 2014 року.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналізуючи наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що профспілки необгрутовано відмовили у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2

Так, відмовляючи в наданні згоди на звільнення позивача профспілковий комітет первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» ПАТ «Національний депозитарій України» виходив з того, що роботодавець не обґрунтував своє подання про звільнення.

Подання про надання згоди на звільнення за своїм змістом містило лише посилання на накази про скорочення та прохання надати згоду.

Профспілкова організація на ім`я голови правління направила лист 19.01.2017 № 19/01 з вимогою надати додаткові документи та інформацію. Відповідь надана не була, оскільки як зазначив представник відповідача, дана інформацію позивач міг отримати з дня винесення Наказу № 75, а також остання містилась в письмовому повідомленні ПАТ «НДУ» від 19.12.2016.

Разом з тим, як вбачається з витягу з протоколу засідання, постановлено відмовити у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2, оскільки профкому не було надано інформації щодо наявних змін в організації виробництва і праці в ПАТ «Національний депозитарій України»; причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру, що стали підставами для запланованих звільнень працівників ПАТ «НДУ» (зокрема, документи щодо перерозподілу функціональних обов`язків та уникнення дублювання функцій структурних підрозділів та працівників за окремими посадами); діючий штатний розпис ПАТ «НДУ»; інформацію щодо дотримання вимог законодавства стосовно переважного права на залишенні на роботі та визначення працівників особливих категорій, яких заборонено звільняти за ініціативою власника; кількість і категорії працівників, яких планується звільнити, тощо.(Т.1 а.с.206-208).

За таких обставин профспілкова організація дійшла висновку, що відповідач не надав доказів підставності розірвання трудового договору з позивачем без порушення її трудових прав.

Не надала згоди на звільнення ОСОБА_2 і Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості», посилаючись на те, що керівництво ПАТ «Національний депозитарій України» умисно ухиляється від проведення консультацій про заходи щодо запобігання звільнення чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення (Т.1а.с.35-37).

Зазначили також, що подання про надання згоди на звільнення члена Профкому Профспілок ОСОБА_2 не має обґрунтування та свідчить про порушення вимог статей 42, 43, 49-2, 49-4 КЗпП України. При цьому Профком Профспілок виходить з того, що з метою захисту трудових та соціально-економічних прав працівників ПАТ «Національний депозитарій України», а також забезпечення дотримання вимог законодавства щодо порядку вивільнення працівників, відповідач зобов`язаний був надати профспілкам перелік документів та інформацію, що є необхідною при наданні згоди на звільнення.

Аналізуючи підстави для відмови у наданні згоди на звільнення позивача , суд вважає, що доводи про порушення роботодавцем вимог ст.ст 42, 43,49-2 КЗпП України спростовано дослідженими у суді належними, допустими та достовірними доказами.

Доводи про те, що у клопотанні ПАТ «НДУ» було відсутнє обґрунтування необхідності розірвання трудового догововору з позивачем, суд вважає необґрунтованим, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що з боку роботодавця було дотримано вимог трудового законодавства при звільненні позивача за п.1 ч.40 КЗпП України.

Що стосується доводів про те, що не було проведено консультації з профспілковим комітетом та не надання документів обґрунтованості скорочення чисельності та штату працівників, суд вважає, що дані обставини не можуть бути підствою для відмови у наданні згоди на звільнення та визнання звільнення позивача незаконним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було направлено письмове повідомлення від 19.12.2016 за № 2708/15 про скорочення штату та чисельності працівників ПАТ «НДУ», яке містило необхідну інформацію, надання якої передбачено ст..22 ЗУ « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також пропозицію визначити дату проведення відповідної консультації до 20.01.2017.

Вказане письмове повідомлення отримано позивачем 19.12.2016, як керівником первинної профспілкової організації .

Відповідь від 19.12.2016 за № 19/01 на письмове повідомлення від 19.12.2016 за №2708/15 за підписом позивача отримано відповідачем 23.01.2017.

При цьому, у своїй відповіді від 19.01.2017 позивач, як голова первинної профспілкової організації, просила надати документи щодо причин економічного, технологічного, структурного та аналітичного характеру, які стали підставами для запланованих скорочень та звільнення працівників ПАТ «НДУ» та інш.

Як вбачається з наявних у справі доказів, запитувана інформація знаходилася у розпорядженні позивача з 20.12.2016, а також містилася у письмових повідомленнях ПАТ «НДУ» від 19.12.2016.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листа відповіді від 19.01.2017 за №19/01 пропозиція відповідача щодо дати проведення консультації була проігнорована позивачем, як головою первинної профспілкової організації та відповідно дати проведення консультації до відповідача подано не було.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що наявність чи відсутність обґрунтування скорочення посади позивача у клопотанні ПАТ «НДУ», направленому профкому, не впливає на законність звільнення позивача.

Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у поданні на звільнення від 01.03.2017 до Голови Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» відповідачем зазначено про звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України з 10.02.2017 (а.с. 162 т.1).

Як вбачається з наявних у справі доказів, в т.ч. і зверненні відповідача до Всеукраїнської пофесійної спілки «Захист справедливості», скорочення посади позивача мало відбутися 20.03.2017.

З огляду на дані обставини вбачається, що відповідачем помилково зазначено заплановану дату звільнення позивача, тобто 10.02.2017, що свідчить також те, що вказане подання було датовано 01.03.2017.

Суд вважає, що дана обставина не може слугувати достатньою правовою підставою в підтвердження обгунтованості відмови у наданні звільнення позивача, оскільки відповідно до Наказу № 124-К від 20.03.2017 позивача звільнено саме з 20.03.2017.

Враховуючи наведене вище, та приймаючи до уваги вимоги п.1 ст.40 КЗпП України, суд вважає, що при звільненні позивача з займаної посади з підстав передбачених п.1 ст.40 КЗпП України, відповідачем дотримано вимоги чинного трудового законодавства.

Що стосується доводів позивача про наявність дискримінаційних дій по відношенню до неї з боку відповідача, слід зазначити.

Так, надані позивачем докази, а саме рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22.05.2015 та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 30.07.2015, рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 02.12.2015 та від 29.02.2016 не містить та відповідно не встановлено наявність або відсутність дискримінаційних дій по відношенню до позивача, як члена первинної профспілкової організації .

Що стосується наданих позивачем копій постанов про відкриття виконавчих проваджень з приводу примусового виконання рішення суду, останні також не свідчить про упереджене та дискримінаційне положення відповідача по відношенню до позивача, а лише свідчить про відсутність виконання рішення суду в добровільному порядку.

З огляду на викладене вище, суд не знаходить підстав для задоволення позову позивача про визнання незаконним Наказу про звільнення №124 від 20.03.2017 та поновлення позивача на посаді Директора з економіки ПАТ «НДУ».

Між тим, в своїх вимогах позивач, окрім визнання незаконним наказу про звільнення просить також скасувати наказ відповідача №124 від 20.03.2017 про звільнення її з роботи.

Однак, виходячи з того, що з точки зору трудового законодавства видавати та скасовувати накази віднесено до компетенції власника або уповноваженого ним органу, а до компетенції суду належить їх перевірка на предмет законності чи незаконності та зобов'язання до вчинення певних дій.

За таких обставин, підстави для задоволення вимог позивача в цій частині, відсутні.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову щодо визнання незаконним наказу про звільнення, підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, відсутні.

Щодо доводів позивача про наявність порушень з боку відповідача при її звільненні вимог ст. 184 КЗпП України, оскільки вона є одинокою матір`ю, яка самостійно утримує трьох неповнолітніх дітей, слід зазначити.

При зверненні до суду з даним позовом, позивач не посилалася на дані обставини в обґрунтування визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення її на роботі, а посилалися лише на своє переважене право на залишенні на роботі. Доводи щодо порушення вимог ст. 184 КЗпП України позивач виклала у своїх додаткових письмових поясненнях датованих 30.01.2018, що в розумінні вимог ст.49 ЦПК України не є заявою про збільшення позовних вимог, а фактично є самостійною позовною вимогою.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для перевірки та оцінки доводів позивача в обґрунтування позову щодо дотримання відповідачем вимог ст. 184 КЗпП України, оскільки дані обґрунтування виходять за межі заявлених вимог, що зазначені у позові датованого 19.04.2017.

Суд звертає увагу позивача, що остання не позбавлена права на звернення до суду з даними підставами у порядку визначеному законом.

Враховуючи наведе вище, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявленого позову, а тому в задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити у повному обсязі.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат в порядку ст.141 ЦПК України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 21, 32, 40, 42, 43, 49-2, 49-4, 232, 233, 235, 237-1, 252 КЗпП України, ст. 64 ГК України, ст.ст. 22, 39, 41, 43 Закону України «Про професійні спілки», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України" про часткове визнання недійсним та скасування наказу про організаційні зміни, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у раз і розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 26.03.2018.

Суддя Букіна О.М.