Постанова № 72961555, 22.03.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року Справа № 915/952/17

м.Одеса, пр-т Шевченка, 29

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мишкіної М.А.,

суддів: Будішевської Л.О., Величко Т.А.

(склад судової колегії змінений відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи №182 від 12.02.2018р. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2018р.)

при секретарі судового засідання - Бєлянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

від ТОВ Науково-виробничий центр «АРІ» - не з’явився,

від ПП «Миколаївтехснабсервіс» - не з’явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр «АРІ»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 05 грудня 2017 року

у справі №915/952/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр «АРІ»

до Приватного підприємства «Миколаївтехснабсервіс»

про стягнення 338836,80 грн.

суддя суду першої інстанції: ОСОБА_1

час і місце ухвалення рішення: 05.12.2017р. о 12:15 год., м. Миколаїв, господарський суд Миколаївської області, зала судових засідань №929,

повний текст рішення складений 11.12.2017р.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

19.09.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр «АРІ» (надалі – позивач, ТОВ НВЦ «АРІ») звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства «Миколаївтехснабсервіс» (надалі – відповідач, ПП «Миколаївтехснабсервіс»), в якому просило суд стягнути з розрахункового рахунку відповідача №260008879, МФО 334851 у ПАТ «ПУМБ» та інших розрахункових рахунків, які будуть виявлені виконавчою службою на свою користь кошти у сумі 338838,60 грн., набуті відповідачем без достатніх правових підстав.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ НВЦ «АРІ» зазначило, що спірна грошова сума сплачена позивачем відповідачу на підставі усної домовленості про укладення в майбутньому договору на поставку товару, однак у подальшому з незалежних від позивача причин договір поставки укладено не було, товар не поставлено, у зв’язку з чим позивач, на підставі ст.1212 ЦК України, просить стягнути кошти у розмірі 338836,80 грн., які знаходяться без достатньої правової підстави у відповідача. З посиланням на норми ст.ст.192,208,1212 ЦК України, ст.ст.174,175,180 ГК України, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

31.10.2017р. ПП «Миколаївтехснабсервіс» подало господарському суду Миколаївської області відзив на позовну заяву, в якому просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, спростовуючи відсутність договірних відносин з позивачем.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 05.12.2017р. (суддя Коваль С.М.) в позові відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано наступним. Зі змісту відзиву від 31.10.2017р. випливає, що спірні кошти перераховані на підставі договору поставки та підряду, який укладено сторонами у спрощений спосіб, відповідно до вимог ч.1 ст.181 ГК України та ст.628 ЦК України. При цьому, оферта та акцепт вчинялися сторонами за допомогою конклюдентних дій з надання рахунків та їх наступної оплати; інших засобів для погодження умов договору сторони не використовували. Отже, між позивачем та відповідачем є спір про стягнення коштів, які перераховані на підставі договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, за стягненням яких звернулося з позовом ТОВ НВЦ «АРІ». Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Враховуючи викладене, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст.1212 ЦК України, якими передбачено зобов’язання особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, повернути потерпілому це майно. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 02.10.2013р. у справі №6-88цс13, згідно якої у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч.1 ст.1212 ЦК України. Отже, обраний ТОВ НВЦ “АРІ” спосіб захисту свого порушеного права у справі не відповідає обставинам спору, а тому у задоволенні позовної заяви належить відмовити повністю.

Не погодившись з рішенням суду від 05.12.2017р., ТОВ НВЦ «АРІ» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що рішення підлягає скасуванню з наступних підстав.

Суд, приймаючи рішення, використав доводи відповідача та дійшов до висновку, що між сторонами мали місце договірні відносини, а договір був укладений шляхом оферти з боку відповідача у вигляді рахунків на оплату та дій позивача з їх наступної оплати, що є необґрунтованим.

Відповідач після перерахування позивачем спірних коштів проекту договору не склав, не підписав та на розгляд позивачеві не передав. До виконання домовленостей не приступив, а натомість 16.06.2017р. своїм листом за №45 повідомив про свою незгоду з попередньо погодженими предметом та ціною та вимогою їх змінити шляхом оплати додаткового рахунку. Після чого позивач 19.06.2017р. направив на адресу відповідача претензію №1 з вимогою повернення передплати, у зв’язку з неузгодженням між сторонами істотних умов договору та його фактичним не укладенням, вимагав від відповідача повернення передплати як безпідставно отриманих коштів.

Сторони не заперечують, що не робили іншій стороні повну і безумовну пропозицію про укладення договору поставки або підряду, яку б інша сторона прийняла, оскільки з пропозицією позивача щодо ціни договору у вигляді внесення передплати в сумі 338838,60 грн. відповідач повністю не погодився та натомість підписаний з його боку проект договору підряду позивачу на укладення не передав та договір з позивачем не уклав.

Як випливає з подальшої поведінки сторін, відповідач не погодився з розміром внесеної передплати, як з ціною договору, і жодних дій щодо акцептування запропонованої відповідачем оферти, зокрема, і шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, не вчинив. Таким чином, поведінка сторін не свідчить про те, що між ними була досягнута згода щодо вартості робіт, їх переліку та строків виконання, а навпаки, свідчить, що досягнення згоди щодо вказаних умов, які є істотними, зокрема щодо строків виконання, переліку та вартості робіт, вони не досягли.

Між сторонами склалися зобов’язання, відповідно до яких відповідач (набувач) повинен повернути позивачу (потерпілому) суму збережених без достатніх підстав коштів, перерахованих на підставі платіжних доручень, оскільки підстава набуття відповідачем цих коштів відпала, позаяк між сторонами не було досягнуто згоди на укладання договору поставки та підряду.

Позивач листом від 19.06.2016р. вимагав повернення коштів, але відповідач у встановлений ч.2 ст.530 ЦК України семиденний строк вказані кошти не повернув. При цьому, відповідачем не доведено наявність у нього на час ухвалення рішення по справі правових підстав утримувати 338838,60 грн. передплати, тому ці кошти підлягають поверненню позивачу за ст.ст.530, 1212 ЦК України, як такі, правова підстава для утримування яких відпала.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2018р. (головуючий суддя Мишкіна М.А., судді Будіщевська Л.О., Таран С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ НВЦ «АРІ» на рішення господарського суду Миколаївської області від 05.12.2017р. у справі №915/952/17; встановлено іншим учасникам справи строк для подання суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу до 12.02.2018р., згідно з нормами ст.263 ГПК України, з наданням з відзивом доказів його направлення іншим учасникам справи.

У зв’язку із перебуванням судді Таран С.В. у відпустці з 12.02.2018р., розпорядженням в.о. керівника апарату суду №182 від 12.02.2018р. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/952/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2018р. визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Величко Т.А.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 13.02.2018р. (головуючий суддя: Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Величко Т.А.) прийнято справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження; призначено справу до розгляду з повідомленням сторін.

У судовому засіданні 27.02.2018р. розгляд справи відкладено на22.03.2018р.

У судове засідання 22.03.2018 р. представники сторін не з’явилися і судова колегія, враховуючи, що явка учасників процесу не визнавалася обов’язковою, ухвалила розглянути справу за їх відсутністю.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 269 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та не оспорено споронами, ТОВ НВЦ “АРІ” в період з 12.04.2017р. по 31.05.2017р. перераховано ПП “Миколаївтехснабсервіс” кошти на загальну суму 338838,60грн.

Як стверджує позивач, станом на 19.06.2017р. ПП “Миколаївтехснабсервіс” товар не поставлено, договірні відносини не оформлено, у зв’язку з чим до відповідача направлено претензію, про результати розгляду якої останній не повідомив.

З матеріалів справи вбачається, що вказані кошти були перераховані ПП “Миколаївтехснабсервіс” за п/дорученнями: №495 від 12.04.2017р. на суму 137200 грн. на підставі рахунку №35 від 12.04.2017р.; №502 від 24.04.2017р. на суму 23281,80 грн. на підставі рахунку №38 від 24.04.2017р.; №505 від 28.04.2017р. на суму 9060 грн. на підставі рахунку №40 від 27.04.2017р.; №516 від 16.05.2017р. на суму 50000 грн. на підставі рахунку №42 від 16.05.2017р.; №525 від 18.05.2017р. на суму 31294 грн. на підставі рахунку №42 від 16.05.2017р.; №526 від 18.05.2017р. на суму 44002,80 грн. на підставі рахунку №43 від 17.05.2017р.; №538 від 30.05.2017р. на суму 17000 грн. згідно специфікації №4 до договору; №541 від 31.05.2017р. на суму 27000 грн. на підставі рахунку №57 від 31.05.2017р., копії яких містяться у справі. Копії рахунків ПП “Миколаївтехснабсервіс” залучені до матеріалів справи.

Матеріали справи не містять специфікації №4 до договору, на підставі якої були перераховані кошти за п/дорученням №538 від 30.05.2017р. на суму 17000 грн., однак містять копію рахунку №55 від 30.05.2017р. на суму 17000 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявні копії накладних: №06 від 12.04.2017р. на суму 137200 грн., №12 від 12.06.2017р. на суму 9060 грн., №13 від 12.06.2017р. на суму 23281,80 грн., №14 від 12.06.2017р. на суму 44002,80 грн., №15 від 12.06.2017р. на суму 81294 грн. Вказані накладні містять найменування товару, що постачається, виписані як постачальником відповідачем на адресу позивача як покупця.

Вiдповiдно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Вiдповiдно до ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч.2 ст.638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Вiдповiдно до ч.1 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч.1 ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Вiдповiдно до ч.1 ст.641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно із ст.642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що спірні кошти перераховані на підставі договору поставки, який укладено сторонами у спрощений спосіб, відповідно до вимог ч.1 ст.181 ГК України, про що свідчать докази виставлення рахунків відповідачем із зазначенням найменування товару, його кількості та ціни та докази оплати позивачем саме цих рахунків на суму, що є спірною.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що між позивачем та відповідачем є спір про стягнення коштів, які перераховані позивачем на підставі договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, за стягненням яких звернулося з позовом ТОВ НВЦ “АРІ”.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст.1212 ЦК України, оскільки підстава набуття цих коштів відповідачем існує.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 02.10.2013р. у справі №6-88цс13, згідно якої у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч.1 ст.1212 ЦК України.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що обраний ТОВ НВЦ “АРІ” спосіб захисту свого порушеного права у справі не відповідає обставинам, за яких склалися спірні відносини, а тому у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про зобов’язання відповідача виконати обов’язок в натурі щодо здійснення поставки товару, оплаченого відповідними платіжними дорученнями.

Викладеним спростовуються доводи ТОВ НВЦ "АРІ” в апеляційній скарзі стосовно того, що договірні відносини між сторонами справи не існують (договір не відбувся) та висновок суду протилежного змісту є невірним.

Крім того, колегія суддів відхиляє аргумент скаржника, що ґрунтується на твердженні про те, що правова підстава утримання відповідачем коштів відпала, оскільки цим спір спрямовується в іншу площину: стягнення коштів за ч.1 ст.1212 ЦК України як таких, підстава набуття яких особою відпала, а не взагалі не існувала.

Фактично, ТОВ НВЦ “АРІ” в апеляційній скарзі наводить аргументи стосовно спору з іншим предметом доказування, тобто змінює підставу позовних вимог.

Відповідно до положення ч.5 ст.269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Така підстава позову, як повернення коштів, підстава утримання яких ПП «Миколаївтехснабсервіс» відпала, судом першої інстанції не розглядалась.

Отже, твердження апелянта щодо того, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення в неповному обсязі було досліджено всі фактичні обставини справи, які мали суттєве значення для вирішення справи по суті, колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції в повному обсязі було досліджено всі фактичні обставини справи та цілком обґрунтовано було прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підстав для виходу судом апеляційної інстанції за межі доводів апелянта не убачається, оскільки при апеляційному розгляді справи не встановлено порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуване рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстави для його зміни або скасування відсутні.

Відповідно до п.«в» ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на скаржника, оскільки вимоги апеляційної скарги відхилені у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129,232,233,236,240,269,270,275,276,281-283 ГПК України,

колегія суддів –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 05.12.2017р. у справі №915/952/17 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на ТОВ «Науково-виробничий центр «АРІ».

Постанова, в порядку ст.282 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття, згідно ст.284 ГПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, згідно положень ст.ст.286,287 ГПК України.

Повна постанова складена 23 березня 2018 року.

Головуючий суддя Мишкіна М.А.

Суддя Будішевська Л.О.

Суддя Величко Т.А.