Рішення № 72958393, 16.03.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/6370/17

пр.№ 2/464/14/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.03.2018 Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Горбань О.Ю.,

при секретарі судових засідань ОСОБА_1,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бадер Україна" про звільнення з роботи, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

Позивач 22.09.2017 звернувся до суду про зобов'язання відповідача звільнити з роботи на піставі ч.3 ст.38 КЗпП України, згідно поданої заяви від 21.12.2016, про стягнення кредитних коштів та відшкодування моральної шкоди.

Обгрунтовує позов тим, що з березня 2016 року він працює на посаді начальника юридичного відділу ТзОВ «Бадер Україна» (далі - Відповідач). 21.12.2016 скерував на адресу відповідача заяву про звільнення з роботи у зв'язку з порушенням трудового законодавства, котра отримана останнім 28.12.2016. Однак, станом на момент звернення до суду позивач не ознайомлений із наказом про звільнення, йому не вручена трудова книжка, жодних повідомлень з цього приводу він не отримував. Лише з листа від 27.06.2017 позивач дізнався про необхідність виходу на роботу для виконання посадових обов'язків. В подальшому позивач отримував листи аналогічного змісту, що вказувало на те, що він не був звільнений. Просить врахувати, що з боку відповідача мали місце систематичні порушення трудового законодавства в діяльності товариства, а саме, факт його недопуску на робоче місце, після допуску на роботу до позивача був приставлений окремий охоронець, який супроводжував кожен його крок на підприємстві; робоче місце вказаного охоронця було розташоване навпроти робочого кабінету позивача, в подальшому визначення тимчасового робочого місця позивача у їдальні підприємства. Крім того, мала місце невчасна виплата коштів за вимушений прогул, а також відшкодування коштів у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю; незабезпечення належних умов позивачу для виконання посадових обов'язків. Такі незручності і системні порушення трудового законодавства створили для позивача неможливість виконувати трудові функції на підприємстві, тому позивач написав заяву про звільнення. Просить в судовому порядку захистити його право і зобов'язати ТзОВ «Бадер Україна» звільнити його з посади начальника юридичного відділу на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України згідно з поданою заявою.

Крім того, у зв'язку з протиправними діями відповідача, який не звільняє з роботи, не віддає трудової книжки та не проводить повний розрахунок, позивач позбавлений можливості реалізувати своє конституційне право на працю та влаштуватись на іншу роботу, отримувати відповідну заробітну плату для забезпечення нормального рівня життя, лікування, побуту тощо. У зв’язку з цим позивач змушений користуватись кредитними коштами від банківських установ (зокрема, кредитами від «ПриватБанку» та нести витрати за обслуговування зарплатного рахунку «Кредобанку»). Станом на момент подання позову вказані витрати становлять 57 628 грн. і зазначена сума щомісяця збільшується у зв'язку з постійним використанням кредитних коштів та нарахуванням відсотків за користування коштами. Оскільки вказані витрати позивача виникли у зв'язку з протиправними діями відповідача, який, грубо порушивши конституційне право на працю та належну оплату праці, фактично позбавив засобів для повноцінного існування, тому просить стягнути кредитні кошти в розмірі 57628 грн. з відповідача на його користь.

Крім того, внаслідок неправомірних дій з боку відповідача позивач морально страждав. Втрата нормальних життєвих зв'язків призвела до додаткових зусиль для організації життя, позивачу завдано нервового та фізичного стресу, ускладнився перебіг загального захворювання, що було причиною встановлення групи інвалідності. Також, працюючи на посаді начальника юридичного відділу ТзОВ «Бадер Україна», позивачу завдана суттєва шкода діловій репутації в очах працівників підприємства, що проявилось в пониженні рівня авторитету, всі спроби врегулювати трудовий конфлікт з Відповідачем із залученням правоохоронних та контролюючих органів, викликали у Відповідача необгрунтовані та безпідставні наклепи, зокрема звинувачення у хабарництві. Окрім цього, шкоду діловій репутації позивача завдано також шляхом позбавлення можливості користуватись персональним номером мобільного телефону. Моральну шкоду оцінює в розмірі 300 000 грн., яку просить стягнути з відповідача на його користь.

Крім того, просить відшкодувати понесені витрати, пов’язані з отриманням правової допомоги ТзОВ «Юридична компанія «Юстар», в розмірі 30 000 грн. та судовий збір в розмірі 5780,0 грн.

Ухвалою від 24.10.2017 цивільна справа прийнята до провадження і призначено судовий розгляд.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, діючи згідно договору №10/01/2017 про надання правової допомоги (а.с.65), в судовому засіданні позов підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Просить розглядати позовні вимоги лише в межах заявлених вимог і у тій редакції позовної заяви, яка подана.

Представники відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, діючи згідно довіреності, в судовому засіданні позов не визнали з мотивів, наведених у письмових запереченнях, вважають позов безпідставним, просять відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши вступне слово учасників процесу, вивчивши письмові докази по справі, суд вважає заявлений позов таким, що не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

У відповідності до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В судовому засіданні встановлено, що позивач прийнятий на роботу на посаду начальника юридичного відділу згідно наказу №41-ОС від 09.03.2016.

21.12.2016 позивач звернувся з заявою, якою просить звільнити його із займаної посади за власним бажанням 21.12.2016 відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України у зв’язку з невиконанням керівництвом ТзОВ «Бадер Україна» законодавства про працю, а саме: незаконний недопуск позивача до роботи, відповідно до наказу ТзОВ «Бадер Україна» від 19.07.2016 №67/1; невчасна виплата допомоги у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності; незабезпеченням належними умовами праці для виконання посадових обов’язків. Зазначену заяву позивач направив поштою. ТзОВ "Бадер Україна" цю заяву отримало 28.12.2016.

З копії листа відповідача від 28.12.2016, адресованого позивачу вбачається, що директор ТОВ «Бадер Україна» просить позивача прибути на підприємство і приступити до виконання своїх посадових обов’язків (а.с.126) Матеріали справи містять також копії листів аналогічного змісту, датовані 12.10.2016, 09.11.2016, 14.11.2016, 15.11.2016, 16.11.2016, 17.11.2016, 18.11.2016, 24.11.2016, 25.11.2016, 28.11.2016, 30.11.2016, 02.12.2016, 08.12.2016.

З копії акту «Про відсутність на роботі» від 24.11.2016 і від 25.11.2016 вбачається, що позивач у вказані дати відсутній на роботі з невідомих причин та без попередження директора. (а.с.119,120)

З’ясовано, що головний бухгалтер ТзОВ "Бадер Україна" у лютому 2017 року по телефону повідомила позивача про неможливість його звільнити згідно поданої останнім заяви від 21.12.2016 і запропонувала позивачу прибути для надання пояснень про причини його відсутності на роботі та належного оформлення звільнення.

З листа відповідача №32 від 21.07.2017, адресованого позивачу, вбачається, що керівництво товариства інформує позивача про неможливість його звільнити згідно поданої ним заяви та в черговий раз повідомляє про необхідність невідкладно приступити до виконання своїх трудових обов'язків або у встановленому порядку подати нову заяву про звільнення.

Відповідно до ст.ст.21, 24 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату. А відповідно до ст.30 КЗпП України працівник повинен виконувати доручену йому роботу.

Статтею 139 цього ж Кодексу визначено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової та технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці.

Судом встановлено, що позивач з 21.12.2016 по дату звернення з даним позовом до суду не виходить на роботу, наказ про його звільнення відповідачем на час звернення до суду не винесено, трудова книжка позивачу не видана.

Під час судового розгляду з’ясовано, що наказом ТзОВ «Бадер Україна» 10 січня 2018 року позивача звільнено з посади начальника юридичного відділу відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України.

Судом позивачу роз’яснено право про можливість збільшення позовних вимог, натомість, позивач не скористався таким правом, не збільшив позовні вимоги в межах даної справи. Повідомив, що він окремо звернувся до суду із позовною заявою стосовно скасування наказу про звільнення за прогул. За цим його зверненням відкрите провадження і справа призначена до розгляду за правилами спрощеного провадження, тому наполягає на розгляді даної справи в межах заявлених і підтриманих вимог.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами та не заперечуються учасниками.

Вирішуючи даний спір, враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, суд вважає, що преметом доказування в даній справі повинні бути обставини стосовно того, чи мали місце з боку відповідача порушення законодавства про працю чи трудового договору, які призвели до порушення прав позивача.

Позивач покликається на невиконання керівництвом ТзОВ "Бадер Україна" законодавства про працю, а саме незаконний недопуск до роботи, що було встановлено постановою Городоцького районного суду від 21.12.2016

Проте, вказана постанова районного суду не набрала законної сили, так як була оскаржена в апеляційному порядку.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 22.12.2017 згадана постанова Городоцького районного суду від 21.12.2016 скасована і провадження у справі закрите.

Цією постановою апеляційного суду твердження позивача спростовані, а обставини, викладені в протоколі № 13-12-138/0615 від 14.11.2016 не відповідають дійсності. Апеляційний суд прийшов до переконання про відсутність в діях відповідача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КупАП.

Суд враховує, що у згаданий період позивачу відповідачем проведене нарахування заробітної плати.

Суд належно оцінює обставини перебування позивача на тимчасових листах непрацездатності, а саме з 20.07.2016 по 31.07.2016, з 02.08.2016 по 01.09.2016, з 05.09.2016 по 14.09.2016, з 10.11.2016 по 18.11.2016, з 28.11.2016 по 20.12.2016.

Крім цього, позивач на підтвердження своїх позовних вимог покликається на постанову Городоцького районного суду від 23.03.2017, якою встановлене порушення трудового законодавства з боку відповідача при виплаті позивачу належних грошових нарахувань.

З даними доводами позивача суд не погоджується, оскільки постановою апеляційного суду Львівської області від 17.11.2017 приведена вище постанова Городоцького районного суду від 23.03.2017 скасована і провадження у справі закрите.

Тим самим позивачем не доведено факти порушень відповідачем умов трудового договору.

Доводи позивача про незабезпечення належними умовами праці для виконання посадових обов’язків розцінюються судом як голослівні, оскільки позивачем не надано доказів про закріплення за ним окремого кабінету.

З листа №3265/4/15-04 від 23.12.2016 Головного управління Держпраці у Львівській області, адресовного позивачу, вбачається, що твердження, наведені у скаргах ОСОБА_5 щодо порушення вимог п.3 ст. 29 КЗпП України не підтвердились.

У відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Зі змісту цієї норми вбачається, що у такому випадку не діють вимоги ч.1 ст. 38 КЗпП України про попередження працівником роботодавця за два тижні про розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Працівник, який вважає, що роботодавцем порушено його трудові права, вправі звертатися із заявою про розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України. При цьому, строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Хоч працедавець не визнає наявності порушення ним трудового законодавства, він не вправі змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При розгляді даної справи встановлено, що позивач 21 грудня 2016 року написав заяву про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України, припинив виходити на роботу, тоді як впродовж часу з 21.12.2016 до 09.01.2018 продовжував рахуватись на посаді начальника юридичного відділу, де перебуває його трудова книжка, він до 09.01.2018 не звільнений, не скорочений, не переведений на іншу посаду, заробіток не зменшений, жодні накази про звільнення відповідачем не прийняті, отже, доказів порушення прав ОСОБА_5 з боку відповідача не встановлено.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом просить зобов’язати відповідача звільнити його з посади 21.12.2016 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

В судовому засіданні не знайшли свого беззаперечного підтвердження доводи позивача про порушення відповідачем трудового законодавства по відношенню до нього і відповідно наявності у позивача права на звільнення саме відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Посилання позивача на ті обставини, що відповідач незаконно створив штучні умови до звільнення та цим порушив права позивача, є необґрунтованими та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

За таких обставин суд в межах підтриманих вимог не вбачає передбачених законом підстав для зобов’язання відповідача звільнити ОСОБА_5 з посади 21.12.2016 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

На переконання суду, позивачем не доведено належними і допустимими доказами факти порушення відповідачем трудового законодавства по відношенню до нього і відповідно наявності у нього права вимагати в судовому порядку зобов’язати відповідача звільнити позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 21.12.2016, тому суд відмовляє у задоволенні позову щодо зобов’язання відповідача звільнити позивача з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з 21.12.2016.

Необгрунтованими є посилання позивача на практику Верховного суду України, зокрема, на постанову ВСУ у справі №6-120цс12 від 31.10.2012, оскільки правовий висновок Верховного Суду України у цій справі стосується правовідносин, пов’язаних із звільненням працівника за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпПУ, зокрема, якщо вказані працівником причини звільнення – порушення працедавцем трудового законодавства, не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-34цс13 від 22 травня 2013 року стосується правовідносин, пов’язаних із звільненням працівника за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпПУ, зокрема, для визначення правової підстави розірвання трудового договору за вказаною нормою значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Отже, наведені позивачем судові рішення Верховного Суду України та правовідносини в даній справі ухвалені у справах з різними фактичними обставинами, тобто не стосуються висновків суду в даній справі щодо недоведеності фактів порушення відповідачем трудового законодавства.

При цьому, суд враховує, що відповідач у зв’язку із невизнанням вказаних позивачем причин звільнення – порушення працедавцем трудового законодавства, самостійно не змінював правову підставу розірвання трудового договору на ч.1 ст.38 КЗпП України, не виніс жодного наказу про звільнення позивача.

Суд надає належну оцінку, направленим відповідачем на адресу позивача листів, котрі були ним отримані, в яких на його заяву від 21.12.2016 щодо звільнення з посади з підстав, передбачених ч.3 ст. 38 КЗпП повідомлялося про обов’язок позивача приступити до виконання своїх трудових обов’язків, повідомити письмово про причини відсутності.

Розглядаючи справу в межах заявлених і підтриманих позовних вимог та оцінюючі надані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачем всупереч вимог ст. 81 ЦПК України не було беззаперечно доведено заявлені ним позовні вимоги, у зв’язку із чим суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог. При цьому, суд вважає, що доводи позивача з приводу обставин позову не спростовують заперечень відповідача. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження чи спростування позовних вимог суду надано не було.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов’язання звільнити з посади начальника юридичного відділу на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України згідно поданої ОСОБА_5 заяви від 21.12.2016, суд залишає без задоволення позовні вимоги про стягнення кредитних коштів та відшкодування моральної шкоди, які є похідними.

Вдповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі відмови у позові – судові витрати покладаються на позивача.

На підставі ст. ст. 21, 24, 139, КЗпП України, керуючись ст. ст.4, 13, 81, 141, 265. 268 Цивільного процесуального кодексу України, -

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бадер Україна" про звільнення з роботи, стягнення матеріальної та моральної шкоди- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку визначеному ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарги подаються учасниками справи через Сихівський районний суд м.Львова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішнення виготовлено 26.03.2018.

Суддя: О.Ю.Горбань