Постанова № 72958323, 26.03.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2018 року м. Чернівці

справа № 716/1197/14-ц

Апеляційний суд Чернівецької області у складі

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.,

секретар: Андрушків С.П.,

позивач: ПАТ КБ «Надра»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, на заочне рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року ПАТ КБ «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості у розмірі 3 706,29 дол. США за кредитним договором №ZZZ549311 від 09.02.2007 року, укладеного між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1

Заочним рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №ZZZ549311 від 09.02.2007 року в сумі 3 706,29 дол. США, що на дату розрахунку 11.07.2014 року еквівалентно 43 340,57 грн.

Вирішено питання відносно розподілу судових витрат.

ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зазначає, що суд повідомляв відповідачів за адресою с.Горошівці, Заставнівського району, однак останні проживають з 06.12.2004 року по АДРЕСА_1.

Вказує, що з банком відповідачі в повному обсязі розрахувались по кредиту шляхом періодичних платежів та за рахунок відчуження заставленої присадибної ділянки за адресою с.Горошівці Заставнівського району Чернівецької області.

Провадження №22-ц/794/193/18 Категорія 27

Що стосується вимог банку відносно стягнення неустойки (штрафу та пені), то вони є безпідставними, оскільки банком пропущено строк позовної давності.

Посилається на те, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Також вказує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, оскільки про розгляд справи та винесення заочного рішення ОСОБА_2 дізналася лише 20 листопада 2017 року.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимоги до рішення на час його ухвалення встановлювалися нормами ст.213 ЦПК України (в ред. 2004 року).

Про те, рішення суду таким вимогам не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Надра» суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі допустили заборгованість за кредитним договором, а позивач має право на її стягнення у відповідності до вимог кредитного договору та закону в межах наданого розрахунку, з чим не погоджується суд апеляційної інстанції.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 09 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ZZZ549311, відповідно до умов якого банк надав останньому грошові кошти у розмірі 3 050 дол. США на термін до 08 лютого 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,49% річних (а.с.8-9).

Згідно до п.3.3.1 позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п.1.3.1, 1.3.2 цього договору платежі шляхом здійснення перерахунку на рахунок НОМЕР_1 МФО356505 мінімально необхідного платежу у валюті кредиту.

Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 50,93 дол. США.

Пунктом 3.3.3 договору передбачено, що позичальник вносить черговий мінімальний платіж, визначений у п.3.3.2 цього договору, щомісячно до 10 числа поточного місяця.

За умовами п.4.2.4 договору Банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін визначений п.3.3.3.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 09 лютого 2007 року було укладено договір поруки, за яким поручитель відповідає перед кредитором у тому ж об'ємі, що і позичальник, та відповідають перед банком, як солідарні боржники (а.с.12).

Поручитель і позичальник відповідають перед Банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов'язань, вказаних п.1.1 цього Договору, повністю ( чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо (п.1.2 Договору поруки).

Відповідно до п.2.1 Договору поруки кредитор набуває права вимоги від поручителя виконання зобов'язань, що витікає із кредитного договору, при умові, якщо в установлений кредитним договором строк виконання позичальником зобов'язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також при умові обов'язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов'язання позичальника в цілому ( або в тій частині чи іншій його частині).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

ПАТ КБ «Надра» свої зобов'язання за договором виконав, що підтверджується заявою на видачу готівки №NL-67 від 09 лютого 2007 року (а.с.10).

Позичальник та поручитель належним чином не виконали взяті на себе зобов'язання за укладеними ними договорами, внаслідок чого станом на 11.07.2014 року утворилась заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 3 706,29 дол. США, що еквівалентно 43 340,57 грн., з яких: заборгованість за кредитом 2 262,37 дол. США, заборгованість по сплаті відсотків 867,73 дол. США, заборгованість по сплаті комісії 76,10 дол. США, пеня за прострочення сплати кредиту 195,09 дол. США, штраф 305 дол. США (а.с.4-7).

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно зі ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 сплачено 16.12.2011 року у розмірі 100 дол. США.

В зв'язку з чим, 11 липня 2014 року у відповідності до вимог кредитного договору Банк направив позичальнику і поручителю письмову досудову вимогу про дострокове повернення кредиту. Зі змісту вимоги вбачається, що у випадку несплати позичальником або поручителем вказаної у попередженні - вимозі заборгованості за кредитним договором на протязі 30 днів з дати надіслання банком досудової вимоги, буде направлено позовну заяву до суду для стягнення всіх збитків, завданих банку.

Вказана вимога залишилася без виконання. Банк 11 серпня 2011 року звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до п.5.3. договору поруки, дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов'язань, згідно з умовами цього договору.

Тобто, умовами укладеного між сторонами договору поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, при цьому встановлено кінцевий термін повернення коштів позичальником 08.02.2017 року.

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим, з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов'язків.

З умов спірного кредитного договору вбачається, що боржник (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту шляхом сплати здійснення перерахування мінімально необхідного платежу до 10 числа поточного місяця.

Отже, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч.4 ст.559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч.4 ст.559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Відповідно до пункту 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати до 10 числа поточного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст.261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого ч.4 ст.559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналізуючи ч.4 ст.559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.

З наведеного вбачається, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 2 262,37 дол. США, заборгованість за відсотками за період з лютого 2014 року по липень 2014 року у розмірі 145,71 дол. США, заборгованість по пені за період з лютого 2014 року по 11липень 2014 року у розмірі 102,71 дол. США.

Решта заборгованості по відсоткам за період з 09.02.2007 року по лютий 2014 року у розмірі 722,02 дол. США, та заборгованість по пені за період з 11.07.2013 року по лютий 2014 року у розмірі 92,39 дол. США підлягає стягненню з ОСОБА_1

Між тим, колегія суддів не може погодитись із висновком суду про стягнення штрафу в сумі 305 дол. США та комісії у розмірі 76,10 дол. США, з огляду на наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Дійшовши висновку про стягнення пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідачів на користь банку штраф у сумі 305 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 3 566,61 грн., оскільки одночасне застосування пені та штрафів за одне й те саме порушення не допускається.

Відносно заборгованості по комісії колегія хоче зазначити наступне.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 26 червня 2008 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитором та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суд не звернув уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику.

Враховуючи наведене, заочне рішення суду від 24 жовтня 2014 року в частині стягнення штрафу та комісії слід скасувати та у задоволенні цих позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» відмовити.

Посилання представника апелянта про неврахування судом першої інстанції квитанцій про сплату чергових платежів не заслуговують на увагу та не спростовують загальний розмір заборгованості згідно розрахунку, по-скільки надходження таких сум відображено у наданому банком розрахунку заборгованості. Безпідставними є також твердження апелянта про припинення кредитних відносин між сторонами через сплату позичальником більшого від отриманого розміру, по-скільки умовами кредитного договору передбачена плата за користування кредитними коштами (відсотки) та відповідальність за порушення умов його виконання (неустойка), наявність чого відповідачами не спростована.

У відповідності до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 13 ст.141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Сума позову при зверненні ПАТ КБ «Надра» до суду складала 43 340,57 грн., рішенням апеляційного суду стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму, яка зменшена до 29 360,71 грн., що складає 67,74% від суми пред'явлених вимог.

Тому з відповідачів на користь ПАТ КБ «Надра» підлягає стягненню судовий збір в розмірі по 157,50 грн.

Апелянт при подачі скарги сплатив 498,75 грн. за оскарження первинних вимог, які у відсотковому відношенні від задоволених судом першої інстанції та стягнутих судом апеляційної інстанції складають 32,26 % задоволених апеляційних майнових вимог, тому з ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 160,90 грн.

Керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, задовольнити частково.

Заочне рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2014 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за період з 09.02.2007 року по лютий 2014 року скасувати, а в частині солідарного стягнення за період з лютого 2014 року по липень 2014 року змінити, виклавши в наступній редакції.

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 262,37 дол. США, заборгованість за період з лютого 2014 року по липень 2014 року по відсоткам у розмірі 145,71 дол. США та пені у розмірі 102,71 дол. США, що разом складає 2 510,79 дол. США та становить в еквіваленті по курсу НБУ на 11.07.2014 року 29 360 (двадцять дев'ять тисяч триста шістдесят) грн.71 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» заборгованість по відсоткам за період з 09.02.2007 року по лютий 2014 року у розмірі 722,02 дол. США та заборгованість по пені за період з 11.07.2013 року по лютий 2014 року у розмірі 92,39 дол. США, що разом складає 814,41 дол. США та становить в еквіваленті по курсу НБУ на 11.07.2014 року - 9 523 (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять три) грн. 56 коп.

В задоволені позовних вимог в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» штрафу у розмірі 305 дол. США та комісії у розмірі 76,10 дол. США - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» судові витрати, понесені в суді першої інстанції, в розмірі по 157 (сто п'ятдесят сім) грн. 50 коп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_2 судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 160 (сто шістдесят) грн. 90 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте касаційна скарга на неї може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/

Судді - підписи /А.І. Владичан, І.М. Литвинюк/