Рішення № 72955662, 15.03.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/11945/16-ц

Провадження № 2/638/2096/18

15.03.2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шульзі К. І.

з участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.

з участю представника позивача - Діденко А. О.

з участю представника відповідача - ОСОБА_3

з участю представника відповідача - ОСОБА_4

з участю представника третьої особи - Безродного О. В.

з участю представника третьої особи - Товстоп'ятої О. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків «Римарська-25», Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Харківська міська рада, про виселення із службової квартири,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області звернулося до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_7, третя особа: Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків «Римарська-25» про виселення із службової квартири. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у 2012 році ОСОБА_7, перебуваючи на посаді голови Державної податкової служби у Харківській області, отримав у користування службове житло, а саме трикімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1, ж/пл. 85,3 м2, з/пл. 143 м2, в яку він вселився разом із сім'єю на підставі ордеру на житлове приміщення від 29.03.2012 року №065434, виданого виконкомом Харківської Ради народних депутатів міської ради (рішення виконкому Харківської міськради від 28.03.2012 р. №161) на право займання жилого приміщення сім'єю з 5 осіб (він, дружина, донька, донька, онук). Наказом Міністерства доходів і зборів України від 23.04.2013 №198-о «Про призначення» ОСОБА_7 призначено виконуючим обов'язки начальника Головного управління Міндоходів у Харківській області, а наказом від 04.06.2013 №938-о «Про призначення ОСОБА_7.» призначено на посаду начальника Головного управління Міндоходів у Харківській області. 12.03.2014 року Головним управлінням Міндоходів у Харківській області (наймодавець) та ОСОБА_7 (наймач) було укладено договір найму службового жилого приміщення, за умовами якого наймодавець надає наймачу та членам його сім'ї на період трудових відносин у користування службове жиле приміщення для проживання на такий же строк - квартира загальною площею 143,0 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_4. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 04.04.2014 року №795-о «Про звільнення» ОСОБА_7 звільнено з посади Начальника Головного управління Міндоходів у Харківській області за угодою сторін. Головне управління ДФС у Харківській області є правонаступником Головного управління Міндоходів у Харківській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету міністрів України» та Положення про Головне управління ДФС у Харківській області, затвердженого наказом ДФС України від 27.08.2014 року №79 «Про затвердження положень про територіальні органи ДФС у Харківській області». Відповідач ОСОБА_7 разом із членами сім'ї повинен звільнити займане житлове приміщення у зв'язку із припиненням трудових відносин із Головним управлінням Міндоходів у Харківській області. Головним управлінням ДФС у Харківській області направлялися ОСОБА_7 листи про вивільнення службової квартири, проте відповіді на них отримано не було. З урахуванням зазначених обставин, позивач на підставі ч. 1 ст. 109, ст. 116, ст.123-124 ЖК України, п. 2.4. розділу 2 Договору найму службового жилого приміщення від 12.03.2014 року, просить: виселити ОСОБА_7 із членами його сім'ї: ОСОБА_8 (дружина); ОСОБА_13 (донька); ОСОБА_9 (донька), ОСОБА_14 (онук), інших осіб, що проживають у АДРЕСА_4.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.01.2017 року залучено до участі у справі у якості співвідовідачів ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_10; у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради (Т. 1, а. с. 94).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.09.2017 року відповідача ОСОБА_13 виключено із списку відповідачів (Т. 1, а. с. 222).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.02.2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Харківську міську раду (Т. 2, а. с. 5-6).

Представник позивача - Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області - Діденко А. О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та пояснила, що ОСОБА_7 працював у Харківській області лише з 08.09.2011 року і був звільнений з посади 04.04.2014 року, а тому стаття 125 ЖК УРСР не може бути застосована, бо він не пропрацював на одному підприємстві більше 10 років. Вказувала на те, що ОСОБА_9 не може вважатися одинокою особою, оскільки на даний момент вона перебуває у шлюбі із ОСОБА_15 Також, у додаткових поясненнях посилалася на акти виходу за адресою службової квартири працівниками ГУ ДФС у Харківській області, як на підтвердження того, що відповідачі не проживають у службовій квартирі. Посилаючись на укладений між Головним управлінням Міндоходів у Харківській області та ОСОБА_7 договір найму від 12.03.2014 року та положення Цивільного кодексу України та Житлового кодексу України, вважає, що відповідачі повинні бути виселені без надання іншого житлового приміщення, просить позов задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8- ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, пояснивши, що згідно ордеру НОМЕР_1, виданого 29 березня 2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28 березня 2012 року, ОСОБА_7 на сім'ю з п'яти осіб (він, його дружина ОСОБА_8, дочки ОСОБА_16, ОСОБА_17 та син останньої, онук ОСОБА_10) була надана службова квартира АДРЕСА_2. Законність надання службової квартири і видачі ордеру позивачем не оспорювалась. Після отримання ордеру відбулось заселення квартири та реєстрація за місцем проживання. Наказом від 04.04.2014 року №795-о ОСОБА_7 було звільнено з посади начальника Головного управління Міндоходів у Харківській області. До цього ОСОБА_7 прослужив в органах МВС з 1983 року а в територіальних органах, які входили до складу Державної податкової служби України, реорганізованої спочатку у Міністерство доходів і зборів, а згодом - Державну фіскальну службу з травня 1998 року і до квітня 2014 року, тобто більше 15 років, а тому не може бути виселений із службової квартири без надання іншого жилого приміщення. До того ж разом із ОСОБА_7 в квартирі зареєстрований і проживає його онук ОСОБА_10, 2009 року народження, якого самостійно виховує донька відповідача - ОСОБА_9. Вважає, що при існуванні зазначених обставин останній та особи, що з ним проживають не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення, просить у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_9, яка є законним представником малолітнього ОСОБА_10 - ОСОБА_3 в судовому засіданні також заперечував проти задоволення позову та зазначив, що ОСОБА_9 є одинокою особою, яка виховує неповнолітнього сина, з яким вона разом проживає з наймачем у спірному приміщенні, зазначене житло є єдиним їхнім житлом і відповідач вселилася в нього на законних підставах. Також звертає увагу на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та роз'яснення, надані Міністерством праці та соціальної політики України в листах від 14.04.2008 року №235/0/15-08/13, від 19.05.2009 року №5565/0/14-09/13, від 26.07.2010 року №2650/0/10-10/13 щодо статусу одинокої матері та наголошував, що на ОСОБА_9 поширюються положення статті 125 ЖК і вона разом із дитиною не може бути виселена без надання іншого житла. Також просить врахувати Науково-правовий висновок НЮУ ім. Я. Мудрого від 13.02.2017 року №126-01-407 наданий на звернення директора ТОВ «ЮК «Міжнародний правовий захист» ОСОБА_18 щодо роз'яснення застосування статті 125 ЖК до особи, яка пропрацювала на різних посадах у різних територіальних підрозділах ДПС України, реорганізованої у Міністерство доходів і зборів України, а згодом у ДФС України, протягом більше 10 років, в якому на підставі аналізу законодавства та судової практики зроблено висновок про те, що у разі, коли особа пропрацювала більше ніж 10 років, хоча й в різних територіальних підрозділах, така особа належить до категорії суб'єктів (абз. 3 ст. 125 ЖК), які не можуть бути виселені зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - Товстоп’ята О.М. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову в частині виселення малолітнього ОСОБА_10 та його законного представника, оскільки будуть порушені права неповнолітнього, надала суду висновок №677 від 20.11.2017 року щодо недоцільності виселення малолітнього ОСОБА_10.

Представник третьої особи - Харківської міської ради - Безродний О.В. у судовому засіданні просив прийняти рішення згідно чинного законодавства України, яке не буде порушувати права третіх осіб.

Представник третьої особи - Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків «Римарська-25» в судове засідання не з'явився, про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчать поштові документи та матеріали справи, причину неявки суду та ставлення до позову не повідомив.

Суд, дослідивши доводи представника позивача та представників відповідачів та третіх осіб, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичнихосіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно доприписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Головне управління ДФС у Харківській області є правонаступником Головного управління Міндоходів у Харківській області відповідно до положень постанови Кабінету міністрів України від 03.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету міністрів України та пункт 1 Положення про Головне управління ДФС у Харківській області, затвердженого наказом ДФС України від 27.08.2014 № 79 «Про затвердження положень про територіальні органи ДФС у Харківській області».

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_7 працював в органах МВС з 22.12.1983 року по 16.04.1998 року, в органах ДФС та реорганізованих в неї службах з 12.05.1998 року по час звільнення, про що свідчить копія трудової книжки серії НОМЕР_2 (Т. 1, а. с. 67-72).

Наказом Державної податкової служби України від 30.12.2011 року №635-о «Про призначення ОСОБА_7.» генерал-майора податкової міліції ОСОБА_7 призначено на посаду голови державної податкової служби у Харківській області із залишенням в кадрах податкової міліції, звільнивши з посади першого заступника голови - начальника управління податкової міліції державної податкової адміністрації у Харківській області (Т.1, а. с. 9).

07.12.2012 року Державна податкова адміністрація у Харківській області листом за вих. №37-019/11 звернулася до Харківського міського голови щодо надання житла ОСОБА_7, якого у вересні 2011 року наказом Державної податкової служби України від 08.09.11 №1361-о переведено на постійну роботу до м. Харкова в якості першого заступника голови - начальника управління податкової міліції ДПА у Харківській області та якого 30.12.2011 року призначено головою Державної податкової служби у Харківській області (Т. 1, а. с. 13).

Листом Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 07.03.2012 р. вих. №120/0/45-12 голову Державної податкової адміністрації у Харківській області ОСОБА_7 повідомлено, що згідно з протоколом №2 міської громадської комісії з житлових питань від 13.02.2012 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 06.03.2012 року вирішено виділити житлову площу Державній податковій адміністрації у Харківській області для організації службового житла. (Т. 1, а. с. 14)

Згідно листа управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області №3 від 12.03.2012 року, Державній податковій службі у Харківській області рішенням Міськвиконкому № 129 від 06.03.2012 року за планом розподілу житлової площі у будинку АДРЕСА_2 передається для заселення трикімнатна квартира НОМЕР_3 ж/пл. 85,3 м2; з/пл. 143,0 м2 для організації службового житла, згідно з п. 1.8.5 протоколу міської громадської комісії з житлових питань №2 від 13.02.2012, який затверджено рішенням МВК від 06.03.2012 року №127 (Т. 1. а. с. 16).

20.03.2012 року Державна податкова служба в Харківській області звернулася до Харківського міського голови з листом за вих. №1243/10/01-214, в якому просить включити квартиру АДРЕСА_3, житловою площею 85,3 м2 до службового житлового фонду та надати дану квартиру сім'ї голови ДПС в Харківській області ОСОБА_7, у складі 5 чоловік (він, дружина, дві доньки 1989 р. н. та 1991 р. н. та онук 2001 року народження) у зв'язку з призначенням на посаду з іншого населеного пункту (Т. 1, а. с. 17).

Департаментом житлового господарства Харківської міської ради надано витяг з протоколу міської громадської комісії з житлових питань №3 від 21.03.2012 року, який затверджений рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.03.2012 №161, відповідно до якого на підставі клопотання Державної податкової адміністрації у Харківській області, керуючись Законом України «Про державну податкову службу в Україні», Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 р. № 37 запропоновано: включити в число службової житлової площі Державної податкової адміністрації у Харківській області трикімнатну ізольовану квартиру НОМЕР_3 жилою площею 85,3 кв. м, загальною площею 143,0 кв. м у будинку АДРЕСА_2 і надати її генералу-майору податкової міліції, кандидату юридичних наук, голові державної податкової служби у Харківській області ОСОБА_7 на склад сім'ї 5 осіб (він, дружина, донька, донька, онук) та видати ордер у встановленому порядку (а. с. 18).

Виконавчим комітетом Харківської Ради народних депутатів міської ради 29.03.2012 року видано ордер на житлове приміщення №065434 гр. ОСОБА_7 з сім'єю із 5 чоловік, а саме: дружина - ОСОБА_8, донька - ОСОБА_13, донька - ОСОБА_19, онук - ОСОБА_14, на право заняття житлового приміщення житловою площею 85,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 19).

Згідно наказу Міністерства доходів і зборів України від 23.04.2013 №198-о «Про призначення», ОСОБА_7 призначено виконуючим обов'язки начальника Головного управління Міндоходів у Харківській області (Т. 1, а. с. 10).

Згідно наказу Міністерства доходів і зборів України від 04.06.2013 №938-о «Про призначення ОСОБА_7.» ОСОБА_7 призначено у порядку переведення на посаду начальника Головного Управління Міндоходів у Харківській області (Т. 1, а. с. 11).

12.03.2014 року між Головним управлінням Міндоходів у Харківській області (наймодавець) в особі заступника начальника ОСОБА_20, який діє на підставі Положення про Головне управління Міндоходів у Харківській області, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 17.04.2013 №58, з однієї сторони, та начальником Головного управління Міндоходів у Харківській області ОСОБА_7 (наймач), з другої сторони, укладено договір найму службового жилого приміщення. При цьому, згідно, зокрема, пункту 1.1 договору визначено, що наймодавець надає наймачу та членам його сім'ї: ОСОБА_8 - дружина, ОСОБА_13 - донька, ОСОБА_9 - донька, ОСОБА_14 - онук на період трудових відносин у користування службове жиле приміщення (квартира) для проживання на такий же строк. Квартира, загальною площею 143,0 кв. м розташована за адресою: АДРЕСА_4, є ізольованою і складається із трьох ізольованих кімнат. Житлова площа складає 85,3 кв. м. (пункт 1.2 договору найму службового жилого приміщення). Згідно з умовами пункту 6.1 та п. 6.2 договору, він набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє на період трудових відносин наймача з наймодавцем. Дія цього договору розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли з моменту видачі наймачеві службового ордеру на вселення в службове жиле приміщення, а саме: з 29.03.2012 року у відповідності до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України. Крім того, пунктом 2.4 договору визначено, що наймодавцеві надано право в разі припинення трудових відносин - вимагати виселення наймача і членів його сім'ї з займаної квартири у тримісячний термін з дня звільнення (Т. 1, а. с. 20-21).

Відповідно до акту приймання-передачі службового жилого приміщення, на підставі договору найму від 12.03.2014 року, службове жиле приміщення, загальною площею 143,0 кв. м, житловою площею 85,3 кв. м, що розташовано за адресою: АДРЕСА_4, від Головного управління Міндоходів у Харківській області, в оо\собі заступника начальника ОСОБА_20, що діє на підставі положення про Головне управління Міндоходів у Харківській області, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 17.04.13 №58, передається начальнику ГУ Міндоходів у Харківській області ОСОБА_7 (Т. 1, а. с. 22).

04.04.2014 року наказом Міністерства доходів і зборів України №795-о «Про звільнення» ОСОБА_27 звільнено з посади начальника Головного управління Міндоходів у Харківській області за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (Т. 1, а. с. 68).

Державною фіскальною службою України 08.04.2016 року за №12358/7/99-99-03-03-02-17 надіслано лист Головному управлінню ДФС у Харківській області з вимогою про вжиття заходів щодо подальшого використання зазначеної службової квартири відповідно до законодавства (Т. 1, а. с. 26).

Головним управлінням ДФС у Харківській області 21.04.2016 року за №1371/Р/20-40-03-02-12 ОСОБА_26 надіслано лист «Про вивільнення службової квартири» з проханням в тижневий термін після отримання листа звільнити службову квартиру разом з членами сім'ї (Т. 1, а. с.25).

Факт направлення листа підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та списком від 21.04.2016 року згрупованих поштових відправлень рекомендованої з повідомленням кореспонденції (Т. 1, а.с. 27-28).

03.06.2016 року Головне управління ДФС у Харківській області звернулося з листом за №2785/9/20-40-03-02-12 до Управління обліку та розподілу житлової площі про надання інформації про балансоутримувача квартири, що були виділені Харківської міською радою і закріплені як службове житло за ГУ ДФС у Харківській області за адресою: АДРЕСА_5 (Т. 1, а. с. 33).

Відповідно до листа начальника управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 08.07.2016 №1832/у, квартира АДРЕСА_6 зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за комунальною власністю територіальної громади м. Харкова; балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 з 10.05.2012 року є об'єднання співвласників багатоквартирних будинків «Римарська 25» (Т. 1, а. с. 34).

Як вбачається із довідок відділу адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в Харківській області та справки Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків «Римарська-25», у квартирі АДРЕСА_7 зареєстровано 4 особи: ОСОБА_7, його дружина ОСОБА_8, донька ОСОБА_21 та онук - неповнолітній ОСОБА_10 (Т. 1, а. с. 46, 59, 203-206).

Відповідно до статті 47 Конституції України, частини 3 статті 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Підставою виселення позивач зазначає положення ст. ст. 109 та 116 Житлового кодексу України, що визначають виселення із службових приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини 1 статті 118 Житлового кодексу України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку із характером трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської районної в місті Ради народних депутатів.

Водночас, виселення із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, відповідно до приписів статті 124 Житлового кодексу України, допускається у разі, якщо робітники і службовці за власним бажанням припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією.

Згідно частини 1 статті 124 Житлового кодексу України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 125 Житлового кодексу України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Згідно науково-правового висновку Національного юридичного університету імені ОСОБА_22 від 13.02.2017 року №126-01-407 щодо роз'яснення застосування статті 125 Житлового кодексу України до особи, яка пропрацювала на різних посадах у різних територіальних підрозділах, які входили до складу Державної податкової служби України, реорганізованої у Міністерство доходів і зборів України, а згодом - у Державну фіскальну службу України, та членів її сім'ї, у разі, коли особа пропрацювала більше ніж 10 років, хоча й в різних територіальних підрозділах, така особа належить до категорії суб'єктів (абз. 3 ст. 125 ЖК), які не можуть бути виселені зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. Враховуючи інформацію, надану в запиті, можна зробити висновок, що наймач службового житла належить до суб'єктів, виселення яких не допускається без надання іншого жилого приміщення. Відносно членів його сім'ї стаття 125 ЖК УРСР таких гарантій не передбачає. Тому для вирішення питання про виселення членів сім'ї наймача службового житла, потрібно встановити баланс між інтересами членів сім'ї та інтересами держави, щодо того наскільки їх виселення становитиме для них надмірний тягар, оцінити співрозмірність їх виселення у конкретній справі (Т. 1, а. с. 120-128).

Статтею 125 Житлового кодексу України визначено перелік осіб, які не можуть бути виселені з них без надання іншого жилого приміщення, серед яких вказано і осіб, які пропрацювали на підприємстві, установі, організації, що надали їм службове приміщення, не менш як десять років.

Судом достеменно встановлено із копії трудової книжки серії НОМЕР_2, що ОСОБА_7 служив в органах внутрішніх справ безперервно 14 років 3 місяці 23 дні (з 22.12.1983 року по 16.04.1998 року); далі запис у трудовій книжці свідчить про те, що з 12.05.1998 року ОСОБА_7 прийнятий на службу в органи податкової міліції та 15.07.2010 року звільнений із служби; 16.07.2010 року прийнятий на посаду директора департаменту взаємодії з правоохоронними органами, мобілізаційної та оборонної роботи із питань надзвичайних ситуацій Дніпропетровської міської ради за контрактом; 16.08.2010 року призначений на посаду директора департаменту взаємодії з правоохоронними органами, мобілізаційної та оборонної роботи із питань надзвичайних ситуацій Дніпропетровської міської ради як такий, що пройшов за конкурсом; 21.02.2011 року звільнений з посади директора департаменту взаємодії з правоохоронними органами, мобілізаційної та оборонної роботи із питань надзвичайних ситуацій Дніпропетровської міської ради за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України; 22.02.2011 року прийнятий на службу у податкову міліцію; 22.04.2013 року звільнений з податкової міліції; 23.04.2013 року призначений виконуючим обов'язки начальника Головного управління Міндоходів у Харківській області; 04.06.2013 року призначений у порядку переведення на посаду начальника Головного управління Міндоходів у Харківській області; 04.04.2014 року звільнений з займаної посади за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України (Т. 1, а. с. 67-72), тобто можна дійти висновку про те, що відповідач ОСОБА_7 в органах ДПС України пропрацював понад десять років.

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_7 працював у Харківській області лише з 08.09.2011 року і був звільнений з посади 04.04.2014 року, а тому стаття 125 Житлового кодексу України застосована бути не може, суд відхиляє з огляду необґрунтованості таких доводів.

Так, у пункті 2.3 Положення про порядок забезпечення жилими приміщеннями працівників Міністерства доходів і зборів України та його територіальних органів, затвердженого наказом Міндоходів 02.08.2013 року №318, визначено, що працівник для включення його до контрольного списку подає до житлово-побутової комісії органу доходів і зборів серед іншого довідку про загальний стаж роботи в органах доходів і зборів, а також в органах Державної податкової служби України та Державної митної служби України до їх реорганізації.

Тобто, Положення, яке встановлює порядок забезпечення жилими приміщеннями працівників Міністерства доходів і зборів України та його територіальних органів, не ставить у залежність надання службового житла територіальному місцю органу доходів та зборів, у якому працює особа, а лише визначає вимогу про загальний стаж такої роботи.

Суд також враховує роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року, згідно яких оскільки в силу статті 125 ЖК деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

Статею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Вимоги позовної заяви в частині виселення на підставі частини 1 статті 116 Житлового кодексу України щодо використання жилого приміщення наймачем та членами його сім'ї не за призначенням за змістом позовної заяви не обґрунтовані та в судовому засіданні не доведені належними доказами.

Окрім того, судом встановлено, що в спірній квартирі проживає малолітня дитина - ОСОБА_10 разом із матір'ю ОСОБА_21, яка виховує його самостійно, який зареєстрований та має право на користування спірним житловим приміщенням, його виселення із квартири буде мати наслідком втрату права користування житлом малолітньою дитиною.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.02.2011 року, яке набрало чинності 09.03.2011 року шлюб між ОСОБА_23 та ОСОБА_19 розірвано (а. с. 74).

Відповідно до Витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження від 25.04.2015 року щодо ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, батьком дитини вказано ОСОБА_24. Відомості про батька записані в актовому записі відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України - за вказівкою матері на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.12.2014 року про виключення відомостей про батька в актовому записі про народження дитини (Т. 1, а. с. 75-77, 254).

Згідно свідоцтва про шлюб, виданого Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у м. Києві 05.07.2016 року ОСОБА_9 уклала шлюб із ОСОБА_15 (Т. 1, а. с. 60) Проте, відомості про усиновлення малолітнього ОСОБА_10 новим чоловіком відсутні.

Управлінням служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради надано висновок №677 від 20.11.2017 року про недоцільність виселення малолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4 з квартири АДРЕСА_8 з посиланням на ст. 6, 7, 19 Сімейного кодексу України, ст. 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». в якому зазначено, що малолітній ОСОБА_7 зареєстрований та проживає разом з матір'ю ОСОБА_15 (до шлюбу ОСОБА_7) ОСОБА_25 за адресою: АДРЕСА_9 у м. Харкові з народження. Наймачем квартири є дід малолітнього - ОСОБА_7. Дитина перебуває під медичним спостереженням в медичній кстанові за вказаною адресою, в шкільній особовій справі малолітнього його адресою проживання вказана ця ж адреса, факт проживання за якою дитини підтверджується також актом обстеження умов проживання ОСОБА_7, складеного Службою у справах дітей по Шевченківському району 21.04.2017 року (Т. 1, а. с. 160). Відомостей про те, що ОСОБА_7 є власником або має право користування іншим житлом не має. Тому, враховуючи, що в квартирі зареєстрована малолітня дитина, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, виселення її з житлового приміщення безумовно впливає на її права та обов'язки (а. с. 236-237).

Окрім того, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, навчається у Харківському приватному навчально-виховному комплексі «Авторська школа Бойка» Харківської області (Т. 1, а. с. 148), а медичне обстеження проходить у Комунальному закладі охорони здоров'я «Харківська міська дитяча поліклініка №23» (Т. 1, а. с. 161).

Так, згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

В статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Згідно статті 125 Житлового кодексу України, без надання іншого житлового приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Згідно з роз'ясненнями, наведеними у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», одинокою матір'ю вважається жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Згідно положення про Міністерство праці та соціальної політики України. затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 2000 року №035/2000, Міністерство праці відповідно до покладених на нього завдань проводить інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань, що входять до його компетенції.

У листах Міністерства праці та соціальної політики України від 14 квітня 2008 року 235/0/15-08/13, від 19 травня 2009 року №5565/0/14-09/13, від 26 липня 2010 року №2650/0/10-10/13 13 роз'яснено, що до статусу одинокої матері відноситьсяу тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка одружилася не з батьком дитини, але її дитина новим чоловіком не усиновлена. Участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої.Звертається увага, що стаття 125 Житлового кодексу України не вимагає встановлення особі статусу «одинокої матері», а передбачає гарантії збереження житлового приміщення до одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Таким чином, суд, аналізуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення малолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, та його матері ОСОБА_21 із спірної квартири, оскільки на них поширюються положення статті 125 Житлового кодексу України.

Твердження представника позивача про незначні суми заборгованості за користування комунальними послугами є не те, що не спроможними, а абсурдними, оскільки проживання у квартирі не зобов'язує використовувати їх у якомусь визначеному розмірі, чи у ліміті 2014 року, як про те вказує представник, окрім того факт користування комунальними послугами (послугами з теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання) підтверджується копіями квитанцій про сплату заборгованості за їх використання (Т. 1, а. с. 180-184).

Твердження представника позивача про наявність у ОСОБА_9 об'єкту нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_10, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 29.07.2016 року, спростовуються договором купівлі-продажу нерухомого майна від 08.11.2016 року та довідкою, сформованою 04.04.2017 року, згідно якої у власності ОСОБА_9 наявний один об'єкт нерухомого майна - машиномісце АДРЕСА_2 (Т. 1, а. с. 141-142, 185).

Посилання представника позивача на те, що під час виходу за адресою знаходження службової квартири двері цієї квартири ніхто не відкриває, жодним чином не підтверджує факт непроживання сім'ї ОСОБА_9 у спірній квартирі, а «усні пояснення сусідів та охоронця» взагалі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у актах виходу за адресою знаходження службової квартири від 30.01.2017 року, 07.02.2017 року, 25.02.2017 року (Т. 1, а. с. 115-118, 145) не вказано ідентифікуючі дані таких осіб, їхніх письмових пояснень, їхні «свідчення» є неточними, не містять конкретної інформації, що взагалі ставить під сумнів її достовірність.

Навпаки ж, акт обстеження умов проживання ОСОБА_7, складеного Службою у справах дітей по Шевченківському району від 21.04.2017 року підтверджує факт проживання у спірній квартирі 4 осіб - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_21, ОСОБА_10. Більш того, даним актом встановлено характер стосунків та традицій сім'ї (Т. 1, а. с. 160).

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч. 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, оскільки позивач всупереч свого процесуального обов'язку не надав належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, зокрема щодо виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, то у суду не має підстав для задоволення позовних вимог, а тому суд і ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю, що не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду за захистом своїх прав, виправивши недоліки стосовно недоведеності позову.

Відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту - виселення відповідачів із службового приміщення без надання іншого житлового приміщення, позивач відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України зобов'язаний довести обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права, чого зроблено не було, як і не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції. Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своєї позиції, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків «Римарська-25», Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Харківська міська рада, про виселення із службової квартири задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 11-13, 81, 141, 265 ЦПК України, ст. ст. 123, 124, 125 ЖК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків «Римарська-25», Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Харківська міська рада, про виселення із службової квартири - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: