Рішення № 72955454, 13.03.2018, Якимівський районний суд Запорізької області

Якимівський районний суд Запорізької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 330/2390/17

2/330/65/2018

"13" березня 2018 р. Якимівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого – Федорець С.В.

при секретарі – Шеліповій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Якимівка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (адреса знаходження: 01001, Україна, м. Київ, вулиця Грушевського, буд. 1Д, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (адреса проживання: 71621, Україна, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за наступними підставами.

Так, позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 06.05.2014 року, відповідач отримав кредит у розмірі 6500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку діє картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Згідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати, згідно Умов. Як зазначає позивач у позові, у зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідач станом на 30.09.2017 року має заборгованість – 64766 гривень 96 копійок, яка складається з наступного: 6922,68 грн. – заборгованість за кредитом; 53652,35 грн. – нараховано відсотків за користування кредитом; 631,60 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 3060,33 грн. – штраф (процентна складова).

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 06.05.2014 року у розмірі 64766 гривень 96 копійок та судові витрати у розмірі 1600 гривень 00 копійок.

У судовому засіданні представник позивача на задоволенні позову наполягав, просив задовольнити позов у повному обсязі. Також вважає, що строк позовної давності позивачем не порушений, оскільки кінцевий термін повернення коштів за кредитом у даному випадку відповідає строку дії картки (протягом трьох років з дати видачі), тому, на думку представника позивача, саме день закінчення строку дії картки слід вважати моментом, коли позивач дізнався про порушення свого права, і саме з цієї дати слід відраховувати строк позовної давності.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, вказавши, що позов не визнає повністю, посилаючись на наступне. Так, відповідач зазначає, що 06.05.2014 року він звернувся до позивача з метою відкриття банківського рахунку для зберігання та використання власних коштів. Працівниками банку було запропоновано йому заповнити анкету-заявку, в якій дійсно зазначено про приєднання до "Умов та правил надання банківських послуг". Однак, під час підписання цієї заяви відповідач не мав змоги ознайомитися з тими Умовами та Правилами, оскільки не мав доступу до мережі інтернет, а ці документи оприлюднені лише на офіційному сайті позивача. Жодних роз'яснень про те, що позивачем надається відповідачеві послуга по відкриттю та обслуговуванню саме кредитного рахунку, працівниками банку, як стверджує відповідач, не надавалося.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що в заяві, яку він підписав, не зазначено ані кредитного ліміту, ані типу платіжної картки, ані розміру процентів. Також відповідач жодним чином не повідомлявся позивачем про зміну процентної ставки за користування кредитом 01.09.2014року, 31.03.2015 року та 01.04.2015 року.

У своїх запереченнях відповідач вказує на те, що позивач просить стягнути з нього заборгованість, зокрема, за комісією, хоча в Умовах та Правилах, наданих позивачем, такий термін взагалі відсутній. Проте, згідно до наданого позивачем розрахунку, з рахунку відповідача проводилися відрахування "членських внесків", про які у позові не зазначено взагалі, хоча ці суми включено до нарахованої позивачем заборгованості.

Також відповідач вважає незаконними вимоги позивача про стягнення кількох видів неустойки за одне й те саме порушення: і пені, і штрафу у фіксованій сумі, і подвоєння відсотків, і штрафу у розмірі 5% від суми позову.

До письмових заперечень відповідачем було додано заяву про застосування строків позовної давності (також про це зазначено і у самих запереченнях), де відповідач вказує, що ним вносилися на картковий рахунок та знімалися з цього рахунку власні кошти, проценти, які нарахував позивач з 30.06.2014 року, відповідачем жодного разу не сплачувались. Таким чином, з урахуванням положень статті 267 ЦК України, строк позовної давності тривалістю три роки, як передбачено законодавством, сплив, на думку відповідача, 30.06.2017 року, проте банк з позовом звернувся лише 15.11.2017 року, тобто поза межами цього строку, не надавши при цьому до суду вимоги про продовження строку позовної давності у зв'язку з пропуском його за поважних причин.

У судовому засіданні відповідач підтримав свою позицію та просив, врахувавши викладені у запереченні доводи та застосувавши строки позовної давності, у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача у судовому засіданні, дослідивши заперечення відповідача та його заяви про застосування строку позовної давності, вивчивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

За змістом статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Так, позивач стверджує, що 06.05.2014 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6500,00 гривень (як зазначено у позовній заяві).

При цьому, представник позивача у судовому засіданні пояснив, що у позивачем відповідачеві раніше була надана кредитна картка, строк дії якої станом на 06.05.2014 року сплив і тому ОСОБА_1 було видано позивачем нову картку.

Саме цим пояснює представник позивача той факт, що, згідно до наданої Банком виписки по картці відповідача (а.с. 71), на картковому рахунку відповідача 06.05.2014 року опинилася сума 6408,61 гривень, оскільки Банком було відраховано суму заборгованості, що залишилася за раніше укладеним кредитним договором.

Ці факти підтверджуються і наданою Банком випискою за кредитним рахунком відповідача з 2009 року (а.с. 79-88).

Крім того, як вбачається з наданої позивачем копії (і оригіналу, що був досліджений у судовому засіданні) анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 від 06.05.2014 року (а.с. 7), у цій заяві не вказано суму кредитного ліміту і вид кредитної картки, яка буде надана відповідачеві.

При цьому, у виписці (а.с. 70-88), наданій позивачем, зазначається про проведення відрахувань з карткового рахунку відповідача сум за обслуговування картки класса "Gold", а також вказано суму встановленого кредитного ліміту - 6500 гривень, на що також вказано позивачем у позовній заяві.

Таким чином, вбачається, що фактично 06.05.2014 року між позивачем та відповідачем не укладався новий кредитний договір, а відповідачем було пролонговано дію кредитного договору, укладеного раніше, у 2009 році, на який позивач в обгрунтування своїх вимог не посилається.

Однак, відповідач стверджує про те, що він звернувся до позивача з проханням відкрити йому звичайний картковий рахунок для зберігання власних коштів.

Так, про відсутність у відповідача наміру на укладення кредитного договору свідчить і надана і підписана відповідачем анкета-заява від 06.05.2014 року, з якої вбачається, що ним не вказано кредитного ліміту та не обрано тип кредитної картки. Також, як вбачається з виписки по картковому рахунку відповідача, наданій позивачем, останній дійсно користувався карткою для перерахування на рахунок власних коштів, якими у подальшому і користувався.

Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку про те, що у даному випадку між позивачем та відповідачем не виникли правовідносини з приводу надання споживчого кредиту, оскільки щодо суттєвих умов кредитного договору досягнуто згоди між ними не було – сума кредиту, нарахована позивачем, не відповідає нібито узгодженій, за твердженням позивача, сторонами договору, також не досягнуто згоди взагалі щодо кредитного ліміту (суми кредиту) та умов його обслуговування (типу кредитної картки).

У відповідності до вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Однак, на думку суду, позивач не довів обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а саме – факт укладення між ним та відповідачем кредитного договору без номеру 06.05.2014 року та надання позивачем відповідачеві у платне користування суми 6500,00 гривень.

Таким чином, суд приходить до висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, враховуючи те, що в ході розгляду справи зроблено висновок про необхідність відмовити позивачеві по суті позовних вимог, суд вважає недоцільним розгляд питання щодо застосування у даному випадку строків позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 184, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 261, 525, 526, 527, 530, 615, 629, 634, 1054 Цивільного кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити повністю.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Запорізької області безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення – у той же строк з дня отримання копії рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: Федорець С.В.