Рішення № 72953139, 15.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2018Справа № 910/20369/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., при секретарі судового засідання Чаплигіній А.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про стягнення 1 099 313, 53 грн.

Представники:

від позивача: Тютюнник В.А.;

від відповідача: Курильченко К.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі-відповідач) про стягнення неустойки за невиконання зобов'язання у розмірі 1 099 313, 53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди обладнання №6 від 04.01.2011, в частині повернення об'єкту оренди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.12.2017 за участю представників сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 розгляд справи відкладено та призначено судове засідання на 21.12.2017.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Розглянувши матеріали справи № 910/20369/17, господарський суд дійшов висновку, що справу № 910/20369/17 слід розглядати за правилами загального позовного провадження, оскільки ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 суд ухвалив справу № 910/20369/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі № 910/20369/17 призначено на 25.01.2018.

24.01.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" надійшов відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення від 01.12.2016.

Також, 25.01.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" надійшов відзив на позовну заяву про стягнення неустойки за договором оренди.

У судовому засіданні 25.01.2018 представник позивача надав клопотання у якому просив суд застосувати заходи процесуального примусу та стягнути з відповідача в дохід державного бюджету штраф у максимальному розмірі - п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за систематичне невиконання вимог ухвали суду, а також просив вирішувати справу без врахування відзиву на позов, за наявними матеріалами, у зв'язку з пропущенням встановленого судом процесуального строку.

Представник відповідача у даному судовому засіданні просив не приймати до розгляду відзив від 24.01.2018.

Розглянувши подане позивачем клопотання в частині застосування заходів процесуального примусу у вигляді стягнення з відповідача в дохід державного бюджету штрафу у максимальному розмірі, а саме п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за систематичне невиконання вимог ухвали суду, суд відмовив у його задоволенні, оскільки подання відзиву є правом, а не обов'язком відповідача, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для накладання штрафу.

Щодо розгляду справи без врахування відзиву на позовну заяву, за наявними матеріалами, суд зазначив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення (оголошення) даної ухвали для подання відзиву на позов, однак з поштового повідомлення про вручення вбачається, що означену ухвалу представником відповідача отримано 05.01.2018, а отже відзив від 25.01.2018 подано відповідачем з пропуском визначеного судом процесуального строку.

При цьому, суд звернув увагу, що заява в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України про поновлення строку подана не була, тому, на підставі вищезазначеного, суд залишив без розгляду відзив на позовну заяву від 25.01.2018 та розглядає справу за наявними матеріалами.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/20369/17 призначено на 15.02.2018.

14.02.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі, в якому повідомляє суд, що 31.12.2015 між сторонами було підписано акт приймання-передачі до договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011 відповідно до якого обладнання передане за договором обладнання було повернуто в повному обсязі в належному стані, придатне для використання за призначення (акт додано до клопотання), у зв'язку з чим просить суд закрити провадження у справі № 910/20369/17 через відсутність предмету спору.

15.02.2018 представник позивача через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання, в якому просить суд відмовити у задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 15.02.2018 оголошено перерву до 15.03.2018.

15.03.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав письмові пояснення, в яких зазначає, що наданий відповідачем акт приймання-передачі майна не підтверджує факт повернення позивачу обладнання за договором оренди.

У даному судовому засіданні розглянувши подане відповідачем клопотання, суд на місці ухвалив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі відмовити, оскільки предметом спору є стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за фактичне користування майном, а не повернення орендованого майна. При цьому, суд відзначив, що відповідно до ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема відсутній предмет спору. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Також, у даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 25.01.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - орендодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - орендар) укладено договір № 6 оренди обладнання, умовами якого передбачено, що орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування обладнання та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Найменування майна, що орендується: комплекти світлодіодних панелей згідно додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору. Вартість майна, що орендується, складає 6 343 337, 00 грн. з урахуванням індексації (п. 1.2.1. та п. 1.2.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, обладнання передається орендарю для використання у якості носіїв інформації у банківській діяльності.

Згідно п. 3.2. договору, строк оренди складає 10 (десять) календарних років з дати прийняття майна, що орендується, за актом передання-приймання.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що орендна плата підлягає сплаті до 25 числа поточного місяця із урахуванням її індексації і складає 52 861, 14 грн., податок на додану вартість 10 572, 23 грн., всього по договору 63 433, 37 грн. за перший місяць оренди (розмір орендної плати за окремо визначений комплект вказаний в додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці).

Відповідно до п.п. 7.4-7.5. договору, майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання акта передання-приймання. Оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном.

Даний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього договору та закінчується 04.01.2021 року (п.п. 9.1. та 9.2. договору).

Згідно п. 9.7. договору, даний договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в України законодавстві.

На виконання умов договору, орендодавець передав, а орендар прийняв обладнання: світлодіодні панелі: 2.048х0.512, у кількості - 13; 2.935х0.680, у кількості - 15; 4.096х0.768, у кількості - 9; 6.144х1.024, у кількості -1; 6.144х3.328 у кількості - 2, загальною вартістю - 63 433, 37 грн., що підтверджується складеним сторонами актом приймання-передачі обладнання від 04.01.2011.

Додатковою угодою від 25.02.2011 до договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011, сторони вирішили зменшити кількість та склад майна, що передається в оренду за договором, у зв'язку з чим додаток № 1 до договору викладено у наступній редакції: світлодіодні панелі: 2.048х0.512, у кількості - 13; 2.935х0.680, у кількості - 15; 4.096х0.768, у кількості - 9; 6.144х1.024, у кількості -1; 6.144х3.328 у кількості - 1, загальною вартістю - 56 828, 83 грн.

У зв'язку зі зменшенням обсягу майна, що передано в оренду за договором, відповідно п. 4.2. договору викладено у наступній редакції: Орендна плата підлягає сплаті до 25 числа поточного місяця із урахуванням її індексації і складає 47 357, 36 грн., податок на додану вартість 9 471, 47 грн., всього по договору 56 828, 83 грн. за перший місяць оренди (розмір орендної плати за окремо визначений комплект вказаний в додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання додаткової угоди від 25.02.2011 до договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011, орендар передав, а орендодавець прийняв обладнання: світлодіодна вивіска 6.144х3.238, кількість - 1 шт, про що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (орендар) складено та підписано акт приймання-передачі обладнання від 28.02.2011.

Додатковою угодою від 05.05.2011 до договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011, сторони вирішили збільшити кількість та склад майна, що передається в оренду за договором, у зв'язку з чим додаток 1 до договору виклали наступній редакції: світлодіодні панелі: 2.048х0.512, у кількості - 13; 2.935х0.680, у кількості - 15; 4.096х0.768, у кількості - 9; 6.144х1.024, у кількості -1; 6.144х3.328 у кількості - 2, загальною вартістю - 63 433, 37 грн..

На виконання додаткової угоди від 05.05.2011 до договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011, орендар прийняв, а орендодавець передав обладнання: світлодіодна вивіска 6.144х3.238, кількість - 1 шт, про що між сторонами складено акт приймання-передачі обладнання від 05.05.2011 року.

01.12.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - орендодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди обладнання № 6, відповідно до якої сторони доповнили п. 2.2. договору положенням у редакції: у зв'язку зі збільшенням тарифів на послуги щодо обслуговування обладнання, що передано в оренду за договором, яке здійснюється орендодавцем, інфляційні процеси, а також у зв'язку з проведенням страхування обладнання орендодавцем від можливих ризиків щодо обладнання, яке фактично використовується орендарем на підставі договору оренди, сторони погодилися проіндексувати орендну плату за 2011 рік на суму 647 654, 70 грн. в т.ч. ПДВ 107 942, 45 грн.

Так, 30.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - орендодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - орендар) додаткову угоду до договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011, відповідно до якої сторони змінили положення договору, додавши до п. 4.2. договору наступний абзац: «Орендна плата в період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року складає 20 684, 86 грн., ПДВ 4 136, 97 грн., всього з урахуванням ПДВ в місяць орендна плата становить 24 821, 83 грн.».

Відповідно до п. 2 додаткової угоди, у зв'язку з розірванням договору оренди вважати останнім днем оренди 31.12.2015.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2017 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 28/09-1 від 28.09.2017, в якій зазначив, що після розірвання договору № 6 від 04.01.2011 об'єкти оренди (комплекти світлодіодних панелей) до сьогоднішнього дня не повернуті Товариству з обмеженою відповідальністю "Приватофис" в порядку передбаченому договором оренди та діючим законодавством України, у зв'язку з чим вимагав відповідача у семиденний строк виконати обов'язок за договором оренди № 6 від 04.01.2011, а саме: повернути комплекти світлодіодних панелей ТОВ "Приватофис" із технічною документацією (комплектно) в стані та порядку, що обумовлені договором, яка отримана відповідачем 02.10.2017, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (наявне у матеріалах справи).

Відповідач на вищезазначену вимогу відповіді не надав, орендоване майно не повернув.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором оренди щодо повернення об'єкту оренди, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 1 099 313, 53 грн. - неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом вище, на виконання умов договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011, орендодавець передав, а орендар прийняв обладнання: світлодіодні панелі: 2.048х0.512, у кількості - 13; 2.935х0.680, у кількості - 15; 4.096х0.768, у кількості - 9; 6.144х1.024, у кількості -1; 6.144х3.328 у кількості - 2, загальною вартістю - 63 433, 37 грн., що підтверджується складеним сторонами актом приймання-передачі обладнання від 04.01.2011.

Згідно ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 2 ст. 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу (ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 9.6. договору, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Згідно п. 9.7. договору, цей договір вважається розірваним з моменту належного оформленням сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві.

З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - орендодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011, відповідно до якої сторони змінили положення договору, додавши до п. 4.2. договору наступний абзац: «Орендна плата в період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року складає 20 684, 86 грн., ПДВ 4 136, 97 грн., всього з урахуванням ПДВ в місяць орендна плата становить 24 821, 83 грн.».

Крім того, п. 2 додаткової угоди, сторони дійшли згоди, у зв'язку з розірванням договору оренди вважати останнім днем оренди 31.12.2015.

Таким чином, враховуючи, що сторонами відповідно до умов договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011 було оформлено додаткову угоду, якою розірвано договір, суд приходить до висновку, що договір оренди обладнання № 6 від 04.01.2011 є розірваним з 01.01.2016.

Згідно п. 7.1. договору, майно, що орендується, повинно бути передано орендодавцем та прийнято орендарем протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту набрання чинності цим договором в м. Дніпропетровську. Передача орендодавцем та прийняття орендарем майна в оренду засвідчується актом передання-приймання. Після закінчення строку оренди повернення майна орендодавцеві здійснюється за актом передання-приймання протягом 10 (десяти) календарних днів разом з технічною документацією (комплектно). Обов'язок по складанню акта передання-приймання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору. Орендар/орендодавець зобов'язаний здійснити огляд та перевірку стану майна під час підписання акту передання-приймання.

В той же час, відповідно до п.п. 7.4-7.5. договору, майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання акта передання-приймання. Оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном.

Відповідно до частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, у разі дострокового припинення цього договору, у відповідача виникає обов'язок повернути орендодавцю майно з оренди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого орендар втратив право на користування об'єктом оренди.

Тож, обгрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що після розірвання договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011, відповідач не повернув майно за актом приймання-передавання, в результаті чого позивачем нараховано неустойку в сумі 1 099 313, 53 грн., яка нарахована за період з січня 2016 року по листопад 2017 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно абз. 2 п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», неустойка передбачена ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Таким чином, враховуючи прострочення повернення відповідачем орендованого майна, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 1 099 313, 53 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

При цьому, суд не приймає до уваги наданий відповідачем на підтвердження виконання своїх зобов'язань з повернення орендованого майна - акт приймання-передачі від 31.12.2015 до договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011, складений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - орендодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - орендар), відповідно до якого орендодавець повернув, а орендар прийняв із користування обладнання згідно з укладеним між сторонами договором оренди обладнання № 6 від 04.01.2011 року, в якому зазначено, що обладнання повернуто в повному обсязі в належному стані, придатне для використання за призначенням, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що відповідно до преамбули договору оренди обладнання № 6 від 04.01.2011 року орендодавцем за договором є Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис", а орендарем Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та обов'язок з повернення орендованого майна покладено саме на орендаря, в той час як у наданому відповідачем акті приймання-передачі від 31.12.2015 зазначено, що орендодавець повернув обладнання, а не орендар.

В той же час, суд звертає увагу, що акт приймання-передачі від 31.12.2015 не відповідає приписам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в частині оформлення, оскільки не містить відомостей про найменування та кількість обладнання, яке повертається з оренди.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист № 0-74728 від 22.06.2017, в якому зазначено, що у 2010-2011 роках Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" було придбано світлодіодні екрани для розміщення на фасадах відділень ПриватБанку у якості вивісок та електронних рекламоносіїв біля відділень банку у кількості 249 шт., які надавались в оренду банку згідно з угодами оренди майна, дію яких наприкінці 2015 року було припинено, про що оформлено додаткові угоди та акти прийому-передачі екранів, оскільки зазначений лист не містить посилання на договір оренди обладнання № 6 від 04.01.2011 та того, що відповідні акти прийому-передачі майна складені саме на виконання зазначеного договору, враховуючи те, що між сторонами було укладено ряд договорів оренди обладнання.

Також, суд звертає увагу, що у своєму листі № 0-74728 від 22.06.2017 відповідач пропонує позивачу малі екрани розміром 3*0,6, 2*0,5 м у кількості 139 шт. демонтувати з відділень банку силами Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис".

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи наведене вище, суд визнає обгрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна у розмірі 1 099 313, 53 грн. та відповідно такою, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Крім того, при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 0, 30 грн., так як, виходячи із заявленої ціни позову у даній справі, позивач зобов'язаний сплатити судовий збір в сумі 16 489, 70 грн., однак сплатив - 16 490, 00 грн.

Разом з тим, відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код - 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (49044, м. Дніпро, узвів Крутогірний, буд. 14, ідентифікаційний код - 33546549) 1 099 313 (один мільйон дев'яносто дев'ять тисяч триста тринадцять) грн. 53 коп. - неустойки та 16 489 (шістнадцять тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 70 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 23.03.2018

Суддя Щербаков С.О.