Рішення № 72949487, 16.03.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/4056/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2018 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сакалоша В.М.,

судді Гавдика З.В.,

судді Мартинюка В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Сільник Н.Є.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Клапчук Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 (далі - позивач) 21.11.2016 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ГУ ДМС України), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 11.10.2016 № 517-16 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту;

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він не погоджується з рішенням відповідача від 11.10.2016 № 517-16, вказує, що він є уродженцем та жителем АДРЕСА_1 проте на цій території протягом тривалого часу російськими властями проводилась контртерористична операція, під час котрої силовиками використовувались БТР, гелікоптери, руйнувались будинки, здійснювались незаконні затримання та арешти місцевих жителів, декотрі з яких в подальшому безслідно зникли. На даний час уродженці цієї території продовжують піддаватися переслідуванням, насильницьким зникненням, тортурам тощо, тобто, позивач вважає, що є цілком обґрунтованими його побоювання стати жертвою дискримінації та переслідувань зі сторони російських спецслужб, в т.ч за його неодноразову участь в мирних мітингах проти беззаконня властей Російської Федерації,тому він не може повернутися до країни походження - Російської Федерації.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року відкрито правадження у справі, призначено у справі попереднє судове засідання, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області,

Ухвалою суду від 13.12.2016 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2017 року адміністративну справу №813/4056/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року скасовано ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2017 року, а справу №813/4056/16 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

23.05.2017 року справа була надіслана Львівським апеляційним адміністративним судом до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду та надійшла до суду 08.06.2017 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

У відповідності до ч.3 ст.15-1 КАС України та Розпорядження №313-Р від 08.06.2017 року "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", автоматизованою системою документообігу суду для розгляду даної справи визначено головуючого-суддю Сакалоша В.М.

Ухвалою судді Сакалоша В.М. справу прийнято до провадження та призначено судовий розгляд.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги. Додатково надали суду докази знищення силовиками РФ житлового будинку сім,ї Шарапудінових, зокрема довідку Гімрянської сільської ради від 23.03.2017 року (а.с.90, 91), свідчення родичів та односельчан (а.с. 93-97), а також докази (відеоролики) участі позивача в мирних мітингах проти влади (відеофайл «Беспорядки в п.Временный 2012» 1хв.01сек., «Митинг в Гимрах против произвола силовиков 12.01.2012» 1хв.39 сек.). Ствердили, що загроза життю, безпеці та свободі в країні походження через побоювання застосування щодо позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання продовжує існувати через переслідування його за громадську діяльність та релігійні переконання як мусульманина. Щодо кримінальної справи, то така була порушена через півроку після виїзду позивача до Турецької Республіки, а обвинувачення пред'явлено ще через 2 роки. Про те, що перебуває в розшуку позивач не знав, жодних злочинів не вчиняв, і дізнався про такий факт під час затримання у грудні 2015 року. Щодо проведених співбесід, то такі мали місце в умовах слідчого ізолятора без перекладача та адвоката, тому викладений в протоколах зміст не можна вважати достовірним, оскільки позивач не розумів української мови і на даний час теж не розуміє, продовжує користуватись послугами перекладача. Також, наголошували на тому, що відповідачем залишено поза увагою ті обставини, що під час контртерористичної операції було зруйновано будинок, в котрому він проживав разом із іншими членами сім'ї, і котрий вони не можуть відновити до цього часу. У позивача склались міцні соціальні зв'язки з громадянами України, зокрема з Муртазаалієвим Курахмою Абакаровичем та його цивільною дружиною Саідшаєвою Мавіле Небі кизи. Вказує, що відповідачем залишено поза увагою ті обставини, що Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.

Представник відповідача у судовому засіданні подав заперечення проти позову, в яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач обґрунтовує тим, що позивачем не надано відомостей, що підставами його виїзду з країни походження стали саме його переслідування за громадську діяльність та релігійні переконання як мусульманина. Крім того, позивач перебуває у розшуку ФСБ Росії для притягнення до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.208 КК РФ (участь у незаконних збройних формуваннях). Окрім того, позивач до приїзду в Україну перебував в третіх безпечних країнах - Турецькій Республіці та Єгипті. Вважає, що позивач насправді має на меті отримати не захист від можливих переслідувань чи погроз в країні постійного проживання, а лише отримати можливість легалізуватися на території України та уникнути кримінального переслідування в країні своєї громадянської належності. Відтак, відповідач стверджує, що стосовно позивача умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" - відсутні та вважає, що ДМС України у повному обсязі дослідила матеріали особової справи шукача притулку та дійшла обгрунтованого виснову про відмову гр.Російської Федарації ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників справи дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Як вбачається зі змісту заяви-анкети та пояснень позивача, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин Російської Федерації, народився в АДРЕСА_1 одружений з ОСОБА_7, та має на утриманні двоє неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_8, 2013 р.н. та дочку ОСОБА_3 2015 р.н., за національністю - аварець, за віросповіданням - мусульманин. 27.08.2013 залишив легально країну постійного проживання та літаком прибув до Турецької Республіки, м.Стамбул, де працював різноробочим та ТБ-Семеркенд. В 2014-му році разом з дружиною відвідав Єгипет, після чого знову повернувся до Турецької Республіки, м.Стамбул. 27.10.2015 легально по закордонному паспорту літаком прибув до України, м.Харків, потім поїхав до м.Київ та м.Львів. Про те, що перебуває в міжнародному розшуку не знав. У грудні 2015-го року був затриманий прикордонниками Мостиського прикордонного загону, після чого до 09.12.2016 утримувався в УВП № 19. З часу звільнення з-під варти до нього застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, котрий жодного разу не був ним порушений.

04.04.2016 ОСОБА_1, звернувся із заявою до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 11.10.2016 року №517-16 громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з відсутністю умов, передбачених пп.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

На підставі вказаного рішення, 16.11.2016 року ГУ ДМС України у Львівській області видано позивачу повідомлення №76 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У вищезазначеному повідомленні зазначено, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пп. 1 та 13 ч.1 ст. 1 цього Закону відсутні на підставі Рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2016 № 517-16.

Позивач, вважаючи рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2016 № 517-16 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Зі змісту спірного рішення вбачається, що підставою для його прийняття є абзац 5 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", тобто позивачеві відмовлено, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до частини 11 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з висновку Головного управління у Львівській області Державної міграційної служби України, щодо визнання, або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.09.2016 року за результатами розгляду особової справи громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, який подав заяву про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачеві відмовлено у задоволенні такої заяви у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та стосовно якої встановлено, що загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання не існує.

В пункті 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зазначено про те, що судам слід ураховувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року N 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

У висновку щодо визнання, або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.09.2016 року зазначено про те, що позивач залишив країну своєї громадянської належності у 2013 році, водночас вказано про те, що з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся 04.04.2016 року, тобто після початку проведення екстрадиційної перевірки для повернення його компетентним органам Російської Федерації. Разом з тим, у висновку вказано про факт притягнення позивача у якості обвинуваченого по кримінальній справі в 2015 році, тобто приблизно через 2 роки після того, як він залишив територію Російської Федерації.

При цьому, у висновку щодо визнання, або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.09.2016 року не надано оцінки факту притягнення позивача у якості обвинуваченого в рамках кримінальної справи через значний проміжок часу після того, як він залишив територію Російської Федерації, а лише вказано про те, що заявник не бажає повертатись на територію Російської Федерації через побоювання притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не надано належної оцінки та не здійснено належної перевірки щодо факту винесення стосовно позивача постанови про притягнення його в якості обвинуваченого в рамках кримінальної справи в 2015 році, у той час, як територію Російської Федерації він покинув у 2013 році, як обставині, яка може свідчити про наявність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань на території Російської Федерації.

Відповідно до ч.1 ст.78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Так, оскільки твердження позивача про те, що проведених співбесід проводилися без перекладача та адвоката, відповідачем не спростоване, у силу ч.1 ст.78 КАС України, таке не підлягає доказуванню.

При цьому, не забезпечення відповідачем при вирішенні питання позивача, зокрема під час співбесіди з ним, наданні йому можливості знайомитись з матеріалами його справи перекладу, суд розцінює як дискримінаційну дію за ознакою мови, в порушення ст. 14 Європейської Конвенції з прав людини. Таким чином, відповідач діяв недобросовісно, та без дотримання забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 72 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ці критерії повинні бути застосовані всіма суб'єктами владних повноважень безпосередньо для попереднього аналізу своїх дій і рішень. Натомість, відповідач не скористався таким механізмом, оскільки оскаржувана відмова у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає цілій низці критеріїв, що визначені ч. 3 ст. 2 КАС України, а саме: обґрунтованості, добросовісності, розсудливості, пропорційності, зокрема, не дотримано необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці дії.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення від 11.10.2016 № 517-16 є протиправним та підлягає скасуванню, а питання щодо надання позивачу статусу біженця - повторному розгляду.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відповідно до ст.139 КАС України, не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2016 № 517-16 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду може бути оскаржено до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.03.2018.

Головуючий суддя В.М.Сакалош

Суддя В.Я. Мартинюк

Суддя З.В. Гавдик