Рішення № 72948895, 23.03.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2018 року м. Житомир справа № 806/913/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Хмельницького обласного військового комісаріату про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з даним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення суб'єкта владних повноважень - Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 24.10.2016 внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.09.2017 №91;

- зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме: 24.10.2016, з урахуванням проведених виплат та факту подання усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено їй у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" вона має право на її отримання, як інвалід другої групи внаслідок виконання обов'язків військової служби.

Ухвалою суду від 22.02.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи.

19.03.2018 на адресу суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на позову заяву. В обґрунтування зазначив, що чинним законодавством передбачено право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у випадках встановлення під час повторного огляду вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності. ІІІ групу інвалідності позивачу встановлено з 17.10.2013 за наслідками первинного огляду, у той же час, ІІ групу інвалідності встановлено з 24.10.2016 за наслідками повторного огляду, тобто зі сплином передбаченого дворічного строку. Відтак, підстави для виплати позивачу спірної грошової допомоги відсутні.

Крім того, в прохальній частині відзиву у п.1 міститься клопотання про розгляд вказаної справи за правилами загального позовного провадження. Суд звертає увагу, що таке клопотання має подаватися окремо від відзиву та відповідати вимогам ст.167 Кодексу.

Ухвалою від 23.03.2018 відмовлено у задоволенні клопотання представника Міністерства оборони України про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

19 березня 2018 року у канцелярії Житомирського окружного адміністративного суду зареєстровано клопотання Міністерства оборони України з проханням передати адміністративну справу №806/913/18 на розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Дослідивши заявлене клопотання, суд не вбачає підстав для його задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до приписів ст.25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи - позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача.

В матеріалах справи міститься копія паспорту ОСОБА_1, з якого вбачається, що останнє місце проживання 06.02.2018 зареєстровано Буряківською сільською радою Бердичівського району Житомирської області за адресою: АДРЕСА_1. З вказаним позовом до Житомирського окружного адміністративного суду позивач звернулася 21.02.2018 - за місцем свого проживання.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, проходила військову службу за контрактом у Збройних Силах України.

Відповідно до наказу командира військової частини А 2287 № 213 від 02.10.2013 ОСОБА_1, механіка групи зв'язку авіаційно-технічного складу, звільнено наказом командира військової частини А 2287 від 30.09.2013 №34-пм з військової служби у відставку за пунктом "б" (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

02.10.2013 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Хмельницького ОМВК Хмельницької області.

Хмельницькою обласною медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності із 17.10.2013, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (а.с.13).

За вказаною групою інвалідності позивачу, згідно вимог статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 66 688,65 гривень.

24.10.2016 Хмельницькою обласною медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності із 24.10.2016, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, довічно (а.с.14).

З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною III групи інвалідності на II групу, ОСОБА_1 подано відповідну заяву та документи в Департамент фінансів Міністерства оборони України через Хмельницький обласний військовий комісаріат.

За наслідками розгляду поданих документів комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, затверджене Міністром оборони України, про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із тим, що згідно з ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, а ОСОБА_1 групу інвалідності змінено понад дворічний термін.

Дана обставина підтверджується витягом із протоколу засідання комісії № 91 від 01.09.2017.

Вважаючи, що відповідачем порушене право на соціальний захист на отримання належної грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, а саме: ІІ групи інвалідності з 24.10.2016, інвалідність якого настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XІІ від 20.12.1991 (далі-Закон № 2011-XІІ).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ.

При цьому згідно ст. 1 Закону N 2011-ХІІ на час виникнення правовідносин соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Як встановлено судом, за результатами розгляду заяви позивача про виплату їй одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи з 24.10.2016 Комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.09.2017 №91, прийнято рішення, яким відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.

Відповідач вважає, що оскільки ОСОБА_1 групу інвалідності змінено понад дворічний термін, а допомога у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності виплачена, то згідно з частиною четвертої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, позивач не має права на отримання такої допомоги.

Тобто, позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, оскільки групу інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Суд не погоджується з таким рішенням відповідача, з огляду на наступне.

Як вже зазначалося, 17.10.2013 позивачу встановлено третю групу інвалідності, а 24.10.2016 встановлено другу групу інвалідності.

На час встановлення позивачу третьої групи інвалідності, тобто на час набуття позивачем права на отримання допомоги, діяла постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок № 499).

Частиною 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ (в редакції на час встановлення інвалідності 3 групи ) визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Як інваліду 3 групи, відповідно до вказаного Порядку відповідачем позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 66688,65 грн.

Пунктом 2 Порядку № 499, (який діяв на час встановлення 3 групи інвалідності до набрання чинності Законом № 5040-УІ від 04.07.2012 (до 01.01.2014), було визначено, що у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

В подальшому (на час встановлення 2 групи інвалідності) нормативними актами, якими врегульовано право позивача на отримання одноразової грошової допомоги є: Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" в редакції Закону № 5040-VІ від 04.07.2012 року (набрав чинності з 01.2014) та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі гибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 N 975.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" (у редакції на час встановлення 2 групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі-військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі гибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975.

Відповідно до п.6 Порядку №975 ( у редакції на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується:

1) військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

250--кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;

200 -кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

150 -кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи;

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, у даному випадку саме з моменту настання інвалідності.

З аналізу правових норм вбачається, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги по ІІ групі інвалідності у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб, виникло з моменту встановлення інвалідності - 24.10.2016.

У п.8 Порядку №975 зазначено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

У зв'язку з тим, що у 2016 році позивачу встановлено 2 групу інвалідності, відповідач повинен був виплатити одноразову грошову допомогу з урахуванням вже виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги при встановленні 3 групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року №21-563а14. Як зазначено судом у цій справі, встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Зважаючи на те, що 2 група інвалідності позивачу була встановлена 24.10.2016, суд вважає, що відповідач при вирішенні питання про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги мав би керуватися саме пунктом 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого 25.12.2013 року №975.

Щодо доводів відповідача з посиланням на п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що сплив 2-х річний строк з дати встановлення 3-ї групи інвалідності до встановлення вищої групи інвалідності, суд зазначає таке.

Пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Надаючи офіційне тлумачення положень ст.58 Конституції України Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд зазначає, що 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Суд зауважує, що вказана норма не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме зміни групи інвалідності за часовий проміжок з 2012 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме, застосування зворотної дії закону в часі.

Отже, доводи відповідача з посиланням на норми законодавства, які передбачають, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, що зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, судом не враховується, оскільки позивач набув статусу інваліда 3-ї групи ще на час дії зазначених норм, які не передбачали зазначеної умови (частина 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункт 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 р. №975). Тому, незалежно від строку який сплив з часу зміни інвалідності, позивач має право на таку допомогу.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до третьої особи в межах визначеного Законом трирічного терміну із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому саме 2 групи інвалідності з 24.10.2016.

Враховуючи визначене законодавчо та підтверджене судом право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а відповідачем таке право порушене, суд дійшов висновку, що рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи з 24.10.2016, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.09.2017 №91 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України, "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави", а статтею 8 Конституції України закріплено що "в Україні визнається і діє принцип верховенство права".

У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй про що також зазначено у п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007.

Пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Із цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 № 5- рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010. від 22.12.2010 № 23-рн/2010,від 11.10.2011 № 10-рп/2011).

Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 зазначив, що "невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави". Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є "складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права".

Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб'єктом владних повноважень, та враховуючи, встановлену судом протиправність рішення Міністерства оборони України, суд вважає що позовна вимога про зобов'язання Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: 24.10.2016, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, з урахуванням раніше здійснених виплат, підлягає задоволенню.

При цьому суд зазначає, що покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права, який є основним завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України.

Суд звертає увагу, що відповідно до п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою КМУ від 25 грудня 2013 р. № 975 (в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин - на 24.10.2016), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відтак, позовна вимога про призначення грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму у разі встановлення інвалідності II групи - не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи з 24.10.2016, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.09.2017 № 91.

Зобов'язати Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр-т Повітрофлоцький, 6, код ЄДПОУ 00034022) призначити і виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: з 24.10.2016, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, з урахування раніше здійснених виплат.

В решті позовних вимог -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя І.Е.Черняхович

Повний текст рішення виготовлено 23.03.2018