Рішення № 72948667, 22.03.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року ЛуцькСправа № 803/118/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сороки Ю.Ю.,

при секретарі судового засідання Масюк Г.С.,

за участю представника відповідача Коваленко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом громадянина Еритреї ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 11), Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Еритреї ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення № 507-17 від 28.12.2017 про відмову у визнанні громадянина Еритреї ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Державну міграційну службу України визнати громадянина Еритреї ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.01.2018 позивачу було вручено повідомлення №0704/03 про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підставою такого повідомлення є рішення Державної міграційної служби України №507-17 від 28.12.2017. Відмову було вмотивовано тим, що на підставі пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач не погоджується з рішенням №507-17 від 28.12.2017, оскільки відповідач неналежно виконав обов'язок всебічно та ґрунтовно оцінити всі обставини, що мають значення для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вважає, що у випадку його повернення до країни громадянської належності його життю, здоров'ю та свободі буде загрожувати реальна небезпека, через що в нього є цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та через неможливість отримання захисту у країні походження.

Позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення ДМСУ №507-17 від 28.12.2017 та зобов'язати відповідача визнати громадянина Еритреї ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні 01.03.2018 представник позивача, позов підтримав з підстав викладених у ньому та просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, в відзиві на адміністративний позов акцентувала увагу на тому, що на основі проаналізованих фактів зроблено висновок щодо ситуації в країні походження заявника. Інформація по Еритреї підтверджує, що існують факти переслідувань християн, а саме п'ятидесятників по всій території країни. Щодо ситуації в Російській Федерації то держава (в даному конкретному випадку Російська Федерація) надавши притулок громадянину Еритреї, взяті на себе зобов'язання передбачені міжнародними договорами виконала, а останній знехтував ними. Також вказав, що в ході проведення співбесіди позивач чітко зазначив мету залишення країни та країну до якої мав намір потрапити - у Англію для покращення матеріального становище і де кращі умови для проживання. А тому, на підставі висновку Управління ДМС України у Волинській області у якому встановлено, що позивач до прибуття в Україну був визнаний біженцем в іншій країні, відповідно до абзацу шостого частини першої статті 6 Закону, пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884, Державною міграційною службою України прийнято рішення №507-17 від 28.12.2017 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке є правомірним.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволенню з наступних підстав.

Судом на підставі матеріалів особової справи №2017 LT 0018 встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянин Еритреї, ІНФОРМАЦІЯ_1, за національністю - еретреєць, за релігійним переконанням п'ятидесятник, освіта - середня, офіційно не одружений, перебуває у церковному шлюбі, має сина, цивільна дружина та син проживають в Ефіопії. З документів, що посвідчують особу у заявника присутні особиста медична книжка, копія посвідчення біженця, виданого Російською Федерацією та на даний час знаходиться у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України (далі - Волинський ПТПІ).

Згідно постанови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 04.05.2017 ОСОБА_1 був затриманий на ділянці відділенні інспекторів прикордонної служби «Велика Бийгань» відділу прикордонної служби «Косино» Мукачівського прикордонного загону, в напрямку 231 прикордонного знаку, територія Косинської сільської ради Берегівського району Закарпатської області під час спроби незаконного, поза пунктом пропуску, перетину державного кордону з України в Угорщину.

14.08.2017 позивач подав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.130-130 зворот), яка супровідним листом Волинського ПТПІ від 02.08.2017 №04-01/679 була скерована до УДМСУ у Волинській області та отримана останнім 14.08.2017 за вх. №8144. (а.с.129)

Рішенням ДМСУ від 28.12.2017 №507-17 «Про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відповідно до ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами розгляду особової справи громадянина Еритреї на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, підтримуючи письмовий висновок Управління ДМС України у Волинській області ОСОБА_1 було відмовлено в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. (а.с.218)

УДМСУ у Волинській області направило позивачу повідомлення від 18.01.2018 №0704/03 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (а.с.219)

На думку суду, відповідач довів правомірність оскаржуваного в даній адміністративній справі рішення, з огляду на таке.

Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення цього статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, а пунктом 13 частини першої статті 1 цього ж Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закон №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Статтею 6 вказаного Закону передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до частин четвертої, шостої статті 8 цього ж Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (ч. 2 ст. 12 Закону № 3671-VI).

Як вбачається зі змісту рішення Управління Державної міграційної служби України від 28.12.2017 №507-17 та висновку до нього, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення слугували положення абзацу шостого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки позивач до прибуття в Україну був визнаний біженцем в іншій країні.

З аналізу справи суд вбачає, що є обґрунтовані підстави вважати, що звернення заявника (позивача) із заявою до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області викликано не необхідністю отримання захисту, а лише необхідністю в подальшому іммігрувати до Англії, оскільки там кращі умови для проживання. Вказане, підтверджено тим, що до приїзду на територію України заявник перебував на території Російської Федерації, де звертався за захистом і з 2011 року остатньому було надано статус біженця та видано проїзний документ. На підставі даних документів громадянин Еритреї ОСОБА_1 легально працював зокрема: 3-4 місяці кальянщиком в ресторані; до 2015 року барменом в ефіопському ресторані та до 2017 року барменом в ресторані. Перетинав Російський кордон, а саме: в 2014 році у Ефіопію на 1 місяць (в цей час одружився) та в травні 2017 року перетнув кордон України.

Разом з тим, спроба незаконного перетину державного кордону України, свідчить про те, що позивач мав намір потрапити в країни Західної Європи з метою пошуків кращого життя, що не заперечується і самим позивачем, а не з підстав, визначених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Твердження позивача про те, що в Росії не мав змоги працевлаштуватися та навчатися за ознаками раси, кольору шкіри не беруться судом до уваги, оскільки як вбачається з особової справи №2017LT 0018, а саме з протоколів співбесіди, позивач з 2010 році перебував у Російській Федерації, де йому було надано статус біженця, притулок, був працевлаштований, що підтверджується записами особистої медичної книжки ОСОБА_1 виданої 18.06.2012. Проживаючи в даній країні сповідував свою релігію та відвідував релігійні зібрання п'ятидесятників.

При цьому, судом також встановлено, що позивач у Російській Федерації будь-яких утисків з боку релігійних організацій не зазнавав.

Відповідно до статті 4 Конвенції 1951 року про статус біженців (до якої приєдналася Російська Федерація 02.02.1993 року) - договірні Держави надаватимуть біженцям, які знаходяться на їхніх територіях, принаймні таке ж сприятливе становище, як і своїм власним громадянам, щодо свободи сповідувати свою релігію і свободи надавати своїм дітям релігійне виховання.

Наведені вище факти свідчить, що країна, в якій ОСОБА_1 отримав притулок, виконала зобов'язання передбачені міжнародними договорами, а позивач знехтував ними.

На думку суду, такі висновки органу державної міграційної служби відповідають фактичним обставинам справи та вимогам законодавства, з огляду на наступне.

Згідно із пунктом 4.1 розділу IV «Попередній розгляд заяв» Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 7 вересня 2011 року №649 (далі - Правила №649), під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника. Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності); б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Тому, відповідач УДМС України у Волинській області при розгляді заяви позивача та прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дотримав встановлену процедуру попереднього розгляду заяви, провівши співбесіди, оформлені протоколами, розглянувши з достатньою повнотою відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підготувавши письмовий висновок, у якому є посилання на використану інформацію про країну походження заявника з актуальних джерел.

Судом також не встановлено порушень УДМС України у Волинській області вимог законодавства щодо не роз'яснення причин відмови та порядку оскарження рішення.

Як вбачається з особової справи № 2017 LT0018 Громадянина Еритреї ОСОБА_1, 18.01.2018 повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було вручене позивачу та роз'яснено порядок та строки оскарження.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що УДМС України у Волинській області, де розглядалася заява позивача, було належним чином проаналізовані всі подані відомості про його особу та причини звернення за захистом, інформація по країні походження і на підставі статті 6 Закону № 3671-VI, у зв'язку з тим, що заявник до прибуття в Україну був визнаний біженцем в іншій країні, прийняте законне і обґрунтоване рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відтак, відсутні підстави для його скасування.

На думку суду, відповідач довів правомірність оскаржуваного рішення в даній адміністративній справі, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Конвенції про статус біженців, Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову громадянина Еритреї ОСОБА_1 АДРЕСА_1) до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 11), Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Ю. Сорока

Повний текст судового рішення складено 26 березня 2018 року.