Постанова № 72947963, 20.03.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Певна О.С.

Доповідач -Назарова М.В.

Справа № 433/1803/17

Провадження № 22ц/782/55/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коротенка Є.В., Яреська А.В.

за участю секретаря Перишкіна Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 11 грудня 2017 року, ухваленого Троїцьким районним судом у складі: Певної О.С. в приміщенні того ж суду, дата складання повного тексту рішення - 18 грудня 2017 року

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого посилалося на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 13 січня 2014 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та Тарифами банку складає між позивачем та відповідачем договір, що підтверджується підписом відповідача в заяві.

В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 25 вересня 2017 року має заборгованість перед позивачем в сумі 36041,35 грн., яка складається з: 1343,30 грн. - заборгованості за кредитом, 29011,28 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитом; 3494,32 грн. - заборгованості за пенею та комісією, 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина), 1692,45 грн. - штрафу (процентна складова), які Банк просив стягнути з відповідача на його користь, а також стягнути судові витрати у сумі 1600 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подала письмову заяву про невизнання позовних вимог у повному обсязі та про застосування позовної давності (а.с. 53).

Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 11 грудня 2017 року у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» вважає вказане рішення незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права та просить скасувати його і задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги є те, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права у межах строку позовної давності, оскільки виконання зобов'язань визначено щомісячними платежами, строк дії картки відповідача закінчився у вересні 2016 року, проте суд застосувавши позовну давність до спірних правовідносин, не визначився із початком її перебігу. Крім того, сторони погодили п. 1.1.7.31 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, згідно якого термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів встановлюється тривалістю у 50 років.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційне провадження по справі було відкрито 23 січня 2018 року, ухвалою суду від 01 лютого 2018 року справу призначено до апеляційного розгляду на 27 лютого 2018 року об 11-й, 27 лютого 2018 року розгляд справи у зв'язку із відпусткою судді Лозко Ю.П. було відкладено на 20 березня 2018 року. 20 березня 2018 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку зі спливом передбаченого ст. 371 ЦПК України строку розгляду апеляційної скарги визначено нових суддів - Коротенка Є.В. та Яреська А.В.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися у судове засідання, від представника скаржника надійшла заява про розгляд справи без їх участі, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши їх, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (в редакції закону 2004 року, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив із встановленого факту отримання 13 січня 2014 року ОСОБА_2 в Публічному акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк» кредиту в розмірі 1400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком, станом на 25 вересня 2017 року відповідач перед позивачем має заборгованість в сумі 36041,35 грн., яка складається з: 1343,30 грн. - заборгованості за кредитом, 29011, 28 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитом; 3494,32 грн. - заборгованості за пенею та комісією, 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина), 1692,45 грн. - штрафу (процентна складова) (а.с. 3-4), що є наслідком порушення ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань відповідно до умов надання кредиту п. 2.1.1.12.7, 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, вимог ст.ст. 5487, 551, 509, 526, 629, 610, 612, 599, 1054, ч. 2 ст. 1050, 1048 ЦК України.

Оскільки останній платіж було здійснено 08 вересня 2014 року у розмірі 514,58 грн. шляхом списання позивачем з карткового рахунку відповідача, а до суду із позовом Банк звернуся 17 жовтня 2017 року, доказів зупинення чи переривання перебігу позовної давності позивачем не надано, і відповідачем до розгляду справи по суті подано заяву про застосування позовної давності, то суд відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

Розглядаючи справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає зазначений висновок суду про застосування наслідків спливу позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову у повному обсязі таким, що не ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається і ніким не оспорюється, що 13 січня 2014 року між сторонами укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «Приватбанк» відповідачем була підписана 13 січня 2014 року (а.с. 5), та відповідачем отримано кредитну картку №5211537437634434, строком дії до вересня 2016 року (а.с. 72).

Також матеріалами справи підтверджено, що відповідач користувався кредитною карткою «Універсальна, 55днів пільгового періоду» з обов'язковим щомісячним платежем 7% від заборгованості (але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості), з 01.04.2014 р. - 5% від заборгованості (але не менше 100 грн. та не більше залишку заборгованості) (а.с. 6).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається із анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанк від 13 січня 2014 року, яка підписана ОСОБА_2, позичальник згоден з тим, що ця заява разом і з Пам'яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком Договір про надання банківських послуг.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини і проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.

Оскільки при укладенні договору відповідач надав згоду на те, що заява позичальника разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, дану згоду відповідач особисто засвідчив своїм підписом, то наведене є доказом того, що сторони погодилися з умовами договору. Договір у встановленому законом порядку недійсним не визнаний.

Згідно заяви позичальника від 13 вересня 2010 року відповідач була ознайомлена та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також з тарифами банку, які були надані відповідачу для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить її підпис на вказаній заяві.

Ці обставини встановлені судом та ніким не оспорюються.

Крім того, пунктом 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні Клієнтом строків платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбачених Договором, більш ніж на 30 днів Клієнт зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. плюс 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій.

Отже, станом на 25 вересня 2017 року відповідач ОСОБА_2 перед позивачем має заборгованість, яка розрахована позивачем як 36041,35 грн., що складається з: 1343,30 грн. - заборгованості за кредитом, 29011,28 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитом; 3494,32 грн. - заборгованості за пенею та комісією, 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина), 1692,45 грн. - штрафу (процентна складова), яку Банк просить стягнути на свою користь.

Заперечуючи проти позову, відповідач не зазначає, в чому саме вона не погоджується з позовом. Одночасно відповідач ОСОБА_2 просила про застосування позовної давності.

Колегія суддів бере до уваги, що відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Аналіз наведеного дає підстави дійти висновку, що в даному випадку суд виходив із доведеності позовних вимог протягом розгляду справи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального прав може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог, суд залишив поза увагою вимоги ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до яких на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання зазначених вище положень закону Кабінет Міністрів України розпорядженням №1053-р від 30 жовтня 2014 року, та розпорядження № 1275-р від 02 грудня 2015 року затвердив перелік населених пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція (АТО).

Згідно положень «Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» смт Троїцьке Луганської області входить у перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 31).

Отже на відповідача розповсюджується дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким встановлено мораторій щодо нарахування штрафних санкцій із зобов'язань за кредитними договорами у період проведення антитерористичної операції.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, штраф (процентна складова) в сумі 1692,45 грн. та штраф 500 грн. (фіксована частина) позивачем був нарахований в вересні 2017 року. Отже на дані правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки банкам заборонено нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року.

За таких обставин, вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_2 штрафів в сумі 1692,45 грн. та 500 грн. не підлягають задоволенню за необґрунтованістю.

Що стосується нарахованих відповідачем відсотків, то колегія суддів в цій частині доходить наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Враховуючи, що кредитним договором, укладеним у вигляді заяви клієнта, передбачені самостійні щомісячні платежі, то сплив строку позовної давності слід відраховувати окремо з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме такі висновки щодо застосування відповідних норм права викладені в постановах Верховного Суду, які слід враховувати при виборі і застосування норм права до спірних правовідносин.

Тому довід апеляційної скарги Банку щодо початку перебігу трирічного строку позовної давності зі спливом останнього дня дії картки - 01 жовтня 2016 року, є помилковим і не ґрунтується на вимогах закону.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем в письмовій формі заявлялося клопотання про застосування строку позовної давності.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» із позовом до суду звернулося 17.10.2017 року, про що свідчить поштовий штамп вихідної кореспонденції (а.с. 39).

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, заборгованість за відсотками в сумі 620,25 коп. розрахована за період з 13.01.2014 року по 01.10.2014 року.

Зазначене вище свідчить про те, що позивачем позовна давність в частині вимог про стягнення заборгованості за відсотками за вказаний період пропущена, доказів її зупинення чи переривання по справі не встановлено.

Оскільки відповідачем своєчасно заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, тому апеляційний суд вважає необхідним з урахуванням даних конкретних обставин по справі застосувати до правовідносин щодо стягнення відсотків за період з 13.01.2014 року по 01.10.2014 року, які виникли між сторонами, строк позовної давності, та відмовити у задоволенні позову у вказаній частині з підстави пропущення позивачем строку позовної давності.

При цьому, позивачем не надано суду доказів про те, що відповідачем вичинялися дії, які б свідчили про визнання заборгованості за відсотками, оскільки платіж у сумі 508,90 грн., по-перше, проведений 08.09.2014 року Банком як автоматичне погашення простроченої заборгованості, тому не є діями, які свідчать про визнання відповідачем свого боргу, а по-друге, вчинений поза межами строку позовної давності, тому не може переривати її.

За таких обставин, з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» підлягає стягненню заборгованість за відсотками в сумі 28391,03 грн. за період з 29.10.2014 року по 25.09.2017 року (29011,28 грн. - 620,25 грн.) та 1343,30 грн. - заборгованості за кредитом.

Наведене свідчить про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги про помилковість застосування судом до спірних правовідносин позовної давності в цілому.

Доводи апеляційної скарги про те, що Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам «термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється тривалістю у 50 років», то він не заслуговує на увагу, оскільки по справі відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Крім того, у заяві позичальника від 13.01.2014 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. На вказане неодноразово звертав увагу Верховний Суду України.

Що стосується нарахованої комісії, то як вбачається з Витягу з тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», вказаним тарифом не передбачено стягнення комісії та не визначений її розмір, отже в цій частині позов задоволенню не підлягає.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 13.01.2014 року: 1343,30 грн. - заборгованість за кредитом, 28391,03 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а загалом - 29734,33 грн., а в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом за період з 13.01.2014 р. по 01.10.2014 р. у сумі 620,25 грн. - відмовити за пропуском строку позовної давності, пені та штрафів у сумі 500 грн., 1695,45 грн., комісії - відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що ціна позову була заявлена позивачем як 36041,35 грн., а позов задоволено на суму 29734,33 грн., позивачем сплачено судовий збір 1600 грн. - за подачу позову, 2400 грн. - за подачу апеляційної скарги, загалом - 4000 грн., то з відповідача на користь позивача належить до стягнення 3300,02 грн. (29734,33 грн. х 4000 грн. : 36041,35 грн.).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 11 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 13.01.2014 року: 1343,30 грн. - заборгованість за кредитом, 28391,03 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а загалом - 29734,33 грн. та судові витрати у розмірі 3300,02 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Дата складення повного тексу постанови - 24 березня 2018 року.

Головуючий

Судді: