Рішення № 72943898, 23.03.2018, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/2002/17

Номер провадження 2/289/126/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2018 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Сіренко Н.С.,

за участю: секретаря судового засідання Галькевич Ю.В.,

позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини відчуженого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив поділити майно, що є об’єктом спільної сумісної власності та стягнути з останньої грошову компенсацію на користь позивача ОСОБА_1 вартості 1/2 частини відчуженого майна в розмірі 27 202,50 грн.. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що з відповідачем 06.02.1995 року він зареєстрував шлюб, який було розірвано в 2017 році, за період шлюбу сторони спільними зусиллями та коштами набули дві корови та двох коней, які підлягають розподілу. Однак, позивач після розірвання шлюбу на власний розсуд без згоди позивача продала одну корову за 15 000,00 грн. та двох коней вагою 620 кг та 498 кг здала на забій. Загальну вартість спірного майна позивач оцінив в 54 405,00 грн., сума компенсації 1/2 частини складає 27 202,50 грн., яку останній просить стягнути з відповідача.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити із зазначених у заяві підстав.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що після розірвання шлюбу сторони мирно поділили спільне майно, коли позивач пішов до іншої жінки, забрав телевізор, інструменти та деяке інше майно, а потім звертався до суду і майно неодноразово ділилося, поділено будинок, машину, а щодо поділу коней та корів позивачу було відмовлено за недоведеністю. Зазначила, що ще до заміжжя з позивачем вона мала корову, від останньої народжувалися телята. Коня їй подарувала дочка. Позивач за 20 років спільного життя жодного дня ніде працював, ніяких коштів не надавав, при цьому не заперечувала, що він інколи допомагав по господарству. Зазначила, що одного коня позивач сам продав ОСОБА_5, а гроші їй не вернув. Повідомила, що вони мають спільного сина, який хворіє і не може працювати, тому знаходиться на утриманні відповідача. Просить відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні під присягою показав, що він являється сусідом сторін, знає, що доки сторони проживали разом вони мали дві корови та двох коней, після розлучення люди говорили, що вони худобу продали, однак ,хто продавав і за яку суму йому не відомо. Пояснив, що разом із позивачем вони заготовляли сіно худобі на зиму. Також повідомив, що позивач декілька років по тому продав свідку лоша.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила, що відповідач її мати, позивач колишній вітчим. В 1997 році свідок працювала в с. Раковичі і в рахунок заробітної платні виписала коня, якого подарувала матері, свої слова свідок підтвердила копією документа «Книга учёта расходов по оплате труда за 2007 год», мати цього коня здала, додала гроші та купила іншого коня. Вітчим ніколи не працював, а мати все життя працювала, навіть після пенсії возила на Київ продавала продукти харчування, щоб заробити гроші. Свідок підтвердила, що в матері ще до шлюбу з позивачем була корова від якої народжувалися телята, таким чином наживалося господарство.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні показав, що стосунки у нього із сторонами нормальні, сусідські. Років із двадцять по тому сторони приїхали в с. Лутівка і купили хату, на той час вже в них був кінь. Потім вони придбали ще і коней, і корів, все купляла відповідач, він це знає, так як сам особисто їздив з нею, вона особисто розраховувалася. Також повідомив, що декілька років по тому ОСОБА_1 продав коня, свідок особисто бачив як покупці забирали коня і віддавали гроші позивачеві. Повідомив, що десь минулого року (точнішу дати вказати не може, не пам’ятає) сторони зарізали та продали лоша, бо він особисто з жінкою продавали м’ясо в Києві, однак, кому віддали гроші – не знає.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Право громадянина на власність закріплено в Конституції України, в якій установлено форми власності (статті 13, 41, 142, 143), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1, 13), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41).

Згідно із ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 368 ЦК України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст.ст. 68, 69 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).

В пункті 25 роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсацій та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.02.1995 року по 20.01.2017 року, від шлюбу мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.51).

Також сторонами не заперечується факт того, що, перед тим як сторони почали проживати у шлюбі, відповідач ОСОБА_4 мала у власності одну корову, яка в подальшому народжувала телят. Зазначена обставина також підтверджується показами свідка ОСОБА_6.

У відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

В матеріалах справи знаходиться розписка ОСОБА_9 про те, що вона купила корову 15.04.2017 року у ОСОБА_4 за 15 000,00 грн. (а.с.5).

Як вбачається із ОСОБА_10 виконавчого комітету Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області № 459 від 26.06.2017 року, відповідно до погосподарської книги Лутівської сільської ради № 2 на 2016-2020 роки, станом на 01.01.2017 року в домогосподарстві за адресою вул. Заозерна, 35 в с. Лутівка Радомишльського району утримувалося 2 корови та 2 коня (а.с.7).

Згідно ОСОБА_10 Радомишльського міського споживчого товариства від 03.05.2012 року ОСОБА_4 в 1997 році в даному товаристві купила двох коней та воза з упряжжю (а.с.33).

При цьому суд враховує, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що сторони вже неодноразово зверталися до суду із позовами про поділ майна. Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 13.02.2014 року, було задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку разом із надвірними будівлями по вул. Заозерна, 35 в с. Лутівка Радомишльського району Житомирської обламті спільною сумісною власністю, зазначений будинок визнано спільною сумісною власністю подружжя, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права особистої власності на спірний будинок відмовлено (а.с. 34-35).

В провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області також перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. Позивач в зазначеній справі просив суд стягнути з відповідача компенсацію за 1/2 частину автомобіля та виділити йому двох коней. Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 18.05.2017 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. Визнано автомобіль «ВАЗ-210430-20» 2008 року випуску об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_11 та за ОСОБА_4 право власності кожного на 1/2 частину спірного автомобіля. Виділити у власність ОСОБА_4 автомобіль «ВАЗ-210430-20» 2008 року випуску. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 30 209,00 грн. компенсації за частку автомобіля. В решті позовних вимог – відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 20.06.2017 року рішення суду першої інстанції було скасоване в частині визнання за ОСОБА_11 та за ОСОБА_4 право власності кожного на 1/2 частину спірного автомобіля та виділення у власність ОСОБА_4 автомобіль «ВАЗ-210430-20» 2008 року випуску, в решті рішення залишено без змін (а.с.47-49, 50-54).

Із змісту рішення від 18.05.2017 року вбачається, що судом також вирішувалося питання щодо поділу між сторонами коней та корів, однак, в цій частині судом було відмовлено ОСОБА_11 по причині недоведеності, що коні та корови є спільною власністю подружжя, не визначено час купівлі, ким вони куплені, їх вартість, не надані санітарні паспорти (а.с.48).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, відповідно до ч. 6 цієї статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.ст. 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладені вище норми процесуального законодавства, суд не бере до уваги в якості доказів наявні в матеріалах справи надані позивачем ОСОБА_10 (а.с.6), Розпорядження ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат» № 5 від 18.08.2017 року (а.с.8), так як вони не містять всіх необхідних реквізитів, а суд не може покласти в основу свого рішення докази, достовірність яких викликає сумніви.

Також суд не бере до уваги надані відповідачем довідку ПриватБанку про погашення заборгованості за кредитом та копії кредитного договору (а.с.37-46), так як вказані документи не містять інформації щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що відповідач заперечує проти стягнення з неї будь-якої грошової компенсації та зазначила, що все спільне майно вже було поділено, в той же час позивач не надав доказів, що коні та корови були спільною власністю подружжя, відсутні докази часу їх купівлі, хто їх купив, за чиї кошти та їх вартість, а також відсутні докази відчуження відповідачем спільного майна подружжя на вказану ним в позові суму. В прохальній частині позовної заяви питання визнання майна спільною сумісною власністю та поділу цього майна - не ставилося, а згідно з ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача і його представника стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона нічим об'єктивно не підтверджується.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні, оскільки доказів в обгрунтування їх переконливості суду не надано.

Виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 60, 69 СК України, ст.ст. 368 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 264, 265, 268 ЦПК України суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини відчуженого майна - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з часу виготовлення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 26.03.2018.

Суддя /підпис/ ОСОБА_12

Згідно з оригіналом

Суддя Н. С. Сіренко

"___" _____ 20 __

(дата засвідчення копії)