Рішення № 72943573, 22.03.2018, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/2327/17

Номер провадження 2/289/240/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2018 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого – судді Сіренко Н.С.,

за участю: секретаря судового засідання Галькевич Ю.В.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

19.12.2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Радомишльського районного суду Житомирської області з зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить суд:

- визнати недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену відповідачем ОСОБА_2 в скарзі від 07.09.2017 року наступного змісту : «Благодійні внески батьки здають на рахунок дитячого садочка, а в кишеню завідуючої…»;

- зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену нею недостовірну інформацію, а саме: «Благодійні внески батьки здають не на рахунок дитячого садочка, а в кишеню завідуючої…» шляхом повідомлення Житомирського обласного відділу освіти та прокурора Житомирської області;

- зобов'язати ОСОБА_2 на зборах трудового колективу ДНЗ № 7 «Дзвіночок» принести офіційне вибачення завідуючій ОСОБА_1 за поширення неправдивої інформації стосовно внесення благодійних внесків батьків дітей дитячого садочка до кишені завідуючої;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 000,00 грн. моральної шкоди;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 600,00 грн. сплаченого судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що вона обіймає посаду завідуючої дитячого навчального закладу № 7 «Дзвіночок» в м. Радомишль Житомирської області (далі ДНЗ № 7 «Дзвіночок»). Відповідач ОСОБА_2 працює в цьому ж садочку вихователем. 07.09.2017 року відповідач звернулася до відділу освіти Житомирської області та до прокурора Житомирської області із скаргою, в якій зазначила інформацію, яка на думку позивача являється недостовірною і негативної щодо неї, чим було порушено її немайнові права на честь та гідність і ділову репутацію. Так, в своїй скарзі відповідач звинувачує позивача в присвоєнні благодійних внесків, тобто в скоєнні злочину, хоча ця інформація не відповідає дійсності, при цьому зазначила співскаржником ОСОБА_3, хоча остання в подальшому пояснила, що ніякого відношення до написання скарги не має і їй взагалі нічого не було відомо про написання скарги. Позивач зазначає, що поширенням неправдивої інформації відповідач створила негативну соціальну оцінку позивача в очах оточуючих, поставила під сумнів оцінку професійних якостей останньої перед батьками дітей, співробітниками та керівництвом, після скарги постійно проводяться службові розслідування, це принижує професійний авторитет та загальну оцінку якостей позивача як добропорядної людини. Все це призвело до моральних переживань позивача, душевних хвилювань, втрати спокою і, як наслідок, звернення до медичного закладу та проходження курсу лікування у лікаря невропатолога, тому моральну шкоду позивач оцінила в 6 000,00 грн., вважаючи цю суму мінімальною для відшкодування завданих душевних страждань.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просить їх задовольнити у повному обсязі. Пояснила, що благодійними внесками та обліком коштів займається голова батьківського комітету Іваніцька, перераховані на рахунок ДНЗ № 7 «Дзвіночок» кошти оприбутковуються своєчасно. При цьому зазначила, що написання відповідачем скарги пов’язане з зауваженнями позивача відповідачеві в зв’язку із неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків, так як через некоректне, грубе поводження з дітьми позивач неодноразово проводила індивідуальні бесіди із ОСОБА_2, попереджала про негативні наслідки неналежної роботи вихователя, однак, остання сприймала ці бесіди неадекватно, на даний час ОСОБА_2 звільнена з посади.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, на час розгляду справи заяв чи клопотань до суду не надходило.

Згідно ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, не подано відзиву на позов, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, на підставі п. 4 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим ухвалити заочне рішення.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також проголошує право кожного на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28). Статтями 297, 299 ЦК України закріплено право фізичної особи на повагу до її гідності та честі, недоторканість ділової репутації. Гідність, честь чи ділова репутація - є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 Наказом начальника Відділу освіти Радомишльської РДА Житомирської області від 28.02.2014 року призначено на посаду завідуючої Радомишльським ДНЗ № 7 з 01.03.2014 року (а.с.27).

07.09.2017 року ОСОБА_2 звернулася до відділу освіти Житомирської області та до прокурора Житомирської області із скаргою на дії завідуючої ДНЗ № 7 «Дзвіночок» ОСОБА_1 та просить провести перевірку дитячого закладу, зазначаючи про зловживання останньою службовим становищем. При цьому в скарзі вказано скаржником, крім відповідача ОСОБА_2, ще ОСОБА_3, хоча підпис останньої відсутній. Із змісту скарги вбачається, що крім оскарження дій завідуючої ОСОБА_1 щодо порушення трудових прав ОСОБА_2, остання звинувачує позивача також в привласненні благодійних внесків: «26. Благодійні внески батьки здають не на рахунок д/с, а в кишеню завідуючої…» (а.с.8-15).

Проаналізувавши зміст скарги відповідача, а також характер використаних при її викладенні мовних засобів, суд вважає, що звернення відповідача викладене в формі оціночних суджень та деяких тверджень (фактів, в т.ч. щодо привласнення завідуючою благодійних внесків) з огляду на використані нею мовні обороти.

Із матеріалів справи вбачається, що завідувач Радомишльського ДНЗ № 7 ОСОБА_1 надавала свої пояснення начальнику відділу освіти Радомишльської РДА Житомирської області відносно скарги ОСОБА_2 (а.с.20-21).

09.10.2017 року за № 493 відділ освіти Радомишльської РДА Житомирської області повідомив Управління освіти і науки облдержадміністрації про розгляд скарги ОСОБА_2, зазначено про проведені при цьому заход : створення комісії, проведено збори трудового колективу, проведено перевірку роботи бухгалтера, завідувача, за наслідками проведеної роботи було встановлено, що скарга не відповідає дійсності. Також було з’ясовано, що на вихователя ОСОБА_2 неодноразово надходили скарги від працівників ДНЗ та від батьків щодо некоректної поведінки, в зв’язку із чим керівник ДНЗ проводила неодноразові бесіди та усно попереджала вихователя щодо належного виконання посадових обов’язків (а.с.18-19).

Таким чином, заявлені в скарзі твердження (факти) не знайшли свого підтвердження.

Як вбачається із записів в медичній книжці ОСОБА_1, 05.10.2017 року остання зверталася до лікаря невролога з приводу тривоги, поганий сон, зі слів хворої вона перенесла психологічний стрес, зазначено діагноз астено-невротичний синдром, крім того зверталася до лікаря невролога в листопаді та грудні 2017 року із скаргами на головний біль, в зв’язку з чим перебувала на лікуванні у невролога (а.с.23,24,25,26).

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання інформації недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров’я, життя, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Разом з тим, за змістом зазначеного законодавства кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі постанова Пленуму ВСУ №1) роз'яснено, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Відповідно до абз. 7 ч. 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003, наявність у зверненнях до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

До того ж, згідно ст. 27 Закону України "Про звернення громадян", подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Суд звертає увагу на те, що після декриміналізації образи і наклепу, юридичний склад яких був розкритий Пленумом Верховного Суду України в п. 11 постанови № 7 від 28.09.1990 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій», ці порушення склали форми дифамації як цивільно-правового делікту.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ,суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Право висловлювати судження, оцінку, думки закріплено і у статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, і гарантовано ст. 34 Конституції України.

Так, у відповідності до статті 10 Конвенції Про захист прав людини та основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України, кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію.

Однак, пунктом 2 ст. 10 Конвенції визначено, що здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких умов і обмежень, які встановлені законом і є необхідними для захисту репутації або прав інших людей.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного cт. 10 Конвенції.

Як вбачається із тексту скарги, вона містить фактичні дані щодо умисного порушення відповідачем трудового законодавства, привласнення благодійних внесків та зазначає про зловживання ОСОБА_1 як керівником ДНЗ № 7 «Дзвіночок», службовим становищем.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 15 Постанови пленуму ВСУ № 1 недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Підтвердженням недостовірності заявленої в скарзі інформації являється повідомлення про результати перевірки від 09.10.2017 року (а.с.18).

Із змісту повідомлення вбачається, що для розгляду скарги було створено комісію, 04.10.2017 року було зібрано збори трудового колективу, проведені відповідні перевірки, взяті пояснення від ОСОБА_1, ОСОБА_3, яка запевнила, що не брала участі у написанні скарги (а.с.18-19). Наступного дня 05.10.2017 року, в результаті перенесеного стресу, ОСОБА_1 звернулася до лікаря невролога за медичною допомогою, що також підтверджено наданими останньою доказами (а.с.23,24,25,26)

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму ВСУ № 1, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Зміст права на ділову репутацію полягає в можливості правомочної особи претендувати на те, щоб репутація про неї складалась на підставі достовірного сприйняття третіми особами її поведінки і щоб суспільна моральна оцінка відповідала дійсності виконуваних нею вимог закону, моралі, ділових звичаїв, ділової етики. На думку суду, заявлена в скарзі недостовірна інформація, яка в результаті перевірки її достовірності була поширена серед невизначеної кількості людей, певним чином ображає ділову репутацію позивача.

Досліджені в судовому засіданні докази зі сторони позивача, суд приймає в якості підтвердження того, що звернення відповідача до державних органів було скеровано з метою принизити ділову репутацію чи нанести шкоду особистим немайновим правам позивача, відповідачем на спростування цих обставин жодних доказів суду не надано.

Разом з тим, у відповідності до абз. 2 п. 26 постанови Пленуму ВСУ № 1суд першої інстанції не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації фізичної за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62, і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить із засад справедливості, добросовісності та розумності і вважає, що визначений позивачем розмір грошового відшкодування не є співмірним із заподіяною шкодою, а тому підлягає задоволенню частково. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд зважує на тривалість психологічних страждань, їх глибину та суть, недоведеність позивачем погіршення стану здоров’я, а також на те, що позивач має відчути допомогу адекватну немайновим втратам, понесеним у зв’язку з посиленим психоемоційним навантаженням через пережиті хвилювання. У зв’язку з цим, не переслідуючи метою кару відповідача - це не властиво цивільному (приватному) праву, а слідуючи виконанню завдання відновити правове становище позивача, суд вважає доведеним згідно з ст. 23 ЦК України відшкодування завданої моральної шкоди на суму 1 000,00 гривень.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 34 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 268 ч. 4, 280-282, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 16, 23, 201, 269, 270, 277, 297, 299, 1167 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 в скарзі від 07.09.2017 року на ім’я керуючого Житомирського обласного відділу освіти та прокурора Житомирської області наступного змісту: «Благодійні внески батьки здають не на рахунок дитячого садочка, а в кишеню завідуючої…»

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн. завданої моральної шкоди та 586,67 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги, враховуючи п.п. 15.5. п. 15 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до Апеляційного суду Житомирської області через Радомишльський районний суд Житомирської області в тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення виготовлено 26.03.2018 року.

Суддя /підпис/ ОСОБА_4

Згідно з оригіналом

Суддя Н. С. Сіренко

"___" _____ 20 __

(дата засвідчення копії)