Рішення № 72942870, 06.02.2018, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/498/17

Провадження № 2-а/191/79/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Гречко Ю.В.

при секретарі – Борисовій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, ОСОБА_2 виправного центру №133 про зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, який в подальшому уточнив, обґрунтовуючи тим, що наказом № 44 о/с від 13.05.2011 року він був призначений на посаду заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи ОСОБА_2 виправного центру № 133. 14.12.2011 року наказом № 138 від 19.12.2011 року був звільнений з Державного департаменту з питань виконання покарань начальником управління Державної пенітенціарної служби полковником ОСОБА_3 за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ). 14.05.2015 року він звернувся до управління Державної пенітенціарної служби для отримання трудової книжки, в якій відсутні відомості про нагородження та заохочення, на російській мові не заповнена, є виправлення у графі 2 та 4, печатка, що засвідчує підпис, не чітка, журнал обліку видачі трудових книжок, щоб він міг зробити відповідний запис, йому не надали. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформлюється не пізніше п’яти днів після прийняття на роботу. Однак його трудова книжка була оформлена в день звільнення 19.12.2011 року через 14 років, що суперечить вимогам чинного законодавства. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві на підставі відповідного наказу, чого зроблено не було. Згідно п. 7.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 у разі одержання трудової книжки у зв’язку зі звільненням працівник розписується у особистій картці у книзі обліку, але цього зроблено не було. При звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. В п. 2.1. вказано, що трудові книжки заповнюються у відповідних розділах українською та російською мовами, що зроблено не було, що суперечить вимогам ст.. 48 КЗпП України. Трудова книжка повинна заповнюватися в день звільнення – 14.12.2011 року, в не 19.12.2011 року, що є порушенням вимог Інструкції ведення трудових книжок. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць – двозначними). Скорочень та виправлень в трудовій книжці не повинно бути. Однак в графі 4 є скорочення Нак. (повинно бути наказ), КІВС та інше, та є виправлення з УДПУВП на УДДУВП, що також суперечить чинному законодавству. В графі 2 число 29 записано з виправленнями. Вищенаведені виправлення не відповідають точному тексту наказу про прийняття на службу, а також звільнення, що суперечить нормам інструкції ведення трудових книжок. Свого підпису в трудовій книжці він не ставив та не зрозуміло хто підписав трудову книжку, оскільки це не є підписом ОСОБА_4 начальника відділу кадрів. Печатка, якою завірена перша сторінка, не чітка і повинна стояти Державної пенітенціарної служби, оскільки вже відбувся перехід з ДДУПВП до ДПтС. Звільнений він був 14.12.2011 року з ДДУПВП, коли повинен був звільнений з ДПтС. Тобто запис в трудовій книжці повинен змінюватись у відповідності до п.2.15 Інструкції № 58, де вказано, що якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування – наказ, його дата і номер, але цього зроблено не було. При видачі трудової книжки відповідач порушив вимоги п. 4.1 та інші вказані пункти Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58, тому його трудова книжка підлягає поверненню відповідачу для усунення вищевказаних недоліків.

На підставі вказаної Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Оскільки трудову книжку він отримав 14.01.2015 року в управлінні ДПтС, з 14 липня 2011 року по день звільнення – 19 грудня 2011 року йому заробітну плату безпідставно не виплачували, вважає, що відповідач повинен сплатити йому заробітну плату за вказаний період в розмірі 18325,00 грн.

Виходячи з норм ст.ст.47, 83 116, 117 КЗпП України, ст.ст.3, 24 Закону України «Про відпустки», ст.. 56 «Положення про проходження служби особами рядовим і начальницьким складом ОВС України», п. 17.5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 року № 222, відповідач у день звільнення повинен був з ним розрахуватися по заробітній платі та за невикористану відпустку за 2011 рік. При звільненні та видачі трудової книжки відповідні розрахунки з ним не проводились. Співвідповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки згідно довідки про доходи з ІВЦ – 133 він отримав заробітну плату з 12.05.2011 року по 14.07.2011 року, а звільнений був 14.12.2011 року, хоча наказ про звільнення був виданий 19.12.2011 року, що суперечить чинному законодавству.

Наказ № 85 о/с від 09.08.2011 року, згідно якого він нібито відсторонений від посади на підставі постанови прокуратури Дніпропетровської області від 25.07.2011 року, підроблений, оскільки постанови правоохоронними органами не виносилось, та з самим наказом він ознайомлений не був. Про дані обставини свідчить відповідь з обласної прокуратури від 30.07.2015 року на запит адвоката, згідно якої всі процесуальні рішення слідчих прокуратури області були оформлені згідно КПК України та перебувають в матеріалах кримінального провадження. Однак з відповіді Кіровського районного суду м. Дніпро, де проводиться судове слідство відносно нього, встановлено, що постанови про відсторонення від посади ОСОБА_1 до матеріалів кримінальної справи № 203/692/14-к долучено не було. З приводу підроблення відносно нього наказу № 85 він звернувся в прокуратуру Дніпропетровської області з заявою, на підставі якої було порушено кримінальне провадження за ст.366 КК України і визнано його потерпілим.

За правилами п.14.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 року № 222 грошове забезпечення нараховується коли особа перебуває під вартою та припиняється нараховуватись з дня видачі відповідного наказу на підставі постанови слідчих органів. Але він був звільнений 14.12.2011 року, коли судове рішення не було прийняте, тому відповідач повинен був з ним розрахуватись та видати грошовий атестат згідно п. 20 даної інструкції. Однією із вимог видачі грошового атестату це звільнення зі служби в запас, а згідно наказу про звільнення він був звільнений в запас збройних сил України по ст.. 66. Тому вважає, що йому потрібно видати грошовий атестат. Також від посади слідчими органами він не був відсторонений.

Просить суд:

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про його навчання в Київському інституті Внутрішніх Справ України при національній академії МВС України з 1997 року по 2001 рік відповідно до вимог п.2.19 Інструкції №58.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про день звільнення з 14 грудня 2011 року на фактичний день видачі трудової книжки, тобто 19 грудня 2011 року, видати копію наказу про звільнення на руки позивачу.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції видати позивачу дублікат трудової книжки без внесених до неї записів, визнаних недійсними, а також виправлень і скорочень.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції занести до трудової книжки позивача відомості про нагородження та заохочення.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції заповнити трудову книжку позивача російською мовою.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції внести усунути всі недоліки та виправлення, допущені при заповненні трудової книжки в графі 2 та 4.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції занести до трудової книжки ОСОБА_1 відомості про зміну назви управління у відповідності до п.2.15 Інструкції №58.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книгу з підписом відповідальної особи за видачу трудових книжок та засвідчити підпис відповідною печаткою.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції притягнути начальника відділу по роботі з персоналом ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції видати журнал обліку видачі трудових книжок для відповідного запису.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про новий день звільнення ОСОБА_1 видати наказ і внести запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнати недійсним.

Визнати протиправним та скасувати Наказ №85 о/с від 09 серпня 2011 року Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області в частині відсторонення ОСОБА_1 від посади заступника начальника установи з нагляду та безпеки та оперативної роботи Ігреньського виправного центру №133 з 05 серпня 2011 року.

Зобов’язати ОСОБА_2 виправний центр №133 видати позивачеві грошовий атестат.

Зобов’язати ОСОБА_2 виправний центр №133 виплатити на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік в розмірі 4183 (чотири тисячі сто вісімдесят три) грн. 20 коп.

Зобов’язати ОСОБА_2 виправний центр №133 виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, заробітну плату з 14 липня 2011 року до 19 грудня 2011 року в розмірі 18325 (вісімнадцять тисяч триста двадцять п’ять) грн. 00 коп.

Зобов’язати ОСОБА_2 виправний центр №133 виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 грудня 2011 року по день фактичного розрахунку, виходячи із розрахунку середньомісячної заробітної плати 3665,25 грн. при середньоденній заробітній платі 162,90 грн.

Зобов’язати ОСОБА_2 виправний центр №133 виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, середній заробіток за весь час затримки компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік по день фактичного розрахунку з розрахунку середньомісячної заробітної плати 3579,30 грн. при середньоденній заробітній платі 119,52 грн.

Позивач свої вимоги підтримав повністю, пояснив обставини справи таким чином як вони викладені вище, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції позовні вимоги не визнала, надала суду письмові заперечення. Також зазначила, що 14 липня 2011 року позивач був затриманий правоохоронними органами у зв’язку з порушенням щодо нього кримінальної справи і 18 липня 2011 року за постановою суду його взято під варту. Особова справа позивача була вилучена правоохоронними органами. За наказом управління ДДУВП в Дніпропетровській області від 09 серпня 2011 року позивача відсторонено від займаної посади на підставі постанови прокуратури Дніпропетровської області від 25 липня 2011 року. Також вказаний наказ не впливає на виплату грошового забезпечення позивачу, оскільки за нормами п.14.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, таким особам у разі їх перебування під вартою грошове забезпечення виплачується лише з дозволу слідчих чи судових органів. Отже, не отримане грошове забезпечення позивач має право вимагати лише від держави, а не від органів і установ кримінально-виконавчої служби і тільки у разі його виправдання. Позивач на дату звільнення 14 грудня 2011 року перебував у слідчому ізоляторі, трудова книжка була оформлена 19 грудня 2011 року та позивачу направлено повідомлення про можливість отримання трудової книжки в управлінні ДДУПВП в Дніпропетровській області, однак копію наказу про звільнення з роботи позивач відмовився отримувати, про що 25 червня 2013 року працівниками слідчого ізолятора складено відповідний акт. 08 лютого 2012 року до ЄДРПОУ внесено відомості про зміну назви Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області на Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області, тобто на дату звільнення позивача відповідач мав саме ту назву, яка зазначена у записі про звільнення позивача у його трудовій книжці. 04 липня 2013 року позивач був звільнений з під варти і на службу не з’явився і тільки 11 січня 2015 року вперше з’явився до кадрової служби з метою отримання трудової книжки, яка йому була видана, але заповнена раніше. Таким чином, позивач не надав жодних доказів протиправних дій відповідача щодо невидачі йому трудової книжки. Вважає, що своїми умисними діями позивач намагається збагатитися за рахунок держави, отримавши компенсацію в розмірі грошового забезпечення за всі п’ять років, які фактично не виконував обов’язки по службі. Що стосується запису в трудовій книжці про навчання позивача, то його особова справа була вилучена правоохоронними органами. На службу до Державної кримінально-виконавчої служби України позивач поступив після закінчення навчання без трудової книжки. Згідно п.13 Інструкції з організації персонального обліку кадрів в органах і установах системи виконання покарань, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 20 липня 1999 року №93, особам, які не мали трудову книжку при вступі на службу така книжка оформлюється та видається кадровим апаратом, який звільняє їх зі служби. 19 грудня 2011 року кадрова служба Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області оформило позивачу трудову книжку в день видання наказу про звільнення зі служби 19 грудня 2011 року без зазначення відомостей про його навчання через відсутність відомостей в розпорядженні відповідача. Однак в трудовій книжці вказано час проходження служби позивача з часу його зарахування до навчального закладу, тому позовні вимоги є безпідставними. Щодо позовних вимог про внесення до трудової книжки запису про зміну дати звільнення з 14 грудня 2011 року на 19 грудня 2011 року відповідач просить застосувати позовну давність, оскільки така вимога була заявлена 14 березня 2017 року, хоча про видання наказу про звільнення позивач міг дізнатися 21 грудня 2011 року, коли відмовився отримувати повідомлення про звільнення в слідчому ізоляторі. Крім того, за висновками Дніпропетровського окружного адміністративного суду у постанові від 16 грудня 2014 року встановлено, що позивач 02 грудня 2013 року та 06 березня 2014 року отримував в Синельниківському міськрайонному суді Дніпропетровської області рішення суду, де зазначена дата звільнення позивача, дата та номер наказу про його звільнення. Крім того, відповідно до п.99 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1242, у наказі про звільнення працівника зазначається повна дата фактичного припинення трудових відносин. Згідно п.33 даної Інструкції датою документу є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або видання. У даному випадку кадрова служба на вимогу керівника управління підготувала проект наказу із датою звільнення позивача саме з 14 грудня 2011 року, а наказ підписано 19 грудня 2011 року, що цілком відповідає нормам вказаної Інструкції. Вимоги позивача щодо видачі дублікату трудової книжки без внесення до неї записів визнання недійсними є передчасними, оскільки запис у трудовій книжці ще не визнано недійсним і висловити таке прохання позивач має право тільки до особи, яка має виправити відповідний запис після визнання його недійсним. Інформація про нагородження та заохочення позивача заносилося до його особової справи і не заносилася до трудової книжки у зв’язку з вилученням із управління 15 липня 2011 року особової справи позивача, що позбавило можливості внесення таких відомостей. Вважає, що вини відповідача немає і позивачу було роз’яснено про можливість внесення даних відомостей до трудової книжки після повернення до управління його особової справи. Що стосується заповнення трудової книжки російською мовою, то позивач не зазначив яким чином таке не заповнення порушує його права. Крім того, згідно вимог діючого законодавства України державною мовою в Україні є українська мова і позивач з 14 січня 2015 року жодного разу не звертався до відповідача з вимогами щодо заповнення трудової книжки російською мовою. Стосовно позовної вимоги про усунення всіх недоліків та виправлень в графі 2 та 4, то в текстах, внесених в цю книжку, відсутні недоліки та виправлення. Щодо внесення відомостей про зміну назви відповідача, то позивача звільнено зі служби 14 грудня 2011 року, запис до трудової книжки зроблено 19 грудня 2011 року, а 08 лютого 2012 року до ЄДРПОУ внесено відомості про зміну назви відповідача, у зв’язку з чим на дату звільнення позивача відповідач мав саме ту назву, яка зазначена у записі про звільнення позивача у його трудовій книжці. Позовні вимоги в частині видачі належним чином оформленої трудової книжки з підписом відповідальної особи за видачу трудових книжок та засвідчення підписом відповідної особи є необґрунтованими, оскільки 14 жовтня 2015 року позивач отримав трудову книжку, яка заповнена працівниками кадрового апарату управління ДДУВП в Дніпропетровській області, підписана особою, що очолювала цей апарат у грудні 2011 року, підпис засвідчено печаткою управління ДДУВП в Дніпропетровській області. На даний час трудова книжка знаходиться у позивача і відповідач не має змоги її видати позивачеві. Вимога щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника управління – начальника по роботі з особовим складом ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки застосовувати заходи дисциплінарного стягнення має право лише прямий начальник даної особи, а не юридична особа. Також з квітня 2012 року в штаті відповідача зазначеної посади не існує. Щодо вимоги про зобов’язання видати журнал видачі трудових книжок для відповідного запису, то незрозуміло, яким чином не видача журналу порушує права позивача. Крім того, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено ведення Книги обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них та Книги обліку руху трудових книжок, тоді як ведення Журналу інструкцією не передбачено. Стосовно вимоги щодо внесення до трудової книжки відомостей про новий день звільнення, то незрозуміло про який саме день йде мова. Позивач отримав трудову книжку 14 січня 2015 року. Відповідачем були здійснені всі дії щодо належного повідомлення відповідача про необхідність отримання трудової книжки. Наслідки, зазначені в п.4.1 Інструкції застосовуються лише при затримці видачі трудової книжки з вини власника, а не за затримку внесення додаткових відомостей про службу до трудової книжки. В частині позовних вимог про скасування наказу щодо відсторонення позивача від посади з 05 серпня 2011 року відповідач також не визнає, оскільки така вимога заявлена вперше 14 березня 2017 року з порушенням строків звернення до суду і відповідач просить застосувати строки позовної давності. Також вказаний наказ не впливає на виплату грошового забезпечення позивачу, оскільки за нормами п.14.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, таким особам у разі їх перебування під вартою грошове забезпечення виплачується лише з дозволу слідчих чи судових органів. Щодо позовних вимог в частині зобов’язання ОСОБА_2 виправного центру №133 здійснити грошові виплати і видати грошовий атестат, то позивач на момент звільнення не перебував у штаті Управління ДПтС України у Дніпропетровській області, а займав посаду в штаті ОСОБА_2 виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області №133 і вказана установа є окремою юридичною особою, грошове забезпечення позивачу виплачувалося саме цією установою з власного фонду грошового забезпечення. Отже, зазначені питання віднесені до відома саме цієї установи, а не управління. Також посилається на те, що всі вимоги позивача заявлені начебто в рамках ст.6 КАС України, однак позивач не зазначає які саме його права, свободи та інтереси порушено, крім вимог про внесення відомостей про заохочення до трудової книжки, які відповідач на даний час виконати не може у зв’язку з відсутністю у нього цих відомостей. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 виправного центру № 133 позовні вимоги не визнав, пояснив обставини так, як вони викладені вище, визнав, що позивачу дійсно не виплачена компенсація за відпустку за 2011 рік, але лише за шість днів.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, дійшов такого висновку.

Наказом № 44 о/с від 13.05.2011 року управління Державного департаменту України з питань виконання покарань ОСОБА_1 з 12.05.2011 року був увільнений від посади заступника начальника установи – начальника сектору по роботі з особовим складом Синельниківської виправної колонії № 94 та призначений заступником начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи ОСОБА_2 виправного центру № 133.

ОСОБА_7 № 15/16 – 1755 від 15.07.2011 року управління Державного департаменту України з питань виконання покарань ОСОБА_1 з 15.07.2011 року відсторонений від виконання обов’язків начальника ОСОБА_2 виправного центру – директора підприємства управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області № 133 у зв’язку з порушенням кримінальної справи прокуратурою Дніпропетровської області у відношенні майора внутрішньої служби ОСОБА_1.

Наказом № 138 о/с від 19.12.2011 року управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області заступник начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи ОСОБА_2 виправного центру № 133 ОСОБА_1 з 14.12.2011 року за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) звільнений у запас Збройних Сил України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015 року, встановлено, що на момент звільнення позивача з посади він знаходився в Дніпропетровському слідчому ізоляторі на підставі постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.07.2011 року, якою обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 04.07.2013 року на підставі вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 запобіжний захід тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд. Також судовим рішенням встановлено, що 19.12.2011 року ОСОБА_1 на адресу Дніпропетровського СІЗО направлено лист, яким проінформовано позивача про те, що його звільнено зі служби з 14.12.2011 року та про те, що йому необхідно прибути до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області для отримання трудової книжки. 21.12.2011 року співробітниками Дніпропетровського слідчого ізолятору складено акт про відмову отримання листа управління від 19.12.2011 року громадянином ОСОБА_1

14.01.2015 року ОСОБА_1 в управлінні Державної пенітенціарної служби в Дніпропетровській області отримав трудову книжку, про що надав розписку. Зазначив, що при отриманні журнал обліку трудових книжок йому не надали, в трудову книжку не внесені заохочення, дата початку служби зазначена з виправленням, печатка не чітка, дата оформлення трудової книжки відсутня.

Згідно копії трудової книжки, оригінал якої був досліджений в судовому засіданні, вона містить відомості українською мовою: дату заповнення – 19.12.2011 року, підпис особи, відповідальної за видачу трудових книжок, а саме, заступника начальника управління ОСОБА_4, печатку управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області, дати 29.08.1997 року та 14.12.2011 року, відомості про те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України безперервна та складає 13 років 10 місяців 24 дні, записи внесені на підставі: нак. КІВС № 383 від 24.07.1997 р.; нак. УДДУВП від 19.12.2011 року № 138 о/с.

Згідно Переліку територіальних органів Державного департаменту з питань виконання покарань, які перетворюються в територіальні органи Державної пенітенціарної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року за № 1062, управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області перетворюється на управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області. Згідно довідки серії АА № 532697 юридична особа Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області 13.02.2012 року зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Згідно ч. 5 ст. 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Згідно копії протоколу виїмки 15.07.2011 року слідчими органами було вилучено особову справу ОСОБА_1

03.09.2015 року ОСОБА_1 звернувся з запитом до начальника ОСОБА_2 виправного центру з приводу виплати при звільненні 14.12.2011 року грошової компенсації за невикористану відпустку. 09.09.2015 року виправним центром надана відповідь, згідно якої ОСОБА_1 повідомлено, що грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу виплачується виключно за час виконання посадових обов’язків за займаною посадою, особам рядового і начальницького складу, які за рішенням слідчих або судових органів перебувають під вартою, з дня, з якого особа рядового або начальницького складу припинила виконання службових обов’язків, грошове забезпечення виплачується лише з дозволу слідчих чи судових органів.

Згідно наказу Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області № 85 о/с від 09.08.2011 року ОСОБА_1 з 05.08.2011 року відсторонено від посади заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи ОСОБА_2 виправного центру № 133 на підставі постанови прокуратури Дніпропетровської області про відсторонення від посади від 25.07.2011 року. Але, згідно листа Кіровського районного суду м. Дніпропетровська постанова прокуратури Дніпропетровської області від 25.07.2011 року про відсторонення ОСОБА_1 від посади в матеріалах кримінального провадження за ч. 3 ст. 368 КК України за обвинуваченням ОСОБА_1 відсутня.

Позовні вимоги щодо зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про день звільнення з 14 грудня 2011 року на фактичний день видачі трудової книжки, тобто 19 грудня 2011 року підлягають задоволенню.

Так, з копії трудової книжки позивача вбачається, що він був звільнений з роботи 14 грудня 2011 року. Дата заповнення трудової книжки – 19 грудня 2011 року.

Згідно копією витягу з наказу начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області ОСОБА_3 №138 о/с від 19 грудня 2011 року позивач був звільнений з посади за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ з 14 грудня 2011 року.

Отже, наказ про звільнення був виданий 19 грудня 2011 року, запис в трудову книжку про звільнення позивача внесений 19 грудня 2011 року, тоді як позивач був звільнений з 14 грудня 2011 року.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи зі змісту даної норми, видання наказу про звільнення працівника з роботи датою, яка передує даті видання наказу, є незаконним, оскільки не надає можливості видати трудову книжку працівникові в день звільнення та здійснити з ним відповідні розрахунки.

У даному випадку вимоги діючого законодавства України були порушені і позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на пропущення позивачем строку позовної давності суд вважає необґрунтованими, оскільки до суду з такою вимогою позивач звернувся ще у лютому 2015 році, а трудову книжку отримав у січні 2015 року, тобто в межах передбаченого на той час річного строку позовної давності.

Крім того, з питання щодо видачі трудової книжки позивач звертався у жовтні 2014 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, рішенням якого в цій частині вимоги позивача були задоволені.

Відповідно суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача щодо визнання недійсним запису до трудової книжки ОСОБА_1 про день звільнення 14 грудня 2011 року, оскільки запис про звільнення в трудовій книжці повинен відповідати даті звільнення працівника.

Обґрунтованими є і вимоги позивача в частині зобов'язати Південно -східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції щодо видання наказу і внесення запису до трудової книжки про новий день звільнення ОСОБА_1, визнання раніше внесеного запис про день звільнення недійсним.

Так, наказ начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області ОСОБА_3 №138 о/с про звільнення позивача з роботи датований 19 грудня 2011 року, а зміст наказу містить вимогу про звільнення позивача з роботи з 14 грудня 2011 року, що суперечить вимогам ст.47 КЗпП України, тому, у зв’язку зі скасуванням даного наказу роботодавець зобов’язаний видати новий наказ про інший день звільнення – 19 грудня 2011 року, а також внести відповідний запис до трудової книжки позивача про новий день звільнення.

Позовні вимоги щодо зобов'язання ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції видати ОСОБА_1 на руки копію наказу про звільнення, враховуючи вищевказані зміни, також є обґрунтованим.

Так, згідно ч.2 ст.47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Як було встановлено судом, позивач був звільнений з роботи з ініціативи роботодавця.

Отже, у даному випадку обов’язок власника або уповноваженого ним органу щодо видачі наказу про звільнення на руки працівникові чітко передбачений законом та має імперативний характер.

Позовні вимоги щодо зобов'язання ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції занести до трудової книжки ОСОБА_1 відомості про зміну назви управління у відповідності до п.2.15 Інструкції №58 суд вважає також обґрунтованими.

Так, 20 жовтня 2011 року був прийнята Постанова Кабінету Міністрів України №1062, згідно якої були перетворені територіальні органи Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області в Державну пенітенціарну службу у Дніпропетровській області.

На підставі даної Постанови 01 листопада 2011 року був виданий наказ №480 про утворення Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області, а наказ органи Державного департаменту з питань виконання покарань №185 від 09 липня 2008 року «Про затвердження переліку найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби» втратив чинність.

При цьому, у даному наказі затверджено перелік найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби з вимогою довести до відома певні органи про зміни, які відбулися у даному Переліку.

У трудовій книжці позивача, заповненої 19 грудня 2011 року, зазначено Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області, тоді як згідно вищезазначеному наказу, з 01 листопада 2011 року вже було утворене Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області, у зв’язку з чим посилання відповідача на те, що зазначене Управління було утворене з моменту його реєстрації суд вважає необґрунтованими, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Обґрунтованими суд вважає і вимоги позивача про зобов'язання ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книгу з підписом відповідальної особи за видачу трудових книжок та засвідчити підпис відповідною печаткою.

У судовому засіданні була оглянута трудова книжка позивача, з якої вбачається, що печатка підприємства, де працював позивач, нечітка, у відомостях про прийом на роботу, переведення на іншу роботу і звільнення (із зазначенням причин і посиланням на статтю, пункт закону) взагалі відсутні відомості про прийом позивача на роботу та його звільнення, не зазначені причини звільнення, відсутні посилання на вимоги закону.

Відсутність вказаних відомостей свідчать про порушення відповідачем вимог діючого законодавства України про порядок ведення трудових книжок, у зв’язку з чим суд вважає за необхідне захистити права позивача саме у той спосіб, про який він просить у позовній заяві, тобто шляхом зобов’язання відповідача видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку з підписом відповідальної особи за видачу трудових книжок та засвідчити підпис відповідною печаткою.

В той же час посилання позивача на те, що підпис у трудовій книжці стоїть не ОСОБА_8, а іншої особи, суд вважає недоведеними, оскільки з даного приводу клопотань щодо проведення почеркознавчої експертизи позивачем заявлено не було, а суд зазначене питання без висновку експерта вирішити не в змозі.

Позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування Наказу №85 о/с від 09 серпня 2011 року Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області в частині відсторонення ОСОБА_1 від посади заступника начальника установи з нагляду та безпеки та оперативної роботи Ігреньського виправного центру №133 з 05 серпня 2011 року підлягають задоволенню.

Так, згідно ст.17 Закону України «Про дисциплінарний статут органів ВС України» особа рядового або начальницького складу, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, та/або пов’язаного із зловживанням своїм службовим становищем, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.

У ст.147 КПК України 1960 року зазначений порядок відсторонення посадової особи від посади.

Зокрема, в разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а так само, якщо особа притягається до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства, слідчий зобов’язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову.

Відсторонення від посади провадиться з санкції прокурора чи його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого.

Як вбачається з копії ОСОБА_7 начальника Управління Державного департаменту України з питань виконання покарнь в Дніпропетровській області від 15 липня 2011 року, позивач ОСОБА_1 був відсторонений від виконання обов’язків начальника ОСОБА_2 виправного центру – директора підприємства управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області з 15 липня 2011 року.

Підставою для відсторонення позивача від посади було порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи прокуратурою Дніпропетровської області.

Згідно повідомлення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 червня 2015 року постанови про відсторонення ОСОБА_1 від посади до матеріалів кримінальної справи долучено не було.

З наданого позивачем ОСОБА_9 матеріалів досудового розслідування №42013040000000329 від 13 грудня 2013 року вбачається, що у даному реєстрі вищезазначена постанова про відсторонення позивача від посади також відсутня, хоча відповідач у своїх письмових поясненнях посилається на наявність такої постанови, яка була підставою для відсторонення ОСОБА_1 від посади.

Отже, суд приходить до висновку, що відсторонення позивача від посади лише на підставі наявної щодо нього кримінальної справи без отримання відповідної постанови слідчого з санкції прокурора чи його заступника є незаконним і у даному випадку відповідачем були порушені вимоги ст.147 КПК України 1960 року, який діяв на час відсторонення позивача від посади, у зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення з Ігреньського виправного центру №133 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік в розмірі 4183 (чотири тисячі сто вісімдесят три) грн. 20 коп. суд також вважає обґрунтованими.

Так, відповідно до ч.1 ст.83 КзПП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

В п.19.6 Положення про порядок виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України №499 від 31 грудня 2007 року зазначено, що особам рядового і молодшого начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Згідно п.51 Постанови Кабінету Міністрів України №114 від 29 липня 1991 року «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років – 30 діб щорічно; від 10 до 15 років – 35 діб щорічно; від 15 до 20 років – 40 діб щорічно; від 20 років і більше – 45 діб щорічно.

З трудової книжки позивача вбачається, що він має вислугу років більше 10 років, у зв’язку з чим тривалість його відпустки становить 35 діб.

Як зазначено у п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Отже, сума заробітної плати позивача за 12 місяців становить 42430,00 грн., зазначену суму необхідно поділити на 355 днів і виходить, що середньоденна заробітна плата позивача у вказаний період становила 119,52 грн.

Шляхом помноження даної суми на кількість днів відпустки позивача – 35, виходить, що компенсація за невикористану відпустку за 2011 рік становить 4183,20 грн.

Щодо доведеності позовних вимог в цій частині суд зазначає, що позивач наполягає на неотриманні взагалі компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік, тоді як представник ОСОБА_2 виправного центру зазначав, що компенсація виплачувалася, але не у повному розмірі і на даний час невиплаченими залишилися 6 днів.

В той же час представник відповідача не надав жодних доказів того, що зазначена компенсація позивачу виплачувалася, що позбавляє суд можливості встановити чи дійсно частина компенсації позивачу була виплачена, який розмір був виплачений і яка заборгованість становить на даний час.

Як зазначено у ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги і в цій частині і стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік в розмірі 4183,20 грн., оскільки відповідач не довів суду про сплату такої компенсації позивачу.

Суд вважає такими, що підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з Ігреньського виправного центру №133 на його користь заробітну плату з 14 липня 2011 року до 19 грудня 2011 року в розмірі 18325 (вісімнадцять тисяч триста двадцять п’ять) грн. 00 коп.

Так, судом було встановлено і відповідачами не заперечувався факт того, що позивачу дійсно заробітна плата з 14 липня 2011 року до дня звільнення не виплачувалася.

Однак у своїх запереченнях відповідач посилається на те, що вказаний наказ не впливає на виплату грошового забезпечення позивачу, оскільки за нормами п.14.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, таким особам у разі їх перебування під вартою грошове забезпечення виплачується лише з дозволу слідчих чи судових органів.

Суд вважає, що у даному випадку були порушення зі сторони ОСОБА_2 виправного центру №133, оскільки позивач у передбаченому законом порядку відсторонений від роботи не був і жодних наказів про припинення здійснення виплат грошового забезпечення позивачу у зв’язку з його перебуванням під вартою суду не надано.

У даному випадку суд вважає, що вищезазначені вимоги Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України повинні застосовуватися узгоджено у взаємозв’язку з нормами діючого на той час законодавства, яке регулювало порядок відсторонення працівників від посади, зокрема статтею 147 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, тобто припиненню виплат грошового забезпечення повинно передувати вирішення питання щодо відсторонення працівника від роботи у передбаченому законом порядку.

В іншому випадку виходить, що працівник, не будучи відсторонений від роботи, повинен її виконувати, але не має такої можливості у зв’язку з перебуванням під вартою.

Крім того, у разі відсутності працівника на роботі та неможливості виконання ним своїх трудових обов’язків у зв’язку з перебуванням під вартою, такі обов’язки повинні бути покладені на іншого працівника, що в свою чергу вимагає попереднього відсторонення від роботи відсутнього працівника.

У зв’язку з вищевикладеним, суд вважає, що за період з 14 липня 2011 року до 19 грудня 2011 року заробітна плата позивачеві не виплачувалася незаконно.

При визначенні розміру середнього заробітку суд бере до уваги вимоги п.п.2, 4, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, згідно якого середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 01 серпня 2014 року, за період з 12 травня 2011 року до 14 липня 2013 року загальна сума виплаченої заробітної плати становила 7330,91 грн.

Враховуючи, що позивач у травні 2011 року пропрацював 14 календарних днів, у червні 2011 року – 21 календарний день, у липні 2011 року – 10 календарних днів, то загальна кількість відпрацьованих днів становить 45.

Шляхом ділення заробітної плати за останні два місяці в сумі 7330,91 на кількість відпрацьованих днів, тобто 45, визначається середньоденна заробітна плата позивача, яка становить 162,90 грн.

Керуючись п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньомісячна заробітна плата обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

У даному випадку відпрацьовані позивачем 45 робочих днів необхідно поділити на 2 і виходить, що 22,5 – це середньомісячне число робочих днів, а шляхом помноження даного числа на середньоденну заробітну плату в розмірі 162,90 грн., визначається середньомісячна заробітна плата позивача, яка складає 3665,25 грн.

Враховуючи, що заробітна плата позивачеві незаконно не виплачувалася з 14 липня 2011 року до 19 грудня 2011 року, то за цей період загальний її розмір становить 18325,00 грн., який підлягає з відповідача стягненню на користь позивача.

Підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з Ігреньського виправного центру №133 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 грудня 2011 року по день фактичного розрахунку.

Так, відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Як було встановлено судом, позивачеві з вини відповідача не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік, а також заробітна плата за час незаконного відсторонення від роботи – з 14 липня 2011 року до 19 грудня 2011 року, які підлягають стягненню.

Отже, за період з 20 грудня 2011 року до дня ухвалення судом рішення у справі, тобто до 06 лютого 2018 року позивачеві повинно бути виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача складала 162,90 грн., а з 20 грудня 2011 року до 31 грудня 2011 року робочих днів було 9, то шляхом множення кількості днів на середньоденну заробітну плату визначається середній заробіток позивача за вказаний період в розмірі 1466,10 грн.

Як було встановлено вище, середньомісячна заробітна плата позивача складала 3665,25 грн. За період з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2018 року було 73 місяці. Шляхом множення кількості даних місяців на середньомісячну заробітну плату виходить, що середній заробіток позивача за вказаний період становить 267563,25 грн.

У лютому 2018 року на день ухвалення рішення у справі, тобто станом на 06 лютого 2018 року, кількість робочих днів становить 4. Шляхом множення зазначеної кількості днів на середньоденну заробітну плату позивача виходить, що його середній заробіток за вказаний період становить 651,60 грн.

Отже, шляхом складання вказаних сум, судом встановлено, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 20 грудня 2011 року до 06 лютого 2018 року складає 269680,95 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Інші вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Так, щодо зобов'язання ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про його навчання в Київському інституті Внутрішніх Справ України при національній академії МВС України з 1997 року по 2001 рік відповідно до вимог п.2.19 Інструкції №58 суд вважає необґрунтованими.

Відповідно до п.п.В п.2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів записи про навчання у вищих навчальних закладах (включаючи і час роботи в студентських таборах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики) та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі, крім випадків, зазначених у п.2.16 цієї Інструкції.

В той же час, як зазначено у ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, обов’язковою умовою для захисту прав особи, яка звернулася до суду, є порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з трудової книжки позивача, час проходження ним служби зазначений саме з часу його зарахування до навчального закладу, тобто з 29 серпня 1997 року, у зв’язку з чим суд вважає, що само по собі не зазначення відповідачем періоду навчання позивача у навчальному закладі жодним чином не порушує його прав, оскільки даний період врахований до стажу позивача та занесений до трудової книжки.

Позовну вимогу про зобов'язання ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції видати позивачу дублікат трудової книжки без внесених до неї записів, визнаних недійсними, а також виправлень і скорочень суд вважає необґрунтованою.

Як зазначено в п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників при наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Зі змісту даної норми випливає, що позивач вправі вимагати видачі дублікату трудової книжки від колишнього роботодавця лише після набрання законної сили рішення суду про визнання записів до трудової книжки недійсними, у зв’язку з чим зазначена позовна вимога є передчасною.

Позовні вимоги в частині зобов'язання ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції занести до трудової книжки позивача відомості про нагородження та заохочення також не підлягають задоволенню.

Згідно ч.4 ст.48 КЗпП України до трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

У даному випадку відповідач не оспорював того факту, що відомості про заохочення позивача до трудової книжки не внесені, однак пояснював це тим, що у зв’язку з вилученням із управління 15 липня 2011 року особової справи позивача, відповідач був позбавлений можливості внесення таких відомостей.

Отже, з даного приводу спору між сторонами не існує і позивач має змогу самостійно звернутися до відповідача з вимогою щодо внесення до трудової книжки зазначених відомостей, у зв’язку з чим зазначені позовні вимоги також є передчасними.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції заповнити трудову книжку позивача російською мовою суд зазначає наступне.

Згідно вимог п.п.2.1, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників дійсно міститься вимога щодо заповнення трудової книжки у відповідних розділах українською і російською мовами.

З копії трудової книжки позивача вбачається, що російською мовою вона дійсно не заповнена.

Однак суд вважає у даному випадку слушними заперечення відповідача щодо того, що позивач не зазначив яким чином таке не заповнення порушує його права, тим більше, що згідно ст.10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Отже, хоча вимоги вищезазначеної Інструкції у даному випадку і були порушені, однак зазначені порушення жодним чином не свідчать про порушення прав позивача, тому у задоволенні даних позовних вимог слід відмовити.

Вимоги позивача в частині зобов'язання ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції усунути всі недоліки та виправлення, допущені при заповненні трудової книжки в графі 2 та 4 є неконкретизованими, тому у викладеному позивачем у позовній заяві вигляді задоволені бути не можуть.

Позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції притягнути начальника відділу по роботі з персоналом ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності також не підлягають задоволенню.

Як слушно зазначив у запереченнях проти позову відповідач, відповідно до ст.13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України застосовувати заходи дисциплінарного реагування відносно зазначеного позивачем працівника має право її прямий начальник, а суд не уповноважений зобов’язувати останнього накладати стягнення на підлеглих працівників.

Позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції видати журнал обліку видачі трудових книжок для відповідного запису суд вважає необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У даному випадку позивачем взагалі необґрунтовано, у чому саме будуть порушені його права у зв’язку з невидачею такого журналу.

Крім того, Книга обліку трудових книжок не видається на руки працівникам, а зберігається у роботодавця з метою зберігання відповідної інформації щодо руху трудових книжок, тому навіть у разі не видачі такої книги позивачу для відповідного запису, жодних прав позивача порушено не буде, тому у задоволенні даних позовних вимог слід відмовити.

Вимоги позивача щодо зобов’язання ОСОБА_2 виправний центр №133 видати йому грошовий атестат також не є обґрунтованими.

Так, згідно п.22.1 Положення про порядок виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України №499 від 31 грудня 2007 року, при переміщенні, переведенні, а також звільненні осіб рядового і начальницького складу фінансовий апарат (бухгалтерія) зобов’язаний задовольнити їх усіма належними видами грошового та дорожнього забезпечення і про виплачені суми зробити відповідні записи в грошовому атестаті.

У п.22.2 Положення перелічені випадки, коли грошовий атестат видається особам рядового і начальницького складу, зокрема:

а) в усіх випадках переміщення з одного органу внутрішніх справ до іншого, у тому числі при направленні до вищих навчальних закладів МВС України для навчання;

б) при переведенні осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з органів внутрішніх справ до Збройних Сил України та Служби безпеки України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України;

в) при відрядженні осіб начальницького складу органів внутрішніх справ до інших центральних органів виконавчої влади або підвідомчих їм установ, підприємств та організацій із залишенням у кадрах Міністерства внутрішніх справ України, у випадках коли за відрядженими зберігаються права, пільги та переваги, якими користуються відповідно до чинного законодавства особи начальницького складу, що проходять службу в органах внутрішніх справ.

Зі змісту даної норми Положення вбачається, що вимоги щодо видачі особам рядового і начальницького складу грошового атестату не поширюються на випадки звільнення з підстав інших, ніж передбачені вказаним Положенням, у зв’язку з чим у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо зобов’язання ОСОБА_2 виправного центру №133 виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік по день фактичного розрахунку з розрахунку середньомісячної заробітної плати 3579,30 грн. при середньоденній заробітній платі 119,52 грн.

Так, відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Зі змісту даної норми закону вбачається, що зазначений середній заробіток за час затримки розрахунку є відповідною компенсацією за не отриманий працівником заробіток, який не може бути подвійним, тому у разі допущення роботодавцем декількох порушень, передбачених статтею 117 КЗпП України, у будь-якому випадку працівникові виплачується середній заробіток за час затримки розрахунку не за кожне порушення окремо, а в єдиному розмірі.

У даному випадку судом вирішено питання про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 20 грудня 2011 року до 06 лютого 2018 року в розмірі 269680,95 грн., тому у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік слід відмовити.

Таким чином, суд вважає наявність фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановленою частково.

Згідно ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У даному випадку позивач звільнений від сплати судових витрат, а інші особи таких витрат не понесли.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 43 Конституції України, ст.ст.47, 48, 116, 117 КЗпП України, ст.147 КПК України 1960 року, Положенням про порядок виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України №499 від 31 грудня 2007 року, Постановою Кабінету Міністрів України №301 від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки працівників», Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, ст.ст.6, 7, 8, 9, 10, 139, 243, 244, 245, 246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, ОСОБА_2 виправного центру №133 про зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про день звільнення з 14 грудня 2011 року на фактичний день видачі трудової книжки, тобто 19 грудня 2011 року.

Запис до трудової книжки ОСОБА_1 про день звільнення 14 грудня 2011 року визнати недійсним.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції видати ОСОБА_1 на руки копію наказу про звільнення, враховуючи вищевказані зміни.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції занести до трудової книжки ОСОБА_1 відомості про зміну назви управління у відповідності до п.2.15 Інструкції №58.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книгу з підписом відповідальної особи за видачу трудових книжок та засвідчити підпис відповідною печаткою.

Зобов'язати ОСОБА_5 міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про новий день звільнення ОСОБА_1 видати наказ і внести запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнати недійсним.

Визнати протиправним та скасувати Наказ №85 о/с від 09 серпня 2011 року Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області в частині відсторонення ОСОБА_1 від посади заступника начальника установи з нагляду та безпеки та оперативної роботи Ігреньського виправного центру №133 з 05 серпня 2011 року.

Стягнути з Ігреньського виправного центру №133 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік в розмірі 4183 (чотири тисячі сто вісімдесят три) грн. 20 коп.

Стягнути з Ігреньського виправного центру №133 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, заробітну плату з 14 липня 2011 року до 19 грудня 2011 року в розмірі 18325 (вісімнадцять тисяч триста двадцять п’ять) грн. 00 коп.

Стягнути з Ігреньського виправного центру №133 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 грудня 2011 року до 06 лютого 2018 року в розмірі 269680 (двісті шістдесят дев’ять тисяч шістсот вісімдесят) грн. 95 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

На рішення протягом 30 (тридцяти) днів з дня його повного складення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання – після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено у повному обсязі 16 лютого 2018 року.

Суддя: ОСОБА_10