Рішення № 72942834, 20.02.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/4751/17

№ 2/183/642/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

20 лютого 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Сороки О.В.

секретаря Шевченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист права власності шляхом виселення,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Новомосковського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просить захистити її право власності шляхом виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначає, що являється власником квартири АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.2008 року. В зазначену квартиру, з дозволу власника на правах тимчасового проживання вселилися відповідачі по справі, однак за спливом обумовленого тримісячного строку для тимчасового проживання, відповідачі не залишили наданого їм помешкання, добровільно відмовляються виселитися, не впускають власника до квартири, чим створюють перешкоди позивачеві у вільному користуванні та розпорядженні своєю власністю.

Отже, позивач, посилаючись на вимоги ст.ст. 386, 391 ЦК України, просить виселити відповідачів з належної їй на праві власності квартири.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2017 року відкрите провадження по справі.

За результатами підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду по суті.

Справа у відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII розглянута за правилами чинного ЦПК України з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України № 2147-VIII.

В судовому засіданні позивач свій позов підтримала, просить задовольнити у повному обсязі, наполягала на виселенні відповідачів в судовому порядку, посилаючись на неможливість іншого способу захисту порушеного права власності.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, причина неявки суду не відома.

Згідно з ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, дослідивши докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, вважає, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суду надано копію договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С.Ю. 23.09.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4252, у відповідності до якого ОСОБА_1 являється власником АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та протоколів №№ 2,4,7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. Так, п. 1 ст. 8 Конвенції встановлює, що кожна людина має право на повагу до її житла. Цим правом закріплена недоторканність житла, яка проголошена також ст. 30 Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст.383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.

Вимогами ст.386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Як зазначено в ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначені норма матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підтвердження обставин щодо проживання відповідачів у квартирі, що належить позивачеві на праві власності, без реєстрації, суду наданий акт, складений 29.07.2017 року, затверджений головою ОСББ «Білий Лелка 2015».

На підтвердження обставин щодо неможливості вільного користування своєю власністю суду поданий висновок від 14.08.2017 року ДОП Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, який свідчить про те, що ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів з заявою, у якій повідомляла компетентні органи щодо створення відповідачами перешкод у користування її власності та неможливості вільно зайти до приміщення квартири АДРЕСА_2.

Таким чином, судом встановлено, що проживання відповідачів без реєстрації в належній їй на праві власності квартирі порушує її право вільно розпоряджатися своєю власністю, а тому позов підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12,76-82,89,141, 223, 263, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист права власності шляхом виселення, - задовольнити.

Захисти право власності ОСОБА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сорока О.В.