Постанова № 72939563, 22.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/7044/14-ц 22-ц/774/147/К/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 211/7044/14-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар судового засідання : Гладиш К.І.,

сторони справи: позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощенному позовному провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 13 липня 2017 року, яке ухвалено суддею Ткаченко С.В. у м. Кривому Розі,

В С Т АН О В И В:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «КБК Укрфінанс» про визнання правочину недійсним. В мотивування заявлених вимог зазначила, що їй та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належала трикімнатна квартира №37, що розташована у буд.№73 вул. Косіора (Соборності) в м.Кривому Розі. 04 квітня 2011 року укладено договір купівлі– продажу зазначеної квартири, в якому покупцем зазначений ОСОБА_2 та продавцями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Посилаючись, на те, що наміру продавати зазначену квартиру не мала, просить визнати спірний договір купівлі –продажу недійсним. На початку квітня 2011 року з метою отримання грошових коштів у кредит в розмірі 10000 грн. за договором позики підписала договір, за яким в забезпечення виконань договору позики передала квартиру в іпотеку. За договором позики вона отримала 8000 грн., які згодом виплатила. Грошові кошти за продаж квартири у розмірі 50000 грн. не отримувала, квартиру не продавала, її було введено в оману. Просить захистити її права, оскільки спірне житло є єдиним для проживання. Після уточнення позовних вимог у грудні 2014 року ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір купівлі– продажу трикімнатної квартири №37, що розташована у буд.№73 вул. Косіора (Соборності) в м.Кривому Розі.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 13 липня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого у справі рішення. Вважає, що суд не врахував що ОСОБА_2 обманом заволодів її квартирою, вона залишилася без житла. Судом не взято до уваги та не надано оцінки факту порушення кримінального провадження у відношенні ОСОБА_2 за шахрайство та самоуправство. Рішення суду є необґрунтованим, прийнятим без дослідження доказів.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

За ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла наступних висновків

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, яка підтримала доводи апеляційної скарги та наполягала на їх задоволенні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу від 04 квітня 2011 року продавцями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продано трикімнатну квартиру загальною площею 57,45 кв.м., що розташована за адресом м. Кривий Ріг, вул. Косіора (Соборності)АДРЕСА_1 покупцю ОСОБА_2 за 50 000 грн. (а.с. 5-6 ).

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог посилається на ст.ст.229,230 ЦК України, що вона помилялася щодо правової природи укладеного правочину, а також що відповідач ввів її в оману та заволодів її квартирою.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності ОСОБА_1 заявлених вимог стосовно обману зі сторони відповідача, або помилки при підписанні нею укладеного договору, оскільки вважала укладений договір іпотечним.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України ( в редакцій чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України ( в редакцій чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення)суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

За змістом частин 1,3 ст. 626 ЦК України двостороннім договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Отже, правова природа двостороннього договору передбачає волевиявлення обох сторін договору на зміну, припинення або встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.

За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець передає/зобов'язується передати майно (товар), а покупець приймає/зобов'язується прийняти майно (товар).

Так, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній вол, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Разом з тим статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ст. 229 ЦК України).

Зі змісту позовної заяви та доповнення до неї позивач ОСОБА_1 посилалася одночасно на дві підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним. На укладання договору під впливом помилки ( ст.229 ЦК України) з її боку та вчинення правочину під впливом обмануз боку відповідача (ст.230 ЦК України), які за своєю природою є різні.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування, виходив з відсутності вчинення правочину під впливом обману (ст. 230 ЦК України), та недоведеністю позивачем помилки, щодо укладеного правочину.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

З огляду на відсутність доказів обману відповідача щодо укладеного спірного договору купівлі-продажу, відсутні правові підстави для визнання його недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України.

В судовому засіданні колегії суддів, позивач пояснила, що дійсно була обізнана, що підписує та укладає договір саме купівлі-продажу, оскільки вона його підписала, проте їй було обіцяно відповідачем, що після повернення йому коштів, він знову переоформить договір.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача в апеляційній скарзі на доведеність обману вчиненого відповідачем ОСОБА_2, із посиланням на порушення кримінального провадження.

Як видно з матеріалів справи, згідно витягу з кримінального провадження №42014040230000001 від 08 січня 2014 року порушеного за заявою ОСОБА_1, яка пояснила,що на початку 2011 року невстановлені особи в офісі 2а шляхом обману та зловживанням довірою заволоділи належній їй на праві спільної часткової власності квартирою ( а.с.13).

Як видно з матеріалів справи 06 березня 2012 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Довгинцівського РВ що колишня власниця квартири ОСОБА_1 після продажу квартири не звільнила її ( а.с.11 ).

Отже, дані відомості про звернення до правоохоронних органів із заявою не надають підтвердження факту обману покупцем ОСОБА_2 продавця ОСОБА_1 при укладанні спірного договору.

Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У матеріалах справи відсутній обвинувальний вирок суду у відношенні ОСОБА_2, або інші докази про доведення факту обману відповідача.

Колегія суддів також вважає, що зайве посилання суду першої інстанції про недоведеність помилки зі сторони позивача ОСОБА_1, як підставу для визнання спірного договору недійсним не може бути правовою підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду, лише з формальних міркувань.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, тому відповідно до положення ст.375 ЦПК України рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 13 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 23 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: