Постанова № 72938467, 21.03.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

іменем України

"21" березня 2018 р. м. Житомир Справа № 817/1618/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

Моніча Б.С.,

за участю секретаря Полоневич Т.Ю.,

сторін та їх представників:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "11" грудня 2017 р. (судове рішення ухвалене суддею Борискіним С.А. в м. Рівне, відомості про час ухвалення судового рішення та дату складання повного тексту рішення відсутні) у справі за позовом Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Комунальне підприємство «Рівнерайкомуненергія» Рівненської районної ради звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Рівненській області від 02.08.2017 №0005261401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 64 887,00 грн., в тому числі 51 909,00 грн. - за податковими зобов'язаннями та 12 978,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 02.08.2017 №0005271401, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 344 496,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що висновок податкового органу про те, що підприємством порушено вимоги пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПК України) та п. 17 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» є безпідставним, оскільки відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, в редакції, яка діяла протягом 2014 року, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті. Також, позивач зазначив, що згідно з підпунктом 137.2.2 п. 137.2 ст. 137 ПК України датою включення до складу доходів цільового фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів є дата фактичного отримання такого фінансування. Оскільки фінансування протягом 2014 року для компенсації нарахованих пільг та субсидій позивач не отримав, тому підстав для врахування цих коштів у дохід підприємства не було.

Щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2016 рік, позивач зазначив, що формування витрат відбувалося відповідно до пункту 7 П(С)БО 16 "Витрати", за яким визнання витрат відбувається одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені, а структура собівартості реалізованих послуг формувалася відповідно до пункту 11 П(С)БО 16 "Витрати". Відповідачем же було зменшено суму собівартості реалізованих послуг на суму збитків, які не покриваються затвердженими тарифами на послуги теплопостачання. Вважає такий підхід методологічною помилкою, оскільки підприємство здійснює свою господарську діяльність з врахуванням вимог специфічних галузевих нормативних документів, а якщо йдеться про різницю в тарифах, то слід керуватись не П(С)БО 16 "Витрати", а П(С)БО 15 "Доходи", оскільки різниця у тарифах - це компенсація з державного бюджету теплопостачальним підприємствам частини витрат на виробництво теплової енергії, яка не покривається діючим тарифом на теплоенергію для населення. Що стосується доходу, то в 2014 році позивач, отримуючи субвенцію, цей вид доходу включав до складу "інших доходів" (рядок 03.15 декларації) з моменту його фактичного отримання, що повністю відповідає вимогам пп.137.2. п.137.2 ст.137 ПК України і підтверджено актом перевірки. В 2016 році підстав збільшувати доходи у вигляді цільового фінансування у позивача не було, адже жодних рішень з приводу виділення з державного бюджету субвенцій теплопостачальним підприємствам на цей період не приймалось. За наведеного, просили позов задовольнити повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за наслідками планової документальної перевірки позивача виявлено порушення вимог п.138.4 ст.138 ПК України, яке призвело до заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємства загальну суму 51909 грн., в тому числі 17431 грн. за 2014 рік та 34478 грн. за 2016 рік, а також порушення вимог пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 ПК України, яке призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2016 рік на суму 344496 грн. Відповідач вказує, що платник податків був зобов'язаний визнавати витрати від операційної діяльності станом на дату отримання доходів від реалізації товарів та послуг, а тому включення позивачем до складу собівартості послуг з теплопостачання за 2016 рік невідшкодованих за рахунок субвенцій витрат суперечить вимогам Податкового кодексу України. Що стосується періоду 2014 року, то на той час була чинною редакція п.135.1 ст. 135 ПК України, згідно з якою доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137 ПК України, на підставі документів, зазначених у п.135.2 цієї статті. Відповідач зазначив, що відповідно до п.137.4 ст.137 ПК України датою отримання доходів, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визначаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахування). Пунктом 17 ПСБО 15 «Доходи» визначено, що цільове фінансування для компенсації втрат (збитків), яких зазнавало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов його витрачання на виконання у майбутньому певних заходів визначається дебіторською заборгованістю з одночасним зазначенням доходу. Враховуючи вищенаведене, рішення податкового органу є правомірними.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що КП «Рівнерайкомуненергія» зареєстроване у Рівненській районній державній адміністрації 21.08.1999 за №904, податковий номер платника податку 30547471, місцезнаходження: 35350, Рівненська область, Рівненський район, с. Квасилів, вул. Молодіжна, 14/, адреса фактичного перебування: м. Рівне, вул. Кн.Володимира, 82 - а. Підприємство взяте на податковий облік 21.08.1999 за №00708, перебуває на обліку в Рівненській ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області, є платником ПДВ відповідно до Свідоцтва від 22.01.2001 №24739532 НБ № 027051, виданого ДПІ у Рівненському районі (а.с.57-60).

Встановлено, що з 12.06.2017 по 10.07.2017 державні ревізори - інспектори Головного Управління ДФС у Рівненській області на підставі наказу відповідача від 31.05.2017р. № 560 провели планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, валютного законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт від 17.07.2017 року № 500/17-000-14-01/30547471 (а.с.34-54), відповідно до висновків якого встановлено наступне:

- в порушення п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 51 909 грн., в тому числі 17 431 грн. за 2014 рік та 34478 грн. за 2016 рік;

- в порушення пп.134.1.1 п.134.1. ст.134 Податкового кодексу України завищено від'ємне значення рядку 02 декларацій "Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток)" за 2016 рік на суму 34 4496 грн.

В подальшому, на акт перевірки КП «Рівнерайкомуненергія» 17.07.2017 подало письмові заперечення, відповіддю на які від 01.08.2017 №3960/10/17-00-14-01-07 Головне Управління ДФС у Рівненській області висновки про заниження позивачем податку на прибуток і від'ємного значення об'єкта оподаткування не змінило (а.с.32-33).

На підставі акту перевірки від 17.07.2017 року № 500/17-000-14-01/30547471 Головним управлінням ДФС у Рівненській області було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 02 серпня 2017 року № 0005261401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 64887,00 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями на суму 51909,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 12978,00 грн. (а.с.8);

- від 02 серпня 2017 року № 0005271401, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 344496, 00 грн., у т.ч. за 2016 рік на суму 344496,00 грн. (а.с.9).

Підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 02 серпня 2017 року № 0005261401 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток суму 17431 грн. за 2014 рік та застосування фінансової (господарської) санкції на суму 4358 грн. стали висновки акту перевірки про те, що КП «Рівнерайкомуненергія», здійснюючи операції із виробництва, транспортування, постачання теплової енергії населенню, бюджетним установами та іншим споживачам, не включило до складу доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, суму нарахованих пільг та субсидій у розмірі 96838 грн.

Не погоджуючись із прийняттям вказаних податкових повідомленнь - рішеннь, КП «Рівнерайкомуненергія» звернулося до суду з позовом про їх скасування.

Відповідно до пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 ПК України (в редакції, що діяла впродовж 2014 року) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який обраховується шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу вимог п.138.1 ст.138 ПК України (у відповідній редакції) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Порядок формування витрат у 2014 році був передбачений пунктом 138.4. ст.138 ПК України (у відповідній редакції) і передбачав, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Разом з тим, за правилами п.137.1. ст.137 ПК України (у відповідній редакції), дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акту або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

З метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування відповідно до статей 5 і 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та Постанови КМ України № 409 від 06.08.2014 р. «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» підприємство здійснювало нарахування пільг відповідним категоріям споживачів та субсидій. Відтак, окремим категоріям громадян за рахунок цільового фінансування коштів з бюджету надаються житлові субсидії і пільги з оплати житлово-комунальних послуг. Кошти на оплату субсидій і пільг враховуються до складу тарифу послуг з теплопостачання і перераховуються житлово-комунальним підприємствам з бюджету. Встановлено судом, сума таких нарахувань відповідно до даних бухгалтерського обліку (оборотно-сальдова відомість по рах. 361 - дані по оборотах по дебету) за 2014 рік становить 702181,53 грн. (у т.ч. без ПДВ - 585151,28 грн. та сума ПДВ 117030,25 грн.). Підприємству було виплачено з бюджету пільг та субсидій за 2014 рік на суму 585978,08 грн. (у т.ч. без ПДВ 488315,07 грн. та сума ПДВ 97663,01 грн.), що підтверджується даними по оборотах по кредиту оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за 2014 рік (а.с.98).

Позивачем включено до складу доходів у Декларації з податку на прибуток за 2014 рік суму отриманих на рахунок пільг та субсидій, тобто 488315,07 грн. Відповідачем під час перевірки збільшено суму доходів за 2014 рік на 96836 грн. внаслідок того, що не було включено до складу доходів нараховану суму пільг та субсидій.

За правилами пп.137.2.2. п.137.2 ст.137 Податкового кодексу України (у відповідній редакції) доходом, у разі отримання коштів цільового фінансування з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, визнається цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів.

З аналізу вказаних норм слідує, що суми пільг, субсидій, отримані підприємством з бюджету в оплату житлово-комунальних послуг населенню, в податковому обліку визнаються доходом на дату отримання цих коштів.

Суд першої інстанції вірно вказав, що посилання відповідача на порушення позивачем вимог п.17 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №290 від 29.11.1999 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 р. за № 860/4153 (далі - П(С)БО 15), відповідно до якого отримане цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів, в яких були зазнані витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування, є безпідставним, з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище, згідно з п. 137.16 ст. 137 ПК України датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу. З наведеного вбачається, що п.п. 137.2.2 п. 137.2 ст. 137 ПК України передбачені спеціальні норми включення до доходів сум пільг та субсидій, тобто одночасно з отриманням цих коштів, а тому у даному випадку приписи П(С)БО 15 застосуванню не підлягають.

Виходячи з аналізу вказаних норм, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки позивач не отримав субвенцію з бюджету на цю суму, підстав для її включення до доходу у 2014 році, а також збільшення податку з доходу на суму 17431 грн. у КП «Рівнерайкомуненергія» не було.

Відтак, податкове повідомлення-рішення від 02 серпня 2017 року № 0005261401 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток суму 17431 грн. за 2014 рік та застосування фінансової (господарської) санкції на суму 4358 грн. у цій частині має бути визнане протиправним та скасоване.

Щодо правомірність прийняття податкового повідомлення - рішенням від 02.08.2017 № 0005261401 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток за 2016 рік на суму 34478 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 8620 грн., а також податковим повідомленням - рішенням від 02.08.2017 № 0005271401, згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2016 рік на суму 344496 грн., суд зазначає наступне.

В основу даних спірних рішень були покладені висновки акту перевірки про те, що КП «Рівнерайкомуненергія», здійснюючи операції із виробництва, транспортування, постачання теплової енергії населенню, бюджетним організаціям та іншим споживачам, завищило собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) за 2016 рік на 536040 грн.

Відповідач покликається на те, що відповідно до розрахунку обсягу заборгованості за минулі періоди з різниці в тарифах, фактичні нарахування згідно із затвердженими тарифами з урахуванням перерахунку за низькоякісні та надані не в повному обсязі послуги за 2016 рік становлять 7568810 грн., а фактичні витрати на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та гарячої води, послуги з централізованого водопостачання і водовідведення, що транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги централізованого водопостачання та водовідведення, становлять 8104850 грн. Різниця між фактичними витратами та фактичними нарахуваннями становить 536040 грн. (81004850-7568810), отримано субвенції в 2016 році 0 грн. Відтак, відповідач вважає, що позивач завищив від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 344496 грн. (із врахуванням збитку за 2015 рік) та занизив податок на прибуток за 2016 рік на суму 34478 (536040 - збитки 344496 = 191544х18%).

Надаючи правову оцінку відповідним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла впродовж 2016 року) об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Згідно статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №998-XIV від 16.07.1999 бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі відповідності доходів і витрат. Для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати коштів.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (затверджене наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 (далі - П(С)БO 16)), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

В силу положень п. 6 П(С)БO 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Як визначено п. 7 П(С)БO 16, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійсненні. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами (п.8 П(С)БO 16).

Відповідно до п.9 П(С)БO 16 не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

За правилами п.11 П(С)БO 16 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), яка входить до складу витрат, складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. В свою чергу, до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загально-виробничі витрати.

Так, позивачем стверджено, а відповідачем не спростовано, що КП «Рівнерайкомуненергія» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) визначало за правилами п.11 П(С)БO 16.

В той же час, за правилами п.5 П(С)БO 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до п.8 П(С)БO 15 дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

В силу вимог п.10 П(С)БO 15 дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається, виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції. Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов: можливості достовірної оцінки доходу; імовірності надходження економічних вигод від надання послуг; можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу; можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.

За правилами п.12 П(С)БO 15, якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за визначений період часу, то дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випадків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності надання послуг).

В силу вимог п.19 П(С)БO 15, цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов його витрачання на виконання у майбутньому певних заходів визнаються дебіторською заборгованістю з одночасним визнанням доходу.

Натомість жодних задокументованих та/або підтверджених відповідними бухгалтерськими проводками фактів, що позивач у 2016 році визнавав витрати чи їх частину не одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені, відповідачем суду не представлено, а в акті перевірки не зафіксовано.

Що стосується субвенцій, то суд першої інстанції правильно визначив, що відповідачем в акті перевірки не зафіксовано про наявність у позивача облікованої 2016 роках дебіторської заборгованості бюджету по вказаному виду платежу, а тому й взагалі не вказано про визнання підприємством у звітних періодах таких доходів.

Окремо слід наголосити, що розмір, на який на переконання відповідача, позивач завищив показники собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) визначено Головним управлінням ДФС у Рівненській області у спосіб, не передбачений податковими нормами.

Так, ревізорами-інспекторами показник завищення було прирівняний до загальної суми різниці в тарифах, яка не покрита субвенцією. При цьому, остання обрахована шляхом віднімання від суми фактичних витрат суми фактичних нарахувань та суми, отриманої у відповідному році субвенції.

Оскільки порівняння витрат та доходу позивача при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток було проведено відповідачем із застосуванням методу, не передбаченого чинним законодавством та без врахування показників бухгалтерського обліку підприємства, висновок контролюючого органу про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 344496 грн. та заниження податку на прибуток за 2016 рік на суму 34478 внаслідок завищення собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) не відповідає вимогам правомірності та об'єктивності.

Суд зауважує, що підприємство при відображенні в бухгалтерському обліку господарських операцій дотримується основних принципів, які передбачені ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 року, зокрема, повного висвітлення та нарахування та відповідності доходів і витрат.

Зменшення під час перевірки відповідачем собівартості реалізованих послуг суперечить вказаним вище принципам бухгалтерського обліку. Так, відповідач не вказує подальшу долю цих витрат, тобто яким чином їх можна вилучити з бухгалтерського обліку, на підставі якої норми ПК України слід здійснювати коригування на ці суми фінансового результату, відображеного в бухгалтерському обліку; не вказано структуру витрат, на які зменшено собівартість.

Відповідно до підпункту 14.1.36 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Отже, метою господарської діяльності є отримання саме доходу, а не прибутку. Доходом є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Реалізація наданих послуг населенню за ціною, нижчою від собівартості таких послуг, не є підставою для зменшення витрат, якщо така господарська операція не вчинена з метою заниження податкових зобов'язань.

Відтак, підприємство, яке здійснило економічно обґрунтований продаж послуг з теплопостачання за затвердженими тарифами, не мало на меті заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток. Така діяльність є правомірною, здійсненою з метою одержання доходу, що надає підприємству обґрунтовані підстави віднести витрати, понесені у періоді, що перевірявся, до витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час винесення судом першої інстанції постанови) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, разом з тим позивачем на підставі належних та допустимих доказів повністю доведено обґрунтованість позовних вимог.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аналізуючи вказані правові норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Рівненській області від 02.08.2017 №0005261401 та від 02.08.2017 №0005271401 не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушують права та законні інтереси платника податків, які підлягають до судового захисту шляхом визнання протиправними та скасування відповідних рішень суб'єкта владних повноважень.

В силу вимог ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції правомірно здійснено розподіл судових витрат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, постанову прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні. У доводах апеляційної скарги відсутнє належне обґрунтування підстав для скасування постанови, а наведені доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "11" грудня 2017 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

Б.С. Моніч

Повне судове рішення складено "22" березня 2018 р.