Постанова № 72938177, 22.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/4342/17

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді - Димерлія О.О.

суддів – Єщенка О.В., Домусчі С.Д.

за участю секретаря – Осавуляк О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 за адміністративним позовом громадянина ОСОБА_1 Ель-Джид ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа – Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись на те, що відносно нього відповідачем не встановлено об’єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право на збереження статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, а саме Державною міграційною службою України не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов’язує скасування статусу особи, яка потребує додаткового захисту, просив суд: - скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28 квітня 2017 № 167-17 про скасування рішення про визнання Ель-Тейєб Ель- Джид ОСОБА_2 біженцем; - повернути Ель-Тайєб Ель-Джид ОСОБА_2 посвідку біженця.

За наслідками розгляду адміністративного позову Одеським окружним адміністративним судом ухвалено постанову про задоволення адміністративного позову. Суд першої інстанції скасував рішення Державної міграційної служби України від 28 квітня 2017 № 167-17 про скасування рішення про визнання Ель-Тейєб Ель- Джид ОСОБА_2 біженцем та не вказуючи того кого зобов’язує, зазначив: «Повернути Ель-Тейєб Ель-Джид ОСОБА_2 посвідку біженця.».

Приймаючи означене рішення, суд попередньої інстанції виходив з того, що невідповідність прізвища, імені, по-батькові зазначена при опитані у 1998 році та в подальшому при продовжені терміну дії посвідчення біженця з 1998 року по 2017 рік, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, і пояснюються недбалістю посадових осіб міграційної служби. Відповідальність за такі дії повинна покладатися на державу та її органи. На переконання суду першої інстанції, розбіжності в поясненнях Ель-Тейєб Ель-Джид ОСОБА_2 1998 року не суперечать тим поясненням, які заявник надав під час співбесіди 21 лютого 2017, а тільки доповнюють їх.

В апеляційній скарзі Державна міграційна служба України, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, повністю відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач послався на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Державна міграційна служба спиралась на відомості, які об’єктивно вказують на елементи надання позивачем очевидно неправдоподібної інформації для введення в оману міграційну службу під час звернення із відповідною заявою про визнання біженцем. Відповідач вважає, що під час звернення за міжнародним захистом позивач приховав важливі елементи власної біографії (місце народження та постійного проживання, власну участь та участь родини в політичному житті країни, тощо), що стали підставою для отримання міжнародного захисту та шляхом цілеспрямованого обману Державної міграційної служби України набув статусу біженця. Відповідач вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки цім обставинам. Більш глибокий аналіз розбіжностей в поясненнях Ель-Тейєб Ель-Джид ОСОБА_2 1998 року поясненнях, які заявник надав під час співбесіди 21 лютого 2017 дають підстави стверджувати, що ключові елементи історії переслідування позивача, на підставі якої він набув статус біженця, є необґрунтованими та не співпадають із його реальними причинами виїзду з країни громадянської належності.

Крім того, Державна міграційна служба України вказала на те, що Одеський окружний адміністративний суд не дослідив та не дав належної правової оцінки обставинам на які міграційна служба посилалась при прийнятті рішення від 28 квітня 2017 № 167-17, а саме: - співбесіди із біженцем від 21 лютого 2017 де шляхом порівняння отриманих відомостей із матеріалами ОС № 98/82 виявлені наступні відмінності: - за матеріалами звернення від 02 березня 1998, біженець займався опозиційною політичною діяльністю, а саме: під час навчання у школі організовував демонстрації проти суданської влади, що призвело до політичних переслідувань особи в країні громадянської належності. За матеріалами співбесіди, позивач не був членом жодних політичних організацій, в нього були відсутні політичні погляди і він не переслідувався за політичними ознаками; - за матеріалами звернення від 02 березня 1998 біженець не був військовозобов’язаною особою на момент виїзду з ОСОБА_1, військова служба в країні не була обов’язковою (арк. 5 анкети від 09 березня 1998), додатково зазначений факт можливо підтвердити його безперешкодним та легальним виїздом з ОСОБА_1 (арк. 3 анкети від 09 березня 1998). За матеріалами співбесіди, суданська влада примушувала позивача та його батька до примусового проходження строкової служби та участі у бойових діях (арк. 4 співбесіди); - за матеріалами звернення від 02 березня 1998, у 1989 році в ОСОБА_1 до влади прийшов новий уряд, який почав переслідувати особу та членів його родини за політичними мотивами. Відповідно до ІКП, у 1989 році до влади прийшов діючий Президент країни ОСОБА_3 ОСОБА_4 водночас, під час співбесіди біженець підтвердив вказаний факт та повідомив, що особисто не мав ніякого відношення до вказаних подій (арк. 4 співбесіди); - за матеріалами звернення від 02 березня 1998, біженець народився в с. Альсафа районі ОСОБА_5, відповідно до паспортного документу, місцем народження позивача є м. Омдурман (відповідно до перекладу паспортного документу серії А 779653); - за матеріалами звернення від 02 березня 1998 біженець мав побоювання зазнати політичних переслідувань в країні громадянської належності, у той же час, під час співбесіди однією з причин небажання повертатись до ОСОБА_5 він зазначив загибель батька у 1999 році (арк. 3 співбесіди). Будь-які підтвердження щодо загибелі або смерті батька в позивача відсутні (арк. 7 співбесіди), додатково встановлено, що статус біженця він отримав 09 квітня 1998, що вказує на відсутність взаємозв’язку із зазначеними подіями; - за матеріалами особової справи, позивач 09 квітня 1998 був визнаний біженцем в Україні та був документований відповідним посвідченням біженця державного зразку, у гой же час, 02 травня 2001 біженець отримав паспортний документ громадянина ОСОБА_6 серії А 779653.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та зважаючи на з’ясовані обставини, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Ель - ОСОБА_7 - ОСОБА_8 ОСОБА_2 є громадянином ОСОБА_6. Народився в районі ОСОБА_9. За національністю є африканцем нубійцем, за віросповіданням мусульманин-суніт. Рідна мова арабська, також володіє російською мовою. За сімейним станом неодружений, дітей не має. Не військовозобов’язаний, строкову службу не проходив. Заявник легально прибув на територію України 20 травня 1995 з метою отримання вищої освіти. Протягом 1995 року ОСОБА_7 - ОСОБА_7 - ОСОБА_8 ОСОБА_2 навчався на підготовчому відділенні. В 1996 році вступив на основний курс Одеського державного медичного університету, навчання не закінчив.

Після отримання попередження про необхідність залишити територію України, позивач звернувся із клопотанням про надання захисту, мотивуючи власне звернення наявністю переслідувань за політичними мотивами в країні громадянської належності.

Під час подальшого опитування позивач повідомив, що у 1989 році в ОСОБА_5 прийшов до влади незаконний уряд, який почав переслідувати політичні партії та студентські організації шляхом проведення постійного тиску та допитів, причому акти переслідування були застосовані до родичів позивача. З числа документів, що посвідчують особу, до матеріалів особової справи було долучено копію паспортного документу громадянина ОСОБА_6 серії 276158.

За результатами розгляду матеріалів особової справи, відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців». комітетом з питань національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації було прийнято рішення про надання статусу біженця ОСОБА_7 - ОСОБА_7 - ОСОБА_8 ОСОБА_2. Згідно до наказу від 09 квітня 1998 № 7 позивачу видано посвідчення біженця серії ПБ002986 від 21 грудня 1999.

20 лютого 2017, в зв’язку із втратою документів для виїзду за кордон позивач звернувся до міграційної служби із заявою про їх відновлення.

12 червня 2017 заявника повідомлено, що 28 квітня 2017 Державною міграційною службою України, з підстав, передбачених ч. 6 ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» - повідомлення позивачем недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання його біженцем, прийнято рішення №167-17 про скасування рішення від 09 квітня 1998 № 7-м про визнання його біженцем, та прийнято наказ №108 від 12 червня 2017 про вилучення посвідок «особи, яка потребує додаткового захисту в Україні».

Згідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»: «Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ст. 1 наведеного вище Закону).

Статтею 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено підстави втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, законом визначено, що статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує».

Частиною 6 ст. 11 наведеного вище закону передбачено, що: «Рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Наказом МВС України від 07.09.2011р. № 649 затверджені Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, згідно до пункту 7.3. зазначеного наказу – «Подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Відповідно до п.п. в) п.7.7 розділу IV Правил № 649 від 07 вересня 2011 за результатами всебічного вивчення та оцінки документів і матеріалів, що долучені до особової справи, яка надійшла разом з поданням, ДМС приймає рішення про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З матеріалів справи убачається, що з метою аналізу та з’ясування усіх обставин 21 лютого 2017 співробітником Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області було проведено співбесіду з ОСОБА_7 - ОСОБА_7 - ОСОБА_8 ОСОБА_2 під час якої було встановлено розбіжності у відомостях, які позивач надавав при звернення до міграційної служби 02 березня 1998, а саме: за матеріалами звернення від 02 березня 1998, біженець займався опозиційною політичною діяльністю, - під час навчання у школі організовував демонстрації проти суданської влади, що призвело до політичних переслідувань особи в країні громадянської належності. За матеріалами співбесіди від 21 лютого 2017, позивач не був членом жодних політичних організацій, в нього були відсутні політичні погляди і він не переслідувався за політичними ознаками; - за матеріалами звернення від 02 березня 1998 біженець не був військовозобов’язаною особою на момент виїзду з ОСОБА_5, військова служба в країні не була обов’язковою (арк. 5 анкети від 09 березня 1998). Цей факт підтверджується і безперешкодним та легальним виїздом позивача з ОСОБА_5 (арк. 3 анкети від 09 березня 1998). За матеріалами співбесіди від 21 лютого 2017, суданська влада примушувала позивача та його батька до примусового проходження строкової служби та участі у бойових діях (арк. 4 співбесіди); - за матеріалами звернення від 02 березня 1998, у 1989 році в ОСОБА_5 до влади прийшов новий уряд, який почав переслідувати особу та членів його родини за політичними мотивами. Відповідно до ІКП, у 1989 році до влади прийшов діючий Президент країни ОСОБА_3 ОСОБА_4 водночас, під час співбесіди біженець підтвердив вказаний факт та повідомив, що особисто не мав ніякого відношення до вказаних подій (арк. 4 співбесіди); - за матеріалами звернення від 02 березня 1998, біженець народився в с. Альсафа районі ОСОБА_5, відповідно до паспортного документу, місцем народження позивача є м. Омдурман (відповідно до перекладу паспортного документу серії А 779653); - за матеріалами звернення від 02 березня 1998 біженець мав побоювання зазнати політичних переслідувань в країні громадянської належності, у той же час, під час співбесіди однією з причин небажання повертатись до ОСОБА_5 він зазначив загибель батька у 1999 році (арк. 3 співбесіди). Будь-які підтвердження щодо загибелі або смерті батька в позивача відсутні (арк. 7 співбесіди). Натомість встановлено, що статус біженця він отримав 09 квітня 1998, що вказує на відсутність взаємозв’язку із зазначеними подіями; - за матеріалами особової справи, позивач 09 квітня 1998 був визнаний біженцем в Україні та був документований відповідним посвідченням біженця державного зразку, у той же час, 02 травня 2001 біженець отримав паспортний документ громадянина ОСОБА_6 серії А 779653, що вказує на відсутність у позивача бажання відмовитись від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем, більше не існує.

Отже, під час проведеної з ОСОБА_7 - ОСОБА_7 - ОСОБА_8 ОСОБА_2 співбесіди були встановлені розбіжності у відомостях, які дають підстави стверджувати, що позивач визнаний 09 квітня 1998 біженцем повідомив недостовірні відомості.

Суд першої інстанції не дослідив та не дав належної правової оцінки викладеним вище обставинам, що потягнуло за собою прийняття не вірного рішення.

Згідно до п.1 ч.1 ст. 317 КАС України: «Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з’ясування судом обставин справи, що мають значення для справи».

Зважаючи на те, що при прийнятті постанови від 23 листопада 2017 Одеським окружним адміністративним судом не з’ясовано обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати це рішення повністю та ухвалити нову постанову суду про відмову ОСОБА_7 - ОСОБА_7 - ОСОБА_8 Хаміду у задоволенні адміністративного позову повністю.

Керуючись: ст. ст. 293, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України – задовольнити повністю.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 – скасувати та прийняти нове рішення суду.

У задоволенні адміністративного позову громадянина ОСОБА_1 Ель-Джид ОСОБА_8 Хаміда до Державної міграційної служби України, третя особа – Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення – відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з часу прийняття рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 березня 2018.

Суддя-доповідач:

Судді: