Постанова № 72938086, 21.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/2128/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів: Вербицька Н. В. , Кравченко К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.06.2017р. у справі № 814/2128/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТИН" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2015 року №0000871501, від 22.01.2015 року № НОМЕР_1,

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентин» звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2015 року №0000871501 та №0000891501 частково в сумі 1 710 447 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на нарахування податкового кредиту та бюджетне відшкодування, оскільки замовлення робочої документації будівництва портового перевантажувального комплексу є капітальними інвестиціями, які лише в подальшому будуть основним засобом. Щодо завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ, то позивач зазначив, що висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з ТОВ «Техно торг» невірні, оскільки дані господарські взаємовідносини підтверджені первинними документами.

Відповідач подав письмові заперечення та просив відмовити у задоволенні позову, з підстав викладених у цих запереченнях.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0000871501 від 22.01.2015 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0000891501 від 22.01.2015 року в частині у розмірі 1 710 447 грн. Присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентин» за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області судовий збір сплачений згідно платіжного доручення №194 від 01.07.2015 року в сумі 487,20 грн.

На вказану постанову Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Авентин» відмовити повністю. Апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції не взяв до уваги особливі обставини справи та не в повному обсязі дослідив наявні у справі докази.

Згідно до вимог ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА :

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В період з 15.12.2014 року по 19.12.2014 року податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування позивачем від’ємного значення різниці з ПДВ та суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень-грудень 2012 року, січень-грудень 2013 року та січень-жовтень 2014 року, за результатами якої складено акт №3356/14-04-15-01-19/23507357.

На підставі висновків акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення

- №0000871501 від 22.01.2015 року щодо зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 566 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 141,50 грн.;

- №0000891501 від 22.01.2015 року щодо відмови у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 969 452 грн., яке оскаржено позивачем в частині 1 710 447 грн.

Підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення №00000871501 стало порушення позивачем п.200.5 ст.200 ПК України, а саме: у позивача обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлені суми бюджетного відшкодування ПДВ за перевірені періоди. При цьому, в акті перевірки податковий орган не конкретизує свою позицію щодо неврахування всієї задекларованої позивачем суми бюджетного відшкодування з огляду на проведення позивачем діяльності зі створення основних фондів, а лише зазначає, що при визначенні права платника на отримання бюджетного відшкодування враховується наявність майна, що обліковується по рахунку 10 – «Основні засоби».

Підставою для винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000891501 стало не підтвердження реальності господарської операції позивача з його контрагентом, що в свою чергу ґрунтується на висновках про відсутність у контрагента позивача основних фондів, складських приміщень, персоналу тощо, з посиланням на акт перевірки даного контрагенту.

ОСОБА_1 ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.

Стосовно податкового повідомлення-рішення №0000871501 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі поданих до податкової декларацій з ПДВ та додатків до них позивач заявив до відшкодування з державного бюджету на розрахунковий рахунок наступні суми (по кожній декларації), які сформовано з урахуванням залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту, нарахованої за попередні звітні (податкові) періоди: за декларацією за травень 2012 року складає 17 979 грн., за декларацією за червень 2012 року складає 18 320 грн., за декларацією за липень 2012 року складає 102 681 грн., за декларацією за серпень 2012 року складає 78 244 грн., за декларацією за вересень 2012 року складає 167 964 грн., за жовтень 2012 року складає 247 177 грн., за декларацією за листопад 2012 року складає 56 329 грн., за декларацією за грудень 2012 року складає 123 876 грн., за декларацією за січень 2013 року складає 241 002 грн., за декларацією за лютий 2013 року складає 36 852 грн., за декларацією за березень 2013 року складає 330 949 грн., за декларацією за квітень 2013 року складає 299 775 грн., за декларацією за травень 2013 року складає 39 839 грн., за декларацією за червень 2013 року складає 278 533 грн., за декларацією за липень 2013 року складає 314 251 грн., за декларацією за серпень 2013 року складає 22 348 грн., за декларацією за вересень 2013 року складає 6172 грн., за декларацією за жовтень 2013 року складає 172 737 грн., за декларацією за листопад 2013 року складає 6296 грн., за декларацією за грудень 2013 року складає 6145 грн., за декларацією за січень 2014 року складає 4269 грн., за декларацією за лютий 2014 року складає 3803 грн., за декларацією за березень 2014 року складає 26 074 грн., за декларацією за квітень 2014 року складає 3954 грн., за декларацією за травень 2014 року складає 263 грн., за декларацією за липень 2014 року складає 4057 грн., за декларацією за серпень 2014 року складає 55 119 грн., за декларацією за вересень 2014 року складає 56 173 грн., за декларацією за жовтень 2014 року складає 30 694 грн.

Згідно акту перевірки, за результатами перевірки правомірності визначення податкових зобов’язань та податкового кредиту, відображених у деклараціях з урахуванням уточнюючих розрахунків за травень-грудень 2012 року, січень-грудень 2013 року, січень-жовтень 2014 року порушень не виявлено.

Відповідно до вимог п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст.200 цього Кодексу визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу – зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно до вимог п.п.200.4, 200.5 ст.200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України – сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому, відповідно до вимог п.200.5 ст.200 Податкового кодексу України не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які:

- були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів);

- мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Дані положення регулюють відшкодування податкового кредиту, який виникає внаслідок придбання або спорудження основних фондів. При цьому умова щодо того, що на момент заявлення бюджетного відшкодування ці основні фонди повинні визнаватись активом (відображатись на рахунку 10) в зазначеному пункті Податкового кодексу України відсутня.

Згідно до вимог пп.14.1.138 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України основними засобами вважаються матеріальні активи, що призначаються платником податку для використання у власній господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500,00 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

В абз.2 п.200.5 ст.200 Податкового кодексу України акцентується увагу на терміні «будівництво», зазначаючи таким чином, що платник податку має право на отримання бюджетного відшкодування у випадку нарахування податкового кредиту внаслідок будівництва основних засобів. Вказана правова норма не передбачає обов'язку платника податку ввести об'єкт у експлуатацію до дати заявлення ПДВ до бюджетного відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у перевіряємому періоді здійснено операції з придбання розробки техніко-економічного обґрунтування будівництва «Портового перевантажувального комплексу морського транспорту «Авентин» в м. Миколаєві по вул. Проектній 6», проекту стадія «П», «РП», «Р»; придбання послуг ремонту огорожі нежитлового об’єкту за адресою: м. Миколаїв, вул. Проектна, 6, виконання топографічних геодезичних робіт з визначення меж земельного кадастру; придбання розробки робочої документації геологічного вишукування на акваторії «Авентин» будівництва «Портового перевантажувального комплексу морського транспорту «Авентин» в м. Миколаєві по вул. Проектній 6»; отримання послуг з охорони об’єктів; оренди залізничної колії та інші.

Згідно оборотно-сальдової відомості позивача за рахунком 15 «Капітальні інвестиції» станом на 01.04.2012 року на обліку позивача знаходяться капітальні інвестиції на загальну суму 11 000 грн., а саме: на субрахунку 1151 «Капітальне будівництво» обліковуються витрати на придбання послуг для будівництва портового перевантажувального комплексу в м. Миколаєві по вул. Проектний, 6; станом на 31.12.2012 року на обліку позивача знаходяться капітальні інвестиції на загальну суму 3 411 006,53 грн., а саме: на субрахунку 1151 «Капітальне будівництво» обліковуються витрати на придбання послуг для будівництва портового перевантажувального комплексу в м. Миколаєві по вул. Проектний, 6; станом на 31.12.2013 року на обліку позивача знаходяться капітальні інвестиції на загальну суму 11 966 637,21 грн., а саме: на субрахунку 1151 «Капітальне будівництво» обліковуються витрати на придбання послуг для будівництва портового перевантажувального комплексу в м. Миколаєві по вул. Проектний, 6; станом на 31.10.2014 року на обліку позивача знаходяться капітальні інвестиції на загальну суму 15 753 638,53 грн., а саме: на субрахунку 1151 «Капітальне будівництво» обліковуються витрати на придбання послуг для будівництва портового перевантажувального комплексу в м. Миколаєві по вул. Проектний, 6.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 року за №288/4509 первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству/установі); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року №291, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 року №893/4186, передбачено, що для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції».

Як вже зазначено вище, витрати на придбання у ТОВ «Будівельна компанія «Промбудсервіс» проекту з будівництва портового перевантажувального комплексу морського транспорту «Авентин» в м. Миколаєві по вул. Проектній, 6 обліковуються позивачем по рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

Витрати на розробку проекту з будівництва вказаного портового перевантажувального комплексу нерозривно пов’язані із процесом будівництва такого комплексу, оскільки відсутність такого проекту унеможливлює саме будівництво.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам факт відсутності введення в експлуатацію основних фондів не позбавляє позивача права на отримання бюджетного відшкодування, сформованого за рахунок сум ПДВ, сплачених при спорудженні таких основних фондів.

Посилання апелянта на відсутність обліку позивачем вищевказаних витрат по рахунку 10 «Основні засоби» є помилковими, оскільки зарахування на баланс основних засобів може бути відображеним за дебетом рахунку 10 «Основні засоби» та кредитом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» у разі введення основних фондів в експлуатацію.

Разом з тим, право на бюджетне відшкодування відповідно до вимог Податкового кодексу України не залежить від обліку основних фондів на 10 рахунку бухгалтерського обліку та від моменту введення в експлуатацію основних фондів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.01.2015 року №21-514а14, №21-316а14 та №21-529а14.

Отже, твердження апелянта, що при визначені права позивача на отримання бюджетного відшкодування має враховуватись тільки наявність майна, що обліковується на рахунку 10 «Основні засоби» є необґрунтованим, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000891501 прийнято відповідачем всупереч положенням податкового законодавства та підлягає скасуванню.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Підставою для прийняття вищезазначеного рішення податкової стали висновки контролюючого органу про нереальність господарської операції позивача з ТОВ «Техно-Торг» з придбання товару.

Згідно до вимог п.44.1 ст.44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов’язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Згідно до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до вимог пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно до вимог п.198.2 ст.198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до вимог п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Так, у перевіряємий період позивач придбав у ТОВ «Техно-Торг» товар (принтер та картридж).

На підтвердження реальності господарських правовідносин щодо придбання товару у ТОВ «Техно-Торг» позивачем надано рахунок-фактуру№СФ-0011541 від 11.04.2012 року, виписку з банку, податкову та видаткову накладні, а також на підтвердження подальшого використання придбаного товару надано акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, якими введено в експлуатацію придбаний товар (т.2 а с. 53-58).

Таким чином, факт отримання товарів підтверджується вищезазначеними документами.

Згідно до вимог п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб’єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб’єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з’ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом ОСОБА_2 України.

Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 27.12.2010 року № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб’єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов’язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб’єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб’єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Крім того, ті обставини, що у постачальника позивача недостатньо власних трудових чи матеріальних ресурсів, або в ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які визнані фіктивними, є лише приводом для більш ретельної перевірки їх діяльності. Самі по собі ці обставини не можуть бути підставами для позбавлення покупців цих підприємств права на віднесення сплачених на їх користь коштів до податкового кредиту та валових витрат.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства. Адже, реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем первинними документами, що повністю відповідають вимогами податкового законодавства.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_2 Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5