Постанова № 72937838, 19.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/11693/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Обрізка І.М.,Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Кам'янка - Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на постанову Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 листопада 2017 року, ухвалену головуючим суддею Котормус Т.І. у письмовому провадженні у м.Кам'янка - Бузька, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кам'янка-Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Кам'янка - Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області (надалі - Кам'янка - Бузьке ОУПФУ) про визнання протиправними дій Кам'янка - Бузького ОУПФУ щодо ненарахування та невиплати надбавки до пенсії як члену сім'ї реабілітованого та зобов'язання здійснити нарахування та виплату надбавки до пенсії як члену сім'ї реабілітованого громадянина в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до п. г ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням виплачених сум за період з 01.08.2013 року по 31.08.2017 року та виплачувати у подальшому.

Постановою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 листопада 2017 року адміністративний позов задоволений частково: визнано протиправними дії Кам'янка - Бузького ОУПФУ щодо невиплати ОСОБА_1 надбавки до пенсії як члену сім'ї політично репресованого, згодом реабілітованого та зобов'язано проводити нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 16.02.2017 року з урахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими Закон пов'язує зміну чи припинення таких виплат; в решті позовні вимоги залишено без розгляду.

Кам'янка - Бузьке ОУПФУ оскаржило постанову суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, порушені норми матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до п.6 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Також апелянт зазначає, що розмір мінімальної пенсії, встановлений ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не може застосовуватись для визначення розміру підвищення до пенсії позивача.Вказує, що оскільки Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено виплату підвищення до пенсії за рахунок коштів Державного бюджету України, то урядом прийнято Постанову №654 від 16.07.2008 року, відповідно до якої громадянам, які є членами сімей осіб, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, підвищення до пенсії виплачується в розмірі 43,52 грн.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є реабілітованою на підставі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій України», перебуває на обліку у Кам'янка - Бузькому ОУПФУ та отримує пенсію за віком з урахуванням підвищення до пенсії як примусово переселеному члену сім'ї реабілітованих у розмірі 43,52 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що підвищення до пенсії, яке виплачується ОСОБА_1 у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16 липня 2008 року, звужує розмір забезпечення, яке підлягає виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення», що має вищу юридичну силу, ніж постанова КМУ.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним, зробленим на підставі належним чином встановлених обставин і зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до п.7 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» №3812-XII від 24.12.1993 направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо. Особи, які були незаконно вислані чи заслані і згодом реабілітовані, поновлюються в усіх громадянських правах, але на них не поширюються пільги, передбачені статтею 6 цього Закону.

Відповідно до п.6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону №1058-IV, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 року прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Покликання апелянта на застосування ч.1 ст.28 Закону №1058-IV виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно вказаного закону до уваги апеляційним судом не береться, оскільки положення ч.3 ст.28 Закону №1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Згідно наявного в матеріалах справи посвідчення НОМЕР_1 від 15.03.2001 року ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с.6).

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримує підвищення до пенсії у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16 липня 2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» відповідно до якої з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні, тобто в розмірі, меншому, ніж той, що гарантований п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України №654 від 16 липня 2008 року, тому застосуванню в даному випадку підлягає саме Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, апеляційний суд вважає обгрунтованим та законним висновок суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії позивачу в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є протиправними, а позовні вимоги стосовно зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ч.1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням положень ст.99, 100 КАС України ( в редакції, чинній на час розгляду справи в суду першої інстанції) та позовних вимог, підлягають задоволенню, починаючи з 16.02.2017 року з урахуванням виплачених сум.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що виходячи із самого визначення поняття «пенсія» щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок). Кінцевий строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таких виплат. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким строком, оскільки це буде обмеженням права особи на отримання виплат, які мають виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого строку їх виплати.

Суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини, які мають значення для справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.139 КАС України новий розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Кам'янка - Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області залишити без задоволення, а постанову Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 листопада 2017 року у справі № 446/1430/17- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складене 22.03.2018 року