Постанова № 72935791, 20.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3813/17 Головуючий у 1 інстанції - Келеберда В.І. Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Файдюка В.В., Чаку Є.В.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 20.02.2017 № 8 о/с про звільнення з 06.11.2015 в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) підполковника міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління;

- поновити підполковника поліції ОСОБА_1 з 07.11.2015 в органах поліції на посаду рівнозначну посаді заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, середньомісячний грошовий заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.09.2015 по 06.11.2015 у розмірі 9 753, 90 грн.;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в місті Києві на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, середньомісячний грошовий заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.11.2015 здійснивши розрахунок суми відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 01.08.1994.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 28.08.2015 №735 о/с позивача було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з пп. «є» п.64 (за порушення дисципліни).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2015 у адміністративній справі № 826/22098/15 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 03.08.2015 № 539 в частині накладення на заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління підполковника міліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за вчинення дисциплінарного проступку; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 28.08.2015 № 735о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з пп. "є" (за порушення дисципліни) п. 64 майора міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві, 02.09.2015; поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві з 03.09.2015; відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді - заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві виконати негайно.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 28.11.2016 № 39о/с було поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління з 03.09.2015.

Разом із тим, наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 20.02.2017 № 8о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ 06.11.2015 підполковника міліції ОСОБА_1 звільнено в запас Збройних сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Позивач вважає наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 20.02.2017 № 8о/с протиправним, а тому звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством, звільнення позивача відбулося правомірно через скорочення штатів у зв'язку з ліквідацією органу державної влади - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, на підставі чого у задоволенні позову слід відмовити.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем порушено норми Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114, оскільки відповідачем не доведено доцільність звільнення позивача через скорочення, не запропоновано посад для подальшого проходження служби, отже оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів вважає доводи апелянта частково обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

Згідно з п. 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Згідно пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Станом на час звернення позивача до суду першої інстанції відповідно до відомостей із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців - ГУ МВС України в м. Києві (ідентифікаційний код 08592201) перебуває у стані припинення, за рішенням засновників з 06.11.2015 та не ліквідоване.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Згідно із ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частиною 3 ст. 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Згідно положень ст. 104 Цивільного кодексу України ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов'язки без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, тобто є припиненням всіх прав і обов'язків юридичної особи без визначення правонаступника.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580 - VIII (далі - Закон № 580) визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Таким чином, позивача було попереджено про наступне вивільнення з дня опублікування Закону № 580.

Відповідно до п.п. 9-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Отже, Законом України «Про Національну поліцію» передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) бути прийнятими на службу до поліції.

У разі не прийняття на службу до поліції через невідповідність вимогам до поліцейських, або ж відмови від проходження служби в поліції, працівника міліції звільняють зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, тобто, на підставі пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не міг скористатися правами, передбаченими вище, зокрема, подати заяву (рапорт) про своє волевиявлення щодо проходження служби в органах поліції, оскільки на день опублікування та набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», а також створення Національної поліції України як юридичної особи, наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 28.08.2015 № 735 о/с позивач був звільнений.

Однак, в подальшому постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2015 у адміністративній справі № 826/22098/15 вказаний наказ скасовано та на виконання рішення суду наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 28.11.2016 № 39о/с поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління з 03.09.2015.

При цьому, колегія суддів зазначає, що приймаючи наказ від 20.02.2017 № 8о/с про звільнення з 06.11.2015 підполковника міліції ОСОБА_1 в запас Збройних сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві не було запропоновано позивачу посад для подальшого проходження служби.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваного наказу від 20.02.2017 № 8о/с Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві порушено вказані вище норми Положення № 114.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14.

Отже, оскільки відповідачем не виконано зобов'язання по працевлаштуванню позивача, як працівника ліквідованої установи, то трудові гарантії позивача були порушені.

Відповідно до п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому позовні вимоги у частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 20.02.2017 № 8 о/с про звільнення з 06.11.2015 в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) підполковника міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління, підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про поновлення підполковника поліції ОСОБА_1 з 07.11.2015 в органах поліції на посаду рівнозначну посаді заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Роз'ясненням Міністерства юстиції України від 25.01.2011 «Про гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» зазначено, що припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Отже, при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно, утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі в новоутвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Крім того, як вбачається із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції не ліквідоване, а тому підстав для поновлення позивача органах поліції, як в органі, що буде виконувати повноваження (завдання) юридичної особи, що ліквідується, відсутні.

Водночас, враховуючи встановлене вище незаконне звільнення позивача з органів внутрішніх справ, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а саме на посаді заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві з 07.11.2015.

Стосовно вимоги позивача про стягнення на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.11.2015, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

В зв'язку з викладеним, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язаний виплатити позивачу суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті прибутковий податок з доходів фізичних осіб та єдиний страховий внесок, а тому вимога про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (а.с. 69) заробітна плата позивача за два останні місяці роботи, за які вона йому була виплачена, складала: липень 2015 року - 3 152, 63 грн., серпень 2015 року - 6 151, 04 грн.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» кількість робочих днів у липні 2015 року складає 23 днів та у серпні 2015 року 20 днів. Відтак, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає - 216, 36 грн. (9 303, 67 грн./43 дні = 216, 36 грн.).

Кількість робочих днів у період з 07.11.2015 по 20.03.2018 складає 594 дня (з 07.11.2015 по 31.12.2015 - 39 днів, з 01.01.2016 по 31.12.2016 - 251 день, з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 249 днів, з 01.01.2018 по 20.03.2018 - 55 днів.

Таким чином, розмір середньомісячного заробітку за період з 07.11.2015 по 20.03.2018, що підлягає стягненню, складає 128 517, 84 грн. (594 дня (кількість робочих днів вимушеного прогулу) * 216, 36 грн. (середньоденна заробітна плата).

Разом із тим, колегія суддів вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.09.2015 по 06.11.2015 у розмірі 9 753, 90 грн., оскільки вказаний період вимушеного прогулу не стосується наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 20.02.2017 № 8 о/с про звільнення з 06.11.2015 в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) підполковника міліції ОСОБА_1, який позивач оскаржує в даній справі.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2017 - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 20.02.2017 № 8 о/с про звільнення з 06.11.2015 в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) підполковника міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління.

Поновити ОСОБА_1 з 07.11.2015 на посаді заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 20.03.2018 у сумі 128 517, 84 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.

Повний текст постанови виготовлений 22.03.2018.