Постанова № 72934906, 20.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3548/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2017 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Експресс-Транс» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Експресс-Транс» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 16.12.2015 № 0003292205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2017 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 16.12.2015 відповідачем на підставі акта перевірки № 4616/26-52-22-05-11/33739797 від 14.09.2015 та рішення ГУ ДФС у м. Києві про результати розгляду скарги №18791/10/26-15-10-05-35 від 11.12.2015, прийнято наступне оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а саме:

- 0003922205, яким позивачу за порушення п.138.2 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 201 871, 25 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 161 497, 00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 40 374, 50 грн.

Як вбачається з акта перевірки, рішення про результати розгляду скарги та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на наступних обставинах.

Так, контролюючий орган зазначає, що ТОВ «Екпресс-Транс» здійснювало ремонт автотранспортних засобів та в порушення п. 146.12 Податкового кодексу України до складу валових витрат підносило вартість запасних частин, що перевищує 10 % від сукупної балансової вартості основних засобів.

Крім того, ДПІ посилається на те, що ТОВ «Експресс-Транс» було нараховано та виплачено засновнику підприємства дивіденди за 2013 рік в сумі 500 000 грн, однак не сплачено авансовий внесок в сумі 95 000 грн. (19%).

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов'язань акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податку на прибуток є необґрунтованими та базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Еспресс-транс» було нараховано та виплачено дивіденди засновнику підприємства, що відображено у звіті 1-ДФ Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 2013рік в сумі 500 000 грн.

Відповідно до колонки « 5» рядку « 46» розрахунку, який наявний в матеріалах справи, судом першої інстанції встановлено, що дохід виплачений ОСОБА_2 за ознакою доходу - 142.

Згідно Додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, ознака доходу « 142» - дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою - резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, що таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента та в результаті якого збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів (підпункт 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 розділу IV Кодексу).

Підпунктом 153.3.2 Податкового кодексу України визначено, що крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацом першим цього підпункту є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.

Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу (крім платників цього податку, які підпадають під дію статті 156 цього Кодексу). Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку не поширюється на суб'єктів господарювання, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку згідно з розділом XIV цього Кодексу.

В свою чергу, абзацами «а», «б» пп.153.3.5 Податкового кодексу України визначено, що авансовий внесок, передбачений підпунктом 153.3.2 цього пункту, не справляється у разі виплати дивідендів: а) фізичним особам; б) у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих платником податку, за умови, що така виплата ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, незалежно від того, чи були такі акції (частки, паї) належним чином зареєстровані (відображені у зміні до статутних документів), чи ні.

Правовий аналіз зазначених вище норм дає змогу дійти висновку, що авансовий внесок, в даному випадку, не підлягає нарахуванню та сплаті, якщо: 1) дивіденди (у грошовій формі) виплачені фізичній особі або 2) якщо дивіденди виплачені у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих платником податку, за умови, що така виплата ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, незалежно від того, чи були такі акції (частки, паї) належним чином зареєстровані (відображені у зміні до статутних документів), чи ні.

З копій статутів ТОВ «Експресс-Транс» від 28.10.2008 та від 09.12.2013, які наявні в матеріалах справи, єдиним учасником товариства є ОСОБА_2, який володіє 100% у статутному фонді товариства (п.4.2 Статутів).

Відповідно до протоколу № 21/2013 від 21.11.2013 Загальних зборів учасників ТОВ «Експресс-Транс», вирішено з урахуванням прибутку товариства за 2011-2013 роки нарахувати та виплатити дивіденди у розмірі 500 000 грн. учаснику товариства - ОСОБА_2 Також на даних зборах вирішено зарахувати дивіденди за 2011-2013 роки учасника товариства ОСОБА_2 до статутного капіталу.

Враховуючи зазначені обставини в контексті вказаних вище норм, колегія суддів приходить до висновку що оскільки: 1) відповідно до розрахунку 1ДФ позивач на користь ОСОБА_2 виплатив дохід в сумі 500 000 грн. за ознакою « 124» - дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою - резидентом, що нараховує такі дивіденди; 2) таке нарахування жодним чином не змінило пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, адже позивач є єдиним учасником товариств; 3) в результаті чого збільшився статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів, про що зазначено в Протоколі загальних зборів № 21/2013, то доводи контролюючого органу про необхідність сплати позивачем 95 000 грн. авансових внесків є помилковими.

Щодо доводів апелянта про те, що ТОВ «Екпресс-Транс» здійснювало ремонт автотранспортних засобів та в порушення п. 146.12 Податкового кодексу України до складу валових витрат відносило вартість запасних частин, що перевищує 10 % від сукупної балансової вартості основних засобів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 14 П(С)БО 7 первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що сприяє збільшенню майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від використання об'єкта. Первісна (переоцінена) вартість ОЗ може бути збільшена на суму витрат, пов'язаних із поліпшенням і ремонтом об'єкта, визначену в порядку, встановленому податковим законодавством.

Порядок відображення в податковому обліку витрат на поліпшення ОЗ визначено, зокрема, пунктами 146.11 та 146.12 статті 146 Податкового кодексу України.

Так, первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів ОЗ (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп ОЗ, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення. Відповідно витрати на ремонт та поліпшення ОЗ у вказаному розмірі підлягають амортизації в силу пункту 144.1 статті 144 Кодексу.

Сума ж витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів ОЗ, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

При цьому, податковий облік витрат, що здійснюються для ремонту та поліпшення об'єктів ОЗ, залежить від напряму використання таких ОЗ, а саме:

- включається до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо основний засіб використовується в операційній діяльності (підпункт 138.8.5 пункту 138.5 статті 138 Кодексу);

- включається до складу інших витрат (пункт 138.12 статті 138 Кодексу).

Отже, законодавством врегульовано, що сума витрат, пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат, а витрати, що перевищують 10 відсотків, відносяться на конкретний об'єкт основних засобів, щодо якого здійснювався ремонт та поліпшення.

При цьому, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, установлених розділом ІІ Податкового кодексу (пункт 138.2 статті 138 Кодексу).

Відповідачем в акті перевірки було зазначено:

- в 2012 році вартість основних засобів складає 4 726 781 грн., отже 10% від вартості ОЗ, які можуть бути віднесені до витрат становить 472 678 грн.; сума ремонту основних засобів - 543 531 грн.; відхилення - 70 853 грн.;

- в 2014 році вартість основних засобів складає 6 562 751 грн., отже 10% від вартості ОЗ, які можуть бути віднесені до витрат становить 589 768 грн.; сума ремонту основних засобів - 943 040 грн.; відхилення - 286 765 грн.

Колегія суддів зазначені доводи апелянта не бере до уваги, враховуючи наступне.

Зі змісту таблиці 2 Додатку АМ до податкової декларації з податку на прибуток за 2012 рік вбачається, що балансова вартість основних засобів становить 2 848 358, 00 грн., сума ліміту витрат на поліпшення на звітний (податковий) рік - 284 836, 00 грн., тобто порушення п.146.12 Податкового кодексу України - відсутнє.

Аналогічно, відповідно до змісту таблиці 2 Додатку АМ до податкової декларації з податку на прибуток за 2014 рік вбачається, що балансова вартість основних засобів становить 2 987 704, 00 грн., сума ліміту витрат на поліпшення на звітний (податковий) рік - 298 770, 00 грн., тобто порушення п.146.12 Податкового кодексу України - відсутнє.

Отже, оскільки відповідачем не надано жодного письмового доказу того, що позивачем в 2012 та 2014 роках завищено витрати на ремонт та поліпшенням об'єктів основних засобів на загальну суму 357 618, 00 грн. та не зазначено посилань на конкретні первинні бухгалтерські документи, що підтверджують таке завищення, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 16.12.2015 № 0003292205 є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.,

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 23.03.2018.