Постанова № 72934889, 15.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/13207/15 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Земляної Г.В., Мельничука В.П., при секретарі - Шевчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2017 року адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Перша ліцензійна компанія» до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша ліцензійна компанія» (надалі за текстом - «ТОВ «Перша ліцензійна компанія») звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000112204 від 30.01.2015 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 313 481 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві (надалі за текстом - «ДПІ у Святошинському районі») просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Зокрема, скаржник посилається на те, що на даний час контрагент позивача перебуває у стані припинення.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 19.01.2015 р. по 23.01.2015 р. посадовцями ДПІ у Святошинському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Перша ліцензійна компанія» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами за серпень 2014 р.

Результати перевірки оформлено актом № 34/26-57-22-04-10/38081306 від 28.01.2015 р.

Згідно цьому акту позивачем порушено вимоги ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України (надалі за текстом - «ПК України») внаслідок віднесення до складу податкового кредиту витрат з оплати послуг за договорами, укладеними з ТОВ «Промлайн Груп».

Такий висновок контролюючого органу вмотивовано наступним.

Відповідно до договорів № РП-0404 від 31.07.2014 р. та № РП-0204 від 31.07.2014 р. ТОВ «Промлайн Груп» зобов'язалось позивачеві послуги з передпродажної підготовки товарів та просування їх на ринок, а останній - прийняти та оплатити їх.

На підставі цих договорів були складені акти приймання-передачі наданих послуг та податкові накладні № 216 від 30.08.2014 р., № 218 від 30.08.2014 р. на загальну суму 1 253 920 грн. 80 коп., у тому числі 208 986 грн. 80 коп. ПДВ.

Зазначені суми позивач включив до складу податкового кредиту.

Разом з тим, останню звітність ТОВ «Промлайн Груп» подало за серпень 2014 р.

Крім того, назване товариство формувало податковий кредит за рахунок ТОВ «Мовідотранс» та ТОВ «Дангранія-Трейд», а останні відсутні за місцезнаходженням та не реєстрували податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Виходячи із наведеного орган державної фіскальної служби дійшов висновку, що укладені позивачем угоди фактично не відбулися.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000112204 від 30.01.2015 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 313 481 грн., у тому числі 208 987 грн. за основним платежем та 104 494 грн. за штрафними санкціями.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно частини 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпунктів 2.1, 2.2 пункту 2 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

На підтвердження товарності укладених угод позивачем було надано копії: договорів про надання послуг, додатків до них, додаткових угод до договорів, актів приймання-передачі наданих послуг, звітів з фото таблицями, актів звіряння взаємних розрахунків, які свідчать, що зобов'язання за договорами виконувались сторонами у повному обсязі.

Факт наявності у ТОВ «Перша ліцензійна компанія» податкових накладних та їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних відображено в акті перевірки і відповідачем не оспорюється.

Таким чином, на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для формування податкового кредиту.

Посилання відповідача на те, що ТОВ «Промлайн Груп» мало господарські взаємовідносини із підприємствами з ознаками фіктивності обґрунтовано не взято судом до уваги, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи та не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Отже, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних контрагентом податкових накладних, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а посилання скаржника на те, що ТОВ «Промлайн Груп» перебуває у стані припинення є помилковим.

Сам по собі факт припинення суб'єкта господарювання не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова складена в повному обсязі 21 березня 2018 р.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Г.В.Земляна

суддя В.П.Мельничук