Постанова № 72934632, 22.03.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2018 року Справа № 912/1472/17

місто Дніпро Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М. суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.,

представники сторін у судове засідання не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Володимирівни на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 26.12.2017 (суддя Вавренюк Л.С.) у справі №912/1472/17

за позовом Олександрійської міської ради Кіровоградської області

до Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Володимирівни

про стягнення 57 959,75, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду від 09.08.2017 р. позовні вимоги Олександрійської міської ради Кіровоградської області задоволено повністю; стягнуто з фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Володимирівни на користь Олександрійської міської ради Кіровоградської області заборгованість з орендної плати згідно договору оренди земельної ділянки від 14.06.2007 р. в сумі 57 959,75 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600,00 грн.

04.09.2017 р. на виконання зазначеного рішення господарським судом видано відповідний наказ.

15.12.2017 р. на адресу господарського суду надійшла заява боржника про розстрочку виконання рішення суду, згідно якої заявник просить розстрочити виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.08.2017 р. у справі № 912/1472/17 поетапно строком на 6 років

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 26.12.2017 у даній справі (головуючий суддя Вавренюк Л.С.) відмовлено в задоволенні заяви ФОП Ткаченко В.В. про розстрочку виконання рішення суду у справі №912/1472/17.

Не погодившись з ухвалою суду, до апеляційного господарського суду звернулась ФОП Ткаченко В.В. із апеляційною скаргою. Посилаючись на важкий матеріальний стан, що ускладнює виконання судового рішення у даній справі, ФОП Ткаченко В.В. просить скасувати ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 26.12.2017 та прийняти постанову про задоволення вимог викладених у заяві про розстрочку виконання судового рішення.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Узагальнені доводи ФОП Ткаченко В.В. викладені у апеляційній скарзі зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме не врахував той факт, що у ФОП Ткаченко В.В. існують обставини матеріального характеру які ускладнюють виконання судового рішення. В підтвердження цих обставин заявником було надано довідку Олександрійської ОДПІ ГУДФС у Кіровоградській області, в якій зазначено що її валовий дохід від підприємницької діяльності 21000,00 грн., а чистий дохід складає 3000, 00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 року у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М., суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Володимирівни на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 26.12.2017 у справі №912/1472/17 та призначено до розгляду на 22.03.2018 року.

Розпорядженням керівника апарату суду від 21.03.2018 року, у зв'язку з відрядженням судді Паруснікова Ю.Б., призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №912/1472/17, за результатами якої змінено склад судової колегії на головуючого суддю: Білецьку Л.М., суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

22.03.2018 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися про час дату та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, з'ясування фактичних обставин справи доказам, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення а ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 26.12.2017 року у справі №912/1472/17 слід залишити без змін з наступних підстав.

Встановлені та неоспорені обставини даної справи і відповідні їм правовідносини полягають у тому, що рішенням господарського суду від 09.08.2017 р. позовні вимоги Олександрійської міської ради Кіровоградської області задоволено повністю; стягнуто з фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Володимирівни на користь Олександрійської міської ради Кіровоградської області заборгованість з орендної плати згідно договору оренди земельної ділянки від 14.06.2007 р. в сумі 57 959,75 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600,00 грн.

04.09.2017 р. на виконання зазначеного рішення господарським судом видано відповідний наказ.

15.12.2017 р. на адресу господарського суду надійшла заява боржника про розстрочку виконання рішення суду, згідно якої заявник просив розстрочити виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.08.2017 р. у справі № 912/1472/17 поетапно строком на 6 років (а.с. 103-104).

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У відповідності до ч.ч. 1- 4 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Отже, у Господарському процесуальному кодексі України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання розстрочки.

Так само визначений законодавцем у процесуальному законі перелік обставин, які можуть бути враховані судом при вирішенні питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, не є вичерпним та імперативним.

Відповідно, суд, який приймав рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав для надання розстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

У той же час колегією суддів враховано наступне:

1) згідно з рішенням Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 р., виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

2) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012);

3) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012);

4) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hor№sby v. Greece) від 19.03.1997 р.;

5) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

Крім того, колегією суддів взято до уваги, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р.).

Враховуючи наведене, колегія вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд, при вирішенні поданої боржником заяви господарський суд має встановити наявність обставин, саме з якими чинним законодавством пов'язується істотне ускладнення виконання рішення суду або ж неможливість його виконання. Також суд має з'ясувати чи дотримано справедливий баланс інтересів учасників справи.

Тобто, у цьому контексті для мотивування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність (недостатність) у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення.

В контексті викладеного, судом взято до уваги обставини, встановлені в рішенні Господарського суду Кіровоградської області 09.08.2017 р. у даній справі.

Так, зокрема, господарським судом встановлено, що згідно листа Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 01.09.2016 р. № 3540/10/1126-1300, фізична особа - підприємець Ткаченко Вікторія Володимирівна декларувала орендну плату по земельному податку за земельну ділянку за адресою: м. Олександрія, вул. Айвазовського, 42а за 2012 рік в розмірі 7871,28 грн. та сплатила 7940,00 грн., за 2013 рік в розмірі 20865,96 грн. та сплатила 13750,00 грн. Нарахування орендної плати за 2014 -2016 рр. не проводилось та не сплачувалось, що вбачається зі змісту рішення суду у даній справі (а.с. 98).

Крім того, рішенням суду у даній справі встановлено, що заборгованість фізичної особи - підприємця Ткаченко В.В. за 2014 рік склала 14350,84 грн., за 2015 рік - 17924,09 грн., за 2016 рік - 25684,82 грн. (а.с. 99 зворотній бік).

Таким чином, боржник систематично невиконував взяті на себе зобов'язань щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендних платежів за землю.

При цьому, доказів вжиття боржником заходів, спрямованих на запобігання порушенню чи часткової сплати заборгованості, що виникла в результаті невиконання приватним підприємцем взятого на себе зобов'язання, матеріали справи не містять.

У відповідності до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів.

Статтями 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів вважає, що наведені боржником обставини не засвідчують істотного ускладнення виконання або ж неможливості виконання рішення суду в даній справі.

Так, надана боржником у справі довідка органу державної фіскальної служби від 20.12.2017 р. за № 1795/13-00 не є підтвердженням, наявністю саме якого обумовлене застосування положення ст. 331 ГПК України щодо істотного ускладнення виконання або ж неможливості виконання рішення суду в даній справі.

Крім того, всупереч наведеним вище вимогам процесуального закону, боржником не надано до суду жодного доказу на підтвердження як обставин, з якими боржник пов'язує утруднення (неможливість) виконання рішення суду у даній справі, так і обставин реальної можливості виконання рішення суду лише шляхом сплати періодичних щомісячних платежів та лише у визначеній боржником сумі.

Крім того, необхідно зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 р. у справі "Чіжов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Апеляційний суд вважає, що фінансові труднощі ще не є свідченням того, що особа (боржник) не має можливості виконати рішення суду, з урахуванням порядку примусового виконання, що встановлений Законом України "Про виконавче провадження".

Суд вважає, що стягувач не має нести тягар негативних наслідків здійснюваної боржником господарської діяльності.

Суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 р. у справі "Горнсбі проти Греції", рішення від 06.03.2003 р. у справі "Ясюнієне проти Литви"). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 07.06.2005 р. у справі "Фуклев проти України").

Таким чином, саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Також, слід зазначити, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

На необґрунтованість заяви боржника вказує й сам зміст поданої до суду боржником заяви про розстрочку виконання рішення суду у даній справі на 6 років, оскільки чинним процесуальним законодавством України встановлено максимальний термін розстрочення виконання рішення суду, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, наведені у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки ухвалу суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 254, 255, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Володимирівни на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 26.12.2017 у справі №912/1472/17 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 26.12.2017 по справі №912/1472/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 23.03.2018 року.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко