Постанова № 72934156, 20.03.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року м. ОдесаСправа № 915/832/17Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Величко Т.А.

суддів Бєляновського В.В., Поліщук Л.В.

секретар судового засідання Клименко О.В.

за участю представників учасників процесу:

від позивача – ОСОБА_1;

від відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство”

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2017 року по справі №915/832/17

за позовом Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі ВП „Южно-Українська АЕС”

до: Комунального підприємства „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство”

про стягнення,

суддя суду першої інстанції: ОСОБА_2

дата ухвалення рішення: 18.12.2017р.

повний текст рішення складений 19.12.2017 р.

Сторони повідомлені належним чином про час, дату та місце проведення судового засідання.

В судовому засіданні 20.03.2018 року згідно ст. 238 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Державне підприємство „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі ВП „Южно-Українська АЕС” (далі – позивач, ДП „НАЕК „Енергоатом” в особі ВП „Южно-Українська АЕС”) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Комунального підприємства „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство” (далі – відповідач, КП „ТВКГ”) про стягнення (з врахуванням остаточної заяви про збільшення позовних вимог за вх.№17761/17 від 13.12.2017 року) заборгованості з відповідача 4367220,37 грн., з яких: - 3723858,81 грн. основного боргу; - 140507,71 грн. інфляційних втрат; - 47690,46 грн. 3% річних; - 194493,28 грн. пені; - 260670,11 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. ст. 530, 526, 610-612, 625, 626 ЦК України, ст. ст. 231, 232 ГК України та вмотивовано неналежним виконанням грошового зобов’язання за договором № 211 (код 36.00.11) питна вода (водопостачання) укладеним 19.12.2016 року між ДП „НАЕК „Енергоатом” в особі ВП „Южно-Українська АЕС” (виробник) та КП „ТВКГ” (споживач) за умовами якого виробник зобов’язався відпустити споживачу питну воду, а споживач зобов’язався сплатити вартість спожитої питної води за встановленим тарифом та термін, передбачений цим договором, що призвело до заборгованості відповідача за період з лютого по червень місяці 2017 року в сумі 3723858,81 грн.

В подальшому, позовні вимоги неодноразово уточнювались і відповідно до останньої редакції заяви про збільшення позовних вимог, що до місцевого господарського суду надійшли 13.12.2017 року, які зареєстровані за вх.№17761/17 (т.1, а/с 220-225), позивач просив суд стягнути з відповідача 4367220,37 грн., з яких: - 3723858,81 грн. основного боргу; - 140507,71 грн. інфляційних втрат; - 47690,46 грн. 3% річних; - 194493,28 грн. пені; - 260670,11 грн. штрафу.

Ухвалою місцевого господарського суду від 23.08.2017 року порушено провадження у справі № 915/832/17 із прийняттям позовної заяви ДП „НАЕК „Енергоатом” в особі ВП „Южно-Українська АЕС”) до розгляду та призначенням дати розгляду.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Миколаївської області від 04.09.2017 року №176 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 915/832/17 шляхом її прикріплення до справи № 915/1327/16 про банкрутство Комунального підприємства „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство”, яка перебуває у провадженні судді Давченко Т.М.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 04.09.2017 справу №915/832/17 прийнято до провадження суддею Давченко Т.М. із призначенням дати розгляду.

26.09.2017 року до місцевого господарського суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, які неодноразово змінювались і остаточна редакція зави про збільшення позовних вимог надійшла 13.12.2017 року за вх.№17761/17 (т.1, а/с 220-225).

03.10.2017 року до місцевого господарського суду надійшло клопотання від відповідача, в якому останній просив суд залишити позовну заяву без розгляду, в порядку п.1 ч.1 ст. 81 ГПК України, а також надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення вимог позову в частині нарахування санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України та неустойки (т.1, а/с 103-108).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 03.10.2017 року, в порядку ст. 77 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017 року) розгляд справи відкладено.

23.10.2017 року до місцевого господарського суду надійшли письмові пояснення позивача щодо обставин, викладених у відзиві на позовну заяву, які зареєстровані за вх.№14690/17 (т.1, а/с 154-158).

23.10.2017 року до місцевого господарського суду надійшло клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкції на 95 відсотків, зважаючи на приписи ст. 233 ГК України (т.1, а/с169-170).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.10.2017 року, в порядку ст. 69 ГПК України (чинній в редакції до 15.12.2017 року) продовжено строк розгляду справи №915/832/17 на 15 днів і розгляд справи відкладено на іншу дату.

08.11.2017 року до місцевого господарського суду надійшли письмові заперечення позивача проти доводів відповідача та письмові пояснення щодо нарахування штрафних санкцій (т. 1, а/с 193-198).

13.11.2017 року до місцевого господарського суду надійшло клопотання в порядку ст. 79 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017 року), в якому відповідач просив суд зупинити провадження у справі №915/832/17 до розгляду заяви про роз’яснення рішення ВГСУ від 05.09.2017 року по справі №915/1327/16, висновки якого можуть вплинути на розгляд господарської справи №915/832/17 (т.1, а/с 203).

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.12.2017 року по справі № 915/832/17 (головуючий суддя Давченко Т.М.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Комунального підприємства „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство” на користь Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі ВП „Южно-Українська АЕС” 3 723 858,81 грн. основного боргу за договором (код 36.00.11) питна вода (водопостачання) № 221 від 19.12.2016 року за період з лютого по червень 2017 року включно; 140 507,71 грн. інфляційних втрат; 29 674,27 грн. 3 % річних; 97 246,64 грн. пені; 130 335,06 грн. штрафу; 65 238,06 грн. судового збору. В решті задоволення позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано положеннями ст.ст. 95, 526, 530, 549, 551, 610-612, 625 ЦК України, ст. ст. 231-233 ГК України, ст. 3 ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, ст. 19 ЗУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та вмотивоно доведеністю позивачем документальними доказами неналежне виконання відповідачем умов договору №221 від 19.12.2016 року, що призвело до заборгованості у відповідача за період з 01.02.2017 року по 30.06.2017 року в сумі 3756514,51 грн. і зумовлює задоволення в цій частині позову. Втім, в частині нарахування санкцій, встановлених ст. 625 ЦК України суд вказав, що позивачем допущено арифметичну помилку і тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, а саме: 3% річних в сумі 29674,27 грн., а інфляційних втрат, зважаючи на положення ч. 1 ст. 83 ГПК України (в редакції чинній на дату звернення позивача до суду) в сумі 140507,71 грн. Водночас судом зазначено про відсутність законних підстав для задоволення клопотання в порядку ст. 233 ГК України стосовно санкцій, встановлених ст. 625 ЦК України, що зумовлює відмову в задоволенні клопотання відповідача в цій частині. Суд також дійшов висновку про наявність законних підстав для нарахування відповідачу розміру неустойки, що за правильним розрахунком позивача становить 194493,28 грн. пені та 260670,11 грн. штрафу, в той же час, виходячи з положення ст. 233 ГК України суд дійшов висновку про наявність виняткових обставин, зокрема, стягнення з відповідача неустойки у повному розмірі може призвести до банкрутства підприємства, а відтак, клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки підлягає задоволенню в частині зменшення такого розміру на 50%, що зумовлює задоволення пені в сумі 97246,64 грн. та штрафу в сумі 130335,06 грн. Судом не прийнято до уваги посилання відповідача на відсутність законних підстав для нарахування неустойки та штрафних санкцій, в порядку ст. 625 ЦК України з мотивів виникнення у відповідача заборгованості за вказаним вище договором у період, в якому діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, введених ухвалою місцевого господарського суду по справі №915/1327/16 про банкрутство відповідача, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 05.09.2017 року по справі №915/1327/16 припинено провадження у справі на підставі п. 11 ч.1 ст. 83 ЗУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Щодо посилання відповідача про відсутність у ОСОБА_3 повноважень на представлення інтересів від імені ДП „НАЕК „Енергоатом” в особі ВП „Южно-Українська АЕС”, суд вказав про неспроможність таких доводів, оскільки вони спростовується наявними в матеріалах справи положеннями Статуту, розпорядженням Кабінету Міністрів України №124-р від 05.03.2014 року та нотаріально посвідченою довіреністю від 22.03.2016 року.

Не погодившись з рішенням суду від 18.12.2017 року, КП „ТВКГ” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення частково змінити як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме в частині стягнення неустойки та штрафних санкцій, в порядку ст. 625 ЦК України скасувати, а в частині стягнення основного боргу в сумі 3723858,81 грн. залишити без змін.

Скаржник в апеляційній скарзі наголошує на тому, що місцевим господарським судом не взято до уваги тієї обставини, що заборгованість за договором №221 від 19.12.2016 року у відповідача виникла у період існування мораторію на задоволення кредиторських вимог, введених ухвалою місцевого господарського суду від 31.01.2017 року по справі №915/1327/16 про банкрутство КП „ТВКГ”, а відтак, у відповідності до вимог ст. 19 ЗУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” нарахування та стягнення неустойки та штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України, на період дії мораторію законом заборонено. Крім цього, місцевим господарським судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження по даній справі до розгляду судом касаційної інстанції заяви КП „ТВКГ” про роз’яснення постанови Вищого господарського суду України від 05.09.2017 року по справі № 915/1327/16, яке є пов’язаною з господарською справою №915/832/17. Також скаржник наголошує на тому, що місцевим господарським судом неправомірно нараховано розмір неустойки на підставі п. 7.2 договору № 221 від 19.12.2016 року, оскільки в даному пункті не передбачено нарахування неустойки за невиконання грошового зобов’язання.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2017 року по справі № 915/832/17 апеляційну скаргу КП „ТВКГ” прийнято до провадження колегією суддів апеляційної інстанції, сформованої на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2017 року та задоволено клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору до прийняття рішення суду по суті, а також встановлено строк позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою господарського суду апеляційної інстанції від 29.01.2018 року розгляд справи №915/832/17 призначено на 20.02.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов до господарського суду апеляційної інстанції 06.02.2018 року та зареєстровано за вх.№167/18/Д1, ДП „НАЕК „Енергоатом” в особі ВП „Южно-Українська АЕС” зазначило, що доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та безпідставними, а оскаржуване рішення суду від 18.12.2017 року є таким, що ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого просить рішення суду від 18.12.2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, що 19.12.2016 року між ДП „НАЕК „Енергоатом” в особі ВП „Южно-Українська АЕС” (виробник) та КП „ТВКГ” (споживач) укладено договір (код 36.00.11) питна вода (водопостачання) № 221 за умовами якого виробник зобов’язався у 2017 році відпустити споживачу воду питної якості, згідно з Державними санітарними нормами і правилами “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною” (ДСанПіН 2.2.4-171-10), в потрібних йому обсягах, а споживач зобов’язався оплатити за використану питну воду питної якості за встановленим тарифом в терміни, передбачені цим договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору, об’єм споживання води за звітний період, встановлений з 1 по 31 (30) число поточного місяця, визначається за показами приладів обліку, встановлених належним чином, а при їх відсутності облік питної води тимчасово здійснюється розрахунковим шляхом згідно з установленими нормами. Розрахунки за спожиту питну воду здійснюються по встановленим тарифам, діючим на період розрахунків. Порядок встановлення і застосування тарифів регулюється уповноваженими органами відповідно з вимогами чинного законодавства. При зміні тарифів, розрахунки проводяться за новими тарифами з дня їх введення. Виробник письмово повідомляє споживача про зміну тарифів. Повідомлення являється невід’ємною частиною договору. Тариф на момент оформлення договору складав 3,44 грн. за 1 куб.м води, без урахування ПДВ 20 % (в редакції рішення місцевого господарського суду від 23.05.2017 року по справі №915/83/17).

Пунктом 4.1 договору обумовлено, що оплата за фактично спожиту питну воду споживач проводить щомісячно на підставі пред’явлених виробником рахунків на оплату протягом 30 календарних днів з дня отримання рахунку. Виробник направляє споживачу рахунок цінним листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 6.1.6 договору виробник зобов’язаний щомісячно, в перший робочий день місяця, наступного за розрахунковим, разом з Споживачем складати акт про обсяг питної води, відпущеної споживачу за показами приладів обліку, встановлених на межі експлуатаційної відповідальності сторін.

Пунктом 6.2.2 договору встановлено, що споживач зобов’язаний щомісячно, в перший робочий день місяця, наступного за розрахунковим, разом з виробником складати акт про обсяг питної води, відпущеної споживачу за показами приладів обліку, встановлених на межі експлуатаційної відповідальності сторін.

Пунктом 7.2 договору обумовлено, що за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня в розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення більше ніж 30 днів – додатково штраф у розмірі 7 % вказаної вартості, згідно зі ч. 2 ст. 231 ГК України.

Термін дії даного договору з дати підписання його обома сторонами, скріплення печатками та діє з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року включно в частині постачання води, а в частині розрахунку – до повного розрахунку.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору №221 від 19.12.2016 року з лютого по червень місяці 2017 року сторонами щомісяця складалися та підписувалися акти „Про випуск питної води КП „ТВКГ” щодо кількості споживання питної води відповідачем та скидання стоків № АК.0.3104ц.0700 від 28.02.2017 року, № АК.0.3104ц.0707 від 31.03.2017 року, № АК.0.3104ц.0112 від 28.04.2017 року, № АК.0.3104ц.0715 від 31.05.2017 року, № АК.0.3104ц.0724 від 30.06.2017 року, що загалом становить 1 068 672 куб.м питної води спожитої відповідачем (т.1, а/с 28-32).

На підставі зазначених вище актів позивачем складні та виставлені відповідачу рахунки №РС,17-339 від 28.02.2017 року на суму 836411,23 грн., №РС,17-606 від 31.03.2017 року на суму 868931,62 грн., №РС,17-817 від 30.04.2017 року на суму 864489,89 грн., №РС,17-1100 від 31.05.2017 року на суму 926934,14 грн., №РС,17-1270 від 30.06.2017 року на суму 914711,14 грн., (т.1, а/с.33-37), які відповідачем були отримані, про що свідчать наявні в матеріалах справи супровідні листи, описи вкладення у цінні листи та поштові повідомленнями про вручення кореспонденції відповідачу (т.1, а/с. 38-52).

Матеріали справи також містять собі заяви позивача №05/486 від 16.03.2017 року, №05/558 від 29.03.2017 року, №05/655 від 13.04.2017 року, №05/776 від 13.05.2017 року, №05/881 від 21.06.2017 року, №05/1106 від 12.07.2017 року та витяги з протоколів засідання експертної комісії позивача № 5 від 03.04.2017 року, № 6 від 24.04.2017 року, № 8 від 29.05.2017 року, № 9 від 19.06.2017 року, № 11 від 21.07.2017 року, якими підтверджено про часткове погашення відповідачем свого грошового зобов’язання за договором №221 від 19.12.2016 року шляхом здійснення заліків однорідних вимог на загальну суму 687619,21 грн. (т.1, а/с. 53-63).

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність позивачем обставини наявності у відповідача заборгованості за договором №221 від 19.12.2016 року в сумі 3723858,81 грн. із порушенням строків оплати вартості спожитих відповідачем товару, обумовлених зазначеним вище договором, що також не заперечується та визнається відповідачем.

Позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги і відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог, зареєстрованої за вх.№ 17761/17 від 13.12.2017 року, позивач просив суд стягнути з відповідача 4367220,37 грн., з яких: - 3723858,81 грн. основного боргу; - 194493,28 грн. пені; - 260670,11 грн. штрафу; - 140507,71 грн. інфляційних втрат; - 47690,46 грн. 3% річних.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, про те що позивачем у розрахунку 3 % річних допущені деякі арифметичні помилки в частині визначення кількості днів прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов’язання за договором №221 від 19.12.2016 року, а саме, за рахунком №РС,17-817 від 30.04.2017 року за період з 17.06.2017 року по 11.09.2017 року кількість днів прострочення становить 87, тоді як позивачем зазначено про прострочення в кількості 168 днів; за рахунком №РС,17-1100 від 31.05.2017 року за період з 18.07.2017 року по 11.09.2017 року кількість днів прострочення становить 56, тоді як позивачем зазначено про прострочення 137 днів; за рахунком №РС,17-1270 від 30.06.2017 року за період з 15.08.2017 року по 11.09.2017 року кількість днів прострочення становить 28, тоді як позивачем зазначено 109 днів.

Зважаючи на доведеність документальними доказами обставини порушення відповідачем строків оплати вартості наданих позивачем послуг на підставі договору за № 221 від 19.12.2016 року, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність законних підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 3% річних, що за правильним розрахунком місцевого господарського суду становить 29674,27 грн., а також інфляційні втрати, за правильним розрахунком місцевого господарського суду становлять 141452,41 грн., втім, враховуючи обставину відсутності у суду процесуальної можливості виходу за межі позовних вимог і зважаючи на відсутність відповідного клопотання сторони, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 140507,71 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Серед доводів скаржника було зазначено про безпідставне нарахування відповідачу розміру неустойки, виходячи з умов п. 7.2 договору №221 від 19.12.2016 року, оскільки він не містить в собі умови нарахування за грошове зобов’язання з посиланням на рішення господарського суду Миколаївської області від 23.05.2017 року по справі №915/83/17.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.05.2017 року по справі №915/83/17 ухвалено про затвердження окремих пунктів договору №221 від 19.12.2016 року, зокрема, п.п.3.2, 11.1 та розділ 9, в редакції КП „ТВКГ”, а щодо умов п. 7.2 договору зазначений суд дійшов висновку про відсутність необхідності відокремлювати відповідальність за невиконання або неналежне виконання (прострочення) грошового зобов’язання та не грошового зобов’язання, внаслідок чого такий пункт договору залишено у відповідній редакції: „п.7.2 За порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості, згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України”, який за своїм змістом є універсальним пунктом в розумінні відповідальності за невиконання, неналежне виконання (прострочення), як грошового та і не грошового зобов’язання і відповідальність передбачена у вигляді пені та в розмірі, що узгоджується з положеннями ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання”, а також відповідальність встановлена у вигляді штрафу, яка наступає за умов прострочення виконання зобов’язання понад 30 днів, розмір штрафу узгоджено сторонами та встановлено 7%, що також узгоджується з положенням ч. 2 ст. 231 ГК України за умов неналежного виконання, прострочення, тощо, не грошового зобов’язання.

Отже, твердження скаржника про безпідставне нарахування розміру неустойки з мотивів відсутності в умовах п. 7.2 договору №221 від 19.12.2016 року відповідальності за невиконання, неналежного виконання, прострочення грошового зобов’язання, є неспроможнім та помилковим.

Зважаючи на викладене, з врахуванням доведеності обставини часткового виконання відповідачем грошового зобов’язання з простроченням строків такого виконання, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність законних підстав для стягнення з відповідача пені, що за правильним розрахунком позивача становить 194493,28 грн. та штрафу в розмірі 260670,11 грн.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність законних підстав для задоволення клопотання відповідача в частині зменшення розміру неустойки з огляду на те, що санкції, встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за неналежне виконання, невиконання, прострочення грошового зобов’язання, які виступають способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, тощо, які нараховуються незалежно від ступеню вини і їх розмір не може бути зменшений у відповідності до положень ст. 233 ГК України, а за умов наявності виняткових обставин, зменшено може бути тільки розмір неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” обумовлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Виходячи з викладеного та наявного в матеріалах справи Звіту про фінансові результати за І півріччя 2017 року КП „ТВКГ” (розділ фінансових результатів від операційної діяльності) з якого вбачається вбачається, що за звітний період 2017 року збиток (код рядка 2195) відповідача становить – 11 045 тис. грн., а за аналогічний період попереднього року збиток (код рядка 2195) відповідача становить - 12 170 тис. грн. (т.1, а/с 171), що безумовно свідчить про несприятливий фінансовий стан відповідача, а саме збитковий і на фоні перевищення кредиторської заборгованості перед дебіторської може призвести до негативних наслідків не тільки для самого підприємства у вигляді банкрутства, а і для населення міста, в якому відповідач забезпечує споживачів тепловою енергією, а тому стягнення з відповідача у повній мірі розміру неустойки не є співрозмірним з можливими негативними наслідками, що свідчить про винятковість випадку в розумінні ст. 223 ГК України, що зумовлює зменшення розміру неустойки на 50%.

За викладених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність законних підстав для зменшення розміру неустойки, що зумовлює задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 97246,64 грн., а в частині стягнення штрафу в розмірі 130335,06 грн.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначив про відсутність законних підстав для задоволення вимог позову з огляду на те, що заборгованість у відповідача за договором №221 від 19.12.2016 року виникла у період існування мораторію на задоволення кредиторських вимог, введених ухвалою місцевого господарського суду від 31.01.2017 року по справі №915/1327/16 про банкрутство КП „ТВКГ”, з доводами якого колегія суддів апеляційної інстанції погодитись не може з огляду на наступне.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 31.01.2017 року порушено провадження у справі № 915/1327/16 про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частин 1-3, 7, 8 ст. 19 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання, три проценти річних від простроченої суми тощо. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство. Правові наслідки дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовуються, якщо провадження у справі припинено на підставі пункту 11 частини першої статті 83 цього Закону.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.09.2017 провадження у справі № 915/1327/16 про банкрутство КП „ТВКГ” припинено з мотивів відсутності ознаків банкрутства у підприємства зважаючи на повне погашення підприємством заборгованості перед ініціюючим кредитором під час перегляду справи в апеляційній інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає свою увагу на тому, що зазначена вище постанова касаційної інстанції, якою припинено провадження у справі про банкрутство КП „ТВКГ”, ухвалена 05.09.2017 року, тоді як позовна заява по господарський справі №915/832/17 до провадження прийнята 23.08.2017 року і зважаючи на процесуальні строки розгляду справи, встановлені нормами ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017 року), то посилання відповідача на введений ухвалою місцевого господарського суду від 31.01.2017 року у справі № 915/1327/16 про банкрутство КП „ТВКГ” мораторій на задоволення вимог кредиторів, є безпідставним та таким, що не заслуговує на увагу.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставну відмову місцевим господарським судом в задоволенні клопотання відповідача в порядку ст. 79 ГПК України (чинного до 15.12.2017 року), колегія суддів апеляційної інстанції також не погоджується з такими доводами скаржника та наголошує на тому, що результати розгляду заяви відповідача, що надіслана до суду касаційної інстанції про роз’яснення постанови Вищого господарського суду України від 05.09.2017 року по справі № 915/1327/16 про банкрутство КП „ТВКГ”, не можуть вплинути на розгляд господарської справи №915/832/17, оскільки резолютивна частина постанови ВГСУ від 05.09.2017 року по справі №915/832/17 чітко містить результат розгляду цієї справи, а саме провадження у справі про банкрутство КП „ТВКГ” – припинено і зважаючи на достатність в матеріалах справи документальних доказів, що дають можливість встановити та надати відповідну оцінку обставинам справи, які є предметом судового розгляду, то місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання відповідача.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає законних підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду від 18.12.2017 року.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 240, 270, 275, 276, 281, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну Комунального підприємства „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство” залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 18.12.2017 року у справі № 915/832/17 – без змін.

Стягнути з КП „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство” 8949,68 грн. судового збору за апеляційний розгляд до Державного бюджету України.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова в порядку ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку, передбаченому параграфом 1 глави 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.03.2018р.

Головуючий суддя судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6