Рішення № 72933971, 20.03.2018, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.03.2018 Справа № 920/1222/17Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1222/17 в порядку загального позовного провадження

за позовом – Публічного акціонерного товариства « Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 20077720),

до відповідача – Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (вул. Лебединська, буд. 13, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 03352432),

про стягнення 460468,50 грн. на підставі договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2210/11 від 30.09.2011,

представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 14-74 від 14.04.2017,

відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 007.2Др-38-1217 від 29.12.2017.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення 460468,50 грн. заборгованості за договором на купівлю-продаж природного газу № 14/2210/11, укладеного між сторонами 30.09.2011, з яких: 385086,51 грн. основний борг, 63078,94 грн. інфляційні витрати, 12303,05 грн. 3 % річних, а також судові витрати.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, оскільки зобов’язання по договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 № 14/2210/11 виконано у повному обсязі, а відтак відсутні будь-які підстави для стягнення 385086,51 грн. та застосування наслідків, які передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 920/1859/15 (16.09.2016) у відповідача виникли зобов’язання перед позивачем в сумі 385086,51 грн. за договором від 30.09.2011 № 14/2210/11.

13.02.2018 відповідач подав до суду письмові заперечення № Sm007-2Др-1222/3 від 12.02.2018, де зазначає, що рішенням господарського суду Сумської області від 13.04.2016 у справі № 920/1859/16, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016, позовні вимоги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до ПАТ «Сумигаз» задоволені частково: визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012 № 14/7366/12, укладений між сторонами; визнано недійсним односторонній правочин Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» - заяву від 11.12.2013 № 30/1777 про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог; відмовлено у стягненні 752438,29 грн. (385086,51 грн. - розмір основного боргу, 291894,54 грн. - втрати від інфляційних процесів за період з 06.12.2011 по 30.11.2015, 44002,61 грн. - 3 % річних за період з 06.12.2011 по 30.11.2015, 4498,57 грн. - пеня за період з 12.12.2012 по 05.03.2013 та 26956,06 грн. - 7 % штрафу за прострочення виконання зобов’язання понад 30 днів. При цьому позивач, на думку відповідача, робить хибний висновок, що у зв?язку з цим поновилась заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 385086,51 грн. на підставі договору на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 № 14/2210/11.

А тому відповідач, посилаючись на норми статті 215, 236 Цивільного кодексу України, вважає, що зобов’язання за договором на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 № 14/2210/11 виконані у повному обсязі, а відтак відсутні будь-які підстави для стягнення 385086,51 грн. та застосування наслідків, які передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім наведеного відповідач звертає увагу суду на те, що вищезазначеним рішенням суду у справі № 920/1859/16 договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012 № 14/7366/12 визнаний недійсним з моменту його вчинення, а позивач звернувся до суду з даним позовом 12.12.2017. На підставі викладеного відповідач, посилаючись на вимоги статті 253, 254, 256, 257 та частину четверту статті 267 Цивільного кодексу України, просить відмовити у позові у зв?язку зі спливом позовної давності.

20.03.2018 представник позивача подав до суду письмові пояснення б/н від 17.03.2018 (вх. № 2178 від 20.03.2018) на заперечення, де зазначає, що вважає посилання відповідача у своїх письмових запереченнях на наявність рішення у справі № 920/1859/15, а саме відмову вказаним рішенням у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 752438,29 грн. безпідставними і такими, що не можуть бути підставою для відмови у позові у даній справі, оскільки у справі № 920/1859/15 предметом стягнення були збитки, а не заборгованість по договору купівлі-продажу природного газу № 14/2210/11, яка є предметом розгляду даної справи.

Позивач зазначає, що з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 14/7366/12 (16.09.2016) у відповідача виникли зобов’язання перед позивачем в сумі 385086,51 грн. за договором від 30.09.2011 № 14/2210/11. Абзацом 2 пункту 6.1 договору від 30.09.2011 № 14/2210/11 встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється після відшкодування різниці в тарифах споживачам. Різниця в тарифах за 2011-2012 року (період поставки газу, переданого відповідачу на підставі договору від 30.09.2011 № 14/2210/11) Державному підприємству «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» повністю відшкодовано 18.12.2014, що підтверджується договорами про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік») від 20.10.2014 № 855/30, від 22.10.2014 № 877/30, від 05.12.2014 № 1073 та банківськими документами, що підтверджують їх фактичне виконання (здійснення платежів). Розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах за теплову енергію, що надана населенню Державним підприємством «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» затверджено протоколом від 15.07.2014 № 56 засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Таким чином позивач зазначає, що не пропустив строки позовної давності та просить суд задовольнити позовні вимоги а повному обсязі.

В даному судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Разом з тим, в судовому засіданні 20.03.2018 представники позивача та відповідача, враховуючи надання сторонами всіх доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, виконання вимог попередніх ухвал суду, надали згоду на перехід до початку розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

Відповідно до частини шостої статті 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 Господарського процесуального кодексу України, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Враховуючи вищенаведене, суд приймає письмову згоду представників сторін щодо розгляду справи по суті в даному судовому засіданні та розпочинає розгляд справи по суті в судовому засіданні 20.03.2018.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

На виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 14/2210/11 від 30.09.2011 (далі - договір), позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 70731994,25 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 36-52).

Підпунктом 6.1 пункту 6 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється після відшкодування різниці в тарифах споживачам.

Різниця в тарифах за 2011-2012 роки (період поставки газу, переданого відповідачеві на підставі договору № 14/2210/11) Державному підприємству «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» повністю відшкодовано 18.12.2014, що підтверджується договорами про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік») від 20.10.2014 № 855/30, від 22.10.2014 № 877/30, від 05.12.2014 № 1073/30 та банківськими документами, що підтверджують їх фактичне виконання (здійснення платежів). Розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах за теплову енергію, що надана населенню, Державним підприємством «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» затверджено Протоколом від 15.07.2014 № 56 засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що його зобов’язання перед відповідачем за договором від 27.12.2012 № 14/7366/12 за передане право вимоги та зобов’язання відповідача перед позивачем за договором на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 № 14/2210/11 на суму 385086,51 грн. було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви ПАТ «Сумигаз» від 11.12.2013 № 30/1777. Рішенням господарського суду Сумської області від 13.04.2016 у справі № 920/1859/15, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016, договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012 № 14/7366/12 та заяву ПАТ «Сумигаз» від 11.12.2013 № 30/1777 про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог визнано недійсними.

А тому позивач зазначає, що у зв?язку з вищенаведеним поновилась заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 385086,51 грн. за договором на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 № 14/2210/11 та заборгованість Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» перед Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» у цій сумі.

Таким чином, з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 920/1859/15 (16.09.2016) у відповідача виникли зобов’язання перед позивачем в сумі 385086,51 грн. за договором 30.09.2011 № 14/2210/11.

Відповідач проти позову заперечує та до прийняття по суті спору судового рішення було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п?ятої статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов’язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв’язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми статті 267 Цивільного кодексу України).

Рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2016 у справі № 920/1859/15, відповідно до якого договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012 № 14/7366/12 та заяву ПАТ «Сумигаз» від 11.12.2013 № 30/1777 про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 385086,51 грн. визнано недійсними, набрало законної сили 16.09.2016, то в даному випадку саме з 17.09.2016 починається перебіг позовної давності на звернення позивача до суду з вимогою про захист свого порушеного права шляхом стягнення з відповідача на свою користь заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 № 14/2210/11 на суму 385086,51 грн.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012 № 14/7366/12 та заяву ПАТ «Сумигаз» від 11.12.2013 № 30/1777 про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 385086,51 грн. визнано судом недійсними з моменту вчинення (з 11.12.2013), як на підставу застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2016 у справі № 920/1859/15 набрало законної сили 16.09.2016, а відтак підстави для застосування наслідків спливу позовної давності в даному випадку відсутні.

Як зазначалося раніше, предметом стягнення у справі № 920/1859/15 були збитки, а не заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу № 14/2210/11, яка є предметом розгляду даної справи, а тому заперечення відповідача проти позовних вимог з посиланням на відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 752438,29 грн. судовим рішенням у справі № 920/1859/15, є безпідставними та не можуть бути підставою для відмови у позові у даній справі.

Судом у рішенні від 13.04.2016 у справі № 920/1859/15 зазначено, що враховуючи, що факт списання заборгованості за зобов’язанням Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» перед Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» у сумі 385086,51 грн. 05.11.2012 - з моменту підписання акту звіряння у відповідності до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», був остаточно встановлений при вирішенні справи № 920/641/14 (зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2014), а не на час укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги 27.12.2012, позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправної поведінки відповідача, а відтак не може вважатися доведеним причинний зв’язок між заподіяною шкодою та поведінкою особи.

А також судом у рішенні від 13.04.2016 у справі № 920/1859/15 зазначено, що за таких обставин вимогу Позивача щодо визнання недійсною Заяви від 11.12.2013 №30/1777 про зарахування грошових вимог суд вважає також обґрунтованою й такою, що підлягає задоволенню.

Таким чином судовим рішенням від 13.04.2016 у справі № 920/1859/15 встановлено 2 юридичних факти, зокрема, відсутність підстав стягнення збитків за заявою щодо зарахування зустрічних позовних вимог; визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних позовних вимог.

Саме встановлення факту - визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних позовних вимог, поновило зобов’язання відповідача перед позивачем за договором поставки природного газу від 30.09.2011 за № 14/2210/11. Відмова у задоволенні стягнення збитків за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог не впливає на предмет спору у даній справі, оскільки рішенням від 13.04.2016 у справі № 920/1859/15 судом зазначено про те, що позивачем у справі не вірно обрано спосіб захисту свого порушеного права, і вказане право повинно бути відновлено не через стягнення збитків, а через стягнення заборгованості по «первинному договору», а саме договору поставки природного газу – договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 за № 14/2210/11.

Судом в даному випадку встановлено, що з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 14/7366/12 (16.09.2016) у відповідача виникли зобов’язання перед позивачем в сумі 385086,51 грн. за договором від 30.09.2011 № 14/2210/11. Абзацом 2 пункту 6.1 договору від 30.09.2011 № 14/2210/11 встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється після відшкодування різниці в тарифах споживачам. Різниця в тарифах за 2011-2012 року (період поставки газу, переданого відповідачу на підставі договору від 30.09.2011 № 14/2210/11) Державному підприємству «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» повністю відшкодовано 18.12.2014, що підтверджується договорами про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік») від 20.10.2014 № 855/30, від 22.10.2014 № 877/30, від 05.12.2014 № 1073 та банківськими документами, що підтверджують їх фактичне виконання (здійснення платежів). Розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах за теплову енергію, що надана населенню Державним підприємством «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» затверджено протоколом від 15.07.2014 № 56 засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу.

З урахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку, що з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 920/1859/15 (16.09.2016) у відповідача виникли зобов’язання перед позивачем в сумі 385086,51 грн. за договором 30.09.2011 № 14/2210/11.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов’язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов’язок суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт передачі у власність відповідача природного газу на суму 385086,51 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовується відповідачем у поданих ним до суду відзиві на позов та письмових запереченнях, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за переданий природний газ у сумі 385086,51 грн. визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

За несвоєчасну оплату переданого природного газу, позивач вимагає стягнути з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 12303,05 грн. та інфляційні втрати в сумі 63078,94 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 12303,05 грн. за періоди з 17.09.2016 по 31.12.2016 та з 01.01.2017 по 10.10.2017, а також інфляційних збитків в сумі 63078,94 грн. за період з 01.10.2016 по 31.09.2017 є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на все вищевикладене позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача не приймаються судом до уваги у зв?язку з їх безпідставністю, необґрунтованістю та неправомірністю.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 6907,03 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (вул. Лебединська, буд. 13, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 03352432) на користь Публічного акціонерного товариства « Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 20077720) заборгованість в сумі 385086,51 грн., 3 % річних в сумі 12303,05 грн., інфляційні втрати в сумі 63078,94 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 6907,03 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23 березня 2018 року.

Суддя ОСОБА_3