Рішення № 72931143, 20.03.2018, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄДРПОУ 02893870, вул. Центральна, 13, смт. Золочів, Харківська область, 62203,

inbox@zl.hr.court.gov.ua, тел./факс (05764) 5-25-96

Справа №622/954/17

Провадження №2/622/169/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року смт. Золочів

Золочівський районний суд Харківської області у складі:

судді - Кочнєва О.В.,

за участю секретаря - Попової В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні у залі суду у смт. Золочів Харківської області цивільну справу у порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ - 40481805, адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корпус 57, офіс 57/1), про захист прав споживачів та визнання договору фінансового лізингу недійсним з поверненням сторін у стан, який існував до укладання договору,

ВСТАНОВИВ:

03.10.2017 року до суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просив у порядку норм Закону України «Про захист прав споживачів» та відповідних норм цивільного кодексу України визнати укладений між ним та відповідачем 26.04.2017 оку договір фінансового лізингу №840 недійсним та повернути сторони у стан, який існував до укладення вказаного договору, стягнувши з відповідача на його користь 12568,50 грн. сплачених як комісія за оформлення вказаного договору. При зверненні до суду просив звільнити позивача від сплати судового збору на підставі норм ЗУ «Про захист прав споживачів».

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 26.04.2017 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізінгу №840, згідно якого предметом лізингу по даному договору є транспортний засіб марки «ZAZ», моделі «Sens», за умовами якого лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору на суму 6724,72 доларів США, що єеквівалентом 179550,00 грн. На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу комісію на виконання вказаного договору у розмірі 7% предмета лізингу, тобто 12568,00 грн. В свою чергу представник лізінгодавця йому пояснила, що після перерахування даних коштів він отримує свій автомобіль на наступний дкнь.

Зателефонуваавши до ТОВ «Єврокар Україна» через декілька днів йому повідомили, що він сплатив лише комісію за організацію договору фінансового лізінгу №840 від 26.042017 року, та що цього недостатньо для отримання предмету лізингу.

Після цих дій відповідача, позивачу стало зрозуміло, що його ввеи в оману, а дійсною метою укладення договору було не надання йому у власність автомобіля, а отримання передплати.

Суму авансу позивач сплатив до ознайомлення та підписання договору. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий. Він неодноразово дзвонив до компанії, але вирішити питання так і не вдалося.

У судове засідання позивач не прибув, надавши заяву від 20.03.2018 року, в якій він просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі (а.с.38).

Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» - у судове засідання не прибув, про день, час та місце судового засідання повідомлявся двічі належним чином (а.с.29,37), причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Враховуючи відсутність згоди позивача на заочний розгляду справи, справа вирішується у загальному порядку.

Враховуючи неявку усіх сторін по справі фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача слід задовольнити, виходячи з наступного.

26.04.2017 року між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу №840 (а.с.13-20).

Відповідно до п.3.1.1, п.3.1.2 вказаного договору лізингодавець зобов'язаний придбати предмет лізингу, який визначено лізингоодержувачем, та передати придбаний для лізингоодержувача предмет лізингу. Згідно з п.3.3 вказаного договору лізингоодержувач зобов'язаний до отримання предмету лізингу, на умовах та порядку передбаченим договором, сплатити предбачені даним договором платежі. На підставі п. 1.1 ст.1 договору фінансового лізингу предметом лізингу є автомобіль марки «ZAZ», моделі «Sens». Пунктом 1.7 договору фінансового лізингу передбачено, що предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5 ст.9 даного договору.

На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу 12568,50 грн. за квитанцією від 26.04.2017 року з призначенням платежу - комісія за організацію за договором лізингу №840 від 26.04.2017 року, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.21).

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України та нормами Закону України «Про фінансовий лізинг».

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.806 ЦК України за договором фінансового лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

На підставі ч.1 та ч.2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Згідно зі ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, оскільки договір фінансового лізингу, який укладений між юридичною особою - ТОВ «Єврокар Україна» та фізичною особою ОСОБА_2 та містить елементи договору найму транспортного засобу, то в силу положень ч. 2 ст.799 ЦК України він підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Матеріалами справи підтверджено, що спірний правочин в порушення зазначених вимог закону, укладений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.

Згідно зі ст.220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом ч.5 вищевказної статті закону у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У відповідності до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до ч.3 ст.509 цьогож кодексу, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно п.12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення.

У строк встановленого чиним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.

Ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі включають в себе:

- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

- компенсацію відсотків за кредитом;

- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору не є в розумінні ст.16 Закону України «Про захист прав споживачів» лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.

За змістом укладеного правочину, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Крім того, укладаючи правочин сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатками до договору, які до нього не долучені.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 26.04.2017 року, укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що він містить несправедливі умови, визначені Законом України «Про захист прав споживачів», якими виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та норм ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК Україниу разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Оскільки ОСОБА_2 сплатив ТОВ «Єврокар Україна» 12568,50 грн., суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача дана сума сплачена позивачем за договором фінансового лізингу №840 від 26.04.2017 року.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, визначеному КМУ. До цього часу вказаний порядок КМУ не прийнятий, у зв'язку з чим судові витрати по справі, які складаються із несплаченого судового збору, слід компенсувати за рахунок держави.

Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, ч.6 ст.141, ч.3 ст.211, ст.ст. 259, 263-265, 268, ч.3 ст.274, 279 ЦПК України, ст.ст.3, 203, 215, 216, 220, 628, 799 ЦК України, ст.ст. 16, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ - 40481805) про захист прав споживачів та визнання договору фінансового лізингу недійсним з поверненням сторін у стан, який існував до укладання договору задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №840 від 26 квітня 2017 року укладений між до товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805) та ОСОБА_2.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ - 40481805, адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корпус 57, офіс 57/1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) сплачені за договором фінансового лізингу №840 від 26 квітня 2017 року грошові кошти в сумі 12568,50 грн. (дванадцять тисяч п'ятсот шістдесят вісім грн. 50 коп.)

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Золочівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Золочівського районного суду Харківської області: Кочнєв О. В.