Рішення № 72930959, 16.03.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/13376/14-ц

н/п 2/640/607/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2018 року

Київський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Нев'ядомського Д.В.

при секретарі Хомінській Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкова цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного прибутку), -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача - Харківської міської ради (далі - ХМР) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) у розмірі 141 903, 19 грн., згідно з розрахунком величини пайового внеску виконаного за показниками опосередкованої вартості будівництва, посилаючись на те, що на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ХМР є представником територіальної громади м. Харкова. Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року покликано встановити правові та організаційні основи містобудівної діяльності та забезпечити сталий розвиток територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. На виконання цих вимог рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 р. № 804, затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова (далі - Порядок) (зі змінами рішення від 22.05.2013 року № 319), який містить механізм залучення до пайової участі, порядок укладення договорів та розрахунку розміру величини пайового внеску. Вказаний Порядок був прийнятий та оприлюднений Харківською міською радою на виконання вимог ст. 22 Закону України «Про інформацію» у встановленому порядку, а саме на офіційному сайті Харківської міської ради (www.city.kharkov.ua), на офіційному сайті комунального підприємства «Харківській міській інформаційний центр» (www.citynet.kharkov.ua) та у газеті «Харьковские известия» тому відповідно до норм ч. 1 ст. 144 Конституції України, є нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання на території м. Харкова.

Положеннями Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у розумінні положень статті 4 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок певного кола суб'єктів - замовників будівництва - звернутись до відповідного органу місцевого самоврядування для укладення договору пайової участі. Харківською міською радою була отримана декларація про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрована інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області від 20.12.2013 за № ХК 182133541263, якою прийнято в експлуатацію індивідуальний житловий будинок літ. «А-2» загальною площею 398, 60 кв. м по вул.. Крамаренківській 130 . Замовником будівництва за даною декларацією є ОСОБА_1 яким вищезазначений обов'язок не виконано та не укладено з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради договір про пайову участь до прийняття вищевказаного об'єкта будівництва до експлуатації.

Листами управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна від 04.03.2014 №140/0/114-14 та від 29.01.2014 № 45/0/114-14 ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність виконання вимог закону та направлено на підписання проект договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, однак відповіді на вказані вище листи до Департаменту економіки та комунального майна не надходили.

Такими діями забудовника порушуються права та інтереси територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради на отримання коштів, пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, які мають використовуватися для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Харкова, у зв'язку з чим виникла необхідність звернення до суду з зазначеним позовом.

Заочним рішенням суду від 25 грудня 2014 року позов було задоволено. Проте, відповідачем подано заяву про скасування заочного рішення через те, що відповідач не був повідомлений про час та місце судового засідання та йому відомі важливі обставини, що мають істотне значення для справи і в нього докази на підтвердження цих обставин. Так, відповідач повідомив, що дозвіл на будівництво приватного житлового будинку садибного типу він отримав відповідно до рішення Виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради від 12.06.2008 р. № 180. Згідно договору підряду від 21 вересня 2007 року, на виконання якого побудовано будинок, вартість робіт з будівництва склала 213704 грн.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 964/1245д/95-А від 22.11.2013 р. за результатами перевірки індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: м. Харків, вул. Крамаренківська, 130 (колишня вул. Слобожанська, 130, с. Кулиничі), що належить ОСОБА_1 встановлено, що житловий будинок літ «А-2», підвал, вхід до підвалу, тераса, альтанка самочинно побудовані у 2008 році.

Обов’язок зі сплати пайових внесків в інфраструктуру виник у мешканців міста Харків після набрання чинності Порядком пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 р. № 804 (зі змінами, внесеними рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.05.2013 р. № 319), тобто, на момент початку, виконання та закінчення робіт з будівництва будинку літ «А-2» за адресою м. Харків, вул. Крамаренківська, 130 (колишня вул. Слобожанська. 130, с. Кулиничі) нормативно-правовий акт, на який посилається Харківська міська рада, як на підставу позову, ще не був прийнятий, а тому жодних обов’язків створювати не міг. Крім того, на момент початку, виконання та закінчення робіт з будівництва вказаного будинку нормативно-правові акти Харківської міської ради та її виконавчих органів не діяли на території селища Кулиничі, оскільки уповноваженими органами місцевого самоврядування на цій території на той час була Кулиничівська селищна рада та її виконавчі органи.

Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до декларації про готовність об’єкта до експлуатації вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію становить 1 569,884 тис. грн. Однак, в розрахунку величини пайової участі вартість будівництва визначено у сумі 3 225 072,60 гривень, завдяки чому суму стягнення взагалі без будь-яких підстав збільшено удвічі. Крім того, при обчисленні розміру пайового внеску позивачем не враховано вартість облаштованих відповідачем за власний рахунок інженерних мереж, на розмір вартості яких мала бути зменшена загальна вартість будівництва для обчислення розміру пайової участі.

Ураховуючи викладене, судом було скасовано заочне рішення та справу призначено до розгляду у загальному порядку.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала.

Відповідач та його представник проти позову заперечували з тих самих підстав, що викладені ними у заяві про перегляд заочного рішення.

Вивчивши позовну заяву, вислухавши сторони, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради від 12.06.2008 р. № 180 він отримав дозвіл на будівництво приватного житлового будинку садибного типу будинку з господарськими будівлями за адресою: м. Харків, вул. Крамаренківська, 130 (колишня вул. Слобожанська, 130, с. Кулиничі). Згідно договору підряду від 21 вересня 2007 року від 21 вересня 2007 року, на виконання якого побудовано будинок, вартість робіт з будівництва склала 213704 грн.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 964/1245д/95-А від 22.11.2013 р. за результатами перевірки індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: м. Харків, вул. Крамаренківська, 130 (колишня вул. Слобожанська, 130, с. Кулиничі), що належить ОСОБА_1 встановлено, що житловий будинок літ «А-2», підвал, вхід до підвалу, тераса, альтанка самочинно побудовані у 2008 році.

Таким чином, на момент закінчення будівництва відповідачем було здійснено будівництво в повному обсязі, виконані усі зобов’язання перед територіальною громадою с. Кулниничі та розпочато процедуру введення будинку в експлуатацію. Проте, згідно Постанови Верховної ради України №5215 від 06.09.2012 с. Кулиничі Харківського району Харківської області було внесено до меж міста Харкова. З огляду на це, відповідач 08.10.2012 звернувся до Харківської міської ради з заявою про введення побудованого ним будинку та надвірних будівель в експлуатацію. Після декількох відмов у прийнятті в експлуатацію, відповідно до акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 964/1245д/95-А від 22.11.2013 р. за результатами перевірки індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: м. Харків, вул. Крамаренківська, 130 (колишня вул. Слобожанська, 130, с. Кулиничі), що належить ОСОБА_1 встановлено, що житловий будинок літ «А-2», підвал, вхід до підвалу, тераса, альтанка самочинно побудовані у 2008 році та 20.12.2013 Декларація про готовність об’єкта до експлуатації зареєстрована за №ХК 182133541263 і індивідуальний житловий будинок літ. «А-2», загальною площею 398,60 кв. м. по вул.. Крамаренківській, 130 у м. Харкові було прийнято до експлуатації.

На виконання вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року, згідно яких позивач повинен встановити правові та організаційні основи містобудівної діяльності та забезпечити сталий розвиток територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 р. № 804, затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова (далі - Порядок) (зі змінами рішення від 22.05.2013 року № 319), який містить механізм залучення до пайової участі, порядок укладення договорів та розрахунку розміру величини пайового внеску. Вказаний Порядок був прийнятий та оприлюднений Харківською міською радою на виконання вимог ст. 22 Закону України «Про інформацію» у встановленому порядку, а саме на офіційному сайті Харківської міської ради (www.city.kharkov.ua), на офіційному сайті комунального підприємства «Харківській міській інформаційний центр» (www.citynet.kharkov.ua) та у газеті «Харьковские известия» тому відповідно до норм ч. 1 ст. 144 Конституції України, є нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання на території м. Харкова.

Положеннями Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у розумінні положень статті 4 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок певного кола суб'єктів - замовників будівництва - звернутись до відповідного органу місцевого самоврядування для укладення договору пайової участі. Харківською міською радою була отримана декларація про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрована інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області від 20.12.2013 за № ХК 182133541263, якою прийнято в експлуатацію індивідуальний житловий будинок літ. «А-2» загальною площею 398, 60 кв. м по вул.. Крамаренківській 130. Замовником будівництва за даною декларацією є ОСОБА_1, яким не укладено з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради договір про пайову участь до прийняття вищевказаного об'єкта будівництва до експлуатації.

Управлінням соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна були направлені листи від 04.03.2014 №140/0/114-14 та від 29.01.2014 № 45/0/114-14 ОСОБА_1 про необхідність виконання вимог закону та направлено на підписання проект договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, однак доказів отримання таких листів відповідачем, суду позивачем не надано.

Згідно ст. 5 ЦК України - Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, на момент здійснення будівництва у відповідача був відсутній обов’язок пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова і він не міг прогнозувати, а також впливати на прийняття Постанови Верховної Ради України про внесення його земельної ділянки та розташованих на неї будівель до меж міста Харкова. Обізнаність про такі зміни надала б відповідачу можливість проектувати побудовані ним будівлі та споруди з урахуванням необхідності брати участь у таких витратах. Цей факт не заперечується позивачем. Згідно ст. 41 Конституції України – право власності є непорушним. Це конституційне право зобов’язанні поважати, як приватні особи, так і держава і органи місцевого самоврядування і не допускати його свавільного порушення або обмеження.

Така позиція повністю узгоджується зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, закріпленою у численних рішеннях. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 10.02.2010 року «Серявін та інші проти України», вказано, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" (Lithgow and Others v. the United Kingdom) від 8 липня 1986 року, п. 106, серія А, N 102). Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-1). Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримуватись відповідних положень національного закону і принципу верховенства права(рішення у справі "Ентрік проти Франції" (Hentrich v. France) від 22 вересня 1994 т о серія А, N 296-А, сс. 19-20, п. 42). Хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з'ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (див. рішення у справі "Кушоґлу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), N 48191/99, п. 50, від 10 травня 2007 року). Отже, хоча Суд має лише обмежену компетенцію з перевірки дотримання національного законодавства і він може сформулювати відповідні висновки за Конвенцією, якщо встановить, що таке застосуванні закону в тій чи іншій справі національні суди припустилися явної помилки або застосували його так, щоб ухвалити свавільне рішення (див. рішення справах "Компанія "Анхойзер Буш" проти Португалії" (Anheuser-Busch Inc. ч Portugal) [GC], N 73049/01, п. 83, ECHR 2007-1, "Кузнецов та інші проти Росії (Kuznetsov and Others v. Russia), N 184/02, пп. 70-74 і 84, від 11 січня 2007 року "Педурару проти Румунії" (Paduraru v. Romania), N 63252/00, п. 98, ECHR 2005-.. (витяги), "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (Sovtransavto Holding v. Ukraine). N 48553/99, пп. 79, 97 і 98, ECHR 2002-VII, згадані вище рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 108, ECHR 2000-1, "Кушоґлу проти Болгар. (Kushoglu v. Bulgaria), пп. 50-52, а також, mutatis mutandis, рішення у справі "Цирліс Кулумпас проти Греції" (Tsirlis and Kouloumpas v. Greece) від 29 травня 1997 року Reports of Judgments and Decisions 1997-III, пп. 59-63). Суд зазначає, що протягом певного часу після прийняття нового приватизаційного законодавства існувала неоднозначна практика судів, про що свідчать приклади судових рішень, надані заявниками (див. пункти 27-28 і 35 вище).

У справі «Пайн проти Сполученого Королівства» від 13 грудня 1984 р. Суд звертає увагу на «правомірні очікування» / «законні сподівання» власника вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі.

У рішеннях «Спадеа і Скалабріно проти Італії» (Spadea and Scalabrino v. Italy (1) від 1 вересня 1995 р., заява № 12868/87, п. 31 – 32, та «"Іммобільяре Саффі" проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [GC] від 28 липня 1999 р, заява № 22774/93, Суд звертає увагу на забезпечення «справедливого балансу». Як вже зазначалося, втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини. Суд знову наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою. З’ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з’ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів – виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом.

У справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), п. 36). 69. Суд повторює, що державні органи мотивували скасування рішення 1992 року тим, що його було прийнято помилково, без урахування попередньої обіцянки про виділення цієї ж землі третім особам. Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000?I, «Онер’їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер’їлдіз проти Туреччини» (Oneryэldэz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, ЄСПЛ у вищенаведених рішеннях вказує на ретельність у дотриманні справедливого балансу між приватними та суспільними інтересами. Судом встановлено, що, діючи на підставі відповідних нормативних правових актів, які регулюють залучення власників забудов до пайової участі в інфраструктурі міста, позивач не врахував той факт, що відповідач правомірно сподівався на те, що його забудова не належить до міста Харкова і правомірно очікував, що такі витрати не будуть покладені на нього. Таким чином, він має бути звільнений від сплати коштів на пайову участь у інфраструктурі міста Харкова. Дотримання прав територіальної громади з метою досягнення суспільної мети на розвиток інфраструктури міста може бути досягнуто шляхом укладення відповідного Договору про пайову участь між позивачем та відповідачем або спонуканням відповідача до укладення цього договору через суд.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 41 Конституції України, практикою ЄСПЛ, ст. ст. 7, 10, 76,141, 244-245 ЦПК України, -

В и р і ш и В:

У задоволенні позову Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного прибутку) – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду та в порядку ст. 354 ЦПК України

Суддя Д.В. Нев'ядомський