Постанова № 72929124, 16.03.2018, Путивльський районний суд Сумської області

Справа № 584/1296/17

Провадження № 2-а/584/2/18

РІШЕННЯ

Іменем України

16.03.2018 Путивльський районний суд Сумської області в особі : головуючого - судді Толстого О.О., при секретарі Зікрати Я.В., за участю : представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши в приміщенні суду м. Путивль за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Руднєвської сільської ради Путивльського району Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень, зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

09.11.2017 позивач, ОСОБА_3, звернулась до суду з вказаним позовом та свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 08.06.2017 вона звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га в межах с. Руднєве Путивльського району Сумської області.

Своїм рішенням від 17.07.2017 відповідач надав їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для вказаних цілей орієнтованим розміром 0,23 га, тобто в меншому розмірі, з посиланням на те, що в її користуванні вже перебуває 0,37 га землі для вказаних цілей, при середньому показнику по селу 0,6 га.

Посилаючись на те, що таке рішення не відповідає приписам п «б» ч.1 ст. 121, ч. 9 ст. 79-2, ст. 125 ЗК України, оскільки земельна ділянка, що перебуває в її користуванні, не сформована та право на неї не зареєстроване, а застосоване «Положення про порядок надання земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності на території Руднєвської сільської ради», затвердженого рішенням цієї ради від 14.06.2017 (далі - Положення) прийнято після подання нею заяви, просила визнати протиправним та скасувати оспорюване рішення, зобов’язавши відповідача повторно розглянути її заяву.

Ухвалою судді від 13.11.2017 відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено попереднє судове засіданні на 22.11.2017, проведення якого відкладено за клопотанням відповідача на 28.11.2017.

Ухвалою судді від 26.12.2017 судовий розгляд справи продовжений за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У відзиві на позов від 17.01.2018 (а.с. 44-48) відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував та просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що сільською радою при прийняті оспорюваного рішення та визначенні розміру земельної ділянки було взято до уваги ту обставини, що в користуванні позивача вже перебуває земельна ділянка для вказаних цілей площею 0,37 га. Крім того, згідно Положення, площа земельної ділянки повинна дорівнювати середньому розміру таких ділянок по сільській раді – 0,6 га.

З врахуванням того, що до сільської ради поступили заяви від інших мешканців села про виділення землі для вказаних цілей, прийняте рішення вважав таким, що не суперечить компетенції сільської ради в сфері регулювання земельних відносин, визначеної положеннями Земельного Кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані ними докази, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 КАС України).

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Як вбачається з матеріалів справи та фактично не оспорювалося учасниками справи, що позивач зареєстрована та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, 08.06.2017 звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га в межах цього населеного пункту, до якої надала графічну схему бажаного розташування цієї земельної ділянки (а.с. 7-9).

Рішенням від 17.07.2017 відповідачем надано дозвіл на розробку такого проекту землеустрою, але на земельну ділянку меншого розміру ніж просила позивач, а саме 0,23 га.

Таке рішення відповідач обґрунтував тим, що у позивача вже перебуває в користуванні 0,37 га землі для вказаних цілей, при середньому показнику по селу 0,6 га (а.с. 16).

Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернулась до суду.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (статті 74 зазначеного Закону).

Відповідно до частини 2 статті 78 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За приписами частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Враховуючи, що оспорюваним рішенням позивачу фактично відмовлено у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у заявленому розмірі, слід зазначити, що ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі :

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Аналіз викладених правових положень закону свідчить про те, що громадян вправі отримати земельну ділянку для вказаних цілей, що не перевищує визначеного чинним законодавством максимального її розміру, за умови наявності вільної землі, а перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як вбачається з комісійного акта від 02.06.2017 з доданими графічними матеріалами (а.с. 55-57), в межах с. Руднєве Путивльського району було в наявності шість земельних ділянок загальною площею 34,01 га, які могли бути передані громадянам у власність або оренду для розвитку їх особистих селянських господарств. При цьому у місці бажаного розташування земельної ділянки, зазначеному позивачем - 18,5 га вільної землі, що відповідачем не оспорювалось.

Доводи представника відповідача про звернення інших громадян із заявами про виділення землі для вказаних цілей, не могли бути підставою для обмеження прав позивача, оскільки на момент прийняття оспорюваного рішення на розгляді відповідача знаходилось 9 заяв громадян, що не перешкоджало виділенню позивачу землі в бажаному розмірі.

При цьому, врахування відповідачем при прийняті оскаржуваного рішення розміру земельної ділянки для цих потреб, що перебуває в користуванні позивача за даними погосподарського обліку, суд вважає правильним, а твердження представника позивача про те, що ця земельна ділянка в установленому законом порядку не оформлена та не сформована, тобто не може бути об’єктом цивільних прав згідно частини 9 статті 79-1 ЗК України - помилковими, оскільки копією рішення Руднєвської сільської ради народних депутатів від 02.09.1993 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» підтверджено те, позивачеві передано в приватну власність для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку площею 0,52 га (а.с 107-112).

За даними погосподарського обліку станом на 01.01.2017 в користуванні позивача перебуває земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,37 га, що представник позивача в судовому засіданні підтвердив (а.с. 63).

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України (1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України (1990 року). Проте дію статті 23 було зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет).

Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, пунктом 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЗК України (2001 року) громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 6-31цс12 від 30.05.2012.

Таким чином, при визначенні розміру земельної ділянки, яка підлягає виділенню позивачу, слід враховувати площу земель для цих потреб, яка була виділена їй раніше рішенням від 02.09.1993 та рахується за нею згідно даних погосподарського обліку.

Водночас, застосування відповідачем середньому розміру таких ділянок по сільській раді при визначенні розміру земельної ділянки, яка може бути надана позивачу, на думку суду, не ґрунтується на вимогах земельного законодавства.

Так, згідно п. 1.4 Положення, розміри земельних ділянок, що виділяються громадянам для ведення особистого підсобного господарства, встановлюються сільською радою у відповідності з генеральним планом, потребами та наявністю вільних земельних ресурсів. Площа такої земельної ділянки, як правило, має дорівнювати середньому розміру таких ділянок по сільській раді, яка обраховується поділом загальної площі земель під ОСГ на кількість землекористувачів.

Як роз’яснено в п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Таким чином, виходячи із принципу пріоритетності норм Земельного Кодексу України над актами органів місцевого самоврядування в разі їх суперечності, застосування відповідачем норм Положення в частині врахування середнього розміру земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства по сільській раді при визначенні розміру земельної ділянки, яка може бути надана позивачу, не відповідає положенням частини 6 і 7 статті 118, пункту «б» частини 1 статті 121 ЗК України, а тому оспорювань рішення суперечить цим правовим нормам та є таким, що перешкоджає реалізації позивачем права на отримання у власність земельної ділянки в закріплених законом розмірах, тобто в силу пункту 1 частини 2 статті 2 КАС України є протиправним.

Визначаючи спосіб, у який слід захистити порушені законні права та інтереси позивача, суд бере до уваги те, що виходячи повноважень при розгляді справи у сфері публічно-правових відносин (стаття 245 КАС України) суд може прийняти рішення, зокрема, про : визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у статті 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Виходячи з наведених обставин та норм закону, якими регулюються спірні правовідносини, з урахуванням повноважень суду при розгляді справи та власних (самоврядних) повноважень органу місцевого самоврядування в сфері земельних відносин, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати оспорюване рішення відповідача, як індивідуальний акт, зобов’язавши повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За правилами статті 139 КАС України слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноваженьна користь позивача понесені судові витрати по оплаті судового збору в сумі 640 грн., а також в силу частини 4 статті 3 КАС України - 800 грн. витрат на правову допомогу, яка здійснювалась за договором фахівцем в галузі права у формі надання правової консультації і складання позовної заяви (а.с. 2, 18), і відшкодування яких було передбачено ст. 90 КАС України в редакції до внесення змін Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 у граничних розмірах такої компенсації, визначеної ст. 1 Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 2, 5, 9, 139, 244-246, 257 і 263 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

1. Позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення сімнадцятої сесії сьомого скликання Руднєвської сільської ради Путивльського району Сумської області від 17.07.2017 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_3».

3. Зобов’язати Руднєвську сільську раду Путивльського району Сумської області (вул. Руднєва, 33, с. Руднєве Путивльського району Сумської області, код ЄДРПОУ 04388751) повторно розглянути заяву від 08.06.2017 ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Руднєвської сільської ради Путивльського району Сумської області, на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в сумі 1440 (одна тисяча чотириста сорок) гривень.

Рішення суду може бути оскаржено повністю або частково в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Путивльський районний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення виготовлене у повному обсязі 21.03.2018.

Суддя : підпис

З оригіналом згідно:

Суддя

Путивльського районного суду ОСОБА_4