Постанова № 72928388, 15.03.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/356/18

Номер справи місцевого суду: 523/17310/16-ц

Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.

Доповідач Гірняк Л. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого- Гірняк Л.А.

Суддів- Кононенко Н.А.Сегеди С.М.

За участю секретаря- Цихиселі Л.Р.

Осіб,що беруть участь у справі

Позивач-ОСОБА_6

Представнике позивача-ОСОБА_12

розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 10 жовтня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ „ПриватБанк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_7

-про визнання недійсним кредитного договору,-

ВСТАНОВИЛА:

24 листопада 2016 року позивач звернувся до суду з вищезазначеними вимогами котрі уточнив в порядку ст. 31 ЦПК України та просив суд :

-визнати недійсним кредитний договір № ОDН0GК01420064 від 17 квітня 2006 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" і ОСОБА_6 та застосувати внаслідок його недійсності:двосторонню реституцію у вигляді повернення з боку Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_6 різниці у розмірі 13316,20 доларів США між сплаченими ним 33316,20 доларів США і отриманими 20000,00 доларів США;

-визнати недійсним рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлани Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31835484 від 12 жовтня 2016 року, та запису 16870334 від 07 жовтня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію набуття Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" права власності на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Вимоги обґрунтовував тим, що 17 квітні 2006 року сторони уклали кредитний договір № ODH0GK01420064 відповідно до котрого Банк надав споживчий кредит в загальній сумі 23600 доларів США, з яких 20000 доларів США за цільовим призначенням - придбання житла, а 3600 доларів на сплату страхових платежів які Банк мав сплачувати самостійно щороку від імені позичальника. Кредит надавався за умовою сплати процентів за його користування у розмірі 1% на місяць від залишку неповернутого кредиту та винагороди Банку за надання фінансового інструменту у розмірі 0,21% щомісячно від суми виданого кредиту. Повернення кредиту, сплата процентів і винагороди повинна здійснюватися щомісячними рівними платежами у розмірі 284,18 доларів США (пункт 1.1. кредитного договору)

На виконання кредитного договору Банк зобов'язався відкрити позичальнику рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення кредиту; кредитний рахунок НОМЕР_2; рахунок по процентам НОМЕР_3; рахунок для обліку комісії НОМЕР_4 (пункт 1.2. кредитного договору). Банк зобов'язався надати кредит шляхом і в межах сум, визначених в пункті 1.1. (пункт 2.1.1. кредитного договору). З метою надання і обслуговування кредиту Банк зобов'язався відкрити рахунки, що вказані в пункті 1.2. і здійснювати ведення кредитного досьє по кредиту (пункт 2.1.2. кредитного договору).

Позивач зазначає, що перед укладенням кредитного договору Банк не повідомив Позичальника про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних із одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту, не надав Позичальникові графіку погашення кредитного договору.

З заяви на видачу готівки від 17 квітня 2006 року, Банк надав позичальнику тільки 20 000 доларів США. В той час, як Позичальник сплатив Банку 33 281,00 доларів в рахунок погашення кредиту і процентів, Банк переслідує його з вимогами достроково повернути кредит або передати у його власність квартиру.

Позивач стверджує, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в чинній на час укладення кредитного договору редакції) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Сукупна вартість кредиту - є найбільш важливим показником властивостей споживчого кредиту, отже придбання кредиту з фактичною сукупною вартістю, яка значно перевищує ту, що вказана в Договорі, свідчить про придбання кредитного продукту, який не має потрібних споживачеві властивостей.

Підприємницька практика Банку не є чесною в розумінні пункту 14 частини першої статті 1 та частин з першої по третю статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Так, статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає зокрема будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Також, практика Банку є агресивною відносно нього.

Зокрема, 7 серпня 2016 року він отримав від Банку лист б/н від 21 липня 2016 року за підписом ОСОБА_9 про намір Банку здійснити дії щодо привласнення нерухомого майна, яке приналежить Позичальнику. Ці наміри підтверджувалися неодноразовими телефонними дзвінками ОСОБА_9, які призвели до серцевих нападів та психологічних розладів у Позичальника і його родини.

Позичальник добросовісно виконував свої зобов'язання перед Банком за кредитним договором, сплачуючи наперед кредитні платежі. Однак у вересні 2015 року Банк звернувся до нього з позовом про стягнення заборгованості, вимагаючи дострокового повернення кредитних коштів, процентів, комісії та штрафних санкцій. За наданими Суду розрахунками Банку станом на 31 липня 2015 року за Позичальником обраховувалась загальна заборгованість у розмірі 282 184,46 гривень (еквівалент 13 058,05 доларів США), з якої:

-256 142,47 гривень (еквівалент 11 852,96 доларів США) заборгованість за кредитом;

-19 264,45 гривень (еквівалент 891,46 доларів США) заборгованість по процентам за користування кредитом;

-4 538,10 (еквівалент 210,00 доларів США) заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

-2 239,44 (еквівалент 103,63 доларів США) пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань.

Надані розрахунки заборгованості не відповідають фактичному стану взаєморозрахунків Позичальника з Банком.

Так, зі складеного у відповідності до пункту 1.1. кредитного договору графіку погашення кредиту, убачається, що при сплаті щомісячно 284,18 доларів США залишок тіла кредиту станом на 31 липня 2015 року мав скласти 11615,47 доларів США, а не 11852,96 доларів США, як заявив при поданні позову Банк. Всього, станом на 31 липня 2015 року, Позичальником було сплачено 33 281,00 доларів, в той час як за умовами договору (щомісячна сплата у розмірі 284,18 доларів) мало бути сплачено 31 543,98 доларів США.

Банк не звертався до Позичальника з вимогою про дострокове повернення кредиту на підставі пункту 2.3.3. кредитного договору, статті 1050 ЦК України в порядку частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

В якості додаткового забезпечення кредиту 17 квітня 2006 року між ПриватБанк в особі Начальника Департаменту споживчого кредитування індивідуальних клієнтів філії "Південне ГРУ" ЗАТ КБ "ПриватБанк" Бенсмана Дмитра Олександровича та ОСОБА_7 був укладений договір поруки № 0064/Р, за яким вона прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання кредитного договору Позичальником.

7 жовтня 2016 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. внесла запис 16870334 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію Набуття ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки(вохкімнатну квартиру АДРЕСА_1Позивач зазначав, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не надсилав йому повідомлення про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору що є обов'язковим згідно зі ст..35 Закону України «Про іпотеку»Приватний нотаріус не перевірила наявність заборгованості і безспірність вимог Банку та наявність повідомлення іпотекодавця про порушення основного зобов'язання, наявність незавершених судових проваджень з цього спору заперечень іпотекодавця;наявність арештів,

Що накладені державною виконавчою службою. Нотаріальні дії здійснені суто формально без врахування його прав як споживача фінансових послуг.

З врахуванням зазначених обставин просив суд задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року позовні вимоги залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі заявлених позовних вимог,посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому посилається на ті ж обставини, що і в позовній заяві та на те, що йому стало відомо,що ПАТ КБ «ПриватБанк» права вимоги за його кредитним договором передав компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ- УЛ-СІ без повідомлення позичальника про таку передачу та при відсутності його поточної заборгованості. Одночасно посилається на те, що районний суд не дав оцінку його уточненим позовним вимогам щодо недійсного рішення приватного нотаріуса про набуття ПАТ КБ «ПриватБанк» право власності на предмет іпотеки-двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1. При відсутності фактичної заборгованості за кредитним договором .

В судове засідання представник відповідача в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Не з'явилась в судове засідання і 3-я особа- ОСОБА_7 ,котра є матір'ю позивача та ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

В силу ст.2,372 ч.2 ЦПК України судова колегія вважає можливим розглянути справу за їх відсутністю.

Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача,вислухавши пояснення сторін,що з'явились,перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги в межах предмету розгляду в суді першої інстанції заявлених позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в заявлених вимогах щодо недійсності кредитного договору районний суд виходив з вимог ст.203 ч.1 ЦК України з посиланням на відсутність правових підстав.

Судова колегія погоджується з таким судженням районного суду з наступних підстав.

Встановлено, що 17 квітні 2006 року між ПриватБанк та ОСОБА_6 ("Позичальник") був укладений кредитний договір № ODH0GK01420064/

За умовами кредитного договору Банк був зобов'язаний надати Позичальнику споживчий кредит в загальній сумі 23600 доларів США, з яких 20000 доларів США за цільовим призначенням - придбання житла, а 3600 доларів на сплату страхових платежів, які Банк мав сплачувати самостійно щороку від імені позичальника. Кредит надавався за умовою сплати процентів за його користування у розмірі 1% на місяць від залишку неповернутого кредиту та винагороди Банку за надання фінансового інструменту у розмірі 0,21% щомісячно від суми виданого кредиту. Повернення кредиту, сплата процентів і винагороди повинна здійснюватися щомісячними рівними платежами у розмірі 284,18 доларів США (пункт 1.1. кредитного договору). На виконання кредитного договору Банк зобов'язався відкрити позичальнику рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення кредиту; кредитний рахунок НОМЕР_2; рахунок по процентам НОМЕР_3; рахунок для обліку комісії НОМЕР_4 (пункт 1.2. кредитного договору). Банк зобов'язався надати кредит шляхом і в межах сум, визначених в пункті 1.1. (пункт 2.1.1. кредитного договору). З метою надання і обслуговування кредиту Банк зобов'язався відкрити рахунки, що вказані в пункті 1.2. і здійснювати ведення кредитного досьє по кредиту (пункт 2.1.2. кредитного договору).

Відповідно до ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивача не заперечував того факт, що кредитний договір був укладений з метою придбання нерухомості, при цьому позивач розумів значення своїх дій, а також наслідки укладення кредитного договору.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України договір кредиту складений в простій письмовій формі, у відповідності із законом.

Частиною 2 ст. ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України N 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України "Про захист прав споживачів" поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Отже, районний суд дійшов правильного висновку, що кошти були наданні в споживчих цілях для придбання житла, а тому являється договором споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991р. зі змінами станом на 13.01.2006р.. перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Проаналізувавши правові норми районний суд дійшов правильного висновку, що у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону котрі не передбачають такого наслідку, яки визнання договору недійсним.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Районний суд дійшов висновку про відсутність у діяльності ПАТ КБ «ПриваБанк» ознак нечесної підприємницької практики та такої, що вводить в оману споживачів у спосіб створення і експлуатації пірамідальної схеми, оскільки договір за своєю суттю є кредитним договором з метою придбання квартири, а тому районний суд дійшов правильного висновку, що він відповідає вимогам чинного законодавства, у тому числі й Закону України "Про захист прав споживачів".

Судова колегія вважає, що не розглянуті районним судом вимоги про визнати недійсним рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлани Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31835484 від 12 жовтня 2016 року, та запису 16870334 від 07 жовтня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію набуття Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" права власності на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1,не є підставою для скасування рішення в вищезазначеній частині з врахуванням вимог ст.367 ч.6 ЦПК України котрою передбачено,що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Посилання, що передача прав вимог здійснена без його повідомлення про таку передачу та при відсутності його поточної заборгованості виходить за межі предмету спору та не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання кредитного договору недійсним.

З врахуванням вищезазначеного та у відповідності до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення,а судове рішення без змін так як визнає,що суд першої інстанції, в частині розглянутих вимог, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367 ч.6,368,374,375, 381,382,384,390 ЦПК України, судова колегія, ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Голодуючий суддя - Л.А.Гірняк

Судді - С.М.Сегеда

Н.А.Кононенко